§ 9. Зобов'язальне право

9.1. Загальні положення про зобов'язання

Зобов'язання — це правовідносини, в силу яких одна огоба (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої особи (кре­дитора) певну дію — передати майно, отримати гроші тощо, або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від бор­жника виконання його обов'язку. Цивільно-правове зобов'язан­ня — це такі правовідносини, в яких управомочена особа діє як кредитор, зобов'язана особа — як боржник.

Об'єктом зобов'язальних відносин є конкретні блага, заради яких між суб'єктами виникають юридичні зв'язки.

Підстави виникнення зобов'язань — це певні юридичні факти або їх сукупність, з настанням яких правові норми пов'язують виникнення зобов'язальних відносин між кредитором і борж ником. Зобов'язання виникають:

—з договорів та інших правочинів (в тому числі з двосто­ронніх чи багатосторонніх договорів), передбачених законом, а також із правочинів, хоч і не передбачених законом, але які йому не суперечать;

—у результаті відкриттів, винаходів, раціоналізаторських пропозицій, створення творів науки, літератури та мистецтва та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;

—внаслідок завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;

—внаслідок інших юридичних фактів.

Значна більшість зобов'язань є договірними. Крім того, зо­бов'язання можуть виникати з договорів, які хоч і не передба чені чинним законодавством, але не суперечать йому. Це досить актуально в наш час, коли законодавець не встигає законодавчо врегульовувати всі відносини, які виникають у товарно-еко­номічній сфері.

У деяких випадках виникає необхідність заміни сторін у зо­бов'язаннях. Заміна кредитора іменується уступкою вимоги (це-сія), а заміна боржника — переведення боргу. Уступка вимоги здійснюється укладенням договору між первісним і новим кре­дитором. Згода боржника на це не вимагається, йому лише по­відомляють про зміну кредитора. На відміну від цесії, переве­дення боргу має місце лише за згодою іншої сторони, тобто кре­дитора. Адже він зацікавлений у належному виконанні зобов'язання. Ці дії оформлюються укладенням правочину. Якщо основний правочин був укладений в письмовій формі, то така ж форма вимагається і для уступки вимоги чи переведення боргу.

Виконання зобов'язань — це здійснення його сторонами по­кладених на них прав і обов'язків, що складають його зміст, на­лежним чином відповідно до умов договору чи закону, а за відсутності таких умов та вимог — відповідно до звичаїв ділово­го обороту чи вимог, що звичайно ставляться.

Належне виконання зобов'язання полягає в точному та своє­часному виконанні сторонами договору всіх зобов'язань відпо­відно до умов угоди та вимог закону, а за відсутності таких вка­зівок — відповідно до вимог, що звичайно ставляться. Крім того, боржник не має права виконувати зобов'язання частинами, якщо інше не випливає з суті договору або не визначено договором чи законом. Не допускається також одностороння відмова від виконання зобов'язання чи зміна умов договору, якщо інше не передбачено договором чи законом.

Згідно з принципом реального виконання зобов'язання воно повинно бути виконано в натурі, тобто не допускається заміна боржником предмета виконання зобов'язання.

Спосіб виконання зобов'язання — це порядок виконання, ви­значений нормативними актами чи договором.

Зобов'язання повинні виконуватись в установлений строк. Якщо строк не визначено, то зобов'язання повинно бути викона­не на вимогу кредитора. Боржник повинен виконати таке зобов'я­зання в семиденний строк з дня пред'явлення вимоги, якщо інший строк не випливає з закону, договору чи суті зобов'язання.

Для належного виконання зобов'язання існують також певні засоби стимулювання боржника. Такими засобами є відшкоду­вання збитків, а також інші способи забезпечення виконання зо­бов'язання. Такими способами є неустойка (штраф, пеня), за­става, порука, завдаток, гарантія, притримання. Вони забезпе­чуються законом чи договором і є додатковими до договору.

Неустойкою (штрафом, пенею) визнається визначена зако­ном чи договором сума, яку боржник повинен передати креди­торові у разі невиконання чи неналежного виконання зобов'я­зання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми не­своєчасно виконаного зобов'язання за кожен день прострочен­ня виконання. Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або нена­лежним виконанням зобов'язання.

Застава — зобов'язання, за яким кредитор має право в разі невиконання боржником зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переваж­но перед іншими кредиторами цього боржника. Заставою може бути також забезпечена вимога, яка виникне в майбутньому. За новим Цивільним кодексом України передбачені такі види за­став: іпотека — застава нерухомого майна, що залишається у во­лодінні заставодавця або третьої особи; заклад — застава рухо­мого майна, що передається у володіння заставодержателя або за його наказом, до третьої особи; інші види застав, які перелічені в законі України «Про заставу».

Порука — зобов'язання, за яким поручитель повинен перед кредитором іншої особи відповідати за виконання нею свого зобов'язання в повному обсязі або в частині, яка не виконана.

