Кваліфікувати дії особи, яка незаконно заволоділа транспортним за­собом, за ч. 3 ст. 289 КК України за ознакою завдання великої мате­ріальної шкоди за відсутності інших кваліфікуючих ознак злочину мо­жна у разі заподіяння реальних збитків

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 19 вересня 2006р. //ВВСУ. — 2006. — We 11. — С. 14—15

(витяг)

Малиновський районний суд м. Одеси вироком від 25 травня 2005 р. за­судив Г. за ч. 3 ст. 289 КК на 10 років позбавлення волі з конфіскацією нале­жного йому майна, за ч. 1 ст. 121 КК — на сім років позбавлення волі та на підставі ст. 70 цього Кодексу за сукупністю злочинів остаточно визначив йому покарання у виді 10 років позбавлення волі з конфіскацією всього зазначе­ного майна. Суд також постановив стягнути з Г. на користь Н. 10 тис. грн на відшкодування матеріальної шкоди і 5 тис. грн — моральної.

Апеляційний суд Одеської області ухвалою від 17 листопада 2005 р. ви­рок змінив. Постановлено вважати Г. засудженим за ч. 3 ст. 289 КК на сім ро­ків один місяць позбавлення волі без конфіскації належного йому майна. На підставі ст. 70 КК за сукупністю злочинів остаточно визначено засудженому покарання у виді семи років одного місяця позбавлення волі без конфіскації зазначеного майна. Вирок в частині стягнення з Г. на користь Н. 10 тис. грн на відшкодування матеріальної шкоди скасовано, а Н. у задоволенні цивіль­ного позову в цій частині відмовлено.

Г. визнано винним у тому, що 8 серпня 2003 р. він, перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, незаконно заволодів належним І. автомобілем вартіс­тю 26 тис. 500 грн.

Крім того, Г. також визнано винним у тому, що 9 січня 2004 р. він, пере­буваючи в названому стані, на ґрунті особистих неприязних стосунків умис­но ударив металевою балкою по голові Н., спричинивши потерпілому тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент заподіяння.

У касаційній скарзі засуджений заперечував винність у заподіянні Н. тяжких тілесних ушкоджень та просив пом’якшити призначене йому пока­рання.

Перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Вер­ховного Суду України задовольнила скаргу частково з таких підстав.

Висновки суду щодо винності Г. у вчиненні ним злочинів ґрунтуються на досліджених і належно оцінених у судовому засіданні доказах, які деталь­но викладені у вироку. Кваліфікація дій засудженого за ч. 1 ст. 121 КК відпо­відає встановленим обставинам справи.

Доводи Г. про те, що він заподіяв тяжкі тілесні ушкодження Н. ненавмис­но, а той отримав їх унаслідок падіння в яму, перевірив апеляційний суд і об­ґрунтовано визнав такими, що не узгоджуються з матеріалами справи.

Порушень процесуального закону та прав засудженого під час розгляду справи в матеріалах справи не виявлено.

Разом з тим колегія суддів визнала, що кваліфікація дій Г. за ч. 3 ст. 289 КК є неправильною.

За змістом Закону від 22 вересня 2005 р. № 2903-ІУ «Про внесення змі­ни до статті 289 Кримінального Кодексу України» (набрав чинності з дня опублікування)^[3] кримінальна відповідальність за ч. 3 ст. 289 КК настає за незаконне заволодіння транспортним засобом, якщо, крім іншого, такі дії зав­дали великої матеріальної шкоди. Відповідно до п. 3 примітки зазначеної статті матеріальна шкода визнається великою у разі заподіяння реальних збитків на суму понад двісті п’ятдесят неоподатковуваних мінімумів дохо­дів громадян.

Згідно з ч. 3 ст. 5 КК закон, який пом’якшує кримінальну відповідаль­ність, має зворотну дію в часі.

Із матеріалів справи вбачається, що автомобіль, яким незаконно заволо­дів Г., повернено власнику невдовзі після вчинення цього злочину. Тому дія­ми Г. реальних збитків потерпілому І. не заподіяно.

Отже, дії засудженого за ч. 3 ст. 289 КК за ознакою заподіяння великої матеріальної шкоди кваліфіковано безпідставно.

