Розділ 7. Міжнародні аспекти інформаційного права

7.1. Тенденції міжнародного інформаційного права
7.1.1. Вплив міжнародного права на формування інформаційного права України
7.1.2. Принципи міжнародного інформаційного права
7.1.3. Міжнародне співробітництво у сфері інформаційних відносин
7.1.4. Міжнародні договори в сфері інформаційних правовідносин
7.2. Міжнародна діяльність України в галузі захисту інформації
7.2.1. Основні положення щодо міжнародної діяльності України в галузі захисту інформації в автоматизованих системах
7.2.2. Міжнародний захист технологій
7.2.3. Міжнародний захист комерційної таємниці
7.3. Правове регулювання, охорона та захистінформації за законодавством різних країн
7.3.1. Правові підходи щодо регулювання інформаційних правовідносин
7.3.2. Окремі аспекти правового регулювання суспільних інформаційних відносин у західноєвропейських країнах
7.3.3. Інформаційне законодавство Австралії
7.3.4. Інформаційне законодавство Росії
7.3.5. Інформаційне законодавство Казахстану
7.3.6. Інформаційне законодавство США
7.4. Висновки

7.1. Тенденції міжнародного інформаційного права

7.1.1. Вплив міжнародного права на формування інформаційного права України
7.1.2. Принципи міжнародного інформаційного права
7.1.3. Міжнародне співробітництво у сфері інформаційних відносин
7.1.4. Міжнародні договори в сфері інформаційних правовідносин

7.1.1. Вплив міжнародного права на формування інформаційного права України

Формування системи інформаційного законодавства висунуло проблему гармонізації його на міждержавному рівні з урахуванням засад міжнародного права (його провідних складових: публічного і приватного).
Для з'ясування сутності міжнародного інформаційного права на рівні окремих країн слід визначитися у їхніх правових доктринах. Кожна країна має правову доктрину. Проте в теорії міжнародного права за певними критеріями визначають такі типові правові системи.
Правова доктрина системи загального права англо-американської сім'ї права (Великобританія, США та інші країни, що запозичили їхню доктрину права). Основний її зміст зводиться до публічно-правового і приватно-правового (недержавного) регулювання суспільних відносин. У зв'язку з цим право поділяють на публічне і приватне. Важливим критерієм розмежування є визначення соціальної спрямованості інтересу: публічний (суспільства, держави в цілому) та приватний (окремої людини, недержавних спільнот).
Державне забезпечення приватно-правового регулювання здійснюється через можливість судового захисту у формі судових прецедентів.
Правова доктрина європейської континентальної сім'ї права. її ще називають романо-германською (ФРН, Франція, Росія та ін.). За цією доктриною право поділяють на галузі, підгалузі, галузеві та міжгалузеві комплексні інституції публічного (державного) права. Серед провідних галузей визначають: конституційне, адміністративне, цивільне та кримінальне право. На їхній основі виникають синтетичні комплексні галузі чи міжгалузеві комплексні інститути права. Такий підхід правового регулювання притаманний і Україні.
Як констатацію факту слід зазначити, що сучасне інформаційне законодавство України щодо доктрини формування має характер змішаної системи права: зберігши галузевий підхід традиційної континентальної системи права, воно стало на шлях публічно-правового нормотворення за доктриною загального права (англо-американської системи права), коли окремі проблеми на законодавчому рівні вирішуються на рівні окремих законів за ситуаційним принципом. У зв'язку з цим є необхідність визначитися у підходах міжнародної практики щодо регулювання суспільних інформаційних відносин.
Сьогодні можна констатувати що в міжнародному праві активно формується нова інституція — міжнародне інформаційне право світової інформаційної цивілізації. За експертними оцінками, на міжнародному рівні укладено близько 100 міждержавних угод (глобальних, універсальних, регіональних та субрегіональних), у яких визначені міжнародні інформаційні відносини.
Глобальна комп'ютеризація через Інтернет породила необхідність пошуку засобів і методів гармонізації національних правових систем у сфері міжнародних інформаційних відносин, співвідношення цих систем на рівні колізійного та матеріального міжнародного права. У багатьох регіонах світу формуються міжнародні стандарти правових норм на рівні типових законів, багатосторонніх конвенцій, угод тощо.
Деякі теоретики та практики у сфері правового регулювання суспільних інформаційних відносин пропонують механічно імплементувати (ввести до системи національного права) ці норми в національну систему права без глибокого порівняльного аналізу чинного законодавства інших країн. На нашу думку, при правотворенні неприпустиме необґрунтоване копіювання зарубіжного досвіду. Гармонізацію можна проводити також шляхом внесення нового змісту в наявні форми правових норм. До речі, саме так роблять у цивілізованих країнах, які раніше від нас стали на шлях формування правового інформаційного суспільства у складі глобальної інформаційної цивілізації.

