§ 3. Злочини проти суспільної моральності

 

Наруга над могилою (ст. 297 КК). Ця стаття передбачає відпові­дальність за наругу над могилою, іншим місцем поховання, над тілом, його останками, прахом померлого або над урною з прахом померлого, а також за незаконне заволодіння тілом (останками, прахом) померло­го, урною з прахом померлого чи предметами, що знаходяться на (в) могилі, в іншому місці поховання або на тілі (останках, прахові) по­мерлого.

Об’єктом цього злочину є суспільні відносини, що забезпечують загальноприйняті моральні принципи прояву поваги до пам’яті та праху покійних.

Предметом може бути могила, склеп, надмогильні споруди, огоро­жа, урна з прахом померлого, інше місце поховання, а також предмети, що знаходяться на могилі або в ній: тіло, останки, прах померлого, одяг на ньому, нагороди, коштовності, вінки тощо (див. ст. 47 Закону Укра­їни «Про поховання та похоронну справу» (ВВР України, 2004 р., № 7) у редакції Закону України від 19 березня 2009 р., № 1166-VI.

Об ’єктивна сторона цього злочину виражена в нарузі над моги­лою, іншим місцем поховання, над тілом, останками, прахом померло­го або над урною з прахом померлого, а також у незаконному заволо- дінні тілом, останками, прахом померлого, урною з прахом померлого або предметами, що знаходяться на (в) могилі, в іншому місці похо­вання, на тілі, останках чи прахові померлого. Наруга може вчинятися шляхом осквернення могили, утворення зневажливих написів, малюн­ків, символів або інших зображень на пам’ятниках чи надмогильних спорудах або урні з прахом померлого. Наруга може вчинятися шляхом розкопування могили, пошкодження ніші в стіні, урни з прахом, осквер­нення труни, пошкодження пам’ятника, надгробної плити, пам’ятних написів, зображень, огорожі тощо. Наруга над тілом (останками, пра­хом) померлого має місце у разі незаконного заволодіння тілом, остан­ками чи урною з прахом померлого або вчинення непристойних дій над тілом (останками) померлого, самовільне знімання одягу з тіла померлого, переміщення його тіла в інше місце, розчленування чи знищення тіла (останків, праху) померлого, здійснення акту некрофілії, використання частин похованого тіла з ритуальними чи іншими неза­конними цілями. Незаконне заволодіння інших предметів припускає таємне або відкрите вилучення предметів, що знаходяться в могилі, іншому місці поховання, тілі померлого або на могилі (одягу, прикрас з тіла померлого, пам’ятників, надгробних плит, огорожі). Заволодіння такими предметами або їх пошкодження додаткової кваліфікації за злочини проти власності не потребує, оскільки ці предмети не мають власника. Закінченим цей злочин буде з часу вчинення будь-якого на­званого в диспозиції статті діяння. А щодо незаконного заволодіння зазначених у ній предметів — з моменту їх вилучення, коли винна особа має можливість розпорядитися ними.

Суб’єктивна сторона цього злочину характеризується прямим умислом. При нарузі винна особа усвідомлює характер своїх дій і бажає їх вчинити, а при незаконному заволодінні зазначеними предметами вона бажає ними заволодіти. Мотиви вчинення діянь можуть бути різними. Однак у разі вчинення їх з корисливих чи хуліганських моти­вів закон визнає їх кваліфікуючими ознаками.

Суб ’єкт цього злочину — особа, яка досягла 16-річного віку.

Частина 2 ст. 297 КК передбачає відповідальність за ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, або з ко­рисливих чи хуліганських мотивів, або вчинені щодо братської могили чи могили Невідомого солдата, або поєднані із застосуванням насиль­ства чи погрозою його застосування. Ознаки повторності, попередньої змови групи осіб, вчинені з корисливих чи хуліганських мотивів, відо­мі. Вчинені щодо братської могили, тобто місць масового поховання загиблих військовослужбовців, партизанів, підпільників та інших учасників бойових дій, місць поховань мешканців населених пунктів, які стали жертвами бойових дій, репресій, голодомору, стихійних та техногенних катастроф. Щодо могили Невідомого солдата — місця поховання безіменного учасника бойових дій, що є проявом пам’яті і вдячності народу військовослужбовцям, які загинули в боях за нашу Батьківщину. Дії, поєднані із застосуванням насильства чи погрозою його застосування, будуть кваліфікуючою ознакою у разі, коли воно не є небезпечним для життя (побої, мордування, легкі чи середньої тяжко­сті тілесні ушкодження або погроза застосування будь-якого насиль­ства).

Частина 3 цієї статті встановлює відповідальність за дії, передбаче­ні частинами першою або другою, якщо вони спричинили тяжкі наслід­ки. До таких наслідків належать вчинення наруги над багатьма (три і більше) могилами чи іншими місцями поховань, знищення чи пошко­дження місць поховань, пам’ятників або інших надмогильних споруд, що спричинило шкоду у великих розмірах. Шкода у великих роз­мірах — поняття оціночне і з’ясовується у кожному випадку з ураху­ванням фактичної матеріальної шкоди і тих витрат (у грошовому екві­валенті), що необхідні для поновлення та реставрації пошкоджених предметів (відповідно до примітки 3 ст. 185 КК це розмір, який у 250 і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян). Аналогічний підхід допустимий і при визначенні великого розміру шко­ди, спричиненої вчиненням злочину, передбаченого ст. 297 КК.

