Поняття і предмет правового регулювання екологічного права України; система законодавства про охорону навколишнього природного середовища та його загальна характеристика; поняття та система екологічних прав та обов'язків громадян; система прав та обов'язків природокористувачів; складові природно-заповідного фонду; правові засоби охорони атмосферного повітря і тваринного світу; правові способи охорони водних ресурсів; порядок використання та охорони надр.

§ 1. Екологічне право України: поняття, предмет, система

Поняття «екологія» походить від грецьких слів «oicos» — дім, житло і «logos» — вчення, теорія. Отже, екологія — це наука, яка вивчає проблеми взаємодії живих організмів з тим природним середовищем, в якому вони перебувають. Тобто, екологія вив­чає питання взаємодії людини і природи, суспільства і природи, тощо.

Виходячи з цього і можна стверджувати, що екологічне пра­во — це система правових норм і принципів, якими регулюють­ся суспільні відносини щодо охорони навколишнього природ­ного середовища і раціонального використання природних ре­сурсів (екологічні правовідносини). Екологічні правовідносини -це складна галузь суспільних відносин, які охоплюють відноси­ни щодо використання, відтворення і охорони різних об'єктів природи. Суб'єктами екологічних відносин є сторони, між яки­ми вони виникають. Об'єктом екологічних відносин може бути як об'єкт природи в цілому, так і його частина. Залежно від об'єктів природи їх можна поділити на відносини, що виникають з приводу використання і охорони земель, вод, атмосфер­ного повітря, лісів, тваринного світу, надр, і природно-заповід­ного фонду. Кожна група екологічних правовідносин регулюєть­ся і охороняється відповідним видом правових норм і принципів та галуззю законодавства: земельним, водним, лісовим, про тва­ринний світ, атмосферне повітря, надра, природно-заповідний фонд. Кожна із перерахованих галузей законодавства має свою мету, але вони тісно взаємопов'язані між собою і складають єдину систему екологічного законодавства.

Предметом екологічного права є нормативно врегульовані суспільні екологічні відносини, щодо охорони навколишнього природного середовища і раціонального використання природ­них ресурсів¹. Метод екологічного права — комплексний і являє собою комбінацію методів підгалузей права, які становлять його систему.

Систему екологічного права складають екологічні норми, принципи та інститути, Екологічні норми - це одиничні, фор­мально-визначені, загальнообов'язкові правила поведінки за допомогою яких регулюються суспільні відносини з приводу охорони навколишнього природного середовища і раціонально­го використання природних ресурсів (екологічні правовідноси­ни). Принципи екологічного права — це головні, основоположні правила, які визначають загальну спрямованість і найсуттєвіші риси правового регулювання екологічних суспільних відносин. До найважливіших з них необхідно віднести принципи:

—переваги державної власності на землю, воду, ліси, надра та інші об'єкти природи;

—державного управління природокористуванням і охороною природи;

—поєднання раціонального використання, відтворення і охо­рони природних ресурсів;

—комплексного підходу до природокористування і природоохорони;

—поєднання заходів щодо стимулювання і відповідальності у справі використання та охорони природних ресурсів;

—законності в екологічних відносинах.

Інститут екологічного права — це відносно відокремлена су­купність екологічних норм і принципів, які регулюють та охо­роняють однорідні екологічні відносини.

Уже зазначалося, що екологічне право може розумітися не тільки як галузь права та галузь законодавства, а й як юридична наука та навчальна дисципліна. Екологічне право як юридична наука — це сукупність науково обґрунтованих теорій, концепцій, доктрин про екологічно-правову практику, екологічні право­відносини. Екологічне право, як навчальна дисципліна - це су­купність знань, умінь та навиків, які є необхідними до засвоєн­ня для здобуття фаху юриста. Екологічне право як навчальна дисципліна складається з двох частин: загальної й особливої.