§ 5. Звільнення від відбування покарання у зв’язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку

Поняття звільнення від відбування покарання у зв’язку із за­кінченням строків давності виконання обвинувального вироку. Від­повідно до ст. 80 КК під звільненням від відбування покарання у зв ’язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку слід розуміти відмову держави від виконання призначеного особі покаран­ня у тих випадках, коли воно не було виконане упродовж певного стро­ку з дня набрання вироком чинності.

Передумовою такого звільнення від відбування покарання є за­судження особи за будь-який злочин з призначенням їй будь-якого виду основного покарання у будь-якому розмірі. Наявність, вид та розмір додаткового покарання не впливають на передумову цього виду звіль­нення — відповідно до ч. 2 ст. 80 КК строки давності щодо додаткових покарань визначаються основним покаранням, призначеним за вироком суду.

І тільки як виняток згідно з ч. 6 ст. 80 КК не становить передумови цього виду звільнення засудження особи до будь-якого виду чи роз­міру покарання за злочини проти миру та безпеки людства, передба­чені статтями 437-439 та ч. 1 ст. 442 КК. Цей виняток зумовлений тими міжнародними зобов’язаннями України, що визначили наперед і ви­няток, передбачений в ч. 5 ст. 49 КК.

Підставою цього виду звільнення від відбування покарання є бла­гополучне закінчення строків давності виконання обвинувального вироку. Цей строк починає спливати з моменту набрання таким ви­роком законної сили і триває увесь час, доки вирок не виконується з будь-яких причин, однак не пов’язаних з ухиленням особи від його виконання. Такими причинами можуть бути, наприклад, бездіяльність державних органів, на які покладено виконання вироку, лікування осо­би, яка після постановлення вироку, але до початку його виконання захворіла на психічну хворобу, що позбавляє її можливості усвідом­лювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними, різноманітні форс- мажорні обставини тощо.

Тривалість строків давності виконання обвинувального вироку залежить від тяжкості вчиненого особою злочину, виду (а коли йдеть­ся про позбавлення волі, то і розміру) призначеного їй покарання і ви­значається ч. 1 ст. 80 КК. Зокрема, встановлюються п’ять диференці­йованих строків давності:

1)  два роки — у разі засудження особи до покарання, менш суво­рого, ніж обмеження волі, незалежно від категорії тяжкості злочину, який вона вчинила;

2)   три роки — у разі засудження особи до покарання у виді об­меження волі, незалежно від тяжкості вчиненого злочину, або до по­збавлення волі за злочин невеликої тяжкості;

3)  п ’ять років — у разі засудження особи до покарання у виді по­збавлення волі за злочин середньої тяжкості, а також при засудженні до позбавлення волі на строк не більше п’яти років за тяжкий злочин;

4)   десять років — у разі засудження особи до покарання у виді позбавлення волі на строк понад п’ять років за тяжкий злочин, а також при засудженні до позбавлення волі на строк не більше десяти років за особливо тяжкий злочин;

5)   п ’ятнадцять років — у разі засудження особи до покарання у виді позбавлення волі на строк більше десяти років за особливо тяжкий злочин.

Якщо особу засуджено за сукупністю злочинів, строк давності ви­конання обвинувального вироку визначається, виходячи з остаточного покарання з урахуванням найбільш тяжкого злочину, що входить до сукупності.

Закінчення строку давності визнається благополучним, якщо осо­ба протягом такого строку не ухилялася від відбування призначеного їй покарання і не вчиняла нових злочинів середньої тяжкості, тяжких або особливо тяжких. У противному ж разі може мати місце:

1)  зупинення строку давності виконання обвинувального вироку, що відбувається з моменту, коли засуджений ухиляється від відбуван­ня покарання. У цих випадках відповідно до ч. 3 ст. 80 КК строк дав­ності не спливає протягом всього періоду ухилення, а його перебіг відновлюється з дня з’ явлення засудженого для відбування покарання або з дня його затримання. У випадках зупинення строків давності виконання обвинувального вироку відрізок часу, який сплинув до зу­пинення, не втрачає свого правового значення і враховується у загаль­ному строку давності разом з відрізком часу, який сплине після від­новлення. Слід мати на увазі, що в цьому разі на відміну від випадків зупинення строків давності, передбачених ст. 49 КК, закон не обмежує максимальну тривалість строку в разі зупинення. Проте відповідно до ч. 3 ст. 80 КК у разі зупинення строків давності, передбачених пп. 1-3 ч. 1 цієї статті, такі строки подвоюються;

2)  строк давності виконання обвинувального вироку перериваєть­ся у випадках, коли до закінчення строку давності (як такого, що спли­ває, так і перерваного) засуджений вчинить новий злочин середньої тяжкості, тяжкий або особливо тяжкий. Обчислення давності в цьому разі починається з дня вчинення нового злочину. Тобто з дня вчинення нового злочину починають спливати як строк давності притягнення особи до кримінальної відповідальності за цей злочин (ст. 49 КК), так і строк давності виконання обвинувального вироку за попередній зло­чин. Вчинення особою злочину невеликої тяжкості не перериває спли­ву строку давності виконання обвинувального вироку.

Умова звільнення від відбування покарання у зв’язку із закінчен­ням строків давності виконання обвинувального вироку відсутня, оскільки цей вид звільнення не пов’язується з будь-якими вимогами щодо подальшої поведінки особи і тому є остаточним.

За своїм характером даний вид звільнення від відбування призна­ченого покарання, за загальним правилом, є обов’язковим. Це означає, що в кожному випадку наявності названих передумов та підстав суд зобов’язаний звільнити особу від покарання. І тільки у випадках, коли йдеться про осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, цей вид звільнення від покарання є факультативним. Відповідно до ч. 5 ст. 80 КК питання про застосування давності до особи, засудженої до довіч­ного позбавлення волі, вирішується судом. Якщо суд не визнає за можливе застосувати давність, довічне позбавлення волі заміняється позбавленням волі. У разі, якщо суд все ж таки визнає за можливе за­стосувати давність, то особа звільняється від відбування призначеного їй довічного позбавлення волі.

Кримінально-правові наслідки звільнення від відбування пока­рання у зв’язку із закінченням строків давності виконання обви­нувального вироку є виключно позитивними для особи. Вона не тіль­ки не відбуватиме того покарання, яке було призначено їй судом, а й з моменту звільнення не вважатиметься такою, що має судимість (ч. 3 ст. 88 КК).