§ 8. Управління в галузі використання і охорони земель

Межа району, села, селища, міста, району у місті — це умов­на замкнена лінія на поверхні землі, що відокремлює територію району, села, селища, міста, району у місті від інших територій. Межі району, села, селища, міста, району у місті встановлюються і змінюються за проектами землеустрою, які розробляються відповідно до техніко-економічного обгрунтування їх розвит­ку, генеральних планів населених пунктів. Рішення про вста­новлення і зміну меж районів і міст приймається Верховною Радою України за поданням Верховної Ради Автономної Рес­публіки Крим, обласних, Київської чи Севастопольської міських рад. Рішення про встановлення і зміну меж сіл, селищ прийма­ються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, облас­ними, Київською чи Севастопольською міськими радами за по данням районних та відповідних сільських, селищних рад. Рішення про встановлення і зміну меж районів у містах прий мається міською радою за поданням відповідних районних у містах рад. Межі адміністративно-територіальних утворень по-свідчуються державним актом України.

З метою раціонального використання та охорони земель ство­рюються відповідні загальнодержавні програми. Вони розроб­ляються відповідно до програм економічного, науково-техніч­ного і соціального розвитку України.

Окрім цього здійснюється природно-сільськогосподарське районування земель, під яким розуміють поділ території з ура­хуванням природних умов та агробіологічних вимог сільсько­господарських культур. Воно є основою для оцінки земель і роз­роблення землевпорядної документації щодо використання та охорони земель. Адже використання та охорона сільськогоспо­дарських угідь здійснюються відповідно до природно-сільсько­господарського районування.

У межах населених пунктів здійснюється зонування земель. При зонуванні земель встановлюються вимоги щодо допусти­мих видів забудови та іншого використання земельних діля­нок у межах окремих зон відповідно до місцевих правил забу­дови.

У сфері управління землями надзвичайно важливе місце по­сідає землеустрій. Землеустрій, відповідно до Закону України «Про землеустрій» від 22 травня 2003 р. — це сукупність соці­ально-економічних та екологічних заходів, спрямованих на регулювання земельних відносин та раціональну організацію території адміністративно-територіальних утворень, суб'єктів господарювання, що здійснюються під впливом суспільно-ви­робничих відносин і розвитку продуктивних сил. Мета земле­устрою полягає в забезпеченні раціонального використання та охорони земель, створенні сприятливого екологічного середо­вища та поліпшенні природних ландшафтів. Землеустрій пе­редбачає:

а) встановлення (відновлення) на місцевості меж адміністра­тивно-територіальних утворень, землеволодінь і землекористувань;

б) розробку загальнодержавної і регіональних програм ви­користання та охорони земель;

в) складання схем землеустрою, розроблення техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель відповід­них адміністративно-територіальних утворень;

г) обґрунтування встановлення меж територій з особливими природоохоронними, рекреаційними і заповідними режимами;

ґ) складання проектів упорядкування існуючих землево­лодінь і землекористувань та створення нових;

д) складання проектів відведення земельних ділянок;

є) встановлення в натурі (на місцевості) меж земельних ділянок;

є) підготовку документів, що посвідчують право власності або право користування землею;

ж)  складання проектів землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозмін, упорядкування угідь,а також розроблення заходів щодо охорони земель;

з) розроблення іншої землевпорядної документації, пов'яза­ної з використанням та охороною земель;

и) здійснення авторського нагляду за виконанням проектів з використання та охорони земель;

і) проведення топографо-геодезичних, картографічних, ґрун­тових, геоботанічних та інших обстежень і розвідувань земель.

Землеустрій забезпечує:

а) реалізацію державної політики щодо використання та охо­рони земель, здійснення земельної реформи, вдосконалення зе­мельних відносин, наукове обґрунтування розподілу земель за цільовим призначенням з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів, формування раціональної системи зем­леволодіння і землекористування, створення екологічно сталих агроландшафтів;

б) надання інформації для правового, економічного, еколо­гічного і містобудівного механізмів регулювання земельних відносин на національному, регіональному, локальному і гос­подарському рівнях шляхом встановлення особливого режиму та умов використання й охорони земель;

в) встановлення і закріплення на місцевості меж адміністра­тивно-територіальних утворень, територій природно-заповідно­го фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоров­чого, рекреаційного та історико-культурного призначення, меж земельних ділянок власників і землекористувачів;г) прогнозування, планування і організацію раціонального використання та охорони земель на національному, регіональ­ному, локальному і господарському рівнях тощо.

Система землеустрою включає:

а) законодавчо визначену діяльність у сфері землеустрою;

б) органи, що здійснюють державне регулювання у сфері зем­леустрою;

в) організацію, регулювання та управління у сфері землеус­трою;

г) здійснення землеустрою на національному, регіонально­му, локальному і господарському рівнях;

ґ) наукове, кадрове та фінансове забезпечення землеустрою;

д) суб'єкти та об'єкти землеустрою.

Суб'єктами землеустрою є:

—органи державної влади та органи місцевого самовряду­вання;

—юридичні та фізичні особи, які здійснюють землеустрій;

—   землевласники та землекористувачі.

Об'єктами землеустрою є:

територія України;

—   територія адміністративно-територіальних утворень або їх частин;

— території землеволодінь та землекористувань чи окремі земельні ділянки.

Регулювання у сфері землеустрою здійснюють Верховна Рада України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Кабінет Міністрів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, місцеві державні адмініст­рації, а також центральний орган виконавчої влади з питань зе­мельних ресурсів.

Спори, що виникають при здійсненні землеустрою, вирішу­ються судом.

Надзвичайно важливе місце у цьому процесі відводиться мо­ніторингу земель. Моніторинг земель — це система спостережен­ня за станом земель з метою своєчасного виявлення змін, їх оц­інки, відвернення та ліквідації наслідків негативних процесів. У системі моніторингу земель проводиться збирання, оброблен­ня, передавання, збереження та аналіз інформації про стан зе­мель, прогнозування їх змін і розроблення науково обґрунтова­них рекомендацій для прийняття рішень щодо запобігання не­гативним змінам стану земель і дотримання вимог екологічної безпеки.

Важливе значення має ведення державного земельного ка­дастру. Державний земельний кадастр — це єдина державна си­стема земельно-кадастрових робіт, яка встановлює процедуру визнання факту виникнення або припинення права власності і права користування земельними ділянками та містить су­купність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим цих ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристику, розподіл серед власників землі та землекористувачів. Призначенням державного земель­ного кадастру є забезпечення необхідною інформацією органів державної влади та органів місцевого самоврядування, заінте­ресованих підприємств, установ і організацій, а також громадян з метою регулювання земельних відносин, раціонального вико­ристання та охорони земель, визначення розміру плати за зем­лю і цінності земель у складі природних ресурсів, контролю за використанням і охороною земель, економічного та екологічного обґрунтування бізнес-планів і проектів землеустрою. Держав­ний земельний кадастр включає:

а) кадастрове зонування;

б) кадастрові зйомки;

в) бонітування ґрунтів;

г) економічну оцінку земель;

г)  грошову оцінку земельних ділянок;

д) державну реєстрацію земельних ділянок;

є) облік кількості та якості земель.