§ 67. Виборчий процес в Україні

Виборча кампанія в Україні має дві стадії:

підготовка виборів (здійснення заходів щодо ство­рення необхідних умов для реалізації виборцями свого волевиявлення під час голосування);

проведення виборів (проведення голосування гро­мадянами та встановлення результатів виборів відповідними виборчими комісіями).

Систему виборчих комісій, що здійснюють підготовку та проведення виборів депутатів, становлять: Центральна виборча комісія; окружні виборчі комісії; дільничні вибор­чі комісії. У виборчому процесі можуть брати участь офі­ційні спостерігачі від партій (блоків), кандидатів у депута­ти, а також іноземних держав і міжнародних організацій. Підготовка до виборів складається з наступних етапів: 1) перший етап — висування до списків кандидатів у депутати Верховної Ради. Право висувати кандидатів у народні депутати України надається широкому колу суб'­єктів, а саме:

а)         окремим політичним партіям;

б)         виборчим блокам партій, тобто об'єднанню де­кількох партій, які на основі низки загальних для   них політичних  цілей  дійшли  згоди  висунути  у даній  виборчій  кампанії  єдиний  список кандидатів у народні депутати;

в) самовисування громадянином України.

Кандидатів у депутати може висувати партія, зареєст­рована в установленому законом порядку не пізніш як за рік до дня виборів, виборчий блок партій за умови, що до його складу входять партії, зареєстровані не пізніш як за рік до дня виборів.

Громадянин України, який відповідно до ст. 8 цього Закону має право бути обраним депутатом, може само-висунутися кандидатом у депутати у відповідному одно­мандатному окрузі шляхом подання заяви до окружної виборчої комісії про бажання балотуватися у цьому окрузі (заяви про самовисунення).

Висування кандидатів у депутати розпочинається за 85 днів і закінчується за 65 днів до дня виборів.

Партія (блок) може висунути кандидатом у депутати особу, яка є членом цієї партії (членом партії, яка входить до блоку), або позапартійного громадянина.

Висування кандидатів у депутати в багатомандатному окрузі здійснюється у вигляді виборчого списку кандидатів у депутати від партії (блоку) з визначенням їх черговості в цьому списку.

Партія (блок) до подання документів Центральній ви­борчій комісії для реєстрації кандидатів у депутати, вклю­чених до виборчого списку в багатомандатному окрузі, вносить на рахунок Центральної виборчої комісії грошову заставу в розмірі п'ятнадцяти тисяч неоподатковуваних мі­німумів доходів громадян (тобто на 2002 р. — 255 тис. грн.).

Кандидат у депутати, якого висунуто в одномандат­ному окрузі, до подання документів окружній виборчій комісії для реєстрації вносить на рахунок окружної ви­борчої комісії грошову заставу в розмірі 60 неоподат­ковуваних мінімумів доходів громадян (тобто 1020 грн.).

Кожен кандидат у народні депутати повинен пред'я­вити окружній комісії декларацію про майно та доходи свої та своєї сім'ї за попередній рік.

Кожна партія (блок), що бере участь у виборах, ство­рює виборчий фонд, який формується за рахунок коштів партії і добровільних внесків фізичних осіб. Забороняється робити добровільні внески до виборчого фонду: іноземним громадянам та особам без громадянства, фізичним особам — суб'єктам підприємницької діяльності, які мають заборго­ваність перед бюджетом,  анонімним жертводавцям;

утворення одномандатних виборчих округів, вибор­чих дільниць.

Виборчий округ — територія, від якої до Верховної Ради обирається один депутат. Створюється 225 округів, тобто стільки, скільки обирається депутатів за мажоритар­ною системою. Виборча дільниця — первинна територіаль­на одиниця на виборах. Для виборців, що проживають тут, організується голосування в одному приміщенні. Тут же проводиться облік виборців, а також первинний підра­хунок поданих голосів;

утворення окружних виборчих комісій та дільнич­них виборчих комісій;

реєстрація списків кандидатів у депутати від по­літичних партій і виборчих блоків у багатомандатному окрузі;

реєстрація кандидатів у депутати в одномандатних округах.

Конституція (ст. 76) визначає вимоги до осіб, що бажа­ють стати народними депутатами України.

Народним депутатом України може бути громадянин України, який на день виборів досяг 21-річного віку, має право голосу і проживає в Україні протягом останніх п'яти років. Народним депутатом не може бути обраний громадянин, що має судимість за вчинення умисного зло­чину, не погашену і не зняту в установленому законом порядку;

виборча кампанія, яка має проводитися на засадах:

законності;

гласності (інформування у засобах масової ін­формації про всі події, пов'язані з виборами);

відкритості (можливість знайомитися з передвиборними платформами окремих депутатів, політичних партій та їх об'єднань то­що);

свободи агітації (можливість політичних партій та окремих кандидатів у народні депутати вільно за допомогою всіх дозволених законом засобів знайомити виборців із змістом і перевагами своїх передвиборних платформ);

неупередженість до кандидатів і надання їм рівних мож­ливостей (недопустимість для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і служ­бових осіб порівнювати переваги чи недоліки кандидатів,зобов'язання надавати кожному з депутатів однаковий час для виступів на державному телебаченні та радіо тощо).

Передвиборча агітація розпочинається за 50 днів до виборів і закінчується о 24 годині останньої п'ятниці пе­ред днем виборів.  Передвиборча агітація може здійснюватись у будь-яких формах і будь-якими засобами, що не суперечать Конституції України та законам України. Гро­мадяни України мають право вільно і всебічно обговорю­вати передвиборчі програми партій (блоків), кандидатів у депутати від яких зареєстровано в багатомандатному окру­зі, кандидатів у депутати, зареєстрованих в одномандат­ному окрузі, політичні, ділові та особисті якості канди­датів у депутати, вести агітацію "за" або "проти".

