§ 13. Матеріальна відповідальність сторін трудового договору

На відміну від дисциплінарної матеріальна відповідальність сторін трудового договору має взаємний характер. Переважна більшість працівників сумлінно та свідомо виконують трудові обов'язки, вимоги правових норм. Але трудовий процес — яви­ще багатогранне, і його порушення може призвести до матері­альної відповідальності як працівника, так і власника підпри­ємства.

Саме це випливає із закону, де записано, що працівники не­суть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприєм­ству внаслідок порушення покладених на них трудових обо­в'язків (ст. 130 КЗпП України). Разом із тим, і другу сторону трудового договору — власника підприємства — закон зобов'я­зує створювати працівникові умови, необхідні для нормальної роботи і забезпечення повного збереження дорученого йому майна (ст. 131 КЗпП України).

Із сукупності обов'язків сторін трудового договору випли­ває висновок, що матеріальна відповідальність — це обов'язок працівника відшкодувати в установленому законом порядку і розмірах пряму дійсну шкоду, заподіяну підприємству (установі, організації) його протиправним і умисним невиконанням чи неналежним виконанням своїх трудових обов'язків. Таке ви­значення має не лише теоретичне, а й практичне значення, ос­кільки вказує на суб'єкти матеріальної відповідальності — пра­цівника і власника, їх обов'язки, а також на те, що порядок і розмір шкоди визначається законодавством. Відшкодуванню підлягає пряма дійсна шкода й лише через наявність вини пра­цівника, протиправність його поведінки, що зумовлює її суттє­ву відмінність від майнової відповідальності за нормами ци­вільного права, адміністративної та кримінальної.

Сукупність правових норм інституту матеріальної відпові­дальності сприяє: поновленню цілісності майна; вихованню у працівників дбайливого ставлення до майна; зміцненню гарантій збереження заробітної плати. Як самостійний інститут в особ­ливій частині трудового права матеріальна відповідальність включає:

—своєрідний суб'єкт (лише працівників, які заподіяли шко­ду майну підприємства);

—певні підстави та умови (підстави — порушення працівни­ком трудових обов'язків і заподіяння шкоди, а умови — вина,протиправність поведінки і причинний зв'язок);

—певні види та межі відповідальності (види — обмежена,повна і підвищена відповідальність, межі — лише пряма дійсна шкода);

—специфічний порядок покриття (адміністративний поря­док у разі обмеженої і судовий — у разі повної та підвищеної матеріальної відповідальності).

Своєрідними суб'єктами матеріальної відповідальності є працівники, котрі перебувають у трудових правовідносинах з підприємством і заподіяли його майну шкоду внаслідок пору­шення трудових обов'язків. Але оскільки працівниками можуть бути й неповнолітні громадяни, то їхня трудова право-дієздатність не обмежується, а діє в повному обсязі незалежно від того, з якого віку вони уклали трудовий договір — з 14,15 чи 16 років (ст. 188 КЗпП України), бо вони у трудових правовідно­синах прирівнюються у правах до повнолітніх, а отже, мають повну трудову праводієздатність і внаслідок заподіяння майно­вої шкоди підприємству несуть матеріальну відповідальність за нормами трудового законодавства.

Другим суб'єктом матеріальної відповідальності є власник або уповповноважений ним орган. У цьому разі підприємство обов'язково повинно мати статус юридичної особи (ст. 62 ГК). У разі заподіяння шкоди працівникові підприємство несе перед ним матеріальну відповідальність відповідно до законодавства про працю.

Відмежування матеріальної відповідальності від інших видів юридичної відповідальності виражається й у тому, що поряд із зазначеним матеріальна відповідальність має певні види та межі. Види матеріальної відповідальності: обмежена; повна; підвище­на. Перші два види зазначені в Кодексі законів про працю Ук­раїни, а підвищена відповідальність передбачена Законом Ук­раїни «Про визначення розміру збитків, завданих підприємству, установі, організації розкраданням, знищенням (псуванням), недостачею або втратою дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння та валютних цінностей» від 6 червня 1995 р. Цим Зако­ном передбачено відшкодування вартості пошкодженого майна у подвійному і потрійному розмірі.

Обмежена матеріальна відповідальність — обов'язок праців­ника покрити заподіяну шкоду повністю, але не більше встанов­леної законом межі — його місячного середнього заробітку. Цей вид матеріальної відповідальності застосовується за відсутності повної та підвищеної відповідальності.

Повна матеріальна відповідальність — обов'язок працівника покрити заподіяну шкоду в межах повного розміру, але з ураху­ванням прямої дійсної шкоди. На відміну від обмеженої, повна матеріальна відповідальність настає лише у безпосередньо виз­начених законом випадках (ст. 134 КЗпП України).

Правове забезпечення покриття матеріальної шкоди реалі зується двома способами:

—добровільним покриттям заподіяної шкоди;

—примусовим стягненням заподіяної шкоди (ч. 5 ст. 130 і тст. 136 КЗпП України).

Добровільний спосіб стосується будь-якого виду ма теріальної відповідальності. Примусовий має два різновиди:

а) адміністративний порядок покриття шкоди, що застосо­вується лише в разі обмеженої матеріальної відповідальності з обов'язковим виданням наказу не пізніше двох тижнів із дня ви­явлення заподіяної шкоди та його виконанням не раніше семи днів із дня повідомлення про це працівникові;

б) судовий порядок покриття шкоди, який застосовується у разі незгоди працівника з відрахуванням із його заробітної пла­ти або з розміром такого відрахування; у разі повної та підвище­ної матеріальної відповідальності, якщо сторони не домовились про добровільне відшкодування.