§ 8. Загальна характеристика концепцій про сутність і соціальне призначення держави

Із виникненням держави виникають і розвиваються різнома­нітні теорії про державу¹. Політико-правова свідомість людей є частиною загальнолюдської суспільної свідомості, що відобра­жає різноманітні теорії про державу. Протягом довгого істо­ричного розвитку держав різних типів виникали та історично розвивалися теоретичні уявлення передових людей про покра­щення наявного становища, про підвищення місця й ролі люди­ни в державі та суспільстві.

На сьогодні у теорії держави і права існують різні класифіка­ції концепцій про державу. Розглядають концепції, що поясню­ють виникнення держави, її сутність і соціальне призначення. Можна розглядати ці аспекти в концепціях соціологічного, юри­дичного спрямування, в теоріях анархізму, етатизму тощо.

До основних сучасних концепцій соціологічного спрямуван­ня належать теорії, що виникли у XIX—XX ст.

Теорія солідаризму. Ця теорія поширилась у другій половині XIX - першій половині XX ст. Л. Дюгі (1859—1928), критику­ючи марксизм на основі ідей французьких соціологів О. Конта, Л. Буржуа, Е. Дюркгейма, розвинув концепцію соціальної солідарності Державу він вважав засобом забезпечення соціальної солідарності класів, організованою силою суспіль­ства, яка встановлює взаємозалежність і спільність інтересів різних соціальних груп і класів. Дюгі відкидав класові супереч­ності, політичну боротьбу і соціалістичну революцію.

Держава загального благоденства. В основі цієї теорії лежать ідеї та висновки соціології. Розробив теорію англійський економіст Дж. Кейнс (1883—1946) у праці «Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей». Головний зміст теорії зводиться до того, що:

— сучасна демократична держава втратила класовий харак­тер і діє в інтересах усіх членів суспільства. Вона використо­вує такі економічні важелі, як політика цін, податки, інвестиції, державне замовлення, кредити, регулювання експорту та Імпорту і цим впливає на приватний сектор, пристосовує його хтя блага всіх;

—держава, реалізуючи функцію соціальних послуг (матері­альна допомога, поліпшення умов праці, підвищення заробітної платні та пенсій, покращення житлових умов, охорони здоров'я, освіти), забезпечує вищий рівень життя населення всієї країни;

—поступово відмирає репресивно-каральна функція держа­ви, звужується сфера державного примусу.

Відповідно, розвиток змішаної економіки, активізація функції соціальних послуг, відмирання репресивно-каральної функції дер­жави перетворює її з класово-антагоністичної на державу за­гального благоденства.

Теорія плюралістичної демократії. Ця теорія також спирається на положення і висновки соціології, але використовується не сфе­ра економічної та соціальної діяльності держави, а її політична си­стема. Представники цієї теорії — Г. Ласкі, М. Дюверже, Р. Дарен -дорф, Р. Ален та ін. — вважають, що сучасна держава являє собою сукупність соціальних груп і прошарків, які виникають унаслідок певних інтересів. Для захисту своїх інтересів ці спільноти утворю­ють різні об'єднання громадян, які, своєю чергою, через їхні «зацікавлені групи» чи «групи тиску» впливають на політичну аіаду, домагаючись реалізації своїх інтересів (потреб).

Отже, соціальні групи і прошарки беруть участь у здійсненні політичної влади, а держава координує та узгоджує можливості всіх об'єднань громадян у реалізації державної влади.

Теорія еліт. Поширилася наприкінці XIX — на початку XX ст. Засновниками цієї теорії були італійські вчені-політологи Г. Моска (1858-1941) і В. Парето (1848-1923). Сутність її зво­диться до того, що народ не здатний управляти суспільством. Г. Моска демократію вважав утопією і твердив, що в усіх цивілізованих суспільствах виникають два класи: правителі й ті, ким управляють. В. Парето стверджував, що політичне жит­тя—це постійна боротьба еліт, зміна яких відбувається через насильства, що еліта виникає у трьох найважливіших сферах суспільного життя: економічній, політичній та інтелектуальній, де індивіди виокремлюються з середовища інших людей. Він обґрунтовував теорію конкуренції еліт. Р. Міхельс (1876—1936) застосував теорію еліт до політичних партій. Він вважав, що партії занепадають. Рядові члени партії, що не здатні самі управляти, обирають своїх представників, які рано чи пізно відокремлюються від рядових товаришів по партії та перетво­рюються на партійну еліту. Демократія в партії переходить в олігархію У партійних елітах теж ведеться боротьба, що при­зводить до заміни однієї партійної еліти іншою.