Враховуючи наведене, колегія суддів Судової палати у кримінальних спра­вах Верховного Суду України вирок Малнновського районного суду м. Оде­си від 25 травня 2005 р. та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 17 листопада 2005 р. щодо Г. змінила: перекваліфікувала його дії з ч. 3 на ч. 1 ст. 289 КК і призначила за цим законом покарання у виді трьох років позбав­лення волі, а на підставі ст. 70 КК за сукупністю злочинів, відповідальність за які передбачена ч. 1 ст. 121 іч. 1 ст. 289 КК, остаточно визначила йому по­карання у виді семи років позбавлення волі.

Порушення водієм транспортного засобу правил безпеки дорожньо­го руху, що спричинило заподіяння потерпілому середньої тяжкос­ті тілесних ушкоджень, суд правильно кваліфікував за ч. 1 ст. 286 КК України

Ухвала колеги суддїв Судової палати у кримтальних справах Верховного Суду України від 13 червня 2006р. //ВВСУ. — 2006. — № 12. — С. 14

(витяг)

Червоногвардійськнй районний суд м. Макіївки Донецької області ви­роком від 7 червня 2005 р. засудив Н. за ч. 1 ст. 286 КК на один рік обмеження волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на три роки. На підставі ст. 75 цього Кодексу його звільнено від відбування основ­ного покарання з випробуванням з іспитовим строком один рік і покладено на нього зазначені в пунктах 2—4 ч. 1 ст. 76 того ж Кодексу обов’язки. Поста­новлено також стягнути з Н. на користь міської лікарні та Н. Є. відповідно 1 тис. 92 грн на стаціонарне лікування потерпілого і 3 тис. 682 грн на відшко­дування матеріальної шкоди, а також судові витрати.

Апеляційний суд Донецької області ухвалою від 9 серпня 2005 р. вирок залишив без зміни.

Н. визнано винним у тому, що він 4 жовтня 2004 р. приблизно о 20-й го­дині 40 хвилин, рухаючись по шосе на мотоциклі, порушив правила безпеки дорожнього руху — пункти 10.1 і 12.3 Правил дорожнього руху (затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 р. № 1306), вна­слідок чого зіткнувся з автомобілем під керуванням Н. Є., що потягло запо­діяння потерпілому середньої тяжкості тілесних ушкоджень.

У касаційній скарзі засуджений просив судові рішення щодо нього ска­сувати і справу направити на новий судовой розгляд, посилаючись на одно­бічність і неповноту слідства, недостовірність схеми дорожньо-транспортної події, на якій ґрунтуються висновки експертів.

Перевіривши матеріали справи та обговоривши викладені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верхо­вного Суду України дійшла висновку, що скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Висновок суду про винуватість Н. у порушенні правил безпеки дорож­нього руху ґрунтується на всебічно досліджених і належно оцінених у судо­вому засіданні доказах, якими підтверджено, що водій мотоцикла, виявивши на своєму шляху автомобіль, який збирався повернути вліво, не вжив захо­дів для гальмування, а намагався об’їхати перешкоду, внаслідок чого й стала­ся дорожньо-транспортна подія. Такі дії Н. суперечать вимогам пунктів 12.3 і 10.1 Правил дорожнього руху.

За таких обставин колегія суддів Судової палати у кримінальних спра­вах Верховного Суду України у задоволенні касаційної скарги Н. відмовила.

Кваліфікація дій винної особи, яка незаконно заволоділа транспорт­ним засобом, за ч. 3 ст. 289 КК України можлива лише тоді, коли в результаті цього злочину заподіяно реальну шкоду

Ухвала спільного засідання Судової палати у кримінальних спра­вах та Військової судової колегії Верховного Суду України від 26 січня 2007 р. — Судова практика у кримінальних справах //Кримінальне судочинство. — 2007. — Вип. 2(4). — С. 30—31

(витяг)

Вироком Лохвицького районного суду Полтавської області від 19 липня 2004 р. Я., засуджений:

— за ч. 1 ст. 115 КК України на 10 років позбавлення волі;

— за ч. 3 ст. 289 КК України на 10 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю;

— за ч. 1 ст. 185 КК України на 1 рік позбавлення волі.

