Потребує доповнення негативною ознакою й такий склад злочину як «Насильницьке донорство» (ст. 144 КК України) для того, щоб його можна було відрізнити від умисного тяжкого тілесного ушкодження, небезпечного для життя в момент заподіяння (ч. 1 ст. 121 КК України), а саме: «якщо втрата крові потерпілим не була в обсязі, небезпечному для життя».

Саме негативні, а не позитивні ознаки у наведених прикладах мають бути введені у конструкцію складу злочину тому, що відповідна ознака у іншому з цієї пари складів злочинів сформульована як позитивна. У такому випадку зміст позитивної ознаки і відповідної їй негативної ознаки перебуватиме у співвідношенні диз'юнкції. Тому взаємодія (поєднання) позитивної ознаки в одному складі злочину і негативної ознаки в іншому, в цьому випадку найоптимальніше виконає розмежувальну функцію.

Необґрунтоване ж надання у законодавчих формулюваннях негативним поняттям, утвореним в результаті дихотомічного поділу понять, змісту вужчого, ніж це випливає з правил поділу понять, призведе до заплутування практики і є неправильним з точки зору формальної логіки. Так, не можна погодитися із запропонованою В.К. Матвійчуком класифікацією поняття «суб’єкт складу злочину» на такі види: «неслужбова особа», «службова особа» і «приватна особа», що вчений обґрунтовує тезою про те, що «поняття «неслужбова особа» і «службова особа» не вичерпують обсяг поняття «суб'єкт складу злочину»^[478]. Заперечуючи В.К. Матвійчуку, варто зауважити таке. Ці два поняття є результатом дихотомічного поділу поняття «службова особа». І, виходячи з правил поділу понять, третього поняття тут бути не може^[479]. Принаймні, щодо членів першого порядку такого поділу. Також суперечить правилам визначення понять запропонована В.К. Матвійчуком дефініція поняття «неслужбова особа», якому цей вчений надає вужче значення, ніж те, яке ґрунтується на правилах формальної логіки. Ту саму помилку повторюють і його учні. В.М. Присяжний суб’єктом забруднення та виснаження водних об'єктів називає фізичну осудну особу, яка досягла 16-річного віку, службову, неслужбову і приватну особу^[480]. Виокремлення у наведеній класифікації фізичної осудної особи, яка досягла 16-річного віку, таких членів поділу, як службова, неслужбова і приватна особа, перш за все, суперечить такому правилу поділу понять, як правило співрозмірності, згідно з яким нелогічним вважається виділення зайвого елемента поділу, крім того, не узгоджується з правилами дихотомічного поділу понять^[481].

Слід зауважити, що деякі вжиті законодавцем поняття, у яких виражений зміст певних розмежувальних ознак, безвідносно від того, чи вони є позитивними, чи негативними, складно тлумачити. З одного боку, формулювання «якщо ці дії вчинені не з метою сприяння ворогові» у ст. 427 КК України, а також «через боягузтво або легкодухість» у ст. 430 КК України встановлюють чіткі теоретичні відмінності, передбачених цими статтями складів злочинів, відповідно: «Здача або залишення ворогові засобів ведення війни» і «Добровільна здача в полон» від «Державної зради» (ст. 111 КК України). З другого боку — з’ясування змісту оціночних понять «боягузтво» і «легкодухість», у разі застосування ст. 430 КК України до конкретного випадку, викличе проблеми на практиці. Крім того, не відомо, де проходить межа між боягузтвом і легкодухістю, та обставинами, що зумовлюють наявність стану крайньої необхідності. Ex ambiquo controversia nascitur [незрозумілість породжує суперечність]^[482]. Виникає проблема розмежувати злочин і діяння, вчинене в стані крайньої необхідності.

Тому важливо, щоб розмежувальні ознаки, незалежно від того, чи вони виступають як позитивні, чи як негативні ознаки складу злочину, були сформульовані чітко і однозначно, бажано за допомогою формально-визначених понять, між якими існує явне співвідношення диз’юнкції.