Нині поширення набула теорія неоелітаризму, або елітарної демократії. Представники цієї теорії — X. Ласуел, Д. Сарторі, Г. Зейглер — вважають, що народоправство приречене на невдачу і веде до диктатури. Аби цього не сталося, треба зробити так, щоб у суспільстві управляла компетентна еліта. Для цього необхідно поєднати елітаризм з елементами плюралістичної демократії. Вони пропонують теорію елітарної демократії, сутність якої зво­диться до того, що: в сучасному суспільстві діють не одна, а кілька еліт; між елітами існує конкуренція; еліти контролюються народ­ними масами через загальне виборче право, що стимулює конкуренцію еліт; доступ в еліту залишається відкритим для всіх, вона поповнюється за рахунок вихідців із народу.

Теорія конвергенції. Сутність цієї теорії зводиться до існування у світі двох протилежних систем: капіталізму і соціалізму. Вони поступово зближуються, втрачають відмінності між собою і на певному етапі розвитку зливаються в постіндуст-ріальне суспільство. Ця теорія виникла в 50—60-х роках XX ст.; її основоположниками були Р. Арон, Д. Гелбрейт, П. Сорокін, Я. Тінберген та ін. Теорія втілюється в життя, зокрема в неза­лежних державах колишнього Радянського Союзу.

Доктрини технократії. Нині посилюється вплив науки й техніки на політичне життя в різних країнах, зростають місце і роль науково-технічних працівників у державному управлінні. На цій основі й виникають різні теорії технократії. Сутність їх зводиться до того, що покращити політику можна за допомо­гою кращого управління. Інженери, техніки, науковці, менед­жери та інші керівники науки й виробництва, як це вони роб­лять в економіці, можуть успішно керувати й політичними процесами. Представниками цієї теорії були Т. Веблен, Г. Скот, Ф. Тейлор, Г. Саймон, Д. Бел, Б. Беквіт, Ж. Бжезінський та ін.

Ідеї анархізму та етатизму. Анархізм виникає одночасно з марксизмом. Його сутність полягає у запереченні державності. Сучасний анархізм поділяють на анархо-комунізм (повне запе­речення політичної влади) і анархо-синдикалізм (наявність політичної влади в руках профспілок). Основними провідниками анархістських ідей були М. Штірнер, П. Ж. Прудон, М. Бакунін, П. Кропоткін.

Теорії етатизму. Протилежністю анархізму є етатизм, тобто олержавлення всіх сфер суспільного життя. Етатизація суспільства веде до диктатури. Г Моска різновидами диктату­ри вважав соціалізм і фашизм.

Фашизм охоплює конгломерат найреакційніших політичних ідей, націлених на виправдання й заохочення низьких спону­кань, спираючись на які можна обгрунтувати будь-яку анти-людську дію. Однією з ідеологічних підвалин фашизму стало вчення Ф. Ніцше (1844—1900). Він умотивовував ненаситне прагнення до влади, поділяв волю на аристократичну й рабсь­ку, обґрунтовував расизм, тоталітаризм, вождизм, культ грубої ежж, вихваляв ідеал справжнього арійця. Ідею фашизму було втілено в Німеччині Адольфом Гітлером.

Основною ідеєю німецького фашизму було проповідування і втілення в життя расизму, тобто поділ людей за біологічними н соціальними ознаками на раси. При цьому одна раса оголо­шувалася вищою, істинними представниками роду людського, а інші - напівтваринами, що мають забезпечувати процвітання панівної раси. Фашистські лідери всіляко пропагували расизм: Живуть інші народи в достатку чи дохнуть з голоду, цікавить мене лише тією мірою, якою ми відчуваємо потребу в рабах для підтримки нашої культури», — цинічно заявляв один із спо­движників А. Гітлера - Генріх Гіммлер.