Участь у передвиборчій агітації забороняється: особам, які не є громадянами України; органам державної влади та органам місцевого самоврядування, їх посадовим і служ­бовим особам; членам виборчих комісій під час виконання обов'язків членів виборчих комісій.

Кандидат у депутати, зареєстрований в одномандат­ному окрузі, має право визначити довірених осіб із числа громадян (не більше п'яти громадян), які мають право голосу. Довірені особи сприяють кандидату в депутати у проведенні виборчого процесу; представляють інтереси кан­дидата у відносинах з виборчими комісіями, органами державної влади та органами місцевого самоврядування, засобами масової інформації, об'єднаннями громадян, ви­борцями.

Друга стадія виборчої кампанії — проведення виборів — складається з наступних етапів:

проведення голосування, що здійснюється в день виборів з 8 до 20 години. Виборець на виборчій дільниці пред'являє члену виборчої комісії документ, який під­тверджує належність його до громадянства України: пас­порт громадянина України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, тимчасове посвідчення громадянина України, дипломатичний паспорт, службовий паспорт, по­свідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажу, вій­ськовий квиток для військовослужбовців строкової служ­би. Одержавши виборчий бюлетень, громадянин заходить в кабіну, де й заповнює його, віддаючи свій голос за певного кандидата та за певний список кандидатів;

підрахунок голосів на виборчих дільницях. Вста­новлення результатів виборів у багатомандатному окрузі (рішення приймає Центральна виборча комісія) та одно­мандатному окрузі (рішення приймає окружна виборча комісія).

По багатомандатному округу депутатські мандати роз­поділяються пропорційно кількості отриманих списками кандидатів   від  політичних   партій   і  виборчих   блоків   голосів. Якщо якісь партії або виборчі блоки не одержали 4 відсотків голосів виборців, то вони виключаються з роз­поділу депутатських мандатів. У виборах 31 березя 2002 р. взяли участь 33 політичні партії та блоки, а 4%-й бар'єр подолали лише: блок В.Ющенка "Наша Україна", вибор­чий блок "За Єдину Україну", блок Ю.Тимошенко, Кому­ністична партія України, Соціалістична партія України, Соціал-демократична партія України (об'єднана).

§ 68. Конституційне регулювання референдумів

Референдум (від лат. referendumus — те, про що по­винно бути повідомлено) — форма безпосередньої демо­кратії, голосування усього населення держави (загально­державний референдум) або певної його "частини (місцевий референдум) з метою вирішення важливих питань держав­ного або суспільного життя. На відміну від виборів при референдумі об'єктом голосування є не кандидат або спи­сок кандидатів на виборну посаду, а певне питання, з приводу якого проводиться референдум. Це може бути конституція, закон, доповнення до закону або його зміна, розв'язання в межах держави проблем територіального устрою, проблема міжнародного статусу країни, еконо­мічні, екологічні та інші проблеми.

Своєрідною формою референдуму є плебісцит. Найчас­тіше плебісцит відбувається з питань політичної долі тери­торії, на якій він проводиться, і регулюється міжнародно-правовими актами.

Залежно від тих чи інших ознак розрізняють імпера­тивний і консультативний, конституційний і законодавчий, обов'язковий і факультативний референдуми.

Імперативний і консультативний референдуми різ­няться юридичною силою їх результатів. Акт, прийнятий імперативним референдумом, набуває найвищої юридичної сили і не потребує будь-якого затвердження. А метою кон­сультативного референдуму є виявлення точки зору на­селення щодо певного питання, яке не має обов'язкової юридичної сили для державних органів. Цей вид рефе­рендуму називається ще всенародним опитуванням.

Конституційний референдум вирішує питання, пов'я­зані з прийняттям конституції чи внесенням до неї по­правок.

Шляхом законодавчого референдуму приймаються зако­ни, спрямовані на регулювання важливих проблем суспіль­ного і державного життя.

Обов'язковий референдум проводиться з питань, які можуть бути вирішені лише за його допомогою (так, за Конституцією України це питання щодо зміни території України, за Конституцією Швейцарії — розв'язання про­тиріч між палатами парламенту тощо).

Ініціювати проведення референдумів в Україні згідно з Конституцією України, Законом України "Про всеукраїн­ський та місцевий референдуми" та іншими норматив­но-правовими актами мають право щодо всеукраїнського референдуму:

народ України — не менш як 3 мільйони гро­мадян України, які мають право голосу. Цей референдум призначається Президентом України за умов, що підписи громадян на підтримку референдуму були зібрані не менш як у двох третинах областей України і не менш як по 100 тисяч підписів у кожній із них;

Верховна Рада України — щодо зміни території України — конституційною більшістю від її скла­ду (226 голосів); щодо внесення змін до розділів Конституції "Загальні засади", "Вибори. Рефе­рендум" і "Внесення змін до Конституції Ук­раїни" ініціатива має виходити не менш як від 2/3 конституційного складу парламенту.

Щодо місцевого референдуму:

1)         громадяни, що проживають на відповідній те­риторії і мають право голосу (не менше як 1/10 частина їх);

2)         сільські, селищні та міські ради; сільські, селищ­ні та міські голови.

Проведення нового всеукраїнського референдуму з пи­тань, що раніше виносилися на референдум, може бути здійснене не раніш як через п'ять років, а місцевого — не раніш як через один рік від дня проведення попереднього референдуму з цих питань.

В Україні, як і в багатьох інших державах, для прийняття законопроектів, що стосуються податків, бюд­жету та амністії, проведення референдуму не допускається.