Тяжкими наслідками визнаються також заподіяння тяжкого тілес­ного ушкодження чи смерті одній або кільком особам. Якщо при вчи­ненні цього злочину особа бажала або свідомо допускала настання смерті потерпілого, вчинене слід кваліфікувати за сукупністю злочинів (ч. 3 ст. 297 та ст. 115 КК).

 

Знищення, руйнування або пошкодження пам’яток — об’єктів культурної спадщини та самовільне проведення пошукових робіт на археологічній пам’ятці. Відповідно до Конституції України, «куль­турна спадщина країни охороняється законом. Держава забезпечує збереження історичних пам’яток та інших об’єктів, що становлять культурну цінність...» (абзаци 4 і 5 ст. 54). Стаття 298 КК передбачає відповідальність за умисне знищення, руйнування або пошкодження пам’яток — об’єктів культурної спадщини.

Об’єктом цього злочину є суспільні відносини, що забезпечують установлений порядок поводження з пам’ятками історії, культури або археології, що впливають на формування національної самосвідомос­ті народу та основних принципів морального (духовного) життя сус­пільства. Предметом цього злочину є ті пам’ятки історії, культури та інші об’єкти культурної спадщини національного або місцевого зна­чення, які занесено до Державного реєстру нерухомих пам’яток Укра­їни^[2]. Таким предметом закон визнає також об’єкти (пам’ятки) архео­логії, що перебувають під охороною держави, та пов’язані з ними те­риторії і рухомі культурні цінності, що походять з об’ єктів археологіч­ної спадщини. Ними може бути місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їх частини, пов’язані з ними території чи водні об’єкти, інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об’ єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з антропологічного, археологічного, естетичного, етнографічного, іс­торичного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність^[3].

Об’єктивна сторона цього злочину характеризується знищенням, руйнуванням або пошкодженням зазначених предметів. Знищення таких предметів призводить до їх повної непридатності. Руйнуван­ня — істотне їхнє пошкодження, результатом якого є часткова втрата їхніх властивостей та цінності, що вимагає значного реставраційно­го ремонту. Пошкодження — це заподіяння зазначеним предметам таких пошкоджень, за яких вони суттєво не втрачають своїх власти­востей та цінності і тому не потребують значних витрат на ремонт. Шкода взятим під охорону об’єктам може бути спричинена механіч­ним, хімічним, біологічним, технологічним та іншим способом. За­кінченим злочин визнається з моменту настання будь-якого з названих наслідків.

Суб’єктивна сторона цього злочину характеризується прямим чи непрямим умислом. Особа усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачає, що воно може призвести до знищення, руй­нування або пошкодження названих предметів, і бажає чи свідомо допускає їх настання. Мотиви злочину на кваліфікацію не впливають, але якщо він вчинений з хуліганських мотивів, то відповідальність настає за сукупністю злочинів.

Суб’єктом злочину, передбаченого частинами 1, 2 і 3 ст. 298 КК, можуть бути особи, які досягли 16-річного віку, а за ч. 4 — будь-яка службова особа, яка вчинила злочин з використанням свого службово­го становища.

Частина 2 ст. 298 встановлює відповідальність за ті самі дії, вчи­нені щодо пам’яток національного значення. Такими об’єктами можуть бути особливо цінні історичні, архітектурні чи археологічні пам’ятники, унікальні споруди, будинки, шедеври мистецтва та інші пам’ятки що мають національне значення.

Частина 3 ст. 298 КК посилює відповідальність за дії, передбачені частинами 1 або 2, у разі вчинення їх з метою пошуку рухомих пред­метів, що походять із об’єктів археологічної спадщини. Такими діями визнається лише умисне, незаконне знищення, руйнування або по­шкодження об’єкта археологічної спадщини, вчинене з метою пошуку на такому об’єкті рухомих предметів, за умови самовільного (без від­повідного дозволу) проведення пошукових робіт.

Частина 4 ст. 298 передбачає відповідальність за ті самі діяння, вчинені службовою особою з використанням службового становища. При цьому не має значення місце роботи службової особи.

 

Знищення, пошкодження або приховування документів чи унікальних документів Національного архівного фонду (ст. 298^[4] КК)¹. Документи Національного архівного фонду є складовою культурної спадщини України, яка, відповідно до Конституції Укра­їни (ч. 5 ст. 54) і Закону України «Про Національний архівний фонд та архівні установи» від 24 грудня 1993 р. у редакції від 22 грудня 2006 р. № 534-V, охороняється законом. Держава забезпечує належне фор­мування, облік, зберігання, використання та охорону документів На­ціонального архівного фонду. Стаття 298¹ КК передбачає відповідаль­ність за умисне знищення, пошкодження або приховування документів чи унікальних документів Національного архівного фонду.

Об ’єктом цього злочину є суспільні відносини, що забезпечують установлений порядок формування, зберігання та використання до­кументів Національного архівного фонду України, що впливають на формування національної самосвідомості народу та принципів мораль­ного життя суспільства. Предметом злочину є документи Національно­го архівного фонду, які зберігаються на території України і відображають історію духовного і матеріального життя її народу та інших народів, мають наукову, історико-культурну цінність, що визнана відповідною експертизою, та які підлягають державному обліку і зберіганню^[5]. Пред­метом злочину, передбаченого ч. 2 ст. 298¹ КК, можуть бути лише уні­кальні документи Національного архівного фонду. Це документи, що становлять виняткову культурну цінність, мають важливе значення для формування самосвідомості українського народу і визначають його вклад у національну і всесвітню культурну спадщину.

