§ 5. Злочини у сфері лісокористування, захисту рослинного та тваринного світу

Знищення або пошкодження лісових масивів (ст. 245 КК)^[7]. Пред­метом цього злочину є лісові масиви, зелені насадження навколо на­селених пунктів, уздовж залізниць або інші такі насадження.

Лісові масиви — це значні за площею земельні ділянки, зайняті лісом, що являють собою сукупність землі, рослинності (дерева, ча­гарники), тварин, мікроорганізмів та інших компонентів, які за своїм розвитком біологічно впливають один на одного та на довкілля.

Зелені насадження навколо населених пунктів, уздовж автомобіль­них шляхів, залізниць або інші такого типу насадження виконують різні охоронні функції: санітарно-гігієнічні, оздоровчі, водозахисні, протиерозійні тощо.

Об’єктивна сторона злочину виражається в знищенні або пошко­дженні лісових масивів, зелених насаджень навколо населених пунктів, уздовж залізниць або інших таких насаджень вогнем чи іншим загаль- нонебезпечним способом.

Під знищенням тут розуміється такий фізичний вплив вогнем або іншим загальнонебезпечним способом на лісові масиви, зелені наса­дження, у результаті якого вони припиняють своє існування. Пошко­дження означає приведення лісових масивів, зелених насаджень у непридатний стан значної їх частини, погіршення їх якості з можли­вістю відновлення.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується виною у формі умислу чи необережності.

Суб ’єкт злочину — будь-яка особа, яка досягла 16 років.

Частиною другою ст. 245 КК передбачена відповідальність за ті самі діяння, якщо вони спричинили загибель людей (хоча б однієї людини), масову загибель тварин (втрата великої їх кількості) або інші тяжкі на­слідки (завдання матеріальною шкоди в особливо великому розмірі).

Суб’єктивна сторона цього злочину характеризується необереж­ною виною щодо наслідків. Якщо при цьому загибель людей охоплю­валась умислом винного (прямим або непрямим), то діяння потребує кваліфікації за відповідною сукупністю злочинів, передбачених ст. 245 та ст. 115 КК.

 

Умисне знищення або пошкодження територій, взятих під охо­рону держави, та об’єктів природно-заповідного фонду (ст. 252 КК). Предметом цього злочину є території, взяті під охорону держави, та об’єкти природно-заповідного фонду, що утворюють єдину територі­альну систему і підлягають особливій охороні. До таких територій належать об’єкти природи, які являють собою велику наукову, історич­ну цінність, а також лікувально-оздоровчу цінність (наприклад, Нікіт- ський ботанічний сад у Криму, Тростянецький парк у Сумській об­ласті, Дніпровські пороги в Запорізькій області, Одеські катакомби, Володимирська гірка в Києві тощо).

Природно-заповідний фонд складають ділянки суші та водного простору, природні комплекси та об’єкти, які становлять особливу екологічну, наукову, естетичну і народногосподарську цінність і при­значені для збереження природної різноманітності, генофонду видів тварин і рослин, підтримання загального екологічного балансу та фон­дового моніторингу навколишнього середовища. До об’єктів природно- заповідного фонду належать державні заповідники, природні націо­нальні парки, заказники, пам’ятники природи, дендрологічні та зооло­гічні парки, заповідні урочища тощо.

Об’єктивна сторона злочину виражається у знищенні або пошко­дженні зазначених територій та об’єктів природно-заповідного фонду. Знищення передбачає приведення природного об’єкта в повну непри­датність для використання його за цільовим призначенням, коли він перестає існувати або повністю втрачає свою цінність. Пошкодження означає погіршення якості природного об’єкта, зменшення природно- охоронної, наукової, естетичної, рекреаційної та іншої цінності або приведення його на будь-який час у непридатний для використання за цільовим призначенням стан.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується умислом (прямим або непрямим).

Суб ’єкт злочину — будь-яка особа, яка досягла 16 років.

Частиною другою ст. 252 КК передбачена відповідальність за ті самі дії, вчинені шляхом підпалу (пожежа на великій території, значних за вартістю об’єктів) або іншим загальнонебезпечним способом (шля­хом вибуху, затоплення), якщо це спричинило загибель людей (хоча б однієї людини) або інші тяжкі наслідки (завдання тілесних ушкоджень різної тяжкості, матеріальної шкоди в особливо великому розмірі тощо).

Незаконна порубка лісу (ст. 246 КК). Предметом цього злочину є ліс, тобто дерева і чагарники в природному стані, які не відокремле­ні від коріння і зростають у всіх лісах, незалежно від їх характеру, а також у заповідниках, на територіях і об’ єктах природно-заповідного фонду або в інших особливо охоронюваних лісах.

Порубка дерев у містах, селищах, інших населених пунктах (у пар­ках, скверах, садах, на вулицях, на територіях підприємств, організацій, у придорожніх смугах, а також на сільгоспугіддях, садибах, дачних ділянках тощо) не охоплюється ознаками цього злочину і може бути кваліфікована як злочин проти власності. Заготівля поваленого вітром лісу (буреломного) може бути визнана самоправством. Викрадення зрубаної деревини є злочином проти власності.

