§ 71. Структура, органи та апарат Верховної Ради України

Структура Верховної Ради України передбачає:

керівництво Верховною Радою (Голова Верховної Ради, його Перший заступник і заступник);

комітети;

тимчасові спеціальні та слідчі комісії;

депутатські фракції і групи.

Верховна Рада України обирає зі свого складу Голову Верховної Ради України, Першого заступника і заступника Голови Верховної Ради України та може відкликати їх.

Повноваження Голови Верховної Ради України зумов­лені забезпеченням її діяльності.

Голова Верховної Ради України:

веде засідання Верховної Ради;

організовує підготовку питань до розгляду на за­сіданнях Верховної Ради;

підписує акти, прийняті Верховною Радою;

представляє Верховну Раду у зносинах з іншими органами державної влади України та органами влади інших держав;

організовує роботу Верховної Ради.

З метою здійснення законопроектних робіт, поперед­нього обговорення кандидатур посадових осіб, які обира­ються або затверджуються Верховною Радою, попереднього розгляду і підготовки висновків і пропозицій щодо рати­фікації міжнародних договорів і підготовки та поперед­нього розгляду інших питань, віднесених до повноважень Верховної Ради, утворюються її комітети, що працюють постійно.

При формуванні комітетів враховуються бажання депу­татів,  їх  спеціальність  і  попередній  досвід  роботи.  Комітети можуть створюватися з питань правової політики і судово-правової реформи; державного будівництва і само­врядування; соціальної політики та праці; з питань науки і освіти; національної безпеки і оборони; свободи слова та інформації; охорони здоров'я, материнства й дитинства; молоді, спорту і туризму; економічної політики; паливно-енергетичного комплексу; фінансів і банківської діяль­ності; екології тощо.

Перший заступник, заступник Голови комітету та сек­ретар комітету не можуть бути членами однієї фракції (групи).

Для розгляду питань, що мають тимчасовий характер, Верховна Рада може створювати тимчасові спеціальні ко­місії. За необхідності проведення розслідувань, пов'язаних із питаннями, що зачіпають інтереси всього суспільства, Верховна Рада може створювати тимчасові слідчі комісії. Такі комісії не входять до системи правосуддя, а тому їхні висновки і пропозиції не є вирішальними для слідства й суду. Можна говорити про те, що результати роботи тим­часових слідчих комісій мають насамперед політичне зна­чення.

Відповідно до Регламенту Верховної Ради народні депу­тати мають право об'єднуватись у депутатські групи (фрак­ції), які формуються на підставі партійної належності депутатів. До кожної фракції має входити не менше 14 де­путатів. Після виборів 2002 р. у складі Верховної Ради України створено 6 фракцій (Єдина Україна, Наша Україна, Ю.Тимошенко, Комуністичної партії, Соціалістичної партії, Соціал-демократичної партії (об'єднаної).

Верховною Радою створюються Рахункова палата Вер­ховної Ради України та інститут Уповноваженого Верхов­ної Ради України з прав людини. Зазначені органи підзвіт­ні та підконтрольні Верховній Раді та відповідальні перед нею.

Рахункова палата складається з Голови, першого за­ступника Голови, головних контролерів і секретаря. Голова та члени Рахункової палати призначаються Верховною Радою на 7 років. Основним завданням Рахункової палати є організація і здійснення контролю від імені Верховної Ради за використанням коштів Державного бюджету Ук­раїни, за їх обсягами та цільовим призначенням. Рахун­кова палата здійснює також контроль за утворенням і погашенням внутрішнього і зовнішнього боргу України, визначенням ефективності і доцільності видатків держав­них   коштів,   валютних   та   кредитно-фінансових   ресурсів; контроль за фінансуванням загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального і національ­но-культурного розвитку, охорони довкілля тощо.

Конституцією України (ст. 101) передбачено здійснення парламентського контролю в Україні за дотриманням кон­ституційних прав і свобод людини і громадянина Уповно­важеним Верховної Ради України з прав людини. Голов­ною метою діяльності Уповноваженого з прав людини є забезпечення гарантій державного захисту прав і свобод людини, їх дотримання і поваги державними органами, організаціями місцевого самоврядування і посадовими осо­бами. Така посада існує і в інших країнах (в Іспанії, Росії, Швеції) і має різні назви: омбудсмен, народний захисник, посередник тощо.

Згідно із Законом України "Про Уповноваженого Вер­ховної Ради України з прав людини" Уповноваженим може бути громадянин України, який досяг 40 років, володіє державною мовою, має високі моральні якості, досвід пра-возахисної діяльності та протягом останніх 5 років мешкає в Україні. Посада Уповноваженого несумісна із заняттям іншими видами діяльності. Строк повноважень Уповно­важеного становить 5 років.

Рішення щодо дострокового звільнення Уповноваже­ного ухвалює лише Верховна Рада. Підставами для такого рішення є:

порушення присяги;

порушення вимог щодо несумісності з іншими видами діяльності;

припинення громадянства України;

неспроможність протягом більше чотирьох міся­ців поспіль виконувати обов'язки через незадо­вільний стан здоров'я чи втрату працездатності.

Уповноважений наділений правами: бути присутнім на засіданнях будь-якого колегіального органу, відвідувати будь-які підприємства, установи, організації, бути присут­нім на засіданні судів усіх інстанцій, відвідувати місця позбавлення волі, знайомитися з будь-якими документами, звертатися до суду із заявою про захист прав і свобод людини і громадянина та брати участь у судовому процесі; перевіряти стан дотримання прав і свобод відповідними державними органами; у разі виявлення порушень прав і свобод   людини   і   громадянина   направляти   у   відповідні органи акти реагування Уповноваженого для вжиття цими органами заходів; звертатися до Конституційного Суду Ук­раїни з конституційними поданнями.

