5.3. Правовий статус суддів

5.3.1. Поняття правового статусу суддів

Судова влада в Україні належить лише судам в особі суддів та представникам народу, які у визначених законом випадках залучаються до здійснення правосуддя. Судді наділені виключним правом реалізовувати судову владу, вирішувати всі правові конфлікти, що виникають у суспільстві, виконують свої обов’язки на професійній основі. Судді незалежні і підкорюються лише Конституції та законам України. Прояв неповаги до судді передбачає встановлену законом відповідальність. Вимоги та рішення суддів при здійсненні ними повноважень обов’язкові для виконання тими суб’єк-тами, до яких вони звернені. Невиконання вимог та рішень суддів тягне встановлену законом відповідальність.

Передумовою здійснення суддями судової влади є їх єдиний правовий статус, який закріплено у відповідних нормативно-правових актах.

Основні засади правового статусу суддів визначені в Законі України “Про статус суддів”. Окремі його положення деталізуються в статтях 126 – 130 Конституції України, Законі “Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів”, розд. 3 Закону України “Про судоустрій України”, главах 3, 4 Закону України “Про Конституційний Суд України”, процесуальних кодексах та інших нормативно-правових актах.

5.3.2. Вимоги, що ставляться до суддів

Частина 2 ст. 127 Конституції України містить положення, за яким від суддів вимагається утримання від: а) будь-якої участі у політичній або профспілковій діяльності, отримання представницького мандата; б) обіймання будь-яких інших оплачуваних посад, виконання іншої оплачуваної роботи, крім наукової, викладацької та творчої.

Заборона брати участь у будь-якій політичній або профспілковій діяльності, мати представницький мандат. Така вимога щодо суддів обґрунтовується тим, що ніякі політичні уподобання судді не повинні впливати на справедливість винесеного ним рішення, адже основним принципом діяльності судді є його незалежність та неупередженість. Належність судді до якої-небудь політичної партії чи професійного об’єднання, на думку законодавця, створює цьому загрозу. Судові рішення повинні ґрунтуватися виключно на законі, праві, забезпечуючи тим самим підтримання існуючого в державі режиму законності.

Заборона займатися будь-якою іншою професійною діяльністю, крім наукової, викладацької та творчої. В Європейській хартії про статус суддів (п. 4.2.) підкреслюється, що “суддя вільно може займатися різними видами діяльності, крім його службових повноважень, зокрема і тими, котрі є вираженням його прав громадянина. Однак ця свобода може (і повинна) бути обмежена в тій мірі, в якій зовнішній вид цієї діяльності є несумісним з довірою щодо неупередженості й незалежності судді чи з професійною необхідністю уважно й у розумний строк розглядати справи”. ¹⁷

Законодавство України щодо суддів встановлює заборону обіймання будь-яких інших оплачуваних посад, виконання іншої оплачуваної роботи, крім наукової, викладацької та творчої. Вимога про несумісність обумовлюється декількома обставинами. По-перше, забороняючи поєднувати судову діяльність з іншою, крім дозволеної законом, законодавець прагне зберегти незалежність судової влади. По-друге, це обмеження прав людини, яка обіймає посаду судді, спрямоване на забезпечення належного й сумлінного виконання професійних функцій. Так, ст. 5 Закону України “Про статус суддів” встановлює, що суддя має право займатися дозволеним видом додаткової трудової діяльності лише у вільний від роботи час. По-третє, зазначена заборона запобігає можливості використання суддею свого службового становища в особистих цілях, що сприяє збереженню необхідного авторитету судової влади, безсторонності суддів.

Заборонити судді займатися викладацькою, науковою або творчою діяльністю практично неможливо, та й не варто, бо така діяльність сприяє підвищенню професійного рівня судді, збагаченню його знань, утвердженню його статусу як фахівця найвищої категорії.

5.3.3. Права та обов’язки суддів

Професійні судді України користуються всіма правами та основними свободами людини і громадянина, за винятком встановлених національним законодавством обмежень, зумовлених особливостями правового статусу.

