Печать
PDF

Тема 26 ЗАКОНОДАВСТВО ПРО СОЦІАЛЬНИЙ ЗАХИСТ І ОХОРОНУ ЗДОРОВ'Я

Posted in Право - Т.В. Варфоломеєва Правознавство

§ 149. Право на соціальний захист і достатній життєвий рівень

Соціальний захист — це система державних гарантій для реалізації прав громадян на працю і допомогу на час безробіття; на підтримання життєвого рівня через перегляд мінімальних розмірів основних соціальних гарантій за умов зростання цін на споживчі товари і послуги; на надання державної допомоги, пільг та інших видів соціальної під­тримки малозабезпеченим громадянам і сім'ям, які вихо­вують дітей; на матеріальне забезпечення при досягненні пенсійного віку, при тимчасовій або постійній втраті пра­цездатності, втраті годувальника тощо. Певні особливості має соціальний захист окремих категорій громадян: війсь­ковослужбовців, інвалідів, держазних службовців, ветера­нів війни і праці, потерпілих від катастрофи на Чорно­бильській АЕС тощо.

Загальна декларація прав людини (ст. 25) проголошує: кожна людина має право на такий життєвий рівень, вклю­чаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд та необхідне соціальне обслуговування, який є необхідним для під­тримання здоров'я і добробуту її самої та членів її сім'ї. Виходячи з цього положення, ст. 48 Конституції України вперше закріплює: кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє хар­чування, одяг, житло. Конституція це положення вста­новлює, але держава в особі законодавчої і виконавчої влади, у тому числі й Президент України як гарант Конституції, до цього часу не визначили, яким має бути "достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї", що вважати "достатнім життєвим рівнем", як його забезпе­чити за умов сьогодення. Реалізувати це положення тепер важко, але необхідно, бо цього вимагає Основний Закон держави.

§ 150. Поняття "соціальне страхування" та "соціальне забезпечення"

В Основах законодавства України про загальнообов'яз­кове державне соціальне страхування, прийнятих Верхов­ною Радою України 14 січня 1998 p., зазначається: за­гальнообов'язкове державне  соціальне страхування  — це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає на­дання соціального захисту, що включає матеріальне забез­печення громадян у разі хвороби, повної або часткової тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним орга­ном — роботодавцем, громадянами, а також з бюджетних та інших джерел, передбачених законом.

Соціальне забезпечення — це державна система мате­ріального забезпечення і соціального обслуговування сімей, в яких є діти, громадян у старості, у разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності чи роботи, у разі втрати годувальника.

Матеріальне забезпечення — це надання в передба­чених законодавством випадках прямих грошових виплат громадянам із спеціалізованих державних фондів, як пра­вило, у формі пенсій і допомог.

Соціальне обслуговування — це задоволення специ­фічних потреб непрацездатних осіб у формі різних послуг, у тому числі й у вигляді натурального забезпечення.

Основними видами соціального забезпечення є допо­мога:

у разі повної або часткової, постійної чи тимча­сової втрати працездатності;

жінкам у зв'язку з вагітністю і пологами;

сім'ям, які мають неповнолітніх дітей;

інвалідам у придбанні протезно-ортопедичних ви­робів і засобів пересування, а також професійне навчання інвалідів;

у зв'язку з безробіттям;

безплатна медична й лікарська допомога певним категоріям населення тощо.

§ 151. Закон України "Про пенсійне забезпечення"

Цей Закон, прийнятий 5 листопада 1991 р. (зі зміна­ми та доповненнями), відповідно до Конституції України (ст. 46) гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій. Закон спрямований на те, щоб повніше врахову­валася суспільно корисна праця як джерело зростання добробуту народу і кожної людини, єдність умов і норм пенсійного забезпечення робітників, членів колгоспів та інших категорій трудящих.

Закон поділяє пенсії на дві основні групи: трудові та соціальні. Трудові пенсії надаються: за віком, по інва­лідності, у разі втрати годувальника, за вислугу років. Соціальні пенсії призначаються та виплачуються непра­цюючим громадянам, крім інвалідів дитинства, при від­сутності права на трудову пенсію.