Об’єктивну сторону цього злочину утворює вчинення будь-якої з передбачених у ст. 298¹ КК дій. Це — знищення, пошкодження або приховування документів чи унікальних документів Національного архівного фонду. Знищення — це коли в результаті вчиненого діяння документи повністю втрачають властивість бути носієм зафіксованої на них інформації і вони не підлягають відновленню. Пошкодження — це заподіяння зазначеним документам чи документу таких пошкоджень, за яких вони не втрачають основних своїх властивостей але дещо зни­жують їх культурну, історичну чи наукову цінність, що обмежує їх використання за призначенням і тому потребує певної реставрації.

Приховування — це переміщення будь-яким способом документів Національного архівного фонду з місця, де вони знаходяться, в інше місце, що позбавляє користувачів архівними документами та праців­ників відповідних архівних установ можливості використовувати за­значені документи за їх функціональним призначенням.

Злочин вважається закінченим з моменту знищення чи пошкоджен­ня документа, а у разі приховування — з часу його вчинення.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим чи непря­мим умислом. Мотиви і мета злочину на кваліфікацію не впливають, але якщо він вчинений з хуліганських спонукань, то відповідальність настає за сукупністю злочинів.

Суб ’єктом злочину, передбаченого частинами 1 і 2 ст. 298¹ може бути будь-яка фізична, осудна особа, яка досягла 16-річного віку, а за ч.  3 — службова особа, яка вчинила злочин з використанням свого службового становища.

Частина 2 ст. 298¹ встановлює відповідальність за ті самі дії, вчи­нені щодо унікальних документів Національного архівного фонду. В даному випадку закон визнає кваліфікуючою ознакою особливу зна­чущість предмета злочину, його унікальність, що свідчать про винят­кову культурну цінність документа.

Порядок та критерії віднесення документів Національного архів­ного фонду до унікальних, внесення їх до Державного реєстру націо­нального культурного надбання, а також особливості їх зберігання і використання затверджуються Кабінетом Міністрів України (ст. 14 зазначеного Закону України від 22 грудня 2006 р. № 534-V).

Частина 3 цієї статті встановлює відповідальність за діяння, перед­бачені частинами першою або другою, у разі вчинення їх службовою особою з використанням свого службового становища. При цьому не має значення місце роботи службової особи.

 

Жорстоке поводження з тваринами (ст. 299 КК). Ця стаття вста­новлює відповідальність за знущання над тваринами, що належать до хребетних, вчинене із застосуванням жорстоких методів або з хуліган­ських мотивів, а також нацьковування зазначених тварин одна на одну, вчинене з хуліганських чи корисливих мотивів.

Об’єктом цього злочину є суспільні відносини, що забезпечують загальноприйняті принципи моральності у сфері поводження з твари­нами. Жорстоке поводження з тваринами, або інше знущання над ними, суперечить сформованим у суспільстві підвалинам гуманного ставлен­ня до тварин і чинному законодавству (ст. 35 Закону України «Про захист тварин від жорстокого поводження» від 21 лютого 2006 р. № 3447-ГУ-ВР та ст. 63 Закону України «Про тваринний світ» від 13 грудня 2001 р. № 2894-ІІІ-ВР).

Предметом цього злочину є будь-які хребетні тварини. Закон од­наково охороняє тварин, які утримуються в домашніх умовах, у зоопар­ках, на фермах, тих, які використовуються у сільському господарстві, на іподромах, в цирках, і тих, що є безпритульними чи перебувають у природному середовищі. Виняток становлять лише гризуни та інші шкідники сільськогосподарських, лісових або мисливських угідь.

Об ’єктивну сторону цього злочину утворює знущання над твари­ною, вчинене із застосуванням жорстоких методів, або нацьковування цих тварин одна на одну. Знущання має місце при катуванні із засто­суванням жорстоких, тобто особливо витончених методів, наприклад, заподіяння травм, переломів кінцівок, термічний або хімічний вплив тощо. Жорстоке поводження може бути вчинене і шляхом позбавлення води, корму, повітря тощо. Ознак цього злочину немає у разі знищення хворих, бездомних тварин, при мисливському відстрілі або іншому видобутку диких тварин і птахів, а також при забої домашніх тварин, якщо його здійснено з дотриманням відповідних правил.

Нацьковування тварин одна на одну має місце, наприклад, коли со­бака використовується для нападу на інших диких або домашніх тварин заради втіхи, або проводяться собачі чи півнячі бої. Закінченим злочин визнається з моменту вчинення будь-якого із зазначених діянь.

Суб’єктивна сторона цього злочину характеризується прямим умислом. Мотиви вчинення злочину — хуліганські або корисливі.

Суб ’єкт злочину — будь-яка особа, що досягла 16-річного віку.

Частина 2 ст. 299 КК передбачає відповідальність за ті самі дії, вчинені в присутності малолітнього, тобто підлітка до 14 років. На­явність цієї кваліфікуючої ознаки припускає, що зазначені в законі діяння вчиняються в тому місці, де присутні одна чи кілька осіб, які не досягли 14-річного віку. При цьому винний має усвідомлювати мало- літність хоча б одного з присутніх підлітків.

Ввезення, виготовлення або розповсюдження творів, що про­пагують культ насильства і жорстокості (ст. 300 КК)^[6]. Ця стаття пе­редбачає відповідальність за ввезення в Україну зазначених творів з метою збуту чи розповсюдження або їх виготовлення, зберігання, перевезення чи іншого переміщення з тією самою метою або їх збут чи розповсюдження, а також примушування до участі в їх створенні.