Права й обов’язки суддів найбільш повно визначають міру їх можливої (службової) поведінки. Ці інститути розкривають зміст правомірної поведінки судді при здійсненні професійної діяльності, встановлюють її конкретний вид та міру. Така можливість забезпечується і гарантується державою.

Усі права суддів можна умовно розділити на статусні і процесуальні.

Статусні права суддів забезпечують особливий їх правовий статус і правовий захист, підкреслюють їх виключне правове становище в державі. Серед широкого кола статусних прав суддів слід виділити: право на повагу професійної честі й гідності; право на особисту і майнову недоторканність; право на незамінність на посаді протягом строку, на який суддю призначено (обрано); право на кар’єру; право на відставку; право на соціальний і правовий захист; право на одержання матеріальної винагороди за свою працю; інші права, передбачені трудовим і пенсійним законодавством; право на поліпшені житлові умови; право на пільги з житлово-комуналь-ного, транспортного та іншого обслуговування; право на відпочинок; право на вільний вибір додаткової педагогічної, наукової та іншої оплачуваної творчої діяльності; право на страхові гарантії; право на навчання і підвищення кваліфікації; право на оскарження до відповідного органу рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності; подати заяву про припинення повноважень судді за власним бажанням; інші права, передбачені національним законодавством.

До процесуальних належать права, якими суддя наділений для ефективної реалізації своїх службових функцій: право а) вимагати від посадових осіб та громадян виконання винесених суддею рішень; б) порушувати у встановленому законом порядку питання перед Конституційному Судом про перевірку конституційності нормативного акта; в) отримувати інформацію від посадових осіб та інших громадян у зв’язку зі здійсненням правосуддя; г) давати доручення відповідним органам про привід осіб до зали судового засідання та інші права, передбачені процесуальним законодавством.

Обов’язки суддів мають двоїсту природу: з одного боку, вони зумовлені вимогами, закріпленими в правових нормах, з другого – загальнолюдськими нормами моральності та професійною етикою. Невиконання або неналежна реалізація суддею обов’язків може призвести до істотних змін у його правовому становищі, навіть до втрати статусу носія судової влади.

Зазначені обов’язки суддів не виключають необхідності виконувати конституційні (загальні) та інші зобов’язання, що випливають з цивільно-правових відносин (якщо перебування в таких правовідносинах не суперечить статусу судді).

Правове закріплення обов’язків судді виявляється у певних вимогах до його поведінки, яка може бути законною, тобто відповідати вимогам законодавства України, або незаконною. В останньому випадку вона є підставою для притягнення судді до юридичної відповідальності. Основні вимоги до поведінки судді закріплено в статтях 5, 6 Закону України “Про статус суддів”:

– при здійсненні правосуддя дотримуватися вимог Конституції і законів України, забезпечувати повний, всебічний та об’єктивний розгляд судових справ з дотриманням установлених законом строків;

– утримуватися від політичної, підприємницької та іншої оплачуваної діяльності, крім наукової, викладацької і творчої, дотримуватися вимог службової дисципліни і розпорядку роботи суду;

– не розголошувати відомості, які становлять державну, військову, службову, комерційну або банківську таємницю, таємницю нарадчої кімнати, відомості про особисте життя громадян та іншу інформацію, про яку вони довідалися під час розгляду справи в судовому засіданні, для забезпечення нерозголошення якої було прийняте рішення про закрите судове засідання;

– не допускати вчинків і будь-яких дій, що ганьблять звання судді і можуть викликати сумнів у його об’єктивності, неупередженості та незалежності.

За змістом вимог, закріплених у наведених правових нормах, обов’язки судді можна розділити на такі групи: а) дотримання законодавства України у здійсненні професійної діяльності; б) дотримання етичних основ діяльності; в) сумлінне і професійне виконання своїх службових функцій.

