§ 50. Поняття політичних прав і свобод

Особливість політичних прав і свобод полягає, насам­перед, у тому, що їх носіями, суб'єктами є лише грома­дяни України, а не всі особи, які проживають на її території. Політичні права і свободи закріплені в Конс­титуції України та в різних міжнародних документах, починаючи з Міжнародного договору про громадянські та політичні права.

Важливою особливістю політичних прав і свобод є й те, що вони у певних випадках можуть бути реалізовані лише завдяки участі конкретного громадянина, наділеного цими правами, свободами, у діяльності відповідних об'єд­нань, політичних партій, профспілкових організацій, дер­жавних структур.

До політичних прав і свобод належать:

свобода думки і слова;

свобода зборів, мітингів, походів і демонстрацій;

право на звернення до органів державної влади і місцевого самоврядування;

право на об'єднання;

право на участь в управлінні державними спра­вами;

виборчі права.

§ 51. Свобода думки і слова

Свободу думки і слова як одне з фундаментальних прав людини закріплено у багатьох міжнародних доку­ментах, зокрема у Загальній декларації прав людини, Міжнародному договорі про громадянські та політичні пра­ва, Європейській конвенції про захист прав і фундамен­тальних свобод людини. Слід зазначити, що свобода думки взагалі не може бути обмежена, оскільки заборонити мож­на лише висловлювання певних думок, їх оприлюднення, чого часто бояться антинародні режими, переслідуючи так званих інакомислячих.

Право на свободу думки і слова (ст. 34 Конституції) — це можливість вільного вираження особою своїх поглядів і переконань у будь-якій формі, можливість особи на влас­ний розсуд збирати, зберігати, використовувати та поши­рювати інформацію в усній, письмовій формі або в будь-який інший спосіб (винятки щодо реалізації цього права мають закріплюватися в законі); це — заборона цензури (ч. З ст. 15 Конституції). Реалізація даного права конкре­тизована в Законах України "Про інформацію" від 2 жовт­ня 1992 p., "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні" від 16 листопада 1992 p., "Про телеба­чення і радіомовлення" від 21 грудня 1993 p., "Про систему суспільного телебачення і радіомовлення України" від 18 липня 1997 p., "Про рекламу" від 3 липня 1996 p., "Про Національний архівний фонд й архівні установи" від 24 грудня 1993 р. та в деяких інших нормативно-правових актах.

Право на свободу думки і слова тісно пов'язане з правом на інформацію та з гласністю. Інформація — це документовані або публічно оголошені відомості про події і явища, які відбуваються в суспільстві, державі та дов­кіллі. Право на інформацію — це можливість осіб і державних органів вільно отримувати, використовувати, поширювати і зберігати відомості, необхідні для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів, для здійснення завдань і функцій. Результатом всебічної й повної реа­лізації права на інформацію є гласність. Гласність — це стан поінформованості суспільства та окремих громадян про явища, події, процеси, що відбуваються в суспільстві та державі. Він є невід'ємною ознакою існування в країні режиму демократії.

Визнаючи право на свободу думки і слова, демократич­ні держави, в тому числі й Україна, обмежують його забороною пропагувати погляди, що суперечать інтересам національної безпеки, розпалюють міжнаціональну, між­етнічну або міжконфесійну ворожнечу, пропагують жор­стокість і насильство, провокують заворушення чи злочини тощо.

Свобода слова і друку не допускає також розголошення комерційної таємниці, інтимних сторін сімейного життя тощо.

§ 52. Свобода зборів, мітингів походів і демонстрацій

Право на мирні збори та маніфестації (ст. 39 Конститу­ції) є важливим демократичним надбанням і дійовим захо­дом, завдяки якому громадяни можуть вільно обговорю­вати актуальні питання державного і суспільного роз­витку, протестувати проти будь-яких обмежень демократії або тих чи інших негативних проявів у політиці, проти порушення їхніх прав тощо. Це право належить до сис­теми світових демократичних стандартів у царині прав громадянина. Конкретні заходи щодо його здійснення регу­люються національним законодавством, у тому числі й законодавством України. Основною особливістю цього пра­ва є встановлення порядку, за яким збори і маніфестації мають бути мирними, їх учасники не повинні мати зброї. Про здійснення цих акцій мають завчасно сповіщатися органи місцевого самоврядування.

Обмеження щодо реалізації даного права може бути встановлене лише судом з метою захисту прав і свобод людини і громадянина, охорони національної безпеки і громадського порядку.

§ 53. Право на звернення до органів державної влади та самоврядування

Право на звернення (ст. 40) може здійснюватися у різ­них формах, в індивідуальному чи колективному порядку. Адресатами звернень є державні органи різного рівня, органи місцевого самоврядування, посадові та службові особи цих органів. Забороняється відмова в прийнятті та розгляді звернення з посиланням на політичні погляди, партійну належність, вік, віросповідання, національність громадянина, незнання мови звернення. Переслідування громадян і членів їхніх сімей за подання і звернення забороняється.

Дуже важливо, щоб звернення громадян розглядалися по суті справи, у строки, встановлені чинним законо­давством, а відповіді були обґрунтованими. Недодержання посадовими особами вимог закону дає громадянинові право звертатися до суду за захистом.

Здійснення права громадян на звернення регулюється Законом України "Про звернення громадян" від 2 жовтня 1996 р. Цим Законом встановлено, що звернення розгля­даються й вирішуються протягом одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового ви­вчення, — невідкладно, але не пізніше як за 15 днів від дня їх отримання. Загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати 45 днів.

<< Первая < Предыдущая 1 2 Следующая > Последняя >>