Печать
PDF

Розділ VII Об’єкт злочину

Posted in Уголовное право - Кримінальне право України Загальна частина

 

Розділ VII Об’єкт злочину

 

§ 1. Поняття об’єкта злочину

1.  Правильне вирішення питання про об’єкт злочину має важливе теоретичне і практичне значення. Саме об’єкт дає змогу визначити соціальну сутність злочину, з’ ясувати його суспільно небезпечні на­слідки, сприяє правильній кваліфікації діяння, а також відмежуванню його від суміжних суспільно небезпечних посягань. Об’ єкт має істот­не значення також для визначення самого поняття злочину, значною мірою впливає на зміст його об’єктивних і суб’єктивних ознак, є ви­хідним при кваліфікації злочинів, побудові системи Особливої части­ни КК. Усе це дозволяє зробити висновок про те, що проблема об’єкта злочину є однією з основних у науці кримінального права.

2.  Загальновизнано, що об’ єктом злочину завжди виступає те бла­го, якому злочином заподіюється реальна шкода чи створюється за­гроза її заподіяння. Важливо зазначити і те, що в науці кримінального права пануючою є точка зору, згідно з якою об ’єктом будь-якого зло­чину є охоронювані законом про кримінальну відповідальність суспіль­ні відносини. Висновок про те, що об’ єктом злочину є суспільні від­носини, ґрунтується і на чинному законодавстві (див., наприклад, статті 1, 293 та 296 КК). Однак у статтях КК найчастіше містяться вказівки не на сам об’ єкт злочину, а на окремі елементи охоронюваних законом суспільних відносин (наприклад, статті 185-190, 115-119 КК) чи на різні правові норми, що регулюють відповідні суспільні відно­сини (наприклад, статті 208, 214 КК та ін.).

Безперечно, об’єктом злочинів є не будь-які суспільні відносини, а лише ті, які поставлені під охорону закону про кримінальну відпо­відальність. Тому не тільки безпосереднім та родовим, а й загальним об’ єктом усіх злочинів є не вся сукупність суспільних відносин, а лише ті із соціально схвалених відносин, які законодавець визнав необхідним охороняти за допомогою кримінальної заборони. Природно, що при цьому йдеться тільки про найбільш важливі, найбільш значущі для інтересів держави і суспільства суспільні відносини, яким злочинні посягання можуть спричинити дуже істотну шкоду.

У свою чергу, загальним об’єктом злочину є не постійна система суспільних відносин (раз і назавжди дана), а рухлива (мінлива) систе­ма, що залежить від закону про кримінальну відповідальність (напри­клад, у зв’язку з криміналізацією чи декриміналізацією суспільно небезпечних діянь змінюється і вся система суспільних відносин, яка створює загальний об’ єкт кримінально-правової охорони).

Отже, об’єктом будь-якого злочину врешті-решт завжди висту­пають об’єктивно існуючі в суспільстві відносини між людьми, які поставлені під охорону закону про кримінальну відповідальність. Самі ці відносини дуже різноманітні (економічні, соціальні, політичні та ін.) і регулюються в суспільстві різними соціальними нормами (нормами права, моралі, звичаями).

Викладене підтверджує, що самі суспільні відносини, які виступа­ють об’єктом злочину, мають об’єктивний характер, тобто існують поза і незалежно від нашої свідомості, а тому, і незалежно від самого кри­мінального закону, є первинними стосовно нього.

З наведеного випливає також те, що суспільні відносини, які ви­ступають об’єктом злочину, первинні не тільки щодо закону про кри­мінальну відповідальність, а й стосовно самого злочину. Останній завжди посягає на об’єктивно, реально існуючий об’єкт. Не можна посягати на те і спричиняти шкоду тому, чого ще немає в об’єктивній реальності. Більш того, внаслідок злочинного посягання не тільки за­подіюється реальна шкода охоронюваним суспільним відносинам, а й, у свою чергу, створюються нові — кримінально-правові відносини. Ці відносини складаються вже між державою і злочинцем з приводу вчи­неного ним злочину.

Таким чином, об’єктом злочину є ті суспільні відносини, на які посягає злочин, завдаючи їм певну шкоду, і які поставлені під охорону закону про кримінальну відповідальність.

3.  Для правильного з’ясування сутності об’єкта злочину та «меха­нізму» злочинного посягання на нього важливо визначити структуру суспільних відносин і взаємодію між різними елементами їх складових частин.

У філософській і правовій науці найпоширенишою є думка, згідно з якою структурними елементами суспільних відносин є:

1) суб’єкти (носії) відносин;

2)  предмет, з приводу якого існують відносини;

3)  соціальний зв’язок (суспільно значуща діяльність) як зміст від­носин.

Структура будь-яких суспільних відносин завжди незмінна. Вклю­чення в структуру яких-небудь інших, органічно не властивих їй еле­ментів (наприклад, зовнішніх умов виникнення відносин), як і виклю­чення з її складу будь-якого його обов’язкового елемента, веде до того, що відношення втрачається як таке, зникає чи підмінюється якимись іншими, більш загальними поняттями. З іншого боку, розглядаючи структуру суспільних відносин, слід відзначити, що вона являє собою не просту суму складових її частин, а цілісну систему елементів, які її утворюють і які відповідним чином взаємозалежні і взаємодіють між собою.