Об’єктом цього злочину є суспільні відносини, що забезпечують основні принципи суспільної моралі у сфері духовного і культурного життя суспільства.

Предметом цього злочину є будь-які твори (друкована продукція, кінофільми, відеофільми, натуралістичні фото- і відеозаписи, у тому числі реклама), що пропагують культ насильства і жорстокості, тобто прославляють застосування грубої сили, безжалісність, жорстокість, грубі розправи і знущання над людьми, застосування катувань, морду­вань, показ кривавих розборок, жорстоких способів убивств тощо.

Об ’єктивна сторона цього злочину характеризується вчиненням будь-якої з передбачених у ст. 300 КК дій. Це — ввезення в Україну зазначених предметів, виготовлення, зберігання, перевезення чи інше переміщення, збут чи розповсюдження, а також примушування до участі в їх створенні. Ввезення має місце у випадку фактичного пере­міщення зазначених творів через митний кордон України. Виготовлен­ня — це створення таких творів заново, як у випадку їх авторського створення, так і їх технічного розмноження: аудіо-, відеозапису, фото- чи ксерокопіювання тощо. Зберігання — це володіння цими творами або предметами, перебування їх у винного, у його помешканні, в авто­машині, на робочому місці, у схованці чи в інших місцях. Перевезення або інше переміщення зазначених творів означає їх переміщення з од­ного місця в інше в межах України. Перевезення відбувається з вико­ристанням будь-якого виду транспорту, а переміщення має місце у ви­падках пересилання поштою, передачі у певне місце через знайомих тощо. Розповсюдження творів — пропаганда їх в електронних та інших засобах масової інформації або фізична передача для використання, перегляду, тиражування, у результаті чого вони стають доступними іншим особам. Збут таких творів — це платне чи безоплатне їх від­чуження (продаж, обмін, дарування), за своїм змістом він є різновидом розповсюдження. Примушування до участі у створенні такого твору має місце, коли винний змушує іншу особу, всупереч її волі, взяти участь у створенні або тиражуванні твору. Примушування має супро­воджуватися психічним або фізичним насильством. У випадку заподі­яння шкоди здоров’ю дії винного мають кваліфікуватися за сукупністю злочинів. Для об’єктивної сторони досить вчинення будь-якої із зазна­чених дій.

Суб’єктивна сторона цього злочину характеризується прямим умислом. Особа усвідомлює зміст твору, суспільно небезпечний харак­тер своїх дій і бажає їх вчинити. Крім того, необхідна мета розповсю­дження чи збуту зазначених у цій статті предметів. Розповсюдження, збут, а також примушування до участі у створенні твору можуть мати корисливу або іншу мету.

Суб’єкт цього злочину — будь-яка особа, яка досягла 16-річного віку, а за примушування неповнолітніх до участі у створенні таких творів — 18-річного віку.

Частина 2 ст. 300 КК встановлює відповідальність за ті самі дії щодо кіно- і відеопродукції, що пропагують культ насильства і жор­стокості, а також збут неповнолітнім чи розповсюдження серед них творів, що пропагують культ насильства і жорстокості. Перша квалі­фікуюча ознака означає, що предметом злочину в такому разі може бути тільки кіно-, відеопродукція, тобто записані на плівку кінофільми, відеофільми, лазерні диски, магнітофонні записи, комп’ютерні дис­кети, диски та цифрові носії інформації, характер яких дає можливість використати для масового перегляду їх змісту. Наявність другої ознаки припускає інформованість винного про неповнолітній вік осіб, яким він збуває чи серед яких розповсюджує продукцію, що пропагує культ насильства і жорстокості.

У частині 3 цієї статті зазначені такі ознаки злочину, як повторність або попередня змова групи осіб, а також примушування неповнолітніх до участі у створенні творів, що пропагують культ насильства і жор­стокості. Ознаки повторності і попередньої змови групи осіб відомі. Примушування неповнолітніх має місце, коли особа, яка досягла 18- річного віку, вчиняє дії, спрямовані на те, щоб шляхом фізичного чи психічного насильства змусити неповнолітнього, всупереч його волі, взяти участь у створенні зазначених творів.

Ввезення, виготовлення, збут і розповсюдження порнографіч­них предметів. Стаття 301 КК^[7] встановлює відповідальність за вве­зення в Україну творів, зображень або інших предметів порнографіч­ного характеру з метою збуту чи розповсюдження або їх виготовлення, зберігання, перевезення чи інше переміщення з тією самою метою, або їх збут чи розповсюдження, а також примушування до участі в їх ство­ренні.

Об’єктом цього злочину є суспільні відносини, що забезпечують основні принципи суспільної моралі у сфері статевих стосунків. Пред­метом цього злочину є будь-які матеріальні предмети, твори, зобра­ження або інша продукція порнографічного характеру. На відміну від творів художнього й еротичного характеру, вони за своїм змістом у гру­бій цинічній формі фіксують вульгарно-натуралістичне чи протипри­родне зображення анатомічних деталей сексуальних сцен або містять іншу порнографічну інформацію. Це фотозображення та зарисовки з натури, друковані чи рукописні твори, аудіо-, відеопродукція, рекла­ма, продукція (зображення) електронних та інших засобів масової ін­формації порнографічного характеру. Ці предмети призначені для збудження нездорових чи протиприродних сексуальних потреб і тим самим деформації моральних уявлень у сфері статевих стосунків, які спонукають негідні інстинкти¹.