На підставі ст. 70 КК України остаточно визначено Я. покарання за су­купністю злочинів 12 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

Постановлено стягнути з Я. на користь С. Н. і С. Г. по 30 000 грн на від­шкодування моральної шкоди.

За вироком суду Я. визнано винним в умисному вбивстві, незаконному заволодінні транспортним засобом і крадіжці чужого майна.

Як встановив суд, 18 липня 2003 р. близько 3 год. Я. з С. О. на автомобілі ВАЗ-2106, що належав останньому, приїхали до будинку № 4 по вул. Леніна у м. Лохвнця, де у квартирі Л., ключі від якої мав засуджений, почали гратн у карти та вживати пиво.

Близько 5 год. між Я. та С. О. на ґрунті підозри у шахрайстві виникла сварка, що переросла в бійку, підчас якої Я. ножем вчинив умисне вбивство С. О., завдавши останньому удар в шию та декілька ударів у груди.

З метою приховання слідів вбивства Я. заволодів зазначеним автомобі­лем потерпілого, на якому вивіз труп С. О. до лісосмуги. Наступного дня Я. залишив автомобіль потерпілого біля будинку № 79 на вул. Озерній у м. Лох- внця.

Повернувшись на місце подій, Я. таємно викрав гроші потерпілого С. О. в сумі 1000 грн, що були у квартирі Л.

Ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 13 жовтня 2004 р. та ухвалою Верховного Суду України від 10 травня 2005 р. зазначений вирок залишено без змін.

У клопотанні засудженого та доповненнях до нього порушується питан­ня про перегляд постановлених щодо нього судових рішень з мотивів непра­вильного застосування кримінального закону з урахуванням внесених змін до ст. 289 КК України згідно із Законом України від 22 вересня 2005 р.

Заслухавши доповідача, міркування прокурора, який вважав клопотан­ня обґрунтованим і таким, що підлягає задоволенню, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи клопотання, судді Судової палати у кримі­нальних справах та Військової судової колегії вважають, що клопотання під­лягає задоволенню.

Як вбачається зі змісту вироку, за епізодом заволодіння транспортним засобом потерпілого (автомобілем ВАЗ-2106) суд першої інстанції встановив, що його вартість становить 5518 грн 52 коп.

Згідно з п. 3 примітки до ст. 289 КК України в редакції Закону України від 22 вересня 2005 р. матеріальна шкода відповідно до частин 2, 3 цієї статті визнається значною чи великою у разі заподіяння реальних збитків на суму відповідно від 100 до 250 або понад 250 неоподатковуваних мінімумів дохо­дів громадян. А із наявної в матеріалах справи розписки потерпілої С. Н. від 13 серпня 2003 р. видно, що зазначений автомобіль їй було повернуто не- ушкодженнм.

За таких обставин вирок Лохвнцького районного суду Полтавської об­ласті від 19 липня 2004 р. та інші судові рішення щодо Я. необхідно зміни­ти — перекваліфікувати дії засудженого за епізодом заволодіння транспорт­ним засобом з ч. 3 на ч. 1 ст. 289 КК України.

З огляду наведене та керуючись статтями 400⁴,400¹⁰ КПК України, Вер­ховний Суд України клопотання засудженого Я. задовольнив.

Вирок Лохвнцького районного суду Полтавської області від 19 липня 2004  р., ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 13 жовтня 2004 р. та ухвалу Верховного Суду України від 10 травня 2005 р. щодо Я. змінив: пе­рекваліфікував його дії з ч. 3 ст. 289 КК України на ч. 1 ст. 289 КК України і призначив йому покарання 3 роки позбавлення волі, а на підставі ст. 70 КК

України за сукупністю злочинів, передбачених цим законом, та ч. 1 ст. 115 і ч. 1 ст. 185 КК України остаточно визначив Я. покарання у виді позбавлення волі строком на 12 років.