4.  До складу будь-яких суспільних відносин входять їх суб’єкти (учасники відносин). Безсуб’єктних відносин у реальній дійсності не іс­нує. Якщо немає учасників відносин, то немає і самих відносин, які завжди являють собою певний соціальний зв’язок між самими учас­никами. Суб’єктами суспільних відносин можуть виступати сама держава, різні об’єднання громадян, юридичні та фізичні особи.

Встановлення учасників суспільних відносин, або (що те саме) його суб’єктного складу, а також їх соціальних функцій у самих від­носинах у багатьох випадках дає змогу визначити ті суспільні відно­сини, які виступають об’єктом того чи іншого злочину. Цю властивість суб’єктів у суспільних відносинах нерідко використовує і сам законо­давець як для визначення меж чинності кримінального закону, так і для вказівки на ті суспільні відносини, які є об’єктом конкретного злочину. Так, безпосередньо в ст. 328 КК зазначено, що відповідальність за роз­голошення державної таємниці несуть тільки особи, яким відомості, що становлять державну таємницю, були довірені чи стали відомі у зв’язку з виконанням службових обов’язків. У ст. 154 КК також без­посередньо закріплено, що відповідальність за примушування до вступу в статевий зв’язок може нести тільки особа, від якої жінка чи чоловік були матеріально або службово залежні. Отже, правильне ви­значення суб’єктного складу і з’ясування соціальної ролі особи в ньо­му не тільки сприяє визначенню кола тих відносин, які охороняються конкретною кримінально-правовою нормою, а й дозволяє з’ясувати їх зміст, оскільки в соціальних функціях особи відображаються як зміст, так і характер соціальних зв’язків у відносинах.

5. Предметом суспільних відносин слушно називають усе те, з при­воду чого або у зв ’язку з чим існують самі ці відносини. Тому предметом суспільних відносин можуть виступати насамперед різного роду фізич­ні тіла, речі (природні об’єкти, різні товари чи предмети, що не мають ознак товару), а також сама людина. Наприклад, в об’ єкті такого зло­чину, як ненадання допомоги хворому медичним працівником (ст. 139 КК), хвора людина є тільки предметом охоронюваного законом відно­шення, а його суб’єктами виступають медичні працівники.

Усі суспільні відносини залежно від особливостей їх предмета слід поділяти на дві групи — матеріальні та нематеріальні. Відносини, до складу яких входить матеріальний предмет (майно, ліс, водойми, дикі тварини та ін.), прийнято називати матеріальними. Інший предмет у нематеріальних відносинах. У таких відносинах функції предмета виконують вже інші соціальні цінності (наприклад, державна влада або духовні блага).

6.  Обов ’язковим структурним елементом будь-яких суспільних від­носин є соціальний зв ’язок, котрий розглядається і як зміст самого від­ношення. Такий висновок обумовлений тим, що сам соціальний зв’язок є немовби дзеркалом внутрішньої структури самих суспільних відносин: у ньому виявляються його сутність і соціальні властивості. Під соціаль­ним зв’язком розуміють, як правило, певну взаємодію, певний взаємозв’язок суб’єктів. Тому соціальний зв’язок притаманний тільки людині і являє собою одну із форм загального зв’язку і взаємодії.

Ззовні соціальний зв’язок найчастіше виявляється в різних формах людської діяльності. Форми цієї діяльності можуть бути різноманітни­ми: нормальна робота підприємств торгівлі, суспільного харчування та підприємств служби побуту; раціональне використання природних ресурсів; забезпечення безпечних умов праці на виробництві; нормаль­на службова діяльність та ін. У деяких випадках соціальний зв’язок, як і самі суспільні відносини, може існувати не тільки у вигляді ді­яльності. Він може існувати також у «застиглій», пасивній формі. На­приклад, у вигляді «позицій» людей відносно інших осіб (особи), у формі правового чи соціального статусу громадян, у вигляді соціаль­них інститутів тощо.

Викладене дає змогу зробити важливий у практичному відношенні висновок про те, що для з’ясування сутності соціального зв’язку необ­хідно встановити зміст діяльності (поведінки) суб’єктів відносин.

Соціальний зв’язок як елемент суспільних відносин завжди пере­буває у нерозривному зв’язку з іншими структурними елементами суспільних відносин. З одного боку, на його зміст впливають суб’єкти суспільних відносин, оскільки він є певною формою їх взаємодії і взаємозв’язку. З другого боку, його не можна розглядати й у відриві від предмета суспільних відносин, яким завжди виступає те, з приводу чого або у зв’язку з чим виникають і функціонують самі суспільні від­носини. Отже, і сам соціальний зв’язок завжди виникає й існує у зв’язку з тими чи іншими предметами суспільних відносин. Тому слід визнати, що соціальний зв’язок завжди має предметний характер. Безпредмет­ного соціального зв’язку в суспільстві бути не може. Важливо відзна­чити і те, що соціальний зв’язок, як і суспільні відносини, завжди має об’єктивний характер. Він завжди існує як щось дане, реальне, наявне і тільки в такому вигляді виступає як елемент об’єкта злочину.