Об’єктивну сторону цього злочину утворює вчинення будь-якої із зазначених у ст. 301 дії. Це — ввезення в Україну творів, зображень або інших предметів порнографічного характеру, їх виготовлення, зберіган­ня, перевезення або інше переміщення з метою збуту чи розповсюджен­ня, або їх збут чи розповсюдження, у тому числі інформаційне, а також примушування до участі в їх створенні. Вони нічим не відрізняються від аналогічних дій, що утворюють об’ єктивну сторону злочину, перед­баченого ст. 300, при характеристиці якого був зроблений їх аналіз.

Суб’єктивна сторона цього злочину характеризується прямим умислом. Особа усвідомлює порнографічний зміст твору, зображення чи предмета, суспільно небезпечний характер цього діяння і бажає його вчинення. Обов’язковою ознакою, у тому числі і при зберіганні, є мета збуту чи розповсюдження цих предметів, а збут, розповсюдження та примушування до участі в створенні такого предмета можуть мати корисливу або іншу мету.

Суб ’єкт — особа, яка досягла 16-річного віку, а за примушування неповнолітніх до участі у створенні таких творів — 18-річного віку.

Частина 2 ст. 301 КК передбачає відповідальність за ті самі дії, вчинені щодо кіно- та відеопродукції, комп’ ютерних програм порно­графічного характеру, а також збут неповнолітнім чи розповсюдження серед них творів, зображень або інших предметів порнографічного характеру.

Кіно- та відеопродукцією визнають кінофільми, відеофільми, діа­фільми, комп ’ютерні програми та інші подібні записи, що розширюють інформаційні можливості транслювання і розповсюдження продукції порнографічного характеру. Наявність другої кваліфікуючої ознаки передбачає усвідомлення винним, що особи, яким продукція порно­графічного характеру збувається або серед яких вона розповсюджуєть­ся, є неповнолітніми.

Частина 3 ст. 301 КК передбачає відповідальність за дії, зазначені у частинах 1 або 2 цієї статті, якщо вони вчинені повторно або за по­передньою змовою групою осіб, а також примушування неповнолітніх до участі у створенні творів, зображень або кіно- та відеопродукції, комп ’ютерних програм порнографічного характеру. Ці ознаки анало­гічні тим, що розглядалися у частинах 2 і 3 ст. 300.

 

Створення або утримання місць розпусти і звідництво (ст. 302 КК). Частина 1 ст. 302 КК передбачає відповідальність за створення або утримання місць розпусти, а також звідництво для розпусти.

Об’єктом цього злочину є суспільні відносини, що забезпечують основні принципи суспільної моралі у сфері статевих стосунків. Міс­цем розпусти визнається будь-яке приміщення або інше місце, спеці­ально підготовлене чи пристосоване для постійного або періодичного вчинення розпусних дій (притон розпусти). Ці місця призначені для заняття проституцією, для безладних сексуальних стосунків між осо­бами різної або однієї статі, для задоволення сексуальної пристрасті протиприродним способом і подібних дій. Це може бути будинок, квартира, кімната в гуртожитку, номер у готелі, офіс чи інше службове приміщення, підсобні приміщення (підвал, сауна, сарай, гараж та інші, де відбуваються розпусні дії).

З об ’єктивної сторони цей злочин полягає у створенні або утри­манні місць розпусти, а також у звідництві для розпусти. Створенням місця розпусти буде, наприклад, пошук приміщення, облаштування такого місця, добір обслуги, забезпечення засобами зв’язку і транспор­ту тощо. Утримання місця розпусти передбачає, наприклад, пошук клієнтів, оплату оренди приміщення, транспорту, інші фінансові роз­рахунки, придбання і реалізацію для клієнтів напоїв, продуктів тощо. Звідництво — це своєрідне посередництво, що виражається у сприян­ні добровільним сексуальним стосункам незнайомих осіб між собою. Воно може полягати у знайомстві або організації зустрічей таких осіб, у пошуку осіб, які погоджуються займатися розпустою, тощо.

Злочин визнається закінченим з моменту вчинення будь-якої із за­значених у законі дій.

Суб’єктивна сторона цього злочину характеризується прямим умислом. Мотиви і мета вчинення злочину можуть бути різними, однак за наявності мети наживи дії винного підлягають кваліфікації за ч. 2 ст. 302 КК.

Суб’єкт цього злочину — будь-яка особа, яка досягла 16-річного віку.

Частина 2 ст. 302 КК передбачає відповідальність за ті самі дії, вчинені з метою наживи або особою, раніше судимою за такий злочин, або вчинені організованою групою. Для кваліфікації дій за ч. 2 досить вчинити будь-яку дію, зазначену у ній.

Частина 3 ст. 302 КК посилює відповідальність за дії, передбачені частинами 1 або 2 цієї статті, вчинені із залученням неповнолітнього. Наявність цієї ознаки припускає залучення неповнолітнього до участі у вчиненні будь-якої із зазначених у перших двох частинах дій чи без­посереднє залучення такої особи для вчинення розпусних дій у місцях розпусти. Додаткової кваліфікації за втягнення неповнолітніх у зло­чинну діяльність (ст. 304 КК) не потрібно.

 

Сутенерство або втягнення особи в заняття проституцією (ст. 303 КК). У частині 1 ст. 303 КК зазначені ознаки складу злочину, суспіль­на небезпечність якого полягає в тому, що винний, усупереч волі особи, схиляє чи примушує її до надання сексуальних послуг за плату. Такі дії є грубим виявленням експлуатації проституції третіми особами.