7.1.2. Принципи міжнародного інформаційного права

Міжнародний досвід показує, що у сфері суспільних інформаційних відносин при законодавчій легалізації їх насамперед враховують загальнолюдські принципи. Серед цих принципів чільне місце посідають такі:
- державний суверенітет окремих країн в участі у міжнародних відносинах;
- верховенство прав людини: повага та гуманне ставлення до людини, її честі, гідності, репутації;
- презумпція невинності громадянина, приватної особи на засадах співвідношення потреб та інтересів окремих людей, корпорацій (об'єднань) їх, націй, держав та світового співтовариства.
Новий підхід щодо правового регулювання суспільних відносин, який може бути прийнятий і на міжнародному рівні, запропонований вітчизняною наукою, — це теорія гіперсистем права. В його розвитку сьогодні набирають сили нові наукові дисципліни: юридична когнітологія, правова кібернетика та правова інформатика. Особливістю цих наук є застосування принципів, підходів і методів кібернетики та інформатики до вирішення проблем права, зокрема правотворення.
Виходячи з положень правової інформатики, слід зазначити, що правотворення у міжнародному та національному праві має базуватися на основі методології системного і комплексного підходів, зокрема теорії формування комплексних гіперсистем права, агрегації галузевих інститутів права у нову системну якість, не притаманну окремим складовим міжнародного публічного і приватного права.

7.1.3. Міжнародне співробітництво у сфері інформаційних відносин

Міжнародна інформаційна діяльність полягає у забезпеченні громадян, державних органів, підприємств, установ і організацій офіційною документованою або публічно оголошуваною інформацією про зовнішньополітичну діяльність України, про події та явища в інших країнах, а також у цілеспрямованому поширенні за межами України державними органами й об'єднаннями громадян, засобами масової інформації та громадянами всебічної інформації про Україну.
Відповідно до законодавства України її громадяни мають право на вільний і безперешкодний доступ до інформації через зарубіжні джерела, включаючи пряме телевізійне мовлення, радіомовлення і пресу тощо.
Правове становище і професійна діяльність акредитованих в Україні іноземних кореспондентів та інших представників іноземних засобів масової інформації, а також інформаційна діяльність дипломатичних, консульських та інших офіційних представників зарубіжних держав в Україні регулюються законодавством України, відповідними міжнародними договорами, укладеними Україною.
В Україні створення і діяльність спільних організацій у галузі інформації за участю вітчизняних та іноземних юридичних осіб і громадян регулюються законодавством України. Якщо міжнародним договором встановлено інші правила, ніж ті, які містяться в законодавстві України, що регулює відносини в галузі інформації, то застосовуються норми міжнародного договору, укладеного Україною (ст. 50 Закону України "Про інформацію").
Міжнародне співробітництво в галузі інформації з питань, що становлять взаємний інтерес, здійснюється на основі міжнародних договорів, укладених Україною та юридичними особами, які займаються інформаційною діяльністю.
Державні органи та інші юридичні особи, які займаються інформаційною діяльністю, можуть безпосередньо здійснювати зовнішньоекономічну діяльність у власних інтересах, а також в інтересах індивідуальних і колективних споживачів, яких вони обслуговують і яким гарантують одержання зарубіжної інформації (ст. 51 Закону України "Про інформацію").
Міжнародне співробітництво у сфері науково-технічної інформації та міжнародна інформаційна діяльність регулюються згідно з чинним законодавством (ст. 20 Закону України "Про науково-технічну інформацію").
Відповідно до чинного законодавства Україні міждержавний обмін науково-технічною інформацією здійснюється відповідно до угод, підписаних Україною.
Держава забезпечує відкритий і рівноправний доступ своїх громадян і громадян держав — партнерів за угодами до інформаційних ресурсів спільного користування.
Відповідно до законодавства уряд України визначає національний інформаційний центр, який координує міждержавний обмін науково-технічною інформацією (ст. 21 Закону України "Про науково-технічну інформацію").
Діяльність іноземних фізичних та юридичних осіб в Україні у сфері науково-технічної інформації. Іноземні юридичні та фізичні особи, а також особи без громадянства можуть інвестувати розвиток сфери науково-технічної інформації України відповідно до чинного законодавства (ст. 22 Закону "Про науково-технічну інформацію").
Міжнародне співробітництво у сфері інформатизації спрямовується на підвищення економічної ефективності та науково-технічного рівня виконання Національної програми інформатизації. З цією метою до виконання окремих завдань (проектів) Національної програми інформатизації можуть залучатися іноземні юридичні та фізичні особи, іноземні інвестиції.
Держава розвиває і підтримує всі форми міжнародного співробітництва у сфері інформатизації, які не суперечать законодавству та державним інтересам України (ст. 27 Закону України "Про національну програму інформатизації").
Міжнародне співробітництво у галузі зв'язку. Встановлення правових, організаційних, технологічних і фінансових відносин з міжнародними організаціями зв'язку, а також представництво України в цих організаціях за дорученням Кабінету Міністрів України, здійснення співробітництва з організаціями зв'язку іноземних держав, міжнародний правовий захист інтересів України у питаннях зв'язку покладається на Адміністрацію зв'язку України, а питання використання радіочастот та радіоелектронних засобів на міжнародному рівні — на Головне управління з питань радіочастот при Кабінеті Міністрів України.
Адміністрація зв'язку України представляє Україну в Міжнародному союзі електрозв'язку (МСЕ), Всесвітньому поштовому союзі та залучає до цієї роботи інші організації, міністерства і відомства. Координує участь інших міністерств та відомств у роботі МСЕ Державна комісія з питань зв'язку та радіочастот.
Міжнародне співробітництво в галузі зв'язку здійснюється на основі чинного законодавства та відповідних міжнародних договорів України (ст. 31 Закону України "Про зв'язок").