Об ’єктивна сторона цього злочину проявляється у незаконній по­рубці лісу, тобто у відділенні дерев, що знаходяться в лісі, від кореня незалежно від засобів, що використовуються для цього, і способів (за допомогою сокири, пилки або механічної тяги тощо). Незаконною ви­знається порубка лісу без відповідного дозволу (тобто лісопорубного квитка чи ордера), виданого відповідним органом, або хоч і за лісо- порубним квитком або ордером, але не на відведеній дільниці, у біль­шій, ніж дозволено кількості, не тих порід дерев або недозволеним способом. Закінченим злочин вважається з моменту, коли дерева зру­бані. Обов’язковою ознакою порубки дерев і чагарників у лісах, за­хисних та інших лісових насадженнях є заподіяння істотної шкоди.

Відповідальність за вчинення незаконної порубки дерев і чагарни­ків у заповідниках або на територіях та об’єктах природно-заповідного фонду, або в інших особливо охоронюваних лісах настає незалежно від розміру заподіяної шкоди.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

Суб ’єкт злочину — будь-яка особа, яка досягла 16 років.

 

Порушення законодавства про захист рослин (ст. 247 КК). Пред­метом цього злочину є рослинний світ як сукупність природних рос­линних угруповань та грибів на певній території, насіннєвий або са­дильний матеріал, а також відповідна сільськогосподарська продукція (зерно, плоди тощо).

Об’єктивна сторона злочину виражається: у порушенні правил, установлених для боротьби зі шкідниками і хворобами рослин, та ін­ших вимог законодавства про захист рослин; спричиненні в результа­ті цих порушень тяжких наслідків; у причинному зв’язку між ними.

Тяжкими наслідками можна визнати масове поширення шкідників та хвороб рослин, що призводить до знищення рослинного навколиш­нього середовища, загибелі великої площі лісів, втрати врожаю, за­вдання матеріальної шкоди в особливо великому розмірі тощо.

Визнання наслідків тяжкими є питання конкретного факту, який вирішується з урахуванням вартості, значення, кількості, розміру за­подіяної шкоди внаслідок порушення правил (вимог законодавства).

Суб’єктивна сторона злочину характеризується умислом або необережністю щодо порушення правил (вимог законодавства) та лише необережністю — щодо тяжких наслідків.

Суб’єкт злочину — будь-яка особа, яка досягла 16 років і на яку покладений обов’язок з виконання заходів боротьби зі шкідниками та хворобами рослин.

 

Незаконне полювання (ст. 248 КК). Полювання — це висліджу­вання з метою здобичі, переслідування і сама здобич (відлов, відстріл диких звірів та птахів). До полювання прирівнюється також перебу­вання в мисливських угіддях з мисливськими об’ єктами, рушницями чи іншими знаряддями здобичі, а також із здобутою продукцією.

Предметом цього злочину є дикі тварини та птахи, які перебувають у стані природної волі та належать до так званого мисливського фонду. Мисливський фонд — це перелік видів дичини, на яку можна полюва­ти за умови дотримання всіх правил полювання.

Об’єктивна сторона злочину виявляється в незаконному полюванні, тобто в порушенні правил полювання, якщо воно заподіяло істотну шко­ду, а також незаконному полюванні в заповідниках або на інших терито­ріях та об’ єктах природно-заповідного фонду або полюванні на звірів, птахів чи інші види тваринного світу, що занесені до Червоної книги України. Полювання в заборонений час — це полювання в час, коли воно повністю заборонене або стосується лише тих звірів або птахів, на яких полювати заборонено саме в цей проміжок часу, а також полювання в за­боронених місцях — де воно заборонено взагалі або може проводитися лише за спеціальним дозволом, наприклад, заповідники, зелені зони на­вколо міст та населених пунктів, у самих населених пунктах тощо.

Суб ’єктивна сторона злочину характеризується умислом або не­обережністю.

Суб ’єкт злочину — будь-яка особа, яка досягла 16 років.

Частиною другою ст. 248 КК передбачена відповідальність за по­лювання, вчинене службовою особою з використанням службового становища, або за попередньою змовою групою осіб, або способом масового знищення звірів, птахів чи інших видів тваринного світу, або з використанням транспортних засобів, або особою, раніше судимою за цей злочин.

 

Незаконне зайняття рибним, звіриним або іншим водним до­бувним промислом (ст. 249 КК). Предметом цього злочину є риба різних видів (прісні та морські), водні тварини та інші водні організми, які перебувають у стані природної волі, а також морські водорості і трави, що мають промислове значення для виробництва добрива, ме­дичних препаратів і продуктів харчування.

Незаконна ловля таких водних хутрових тварин, як бобер, видра, ондатра та ін., охоплюється незаконним полюванням.

Дії осіб, винних у незаконному вилові з метою присвоєння риби, добуванні водних тварин або інших водних організмів, які вирощують­ся різними підприємствами та організаціями в спеціально обладнаних або пристосованих водоймах, або заволодіння рибою, водними твари­нами, відловленими цими організаціями або які знаходяться в роз­плідниках, у вольєрах диких тварин, птахів, підлягають кваліфікації як викрадення чужого майна.