Фашизм вихваляв тоталітарну державу, де всі аспекти жит­тя суспільства чітко регламентовано. У такій державі - «живо­му організмі народу» - вимагається беззаперечне підкорення індивіда державі. Всяка ініціатива окремого індивіда приду­шується, практично ліквідуються всі права і свободи.

Лідери фашизму обґрунтовували ідею вождизму. На чолі дер­жави і нації стоїть фюрер, наділений абсолютною владою. Право — ае те, чого прагне народ, а волю народу відображає фюрер, який має шщий авторитет, і його діяльність не підлягає критиці. Усе, що він каже і робить, є правильним, позаяк силу він черпає безпосередньо з містичної душі нації. Витримується чітка ієрархічна побудова вла­ди. Партійний і державний чиновник визнається безпосереднім і не­заперечним авторитетом, вождем на певній території.

У відносинах між людьми та між державами проповідувався і сили. Насильство було оголошено важливим чинником розвитку суспільства, а гуманізм розглядався як виправдання слабовольності і боягузтва.

Отже, фашизм — антилюдсъка, антигуманна ідеологія, що обгрунтовувала самоуправство, беззаконня, насильство, викори­стовуючи найнижчі людські інстинкти. Це реакція на гострі кризові явища в суспільстві. Необхідно давати рішучу відсіч поширенню неофашистських ідей у суспільстві.

До концепцій юридичного спрямування відносять теорії пра­вової та соціальної держави.

Соціальна держава — це держава, в якій:

а) громадянам забезпечується гідне людини життя і соціаль­ний захист в цілому;

б) громадянам гарантується особиста свобода;

в) у суспільстві культивується і забезпечується цивілізова­ними засобами соціальна злагода, мирне вирішення суперечно­стей, які виникають чи можуть виникнути.

Кінцевою метою соціальної держави є:

а)    досягнення соціальної демократії, що полягає в реалізації влади народу і забезпеченні людині та громадянинові всіх прав,
свобод і законних інтересів та виконання всіма суб'єктами пра­ва їхніх обов'язків;

б)    ліквідація всіх форм гноблення, дискримінації, расизму,експлуатації людини людиною;

в)    гарантування всім людям рівних умов вільного розвитку і розвитку кожної окремої особистості;

г) досягнення цих та інших цілей у мирний спосіб, політични­ми методами;

ґ) модернізація виробництва і поступовий перехід до ринко­вих відносин.

Соціальна держава:

—зобов'язує індивіда брати участь у вирішенні загальних завдань;

—є регулятором суспільного життя;

—здійснює контроль над діяльністю приватного власника та приватного капіталу;

—досягає дедалі більших успіхів у сфері соціального забез­печення свого народу;

—стверджує та розширює діяльність вільних профспілок і промислової демократії;

—здійснює чимало інших демократичних перетворень.

Запитання та завдання для самостійної перевірки знань

*1. Заповніть таблицю:

3. Що таке функції держави та як їх класифікують?

**4. Проаналізуйте, як змінюється на сучасному етапі співвідно­шення між різними функціями держави. Свою думку обгрунтуйте.

**5. Дайте характеристику внутрішнім та зовнішнім функці­ям сучасної України.

6. Розкрийте юридичні аспекти взаємодії держави та особи.

7. Які Ви знаєте форми взаємодії держави з різноманітними об'єд­наннями громадян?

8. Які риси характеризують правову державу?

9. Назвіть основні напрями побудови правової держави в Україні.

10. Що таке форма держави? Які елементи включає в себе це поняття?

11. Визначте, що таке форма правління, форма державного ус­трою та державно-правовий режим?

*      12. Порівняйте: а) монархію та республіку; б) парламентську і президентську республіку; в) унітарну державу та федерацію;
г) федерацію та конфедерацію; г) демократичний режим та анти­демократичний режим.

*13. Наведіть приклади сучасних держав із різним державно-пра­вовим режимом, формою правління, формою державного устрою?

** 14. Визначте переваги і можливі недоліки організації влади в пре­зидентській і парламентській республіках? Свою думку аргументуйте.

*15. Які концепції про сутність і соціальне призначення держа­ви вам відомі, дайте їм загальну характеристику?