Об’єктом цього злочину є суспільні відносини, що забезпечують основні принципи суспільної моралі у сфері статевих стосунків.

Об’єктивну сторону цього злочину утворюють втягнення особи в заняття проституцією, що відбувається шляхом обману, шантажу, уразливого стану потерпілої особи або із застосуванням чи погрозою застосування насильства, або сутенерство.

Способами втягнення в заняття проституцією є шантаж або обман. Шантаж полягає у погрозі повідомити різним установам чи окремим особам (чоловіку, дружині, батькам, дітям, друзям та іншим близьким особам) відомості, які потерпіла особа бажає зберегти в таємниці. При цьому не має значення, відповідають такі факти дійсності чи мають характер наклепу. Обман — це навмисне перекручування або прихо­вування істини, а також повідомлення завідомо неправдивих відомос­тей з метою втягнення особи у заняття проституцією. Прикладом може бути обіцянка надати роботу в зоні відпочинку чи за кордоном, фото- моделі, офіціантки, няньки, тоді як наміром було втягнути таким чином особу в заняття проституцією.

В окремих випадках втягнення особи в заняття проституцією може бути вчинено з використанням уразливого стану особи. Таке можливо у разі, коли особа, у якої під впливом життєвих негараздів — втрати роботи, відсутності місця проживання, матеріальних труднощів, тяжкої образи та інших обставин — підвищується стан нервово-емоційного збудження, що знижує здатність її адекватно реагувати на відповідні дії. Вона стає слабкою, психологічно погано захищеною і легко піддається на певні дії чи пропозиції іншої особи зайнятися проституцією.

Поширеними способами втягнення або примушування до заняття проституцією є такі, що пов’язані із застосуванням чи погрозою за­стосування насильства. Під застосуванням насильства слід розуміти фізичний вплив на особу будь-якої статі шляхом, наприклад, позбав­лення їжі, води, позбавлення волі, завдання побоїв, мордування, кату­вань, заподіяння різного ступеня тяжкості тілесних ушкоджень. Якщо мало місце мордування, катування або були заподіяні тяжкі тілесні ушкодження або інші більш тяжкі злочини, вчинене необхідно квалі­фікувати за сукупністю злочинів (відповідною частиною ст. 303 та ч. 1 або ч. 2 ст. 121, або ч. 2 ст. 127 КК). Погроза застосування насильства — це залякування потерпілої особи застосуванням до неї фізичного на­сильства. Погроза повинна бути реальною і адресована до потерпілої особи, або до неї і одночасно до її близьких.

Об’єктивна сторона цього злочину буде і за наявності сутенерства, під яким згідно з приміткою 1 до ст. 303 КК слід розуміти дії особи щодо забезпечення заняття проституцією іншою особою жіночої чи чоловічої статі, що вчиняються з корисливою метою. Така діяльність сутенера може бути поєднана з примушуванням чи втягненням до за­няття проституцією, а в подальшому виражена в створенні умов для сексуальної експлуатації зазначених осіб, у здійсненні нагляду й опіки над ними, у захисті від конкурентів, забезпеченні транспортом, у від­верненні насильства чи обману з боку клієнтів та інших діях, що за­безпечують умови сексуальної експлуатації таких осіб.

Злочин визнається закінченим з моменту вчинення будь-якої із за­значених у ч. 1 ст. 303 КК дій незалежно від того, вдалося чи ні таким способом втягнути потерпілу особу в заняття проституцією. А при сутенерстві — з моменту вчинення сутенером дії щодо забезпечення заняття проституцією іншою особою незалежно від фактичного до­сягнення ним корисливої мети.

Суб’єктивна сторона цього злочину характеризується прямим умислом, поєднаним з метою втягнення особи у заняття проституцією, а при сутенерстві — наявністю корисливої мети.

Суб’єкт злочину — будь-яка особа, яка досягла 16-річного віку, незалежно від її статі. А у разі вчинення цього злочину щодо неповно­літнього (ч. 3 ст. 303 КК) або малолітнього (ч. 4 ст. 303 КК) особа, яка досягла 18-річного віку (п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 27 лютого 2004 р.).

У частині 2 ст. 303 КК зазначені кваліфікуючі ознаки, які мають місце, коли дії, передбачені ч. 1 цієї статті, вчинені щодо кількох осіб або повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або особою з використанням службового становища, або особою, від якої потер­піла особа була у матеріальній чи іншій залежності.

Перша ознака буде у разі, якщо особа вчиняє зазначені в ч. 1 цієї статті дії стосовно двох чи більше осіб одночасно. Такі дії повинні охоплюватись єдиним наміром винної особи і вчинятись, як правило, в одному місці та без значного проміжку в часі. Повторність означає вчинення будь-якої із зазначених у ч. 1 цієї статті дій хоча б удруге незалежно від виду та послідовності їх вчинення і того, була чи ні осо­ба судимою за такий раніше вчинений злочин. Ознака попередньої змови групи осіб має місце, коли двоє або більше осіб до початку зло­чину домовились про спільне його вчинення. Вчинення такого зло­чину будь-якою службовою особою визнається кваліфікуючою ознакою у разі вчинення його з використанням свого службового становища. При цьому не має значення, вчиняє вона такі дії щодо своїх співробіт­ників чи сторонніх осіб, важливим є те, що діяння вчинене нею з ви­користанням свого службового становища. Вчинення злочину особою, від якої потерпілий був у матеріальній чи іншій залежності, може бути визнано кваліфікуючою ознакою лише у разі доведеності, що винний впливав на потерпілу особу із використанням її матеріальної чи іншої залежності від нього.