Об’єктивна сторона злочину виявляється в незаконному зайнятті рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом, якщо воно заподіяло істотну шкоду.

Для встановлення істотної шкоди необхідно враховувати вартість, екологічну цінність, кількість здобутого, а також розмір шкоди, запо­діяної довкіллю.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується умислом.

Суб ’єкт злочину — будь-яка особа, яка досягла 16 років.

Частиною другою ст. 249 КК передбачена відповідальність за ті самі діяння, якщо вони вчинені способом масового знищення риби, звірів чи інших видів тваринного світу (наприклад, вибухом, застосуванням отруйних речовин) або особою, раніше судимою за цей злочин.

 

Проведення вибухових робіт з порушенням правил охорони рибних запасів (ст. 250 КК). Предметом злочину є риба та дикі водні тварини, що перебувають у стані природної волі.

Об’єктивна сторона цього злочину проявляється в проведенні вибухових робіт з порушенням правил охорони рибних запасів або диких водних тварин.

Для відповідальності не потрібне обов’язкове встановлення шкід­ливих наслідків, досить самого факту проведення вибухових робіт з порушенням правил рибоохорони.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується умислом або не­обережністю.

Суб ’єкт злочину — будь-яка особа, яка досягла 16 років.

 

Порушення ветеринарних правил (ст. 251 КК). Предметом цьо­го злочину є тварини, продовольча сировина та корми тваринного по­ходження, кормові добавки тощо.

Об’єктивна сторона злочину виражається у наявності дії або без­діяльності щодо порушення ветеринарних правил; суспільно небез­печних наслідках — поширенні епізоотій або завданні інших тяжких наслідків та причинному зв’язку між ними.

Порушення ветеринарних правил може виявлятись у невиконанні заходів щодо карантину тварин або інших карантинних обмежень, ухилення від пред’явлення тварин для проведення ветеринарного огляду, обов’ язкових заходів з профілактики захворювань тварин, не­забезпечення надійної фіксації тварин для проведення огляду тощо.

Поширення епізоотії — це поширення заразних хвороб тварин за відносно короткий проміжок часу на значній території, що відзнача­ється безперервністю епізоотичного процесу. Під іншими тяжкими наслідками слід розуміти велику пошесть тварин чи птахів, масову загибель риби, бджіл тощо. Тяжкими наслідками тут вважається і за­хворювання внаслідок порушення ветеринарних правил відповідною хворобою людей (хоча б однієї людини).

Між порушенням ветеринарних правил і цими наслідками слід встановлювати причинний зв’язок.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується умислом або не­обережністю щодо порушення ветеринарних правил і необережністю щодо наслідків.

Суб ’єкт злочину — будь-яка особа, яка досягла 16 років.

 

Контрольні запитання

1. У чому полягають особливості диспозицій більшості статей розділу VIII Особливої частини КК?

2. Хто може бути суб’єктом злочинів проти довкілля? Які осо­бливості кваліфікації дій службових осіб, що вчинили ці злочини?

3. Які злочини проти довкілля можуть бути вчинені умисно, а які — з необережності?

4. У яких злочинах проти довкілля обов’язковою ознакою ви­ступають спосіб, місце, час їх вчинення?

5. Що слід вважати під «істотною шкодою», «тяжкими наслід­ками» у злочинах проти довкілля?

6. Які об’єкти віднесені до природно-заповідного фонду?

7. У чому полягає незаконність порубки лісу?

8. У чому полягає незаконність полювання?

9. Які злочини проти довкілля належать до сфери землекорис­тування?

10. У чому полягає незаконність зайняттям рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом?

---

^[1] Про судову практику у справах про злочини та інші правопорушення проти до­вкілля: Постанова Пленуму Верхов. Суду України від 10 груд. 2004 р. № 17.

^[2] Там само.

^[3] Там само.

^[4] Законом України від 05.11.2009 р. № 1708-VI розділ VIII Особливої частини КК доповнено ст. 239¹ «Незаконне заволодіння ґрунтовим покривом (поверхневим шаром) земель» та ст. 239² «Незаконне заволодіння землями водного фонду в особливо вели­ких розмірах» (див.: Голос України. - 2009. - 8 груд. (№ 232)).

^[5] Законом України від 05.11.2009 р. № 1708-VI до ст. 240 КК внесені доповнення (див.: Голос України. - 2009. - 8 груд. (№ 232)).

^[6] До внутрішніх морських вод належать води портів, заток, бухт, лиманів, береги яких повністю належать Україні. Територіальні води — це морський пояс, який при­лягає до сухопутної території України (завширшки 12 морських миль). Відкрите море — це весь морський простір, який не входить у територіальні і внутрішні води України або іншої держави і на який не поширюється нічий суверенітет.

^[7] Законом України від 05.11.2009 р. № 1708-VI до ст. 245 КК внесені доповнення (див.: Голос України. - 2009. - 8 груд. (№ 232)).