Кваліфікувати дії винної особи за ч. 2 ст. 289 КК України за ознакою завдання значної матеріальної шкоди можна лише в тому разі, коли злочином заподіяно реальні збитки на суму від ста до двісті п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 20 лютого 2007р. //ВВСУ. — 2007. — № 8. — С. 16

(витяг)

Роздільнянський районний суд Одеської області вироком від 15 листо­пада 2004 р. засудив М.: за ч. 3 ст. 289 — на 10 років позбавлення волі з конфі­скацією майна, за ч. 2 цієї статті — на п’ять років позбавлення волі, за ч. 3 ст. 187 КК — на вісім років позбавлення волі з конфіскацією майна. На під­ставі ст. 70 КК йому призначено покарання у виді 10 років позбавлення волі з конфіскацією майна.

Цим вироком засуджено також Н., вирок щодо якого в касаційному по­рядку не оскаржено.

Апеляційний суд Одеської області ухвалою від 1 березня 2005 р. вирок щодо М. залишив без змін. М. визнано винним у тому, що він 26 травня 2003  р. за попередньою змовою з Н., застосовуючи фізичне насильство до К., небезпечне для життя та здоров’я, заволодів належним йому автомобілем вар­тістю 15 тис. грн та завдав легкі тілесні ушкодження, що спричинили корот­кочасний розлад здоров’я потерпілого.

6 червня 2003 р. він також за попередньою змовою із тією ж особою про­ник у гараж, звідки викрав належний Б. мотоцикл вартістю 1 тис. 100 грн, а потім — до будинку, де вчинив розбійний напад на потерпілих Б. і Б. Е. та за­володів їхнім майном на загальну суму 602 грн.

У касаційній скарзі засуджений М. зазначив, що суд неправильно вста­новив фактичні обставини справи, оскільки автомобіль К. він забрав за до­мовленістю з потерпілим у рахунок не виплачених ним грошей за виконану роботу. Він також стверджував, що розбійного нападу на сім’ю Б. не вчиняв і їхній мотоцикл не викрадав. У зв’язку з наведеним М. просив вирок у частині засудження його за ч. 2 ст. 289 і ч. 3 ст. 187 КК скасувати і направити справу на новий судовий розгляд, під час якого перекваліфікувати його дії з ч. 3 ст. 289 на ст. 356 цього Кодексу та відповідно пом’якшити призначене покарання.

Перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені в касаційній скарзі доводи, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верхов­ного Суду України дійшла висновку, що вона підлягає задоволенню частко­во з таких підстав.

Висновок суду про доведеність винності М. у вчиненні інкримінованих йому злочинів за обставин, викладених у вироку, підтверджено зібраними та перевіреними в судовому засіданні доказами в їх сукупності.

Наведені в касаційному поданні доводи суди першої та апеляційної ін­станцій детально перевірили й обґрунтовано визнали їх такими, що не відпо­відають дійсності та спрямовані на зменшення вини засудженого у вчинених злочинах і ухилення його від кримінального покарання.

Разом із тим колегія суддів відповідно до ст. 5 КК та у зв’язку зі зміною редакції ст. 289 цього Кодексу і примітки 3 до цієї статті визнала за необхідне виключити з мотивувальної частини вироку щодо М. за епізодом незаконно­го заволодіння мотоциклом таку кваліфікуючу ознаку, як завдання злочином значної матеріальної шкоди, оскільки вартість викраденого транспортного засобу становила лише 1 тис. 100 грн.

За таких обставин колегія суддів Судової палати у кримінальних спра­вах Верховного Суду України вирок місцевого та ухвалу апеляційного судів щодо М. і Н. змінила, виключивши в порядку, передбаченому ст. 395 КПК, за епізодом незаконного заволодіння мотоциклом кваліфікуючу ознаку — зав­дання злочином значної матеріальної шкоди.

За змістом Закону України «Про внесення змін до ст. 289 КК України» від 22 вересня 2005 р. кримінальна відповідальність за ч. 3 ст. 289 КК України настає за незаконне заволодіння транспортним засобом, якщо, крім іншого, такі дії завдали потерпілому великої матеріальної шкоди.