Право на отримання трудової пенсії за віком мають чоловіки, які досягли 60-річного віку і мають трудовий стаж не менше 25 років, та жінки, які досягли 55-річного віку і мають стаж не менше 20 років. У передбачених Законом випадках (ст. 13) пенсії за віком призначаються на пільгових умовах, незалежно від місця останньої роботи (працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці).

Пенсії по інвалідності призначаються внаслідок нещас­ного випадку чи хвороби, коли людина втрачає праце­здатність, стає інвалідом. Право на пенсію у разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сім'ї годуваль­ника, які були на його утриманні. При цьому дітям пенсії призначаються незалежно від того, чи були вони на утри­манні годувальника. Пенсії за вислугу років встановлю­ються окремим категоріям громадян (робітникам локомо­тивних бригад, окремим категоріям працівників авіації, водіям вантажних автомобілів, механізаторам комплексних бригад у портах, деяким категоріям артистів, працівникам освіти, охорони здоров'я, спортсменам тощо), зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

§ 152. Інші види соціальної допомоги

Держава передбачає й інші піляхи допомоги громадя­нам, які її потребують. Така допомога, як правило, носить тимчасовий характер і є доповненням до зарплати або тимчасово заміняє її. Передбачено кілька видів такої допо­моги, встановленої Законами України "Про державну допо­могу сім'ям з дітьми" від 21 листопада 1992 p.; "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та ін­ших громадян похилого віку в Україні" від 16 грудня 1993 p.; "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціаль­ного захисту" від 22 жовтня 1993 р.

§ 153. Право на охорону здоров'я

Відповідно до Конституції України (ст. 49) кожен має право -на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування. Охорона здоров'я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, меди-ко-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм.

Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони здоров'я медична допо­мога надається безоплатно, існуюча мережа таких закладів не повинна скорочуватись. Держава сприяє розвиткові лі­кувальних закладів усіх форм власності.

Держава дбає про розвиток фізичної культури і спорту, забезпечує санітарно-епідеміологічне благополуччя.

Конституція України визначає лише основні правові положення щодо забезпечення прав громадян на охорону здоров'я. На розвиток і реалізацію цих положень в Ук­раїні спрямовано низку нормативно-правових актів. На­приклад, "Основи законодавства України про охорону здо­ров'я" від 19 листопада 1992 p.; Закони України: "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 р. (з наступними змінами і доповненнями), "Про запобігання захворюванню на СНІД та соціальний захист населення" від 12 грудня 1991 p., "Про забезпечення санітарно-епі­деміологічного благополуччя населення" від 24 лютого 1994 p., "Про лікарські засоби" від 4 квітня 1996 р. та ін.

§ 154. Закон України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"

Чорнобильська катастрофа, що сталася 26 квітня 1986 p., торкнулася долі мільйонів людей. У багатьох регіонах на величезних територіях виникли нові соціальні та еконо­мічні умови. Україну оголошено зоною екологічного лиха. Створення системи надійного захисту людей від наслідків цієї катастрофи потребує залучення значних фінансових, матеріальних і наукових ресурсів. Тому цей Закон спря­мований на захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та на вирішення проблем ме­дичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території.

Законом передбачається низка заходів щодо соціаль­ного захисту осіб, які потерпіли внаслідок аварії. Зокрема, Закон гарантує цим громадянам відшкодування збитків, заподіяних внаслідок катастрофи їх здоров'ю, компенсацію різного виду матеріальних втрат. їм встановлено пільги щодо забезпечення житлом, сплати податків, за корис­тування транспортом, послугами зв'язку, зменшено вік виходу на пенсію, збільшено тривалість відпустки. Діти, що постраждали внаслідок цієї катастрофи, мають право на безплатне отримання ліків, санаторних путівок, хар­чування в школі, на пільги при вступі до вищих нав­чальних закладів, передбачено отримання батьками грошо­вої допомоги тощо.

28.лютого 1991 р. було також прийнято Закон України "Про правовий режим території, що зазнала радіоактив­ного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи". Закон регулює питання поділу території на відповідні зони, встановлює режим їх використання та охорони, ви­значає умови проживання та роботи населення, госпо­дарську, науково-дослідну та іншу діяльність у цих зонах. Закон закріплює і гарантує забезпечення відповідного ре­жиму використання та охорони цих територій з метою зменшення дії радіоактивного випромінювання на здоров'я людини та на екологічні системи.