7.1.4. Міжнародні договори в сфері інформаційних правовідносин

Законодавством України передбачено низку норм щодо дії міжнародних договорів на території держави.
У сфері реалізації Національної програми інформатизації законодавством передбачено, якщо міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що містяться в Законі "Про Національну програму інформатизації", то застосовуються правила міжнародних договорів (ст. 28 Закону України "Про Національну програму інформатизації").
Щодо міжнародних договорів у галузі зв'язку, якщо міжнародним договором України встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України про зв'язок, то застосовуються правила міжнародного договору (ст. 32 Закону України "Про зв'язок").
Щодо застосування норм міжнародних правових актів у сфері Національного архівного фонду і архівних установ передбачено, якщо в міжнародних правових актах, в яких бере участь Україна, встановлено інші норми, ніж ті, що містяться в Законі України "Про Національний архівний фонд і архівні установи", то діє норма міжнародного правового акта (ст. 4 Закону України "Про Національний архівний фонд і архівні установи").
Щодо застосування правил міжнародного договору у сфері авторського права і суміжних прав передбачено, якщо міжнародним договором, учасником якого є Україна, встановлено інші правила, ніж ті, що містяться в законодавстві України про авторське право і суміжні права, то застосовуються правила міжнародного договору (ст. З Закону України "Про авторське право і суміжні права").
У сфері міжнародних відносин щодо державної таємниці законодавством України визначено, що передані Україні відомості, які становлять таємницю іноземної держави чи міжнародної організації, охороняються в порядку, передбаченому Законом України "Про державну таємницю". У разі, якщо міжнародним договором, згоду на обов'язковість якого надано Верховною Радою України, установлено інші, ніж передбачені цим Законом, правила охорони таємниці іноземної держави чи міжнародної організації, то застосовуються правила міжнародного договору України (ст. З Закону України "Про державну таємницю" (нова редакція)).
Щодо формування українського сегмента глобальної інформаційної інфраструктури, у тому числі Інтернету, Законом України "Про захист інформації в автоматизованих системах" передбачено, що іноземні держави, іноземні фізичні та юридичні особи можуть бути власниками автоматизованих систем в Україні, власниками інформації, що розповсюджується та обробляється в автоматизованих системах України, або засновувати спільні з українськими юридичними та фізичними особами підприємства з метою створення автоматизованих систем, постачання інформації до автоматизованих систем України, обміну інформацією між автоматизованими системами України та автоматизованими системами інших держав.
Окремі види такої діяльності здійснюються на підставі спеціального дозволу (ліцензії), що видається уповноваженим на це органом.
Участь України у міжнародних інформаційних відносинах визначається й іншими законодавчими актами, зокрема такими:
- "Про ратифікацію Статуту і Конвенції Міжнародного союзу електрозв'язку" (від 15 липня 1994 p.);
- "Про ратифікацію Угоди про співробітництво в галузі охорони авторського права і суміжних прав" (від 27 січня 1995 р.);
- "Про приєднання України до Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів (Паризького акта від 24 липня 1971 p., зміненого 2 жовтня 1979 p.)" (від 31 травня 1995 p.);
- "Про ратифікацію Четвертого додаткового протоколу до Статуту Всесвітнього поштового союзу" (від 2 червня 1995 p.);
- "Про ратифікацію Договору про закони щодо товарних знаків" (від 13 жовтня 1995 p.);
- "Про приєднання України до Статуту Ради Європи" (від 31 жовтня 1995 p.);
- "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 p., Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" (від 17 липня 1997 p.);
- "Про ратифікацію Конвенції про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом, 1990 р." (від 17 грудня 1997 p.);
- "Про ратифікацію Угоди щодо співробітництва у розвитку та використанні систем стільникового рухомого зв'язку" (від 3 березня 1998 p.).
В окремих сферах інформаційних відносин на міжнародному рівні прийнято спеціальні нормативні акти, які є міжнародними стандартами суспільних інформаційних відносин. Як приклад назвемо нормативні акти щодо захисту персональних даних:
- Конвенція № 108 Ради Європи "Про захист фізичних осіб при автоматизованій обробці даних" (від 28 січня 1981 p.);
- Директива 95/46/ЕС "Про захист фізичних осіб при обробці персональних даних і вільного обігу цих даних" (від 24 жовтня 1995 p.);
- Директива 97/66/ЕС "Про обробку персональних даних і захист privacy (приватності) у телекомунікаційному секторі та рекомендації щодо захисту даних в інформаційних супермагістралях ".