Кваліфікуючі ознаки, зазначені в ч. 3 ст. 303 КК, мають місце, коли дії, передбачені частинами 1 та 2 цієї статті, вчинені щодо неповно­літнього або організованою групою. Перша ознака буде у разі втягнен- ня у заняття проституцією однієї чи кількох осіб, які не досягли повно­ліття, за умови, що винна особа знала про це. Друга ознака має місце, коли передбачені в перших двох частинах дії вчинені організованою групою. Щодо цього злочину наявність такої ознаки буде в тому разі, коли учасники організованої групи об’єдналися для втягнення або примушування осіб до заняття проституцією зазначеними в перших двох частинах способами. За цією ознакою передбачена відповідаль­ність і за сутенерство, вчинене організованою групою. Таким сутенер­ством визнається створення, керівництво або участь в організованій групі, яка забезпечує діяльність з надання сексуальних послуг за пла­ту особами чоловічої чи жіночої статі або безпосереднє вчинення її учасниками дій, передбачених частинами 1 та 2 цієї статті, з корисли­вою метою.

У частині 4 ст. 303 КК передбачена відповідальність за дії, зазна­чені в перших трьох частинах цієї статті, якщо вони вчинені щодо малолітнього або якщо вони спричинили тяжкі наслідки. Наявність першої кваліфікуючої ознаки буде у разі, коли дії, зазначені у частинах 1,  2 та 3 ст. 303 КК, вчинені щодо однієї чи кількох малолітніх осіб, які не досягли 14-річного віку. З цього питання важливе положення зазна­чено в другій примітці ст. 303 КК, згідно з якою відповідальність за втягнення малолітнього чи неповнолітнього в заняття проституцією чи примушування до заняття проституцією має наставати незалежно від того, який із передбачених у цій статті способів було використано при вчиненні таких дій. При цьому винний має усвідомлювати мало­літній чи (у ч. 3 ст. 303 КК) неповнолітній вік потерпілої особи. Друга ознака буде тоді, коли вчинення будь-якої дії, зазначеної в трьох час­тинах цієї статті, спричинило тяжкі наслідки, якими може бути смерть потерпілої особи, її тяжка хвороба, самогубство, зараження вірусом імунодефіциту тощо.

 

Втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність (ст. 304 КК). Ця стаття встановлює відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність, пияцтво, заняття жебрацтвом, азартними іграми.

Об’єктом цього злочину є суспільні відносини, що забезпечують основні принципи суспільної моралі у сфері належного інтелектуаль­ного, морального та фізичного розвитку і виховання неповнолітніх. Потерпілим є особа, яка не досягла повноліття.

Об ’єктивну сторону цього злочину утворює втягнення неповно­літнього в зазначені види діяльності. Втягненням неповнолітнього в таку діяльність є психічний чи фізичний вплив на нього з метою ви­кликати у нього рішучість узяти участь у вчиненні одного чи декількох злочинів або інших антигромадських дій (п. 5 Постанови Пленуму ВС України «Про застосування законодавства про відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну чи іншу антигромадську діяль­ність» від 27 лютого 2004 р. № 2). Це будь-які види фізичного насиль­ства чи психічного впливу: погрози, шантаж, обман, переконання, поради, різні обіцянки тощо. Погроза полягає в залякуванні заподі­янням неповнолітньому або його близьким будь-якої шкоди. Така по­гроза має бути реальною, тобто такою, що здатна достатньо вплинути на підлітка. Шантаж — це погроза поширення про потерпілого відо­мостей, які він вважає за необхідне зберегти в таємниці. Обманом визнається навмисне перекручування обставин або приховування іс­тини для того, щоб ввести підлітка в оману і тим самим спонукати його до вчинення злочину. Обіцянка як спосіб втягнення означає прийняття суб’єктом на себе тих або інших зобов’язань, незалежно від того, чи має він намір їх виконати (навчити керувати мотоциклом чи прийомам спортивної боротьби, обіцяти дружбу, захист тощо). У тих випадках, коли суб’єкт злочину залучає до його вчинення підлітка, який не досяг віку, з якого настає кримінальна відповідальність, він виступає як ви­конавець цього злочину (незалежно від характеру його дій) і вчинене кваліфікується за ст. 304 і за тією статтею КК, яка передбачає відпо­відальність за вчинене підлітком діяння (п. 6 зазначеної Постанови від 27 лютого 2004 р. № 2).

Об ’єктивна сторона цього злочину має місце і при втягненні не­повнолітнього у пияцтво, у заняття жебрацтвом або азартними іграми. Втягнення у пияцтво — це створення в неповнолітнього бажання сис­тематично вживати спиртні напої. Систематичність утворюють не тільки епізоди безпосереднього втягнення такої особи до вживання спиртних напоїв, а й втягнення до вживання напоїв шляхом їх при­дбання, дарування і вчинення інших дій, спрямованих на спонукан­ня, або саме примушування до вживання спиртних напоїв. Спирт­ними напоями є горілка, спирт, коньяк, лікер, самогон, вино тощо. Обов’язковою умовою визнання таких дій злочинними має бути сис­тематичність їх вчинення, тобто не менше трьох разів. При цьому по­винне мати місце втягнення в пияцтво того самого підлітка. Тому одно­разова дія, у тому числі вживання спиртних напоїв з кількома підліт­ками, не утворить систематичності (див. абз. 1 п. 10 Постанови від 27 лютого 2004 р. № 2).