На підставі проведеного дослідження можна зробити висновок, що узагальнена вказівка у диспозиціях статей (частин статей) Особливої частини КК на відсутність певного складу злочину чи кількох складів злочинів, як на обов’язковий елемент їхньої конструкції, є недоцільною, бо ніяк не сприяє правильному розмежуванню складів злочинів у процесі кримінально-правової кваліфікації конкретних діянь. З усіх статей Особливої частини КК, у яких міститься така вказівка, вона повинна бути виключена, навіть у тих випадках, коли її неможливо замінити позитивною чи негативною ознакою складу злочину. Відповідні формулювання мають бути замінені вказівками на конкретні ознаки, що відрізняють склади злочинів зі спільними ознаками один від одного. Ці ознаки повинні бути чіткими й однозначними, щоб не викликати двозначних тлумачень на практиці. Також, вирішуючи проблему розмежування певного кола суміжних складів злочинів, значення цих ознак не повинно створювати інших проблемних ситуацій для кримінально-правової кваліфікації. Під час формування конструкцій складів злочинів позитивні ознаки повинні мати пріоритет над негативними. Розмежувальні ознаки можуть виражатися за допомогою негативних понять за таких умов. По-перше, що співвідношення диз'юнкції між змістом кожної з розмежувальних ознак стосовно певної групи складів злочинів не можна виразити за допомогою позитивних понять щодо кожної з розмежувальних ознак. Іншими словами, коли дихотомічний поділ є єдиним можливим способом сформулювати (показати) несумісність між поняттями про ознаки, на які покладається розмежувальна функція. Як приклад можна навести диференціацію кримінальної відповідальності за незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання чи збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів. Ознакою, за якою здійснена диференціація кримінальної відповідальності за вказане діяння у статтях 307 та 309 КК України є мета. Наявність мети збуту предмета злочину (ст. 307 КК України) і її антипод — відсутність мети збуту такого предмета (ст. 309 КК України) істотно відрізняють відповідні злочини за ступенем суспільної небезпеки, що викликає необхідність встановити різну за суворістю кримінальну відповідальність саме в залежності від наявності чи відсутності мети збуту. Водночас, не залежна від волі законодавця властивість будь-якої мети злочину бути поєднуваною з іншими злочинними цілями (про що детальніше — у структурній частині цієї праці про значення у розмежуванні ознак суб’єктивної сторони складу злочину), не залишає іншої, крім використання негативного поняття для позначення однієї з кореспондуючих розмежувальних ознак, можливості диференціювати кримінальну відповідальність за однакове за змістом і сутністю, формою і явищем суспільно небезпечне діяння.

По-друге, якщо поняття, що позначають розмежувальні ознаки, утворені в результаті саме дихотомічного поділу, повністю вичерпують клас понять, що перебувають між собою у співвідношенні диз’юнкції. Наприклад, доцільно було б в самому законі визначити спеціального суб’єкта складу злочину «Заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою» (ст. 192 КК України) як неслужбову особу. В кримінальному праві загальновизнано, що вчинення службовою особою діянь, що відповідають об’єктивній стороні складу злочину, передбаченого ст. 192 КК України, становить злочин, передбачений ст. 364 КК України «Зловживання владою або службовим становищем».

При цьому законодавець повинен керуватися такими правилами, які ґрунтуються на законах формальної логіки (законі несуперечності та законі виключеного третього):

— негативними поняттями повинні бути позначені не склади злочинів, а їхні ознаки;

— у негативному понятті повинна міститись вказівка не на відсутність певної ознаки складу злочину, а на відсутність певної якості у того явища, яке є ознакою складу злочину;

— принаймні одна з двох розмежувальних ознак має бути позитивною;

— якщо суміжними між собою є кілька (більше двох) складів злочинів, то лише одна з групи розмежувальних ознак цих складів злочинів може бути сформульована як негативна;

— негативне поняття повинно заперечувати саме таку якість, яка у відповідній розмежувальній ознаці з іншого із суміжних складів злочинів позначена позитивним поняттям.

Формулювання ж негативних розмежувальних ознак щодо конкретних складів злочинів потребує окремого дослідження.

Зроблені висновки щодо значення негативних ознак складу злочину в розмежуванні можуть бути враховані у правотворчій діяльності для того, щоб сформулювати склади злочинів, які будуть надаватися до чіткого розмежування, що не становитиме проблем для правозастосування.