Відповідно до п. 3 примітки до ст. 289 КК України матеріальна шкода визначається великою у разі заподіяння реальних збитків на суму понад 250 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян

Ухвала спільного засідання Судової палати у кримінальних спра­вах і Військової судової колегії Верховного Суду України від 26 січня 2007 р. — Судова практика у кримінальних справах // Кримінальне судочинство. — 2007. — Вип. 4(6). — С. 89—92

(витяг)

Вироком Оболонського районного суду м. Києва від 22 квітня 2002 р. засуджено Б., раніше судимого: 21 грудня 1989 р. за ч. 2 ст. 215³, ч. 2 ст. 145 КК України на 7 років позбавлення волі (звільнився у зв’язку з відбуттям покарання), — за ч. 3 ст. 289 КК України на 10 років 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого; за ст. 15, ч. 3 ст. 289 КК України на 10 років позбавлення волі з конфіскацією всього май­на, яке є власністю засудженого; за ч. 2 ст. 185 КК України на 3 роки позбав­лення волі.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів призначено 10 ро­ків 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого.

Засуджено П., відповідно до ст. 89 КК України не судимого, за ч. 3 ст. 289 КК України на 11 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого; за ст. 15, ч. 3 ст. 289 КК України на 10 років позбав­лення волі з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого за ч. 2 ст. 185 КК України на 3 роки позбавлення волі.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів призначено 11 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого.

Суд постановив стягнути з П. на відшкодування матеріальної шкоди К. — 1960 грн, Ч. — 1150 грн.

Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 17 вересня 2002 р. зазначений вирок залишено без зміни.

Постановою Білоцерківського міського суду Київської області від 5 чер­вня 2006 р. відмовлено в задоволенні подання Б. про зниження покарання на підставі ч. 3 ст. 74 КК України.

Вироком суду Б. та П. визнані винуватими у вчиненні злочинів за таких обставин.

У період часу з 15 год. 23 вересня 2001 р. до 5 год. 30 хв. 24 вересня 2001 р. біля будинку на вул. Тнмошенка в м. Києві П. незаконно заволодів автомобілем К. вартістю 6000 грн.

У період часу з 23 години 23 вересня 2001 р. до 7 год. 30 хв. 24 вересня 2001 р., біля будинку на пр. Оболонському в м. Києві П. за попередньою змо­вою з невстановленою слідством особою, матеріали щодо якої виділені в окре­ме провадження, незаконно заволоділи автомобілем Ч. вартістю 5000 грн.

У період часу з 22 год. 15 листопада 2001 р. до 6 год. 20 хв. 16 листопада 2001  р. біля будинку на вул. Північній у м. Києві П. та Б. за попередньою змовою незаконно заволоділи автомобілем М. вартістю 5000 грн. Крім того, засуджені викрали з двигуна зазначеного автомобіля карбюратор і акумуля­тор загальною вартістю 250 грн.

20 листопада 2001 р., приблизно о 1 год. 30 хв., біля будинку на вул. Тимошенка в м. Києві П. та Б., за попередньою змовою між собою, вчинили за­мах на незаконне заволодіння автомобілем М. М.

У клопотанні засудженого Б. порушено питання про перегляд постанов­леного щодо нього вироку Оболонського районного суду м. Києва від 22 кві­тня 2002 р. з урахуванням внесених змін до ст. 289 КК України згідно із За­коном України від 22 вересня 2005 р.

Подання про внесення на судовий розгляд клопотання про перегляд судових рішень щодо Б. та П. внесено п’ятьма суддями Верховного Суду України.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, заступника Гене­рального прокурора України, який вважав обґрунтованим клопотання, суд­ді Судової палати у кримінальних справах та Військової судової колегії Вер­ховного Суду України вважають, що клопотання підставне і підлягає задо­воленню.

За змістом Закону України «Про внесення зміни до статті 289 Кримі­нального кодексу України» від 22 вересня 2005 р. кримінальна відповідаль­ність за ч. 3 ст. 289 КК України настає за незаконне заволодіння транспорт­ним засобом, якщо, крім іншого, такі дії завдали потерпілому великої мате­ріальної шкоди.