Дотримання законодавства суддею можна розглядати у двох аспектах: по-перше, вся службова діяльність судді відбувається в установлених законодавством процесуальних рамках, порушення яких є підставою для визнання рішення судді незаконним; по-друге – суддя безпосередньо застосовує норми національного законодавства при вирішенні конкретних спорів про право. Він має право використати будь-яке джерело права, котре є частиною національного законодавства України: Конституцію, нормативно-правові акти, прийняті на її основі, чинні міжнародні договори, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України.

Етичні вимоги до поведінки судді закріплені в Кодексі професійної етики судді¹⁸ і являють собою сукупність моральних правил поведінки судді, за допомогою яких можна оцінити його дії з точки зору таких цінностей, як справедливість, сумління, гідність, людяність тощо.

Дотримання етичних основ діяльності передбачає утримання суддею від дій, що можуть бути розцінені як використання посадового становища в особистих цілях чи викликати сумнів у його неупередженості, незалежності і справедливості винесених рішень. Суддя зобов’язаний не допускати будь-яких дій, що можуть завдати шкоди, порушити нормальну діяльність суду чи дискредитувати судову владу в цілому. Суддя не повинен як під час виконання службових повноважень, так і в приватному житті вчиняти дій, що можуть негативно відбитися на його моральних якостях, завдати шкоди його професійній та громадській репутації.

Для судді, який порушує етичні принципи діяльності, повинні наставати негативні наслідки, зокрема дисциплінарна відповідальність.

Сумлінне і професійне виконання службових функцій передбачає повну самовіддачу судді. Весь робочий час він має використовувати для належного виконання суддівських обов’язків та утримуватися від роботи, яка цьому заважає. Суддя не може мати іншої оплачуваної роботи, за винятком наукової, викладацької або творчої. Виконання навіть такої додаткової роботи не повинно позначатися на якості професійної діяльності судді.

За неналежне виконання своїх обов’язків суддя притягується до дисциплінарної відповідальності.

5.3.4. Матеріальне забезпечення суддів

Матеріальне забезпечення суддів повинно бути достатнім, відповідати економічним умовам країни. У п. 6 Європейської хартії про статус суддів зазначено, що рівень оплати має встановлюватися так, щоб захистити суддю від тиску, спрямованого на те, щоб вплинути на зміст його рішень і взагалі на його поведінку в суді, який таким чином порушить його незалежність і неупередженість.¹⁹ Рекомендація № R (94)12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам про незалежність, дієвість і роль суддів від 13 жовтня 1994 р.²⁰ наголошує на тому, що рівень винагороди суддів повинен бути пропорційний їх професійному авторитету і рівню відповідальності в суспільстві.

Структура заробітної плати суддів України визначена в ч. 1 ст. 44 Закону України “Про статус суддів” і складається із посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи й за вислугу років та інших надбавок та доплат. Зокрема, для суддів законодавством передбачені надбавка за знання і використання в роботі іноземної мови, доплата за науковий ступінь кандидата чи доктора юридичних наук. Заробітна плата суддів не обкладається податком.

Розмір заробітної плати суддів повинен забезпечити їх фінансову незалежність і не може бути зменшений без відповідної компенсації. Умови оплати праці мають бути чітко регламентовані відповідними нормативно-правовими актами. Прийняття актів, що змінюють структуру заробітної плати, передбачають її зменшення чи взагалі не забезпечують виплату, суперечить Конституції України і Закону України “Про статус суддів”.

Суддя, члени його сім’ї та їх майно перебувають під особливим соціальним і правовим захистом держави. Основні положення щодо соціального і правового захисту суддів закріплено в Законі України “Про статус суддів”. Окремі положення цього Закону конкретизовано й розвинуто в низці правових актів. Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2002 р. правові норми, що містять положення про соціальний захист суддів, не можуть бути скасовані чи змінені в бік зменшення гарантій, що містяться в них, без відповідної компенсації²¹.