Втягнення у жебрацтво — це схилення неповнолітнього до систе­матичного випрошування у сторонніх осіб грошей або інших матері­альних цінностей, а залучення до азартних ігор — схилення до систе­матичної гри на гроші або інші матеріальні цінності. Азартні ігри — це ігри на матеріальний інтерес у карти, рулетку, «наперсток» та ін. Зло­чин визнається закінченим з моменту вчинення винним дії, спрямова­ної на втягнення неповнолітнього у злочинну діяльність. Втягнення у пияцтво, у заняття жебрацтвом або азартними іграми визнається за­кінченим за наявності систематичності, тобто вчинення таких дій не менше трьох разів (абз. 4 п. 10 Постанови від 27 лютого 2004 р. № 2). Наслідки і результативність таких дій на кваліфікацію не впливають.

Суб ’єктивна сторона цього злочину характеризується прямим умислом, поєднаним з метою втягнути підлітка в злочинну або іншу антигромадську діяльність. Винна особа повинна усвідомлювати не­повнолітній вік потерпілого.

Суб ’єктом цього злочину є лише особа, яка до моменту вчинення злочину (всіх його епізодів) досягла 18-річного віку.

У частині 2 ст. 304 КК встановлена відповідальність за такі самі дії, вчинені: 1) щодо малолітньої особи, тобто такої, якій на час вчинення діяння не виповнилося 14 років, за умови, що винна особа знала про неповнолітній вік потерпілої особи або повинна була і могла це перед­бачити; 2) батьком, матір’ю (незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі) або вітчимом, мачухою, опікуном, піклувальником або іншою особою, на яку покладено обов’язки щодо виховання чи піклування про потерпілу особу.

 

Контрольні запитання

1. Які діяння характеризують об’єктивну сторону групового порушення громадського порядку?

2. Які ознаки відмежовують цей злочин від масових завору­шень та від хуліганства, вчиненого групою осіб?

3. Які ознаки характеризують об’єктивну сторону масових заворушень? У чому особливість суб’єктивної сторони та суб’єкта цього злочину?

4. У чому особливість об’єктивної сторони злочину, передба­ченого ст. 295 КК, — заклики до вчинення дій, що загрожу­ють громадському порядку?

5. Які дії утворюють об ’ єктивну сторону хуліганства? Що таке особлива зухвалість та винятковий цинізм?

6. У чому особливість мотиву вчинення хуліганства?

7. Які кваліфікуючі й особливо кваліфікуючі ознаки цього зло­чину?

8. Які альтернативні діяння визнаються злочином, передбаче­ним ст. 297 КК, — наруга над могилою?

9. Що є об’єктом і предметом знищення, руйнування або по­шкодження об’ єктів культурної спадщини та самовільного проведення пошукових робіт на археологічній пам’ятці?

10. Які документи можуть бути предметом злочину, передбаче­ного ст. 298¹ КК?

11. У чому особливість об’єктивної сторони та які кваліфікую­чі ознаки цього злочину?

12. Які діяння визнаються законом жорстоким поводженнямз  тваринами і які тварини можуть бути предметом цього злочину?

13. Що є об’ єктом ввезення, виготовлення, зберігання або роз­повсюдження творів, що пропагують культ насильства чи жорстокості та які особливості об’єктивної і суб’єктивної сторони цього злочину?

14. Що є об’ єктом і предметом ввезення, виготовлення, збері­гання, збуту чи розповсюдження порнографічних предметів? Яка мета його вчинення і які кваліфікуючі ознаки цього зло­чину?

15. Що визнається місцем розпусти і які дії утворюють об ’ єктивну сторону злочину, передбаченого ст. 302 КК, — створення або утримання місць розпусти та звідництво?

16. Які дії закон визнає сутенерством та втягненням особи в за­няття проституцією? Які кваліфікуючі ознаки цього злочину?

17. Які види діянь утворюють об’єктивну сторону втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність? У чому особливість визнання цього злочину закінченим?

18. Хто може бути суб’єктом злочину, передбаченого ч. 1 та ч. 2 ст. 304 КК?

---

^[1] Див. п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про хуліганство» від 22 груд. 2006 р. № 10 // Вісн. Верхов. Суду України. - 2007. - № 2.

^[2] Див.: ст. 1 Закону України «Про охорону культурної спадщини» від 8 черв. 2000 р. № 1805-ІІІ // Відом. Верхов. Ради України. - 2000. - № 39. - Ст. 333.

^[3] Див.: ст. 1 Закону України «Про охорону археологічної спадщини» від 18 берез. 2004 р. // Відом. Верхов. Ради України. - 2004. - № 26. - Ст. 361.

^[4] Див.: Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення протидії незаконному обігу архівних документів : Закон України від 22 груд. 2006 р. № 534-V // Уряд. кур’єр. - 2007. - 17 січ. (№ 8).

^[5] Відом. Верхов. Ради України. - 2004. - № 15. - Ст. 86.

^[6] Законом України від 05.11.2009 р. № 1707-VI до ст. 300 КК внесені доповнення (див.: Голос України. - 2009. - 8 груд. (№ 232)).

^[7] У ред. Закону України «Про внесення змін до ст. 301 КК. - № 1520 від 11 черв. 2009 р.// Голос України. - 2 липня 2009. - № 120.