§ 6. Співвідношення і взаємодія держави та особи

За нинішньої розбудови України особа стає рівноправним суб'єктом суспільних відносин з державою, її органами та поса­довими особами. В теорії держави і права як науці і навчальній дисципліні вивчається окрема людина, індивід, особистість, громадянин. При цьому розглядаються різноманітні відносини людини і держави.

Індивід — це конкретна людина. Сукупність індивідів, об'єднаних природними зв'язками, утворює людське суспільство.

Людина — це розумна істота, яка має волю, дар мис­лення, здатна виробляти знаряддя праці та може свідомо корис­туватися ними. У людини як індивіда розрізняють біологічні та соціальні якості.

Біологічне в людині, яка є частиною матеріального світу, ха­рактеризується наявністю тіла, органів чуття, природної фізичної сили та інших біологічних якостей.

Соціальне в ній характе­ризується концентрованим виразом тих суспільних відносин, які відображають взаємозв'язок людини і зовнішнього світу. Без біологічного змісту людини не можна охарактеризувати її соціальні якості. Проте тільки біологічне в людині не визначає її як особистість. Особу характеризує поєднання біологічного змісту та соціальних якостей.

Найхарактернішим зв'язком особи (людини) з державою є  громадянство як постійний політико-правовий зв'язок, що відображається в їхніх взаємних правах і обов'язках. Підстави і порядок набуття чи втрати громадянства України передба­чені Законом України «Про громадянство України» від 18 січ­ня 2001р.

Іноземні громадяни й особи без громадянства, які перебува­ють на території України, користуються правами і виконують обов'язки, передбачені законом України, який не повинен супе­речити загальновизнаним принципам міжнародного права і Конституції України.

Особа виступає і як суб'єкт права. У правовій системі суспільства її місце і роль характеризуються через правовий ста­тус, що дає можливість розглянути фактичне та юридичне становище людини у громадянському суспільстві. Відомі різні визначення правового статусу особи. У найширшому значенні під правовим статусом особи розуміють її юридично закріплене становище в суспільстві. Розрізняють загальний, спеціальний (ро­довий) та індивідуальний правовий статус.

Загальний правовий статус має такі структурні елементи: відповідні правові норми; правосуб'єктність; загальні для всіх суб'єктивні права, свободи та обов'язки; законні інтереси; гро­мадянство; юридичну відповідальність; правові принципи; правовідносини (загального) статусного характеру.

Ядром (серцевиною) загального правового статусу є суб'єк­тивні права, свободи, законні інтереси та обов'язки особи. Кон­ституція України закріплює основні права і свободи людини та громадянина, що становлять основу будь-яких інших прав і сво­бод. До них відносять громадянські та політичні, економічні, соціальні, екологічні, сімейні й культурні права, особисті пра-ва-гарантії, що забезпечують їх здійснення, а також основні обо­в'язки особи.

Отже, держава та особа тісно взаємопозв'язані. Держава ви­знає людину, її життя, недоторканність, честь і гідність найви­щою соціальною цінністю. Головний обов'язок держави — забез­печення людині відповідних умов для здійснення прав і свобод, виконання обов'язків. Держава відповідальна перед людиною та суспільством за свою діяльність. За допомогою права (передусім конституційного) держава закріплює відповідний правовий ста­тус людини і громадянина, забезпечує кожній особі однакові можливості в користуванні суб'єктивними правами і виконанні обов'язків.