Завдаток - грошова сума або рухоме майно, яке передаєть­ся кредиторові боржником у рахунок належних з нього за дого­вором платежів на підтвердження його виконання. Якщо основ­не зобов'язання не виконане з вини сторони, яка дала завдаток, сума не повертається, а якщо з вини особи, яка отримала завда­ток, то вона повинна повернути подвійну суму завдатку.

Гарантія — це субсідіарне зобов'язання, що видається бан­ком, іншою фінансовою установою, страховою організацією, за яким відповідний банк (гарант) гарантує перед кредитором (бе-нефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обо­в'язку.

Притримання — це правовідносини, за якими кредитор, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові, має право притримати її у себе до моменту належного виконання зобов'язання боржником щодо цієї речі (оплата речі, відшкоду­вання витрат за її утримання). Але до кредитора, який притри­мує річ у себе, право власності на неї не переходить. Право на притримання речі може бути передано третій особі, вказаній боржником.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належ­ним чином. Припинення зобов'язання на вимогу однієї з сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом. Зобов'язання може бути також припинене за таких підстав:

—надання відступного (припиняється за згодою сторін внас­лідок передання боржником кредиторові відступного (грошей,іншого майна тощо). Розмір, строки й порядок передання відступного встановлюються сторонами);

—зарахуванням — зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а
також вимог, строк виконання яких не встановлений або визна­чений моментом пред'явлення вимоги.

Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за зая­вою однієї із сторін.

Не допускається зарахування зустрічних вимог:

а) про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю;

б) про стягнення аліментів;

в) щодо довічного утримання (догляду);

г) у разі спливу позовної давності;

ґ) в інших випадках, встановлених договором або законом;

—за домовленістю сторін — зобов'язання припиняється за домовленістю сторін або за домовленістю сторін про заміну пер­вісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими самими сто­ронами (новація). Новація не допускається щодо зобов'язань про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушко­дженням здоров'я або смертю, про сплату аліментів та в інших випадках, встановлених законом;

—прощенням боргу — внаслідок звільнення (прощення бор­гу) кредитором боржника від його обов'язків, якщо це не по­рушує прав третіх осіб щодо майна кредитора;

—поєднанням боржника і кредитора в одній особі;

—неможливістю виконання — неможливістю його виконан­ня у зв'язку з обставиною, за яку кожна із сторін не відповідає(форс-мажорні обставини);

—   смертю фізичної особи або ліквідацією юридичної особи (боржника чи кредитора) — зобов'язання припиняється смер­тю боржника, якщо воно є нерозривно пов'язаним з його осо­бою і у зв'язку з цим не може бути виконане іншою особою. Зо­бов'язання припиняється смертю кредитора, якщо воно є нерозривно пов'язаним з особою кредитора. Зобов'язання припи няється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредито ра), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-пра­вовими актами виконання зобов'язання ліквідованої юридич ної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов'язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконай ня з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (нена­лежне виконання).

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема:

а) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмо­ви від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору;

б)    зміна умов зобов'язання;

в) сплата неустойки;

г) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Збитками є:

—втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила чи мусить зробити для відновлення свого порушеного права (ре­альні збитки);

—доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Моральна шкода полягає:

—у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа за­знала у зв'язку з каліцтвом та іншим ушкодженням здоров'я;

—у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;

—у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

—у приниженні честі, гідності та ділової репутації фізичної чи юридичної особи.

Особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не вста­новлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо на­лежного виконання зобов'язання.

У разі порушення зобов'язання однією стороною друга сто­рона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом. Од­ностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторо­ну від відповідальності за порушення зобов'язання. Внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання частково або у повно­му обсязі відповідно змінюються умови зобов'язання або воно припиняється.

Якщо порушення зобов'язання сталося з вини кредитора, суд відповідно зменшує розмір збитків та неустойки, які стягують­ся з боржника.

Особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відпо­відальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Договором або законом може бути передбачена поряд із від­повідальністю боржника додаткова (субсидіарна) відповідаль­ність іншої особи. До пред'явлення вимоги особі, яка несе субсидіарну відповідальність, кредитор повинен пред'явити вимо­гу до основного боржника.

Боржник, який сплатив неустойку і відшкодував збитки, зав­дані порушенням зобов'язання, не звільняється від обов'язку ви­конати зобов'язання в натурі, якщо інше не встановлено догово­ром або законом.

У разі відмови кредитора від прийняття виконання, яке вна­слідок прострочення втратило для нього інтерес, або передання відступного боржник звільняється від обов'язку виконати зо­бов'язання в натурі. У разі відмови кредитора від договору борж­ник звільняється від обов'язку виконати зобов'язання в натурі.

Боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кре­диторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушен­ням зобов'язання, доказується кредитором.