Відповідно до п. 3 примітки до ст. 289 КК України матеріальна шко­да визнається великою у разі заподіяння реальних збитків на суму понад 250 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Як видно із матеріалів справи, автомобілі, у незаконному заволодінні якими було визнано винуватими Б. та П., повернуті власникам. При цьому у справі немає даних, що неправомірними діями засуджених потерпілим К., Ч., М. та М. М. заподіяно реальних збитків на суму понад 250 неоподаткову­ваних мінімумів доходів громадян.

У зв’язку із відсутністю в діях Б. та П. кваліфікуючої ознаки «завдання великої матеріальної шкоди» їхні дії у незаконному заволодінні транспорт­ним засобом М., вчинені за попередньою змовою групою осіб, а П. — повтор­но, підлягають кваліфікації за ч. 2 ст. 289 КК України; у замаху на незаконне заволодіння транспортним засобом М. М., вчиненні за попередньою змовою групою осіб, повторно, — за ст. 15, ч. 2 ст. 289 КК України. Дії П. у незакон­ному заволодінні транспортними засобами К. як такі, що завдали значної ма­теріальної шкоди, та Ч., вчиненні за попередньою змовою групою осіб, по­вторно слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 289 КК України.

Згідно із вимогами ч. 3 ст. 5 КК України закон, який пом’якшує кримі­нальну відповідальність, має зворотну дію в часі.

З огляду на наведене вирок Оболонського районного суду м. Києва від 22 квітня 2002 р. та ухвала апеляційного суду м. Києва від 17 вересня 2002 р. щодо Б., а також щодо П. у порядку ст. 400⁴ КПК України підлягають зміні шляхом перекваліфікації дії засуджених: з ч. 3 на ч. 2 ст. 289 КК України, а також зі ст. 15, ч. 3 ст. 289 КК України на ст. 15, ч. 2 ст. 289 КК України.

На цих самих підставах підлягає скасуванню постанова Білоцерківсько­го міського суду Київської області від 5 червня 2006 р. про відмову в задово­ленні подання Б. про зниження покарання на підставі ч. 3 ст. 74 КК України;

Ураховуючи наведене та керуючись статтями 400⁴, 400¹⁰ КПК України, Верховний Суд України ухвалив клопотання засудженого Б. задовольнити.

Постанову Білоцерківського міського суду Київської області від 5 черв­ня 2006 р. щодо Б. скасувати. Вирок Оболонського районного суду м. Києва від 22 квітня 2002 р. та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 17 вересня 2002  р. щодо Б. та П. змінити: за епізодами незаконного заволодіння автомо­білями К., Ч., М. дії П. перекваліфікувати з ч. 3 ст. 289 КК України на ч. 2 ст. 289 КК України; за епізодами незаконного заволодіння автомобілем М. дії Б. перекваліфікувати з ч. 3 ст. 289 КК України на ч. 2 ст. 289 КК України; за епізодом замаху на незаконне заволодіння автомобілем М. М. дії Б. та П. перекваліфікувати зі ст. 15, ч. 3 ст. 289 КК України на ст. 15, ч. 2 ст. 289 КК України.

Б. вважати засудженим за ч. 2 ст. 289 КК України на 8 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю, за ст. 15, ч. 2 ст. 289 КК України — на 6 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого. На підставі ст. 70 КК України, за сукупністю зло­чинів, передбачених ч. 2 ст. 85, ч. 2 ст. 289, ст. 15, ч. 2 ст. 289 КК України, вва­жати його засудженим на 8 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого.

П. вважати засудженим за ч. 2 ст. 289 КК України на 8 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю, за ст. 15, ч. 2 ст. 289 КК України на 6 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого. На підставі ст. 70 КК України, за сукупністю злочи­нів, передбачених ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 289, ст. 15, ч. 2 ст. 289 КК України, вва­жати його засудженим на 8 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого.

^[1] Див. також: Судова практика Верховного Суду України у кримінальних спра­вах. Офіц. вид. — К.: Вид. Дім «Ін Юре», 2006. — С. 150—166; Судова практика у кримі­нальних справах // Кримінальне судочинство. — 2007. — Вип. 4(6). — С. 92—93; 94—95.

^[2] У ред. Закону України від 5 квітня 2001 р. № 2341-ІІІ.

^[3] Див.: Урядовий кур’єр. — 2005. — № 194. — С. 18.