Безпосереднє обслуговування законодавчого процесу, йо­го науково-юридичне, інформаційне та організаційно-тех­нічне забезпечення здійснює апарат Верховної Ради Ук­раїни. Згідно з постановою Верховної Ради щодо структури апарату Верховної Ради України визначено таку будову апарату парламенту:

Секретаріат Верховної Ради (загальний секрета­ріат, секретаріат комітетів Верховної Ради, сек­ретаріат Голови Верховної Ради та його заступ­ників);

Управління справами Верховної Ради;

Інститут законодавства Верховної Ради;

видавництво Верховної Ради.

Газетою Верховної Ради України є "Голос України". Газета виходить з 1 січня 1991 р.

§ 72. Статус народного депутата України

Верховна Рада України складається з 450 народних депутатів (конституційний склад), якими можуть бути лише громадяни України, що на день виборів досягали 21 року, мають право голосу і проживають в Україні протягом останніх п'яти років.

Вимога щодо проживання депутата протягом п'яти років на території нашої держави спрямована на забез­печення знання депутатами тих проблем, які постали пе­ред суспільством і державою.

Особи, обрані до парламенту, мають здійснювати депу­татські повноваження на постійній основі. Це означає, що вони повинні відмовитися від іншого представницького мандата і не можуть перебувати на державній службі.

Громадянин не може бути обраний до Верховної Ради, якщо він має непогашену і не зняту у встановленому законом порядку судимість за вчинення умисного злочину.

Повноваження народних депутатів починаються від мо­менту складання ними перед Верховною Радою присяги такого змісту:

"Присягаю на вірність Україні. Зобов'язуюсь усіма своїми діями боронити суверенітет і незалежність України, дбати про благо Вітчизни і добробут Українського народу. Присягаю додержуватися конституції України та законів України, виконувати свої обов'язки в інтересах усіх спів­вітчизників".

Текст присяги перед відкриттям першої сесії ново­обраної Верховної Ради зачитує найстаріший за віком народний депутат України. Потім депутати ставлять свої підписи під текстом присяги, що й означає її складення. Якщо депутат відмовляється скласти присягу, він втрачає депутатський мандат.

Конституція закріплює низку гарантій, покликаних забезпечити сприятливі умови для виконання депутатами своїх повноважень. Однією з таких гарантій є депутатська недоторканність. Народних депутатів не може бути при­тягнено до будь-якого виду юридичної відповідальності за діяльність, яку вони проводять у ході реалізації депу­татських повноважень. Однак з цього є виняток: депутати несуть юридичну відповідальність за образу чи наклеп. Це має запобігати зловживанню народними обранцями своїм статусом, дисциплінувати їх, зобов'язує керуватися не емо­ціями, а неспростовними, юридично значущими фактами.

Депутатська недоторканність означає й те, що народ­ного депутата України не можна притягнути до криміналь­ної відповідальності, затримати чи заарештувати, якщо на це немає згоди Верховної Ради. Така згода має бути висловлена у відповідній постанові, прийнятій на пленар­ному засіданні парламенту.

Депутатська недоторканність поширюється на членів практично всіх парламентів світу, але її зміст може від­різнятися від змісту недоторканності народних депутатів України. Так, у Росії та деяких інших країнах депутата можна затримати, заарештувати, обшукати, якщо він за­триманий на місці вчинення злочину, без звернення до парламенту за одержанням згоди на це.

Важливим елементом статусу народного депутата є так званий вільний депутатський мандат. Вільний депутат­ський мандат означає, що народний депутат є представ­ником усього населення України, а не лише своїх вибор­ців, і не може бути відкликаний своїми виборцями (з цієї підстави його повноваження не можуть бути достроково припинені). Проте це зовсім не означає, що парламентарій не має ніяких обов'язків перед своїми виборцями. Закон України "Про статус народного депутата України" першим серед обов'язків депутата називає його обов'язок підтри­мувати тісні зв'язки з виборцями, регулярно інформувати про свою роботу у Верховній Раді та її органах.

Встановлюються два випадки обов'язкового звітування парламентарія перед виборцями:

не рідше разу на рік перед виборцями округу;

на вимогу не менш як 200 виборців.

Народні депутати України наділені широкими повнова­женнями. Зокрема, їм надається право голосу у Верховній Раді; право обирати і бути обраними в органи Верховної Ради; право об'єднуватися в депутатські групи (фракції); право законодавчої ініціативи у Верховній Раді; право порушувати питання про перевірку діяльності підприємств, установ, організацій, які розташовані на території України і щодо яких є дані про порушення ними чинного зако­нодавства.

Однією з важливих форм депутатської діяльності є депутатський запит — звернення народного депутата до певного органу чи посадової особи щодо надання офіцій­ного пояснення з питань, які належать до їхньої компе­тенції. Відповідно до регламенту депутатський запит у письмовій формі вноситься Голові Верховної Ради, оголо­шується ним на засіданні та передається Секретаріату. Секретаріат зобов'язаний негайно надіслати текст запиту відповідному адресату. Офіційна письмова відповідь на запит повинна бути надіслана Голові Верховної Ради Ук­раїни та депутатові, який його вніс.

Народний депутат має право відвідувати будь-які дер­жавні органи, органи об'єднань громадян, підприємства, установи й організації з питань депутатської діяльності і одержувати від них повну і достовірну інформацію з цих питань. Народний депутат користується також правом не­відкладного прийому керівниками та посадовими особами державних органів і установ тощо. Постійну допомогу народним депутатам надають помічники-консультанти, яких він може мати у кількості до десяти осіб.