§ 33. Державна символіка України

Державні символи — це закріплені в законодавстві країни офіційні розпізнавальні знаки держави, які уособ­люють її суверенітет і в деяких випадках мають певний ідеологічний чи історичний зміст. Визначивши свою сим­воліку, держава встановлює порядок її використання та систему правового захисту (юридичну відповідальність за глум над державними символами тощо).

Ст. 20 Основного Закону України визначає державними символами України Державний Прапор України, Держав­ний Герб України та Державний Гімн України.

Державний герб є емблемою держави, він зображується на прапорах, грошових знаках, печатках, офіційних доку­ментах, державних установах тощо. Конституцією України передбачено наявність великого Державного Герба і малого Державного Герба України. Малий Державний Герб Ук­раїни — золотий тризуб (Знак Княжої Держави Володи­мира Великого) на синьому щиті — затверджений по­становою Верховної Ради України від 19 лютого 1992 р. Великий Державний Герб України містить як головний елемент — малий Державний Герб України, так і зобра-герба Війська Запорізького — козака з мушкетом.

Державний прапор — одно або багатокольорове полот­нище, яке символізує дану державу. За Конституцією, Державний Прапор України — стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів.

Державний гімн — це поетично-музичний твір, який виражає певне коло ідей історичного, політичного та про­грамного характеру. Згідно з Конституцією України слова Державного Гімну України на музику українського компо­зитора XIX ст. Миколи Вербицького передбачено затвер­дити окремим законом.

За Конституцією, державні символи України затвер­джуються законами, що приймаються не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради Ук­раїни (не менш як 300 парламентаріїв).

У деяких країнах є й інші державні символи — державні кольори, державна печатка, державний девіз. Девіз держави — це короткий вислів, у якому дістають вияв її найвищі цінності. Наприклад, девіз Великобрита­нії — "Бог і право особи".

Столицею України, тобто адміністративно-політичним центром і місцеперебуванням загальнодержавних законо­давчих, виконавчих і судових органів, є місто Київ.

§ 34. Законодавство про мови та національні меншини в Україні

Під державною мовою розуміють визначену законом мову, яка має використовуватися органами законодавчої та державної виконавчої влади, в судочинстві, освіті тощо. Державною мовою в Україні є українська мова. Згідно зі ст. 10 Конституції держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспіль­ного життя на всій території України.

Законом України "Про мови в Україні" від 28 жовтня 1989 р. передбачено, що українська держава забезпечує українській мові статус державної з метою створення умов для всебічного розвитку духовних творчих сил народу, гарантування його суверенної національно-державної само­бутності. Мовами міжнаціонального спілкування визнава­лись українська, російська та інші мови.

Україна — багатонаціональна країна, в якій прожи­вають громадяни близько 100 національностей. Враховую­чи цю реальність, Верховна Рада України вже 1 листопада 1991 p. ухвалила Декларацію прав національностей Украї­ни, а 25 червня 1992 р. прийняла Закон України "Про на­ціональні меншини в Україні". До національних меншин в Україні належать групи громадян України, які не є ук­раїнцями за національністю, виявляють почуття націо­нального усвідомлення та спільності між собою.

Декларація прав національностей України визначає, що народи, національності, етноси, які мешкають в Ук­раїні, мають право на збереження їх традиційного розсе­лення і забезпечення існування національно-адміністратив­них одиниць, право вільно користуватися своїми мовами, використовувати національну символіку, відзначати націо­нальні свята, брати участь у традиційних обрядах своїх народів, підтримувати контакти із своєю історичною бать­ківщиною. Держава зобов'язується забезпечувати рівні права всім народам і національним групам, належні умови для розвитку національних мов і культур, збереження пам'яток історії та культури всіх народів, можливість створювати національні культурні центри і товариства, земляцтва та об'єднання.

Закон України "Про національні меншини в України", прийнятий у розвиток Декларації прав національностей України, гарантує національним меншинам право на національ­но-культурну автономію; користування і навчання рідною мовою, вивчення рідної мови в державних навчальних закладах або через національні культурні товариства; роз­виток національних культурних традицій; використання національної символіки; відзначення національних свят; сповідування своєї релігії; задоволення потреб у літературі, мистецтві, засобах масової інформації тощо.

Згідно зі ст. 10 і 11 Конституції в Україні гарантуєть­ся вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин, сприяння розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України.

Володіння українською мовою, шанування культури України є правовим і моральним обов'язком кожного гро­мадянина України. Водночас кожен громадянин має право розмовляти і спілкуватися тією мовою або мовами, які він вважає для себе рідними, шанувати ту культуру, яку він вважає для себе рідною.

Неповага до тієї або іншої мови чи культури, вислови на кшталт "чужинська мова", "ворожа мова", "мова су­сідньої країни", "мова іноземної держави", проголошення "війни   мов",   політизація   мовного   питання   аж   ніяк   несприяють   консолідації   суспільства,   зміцненню   його   пра­вових і моральних засад.

§ 35. Основи зовнішньополітичної діяльності та принципи участі України в міжнародних об'єднаннях (співдружностях)

Ст. 18 Конституції України закріплює спрямування зов­нішньополітичної діяльності України на забезпечення на­ціональних інтересів і безпеки шляхом підтримання мир­ного і взаємовигідного співробітництва з іншими країнами за загальновизнаними принципами і нормами міжнарод­ного права. Ці норми і принципи закладені у деяких міжнародно-правових актах, серед яких — Статут Орга­нізації Об'єднаних Націй і Декларація про принципи між­народного права.

Принципами участі України в міждержавних об'єд­наннях (співдружностях) є: визнання рівноправності дер­жав, невтручання у внутрішні справи держав, терито­ріальна цілісність і непорушність кордонів, взаємовигідне співробітництво.

Міжнародною організацією, до якої входить більшість держав колишнього СРСР, є Співдружність Незалежних Держав (СНД). Створення Співдружності пов'язане з підпи­санням і ратифікацією 8 грудня 1991 р. Угоди про ство­рення Співдружності Незалежних Держав і Протоколу до неї. 22 січня 1993 р. було прийнято Статут СНД. Україна є одним із засновників СНД. До СНД входять також Азербайджан* Вірменія, Білорусь, Грузія, Казахстан, Киргиз­стан, Туркменістан, Узбекистан.

Згідно зі Статутом Співдружність керується такими принципами: поважання суверенітету держав-членів; ви­знання непорушності існуючих кордонів; незастосування сили або загрози силою у взаємних відносинах; розв'язан­ня спорів мирними засобами; забезпечення прав людини; співробітництво в політичній, економічній і соціальній сферах; співробітництво в галузі міжнародного миру і безпеки; створення громадянам держав-членів умов для вільного спілкування, контактів і пересування в межах Співдружності та ін. Вищим органом СНД є Рада голів держав, яка вирішує шляхом консенсусу всі принципові питання діяльності СНД.