Печать
PDF

Розділ ІІІ Закон про кримінальну відповідальність

Posted in Уголовное право - Кримінальне право України Загальна частина

 

Розділ ІІІ  Закон про кримінальну відповідальність

 

§ 1. Поняття закону про кримінальну відповідальність

1.  Кримінальне право України дістає свій текстуальний вираз у за­конодавстві про кримінальну відповідальність, що являє собою єдину нормативно-правову систему — Кримінальний кодекс України, який ґрунтується на Конституції України та загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права. КК складається із кримінальних законів, що системно розташовані в його межах і діють з часу набрання ними чинності. Кожен із кримінальних законів містить певні нормативно- правові приписи, викладені у вигляді норми закону. КК, як і криміналь­ні закони, що входять до нього, є свого роду продуктом законодавчої діяльності, в якому шляхом законодавчого веління відображено об’єктивні закономірності розвитку кримінального права. У КК 2001 р. кримінальний закон позначено як «закон про кримінальну відповідаль­ність» (розділ ІІ Загальної частини). Поняття «кримінальний закон» і «закон про кримінальну відповідальність» тотожні за своєю сутністю, однак через те, що останнє закріплене в КК, ним потрібно користува­тися для характеристики чинного кримінального законодавства Укра­їни та при його застосуванні[1].

Кримінальний закон, або закон про кримінальну відповідальність, має відносну самостійність, оскільки його розуміння і застосування можливі тільки у взаємопоєднанні з іншими законами, включеними до КК. Згідно з ч. 2 ст. 3 КК закони України про кримінальну відповідальність, прийня­ті після набрання чинності цим Кодексом, включаються до нього після набрання ними чинності. Вони застосовуються як складова частина КК.

КК і окремі закони України про кримінальну відповідальність при­ймає Верховна Рада України. Закони про кримінальну відповідаль­ність — це одна або декілька юридичних норм, оформлених у статтю або її частину чи низку статей КК. Усі закони про кримінальну відпо­відальність зведено до КК, де вони розташовані в певній системі, а статті, в яких вони закріплені, мають відповідний номер. Оскільки законодавство України про кримінальну відповідальність — це КК, то його норм, які можуть бути ухвалені окремим законом, повинні бути позначені відповідним номером статті КК. Норми, що приймаються як доповнення до КК, можуть не тільки міститися в самостійному законі, а й входити як окреме нормативно-правове положення до за­кону України, яким охоплюється більш широке коло питань, що по­требують нормативно-правового регулювання й охорони. Окремі приписи, що включають кримінально-правові положення, можуть міститися в чинних міжнародних договорах, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України. Такі приписи, адаптовані до кримінального законодавства України та викладені у вигляді норми закону, також повинні бути включені в КК з відповідною нумерацією статті. Отже, законом про кримінальну відповідальність є і КК Укра­їни, і його окремі нормативно-правові приписи, викладені у вигляді норми закону.

2.  У нормах КК сформульовано завдання, підстави та принципи кримінальної відповідальності, встановлено, які суспільно небезпечні діяння визнаються злочинами, які покарання можуть підлягати засто­суванню до осіб, що їх вчинили. Згідно зі ст. 1 «Кримінальний кодекс України має своїм завданням правове забезпечення охорони прав і сво­бод людини і громадянина, власності, громадського порядку та гро­мадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від зло­чинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запо­бігання злочинам». Для виконання цього завдання КК визначає, які суспільно небезпечні діяння є злочинами та які покарання застосову­ються до осіб, що їх вчинили, тобто КК забороняє під загрозою пока­рання вчиняти суспільно небезпечні діяння, визнані злочинними. Отже, основна функція закону про кримінальну відповідальність — охорон­на. Разом із тим у деяких своїх нормах КК приписує відповідним ор­ганам і службовим особам за наявності законних підстав звільняти від кримінальної відповідальності та покарання осіб, що вчинили злочин. У цій частині норми закону про кримінальну відповідальність, як і в низці інших, виконують регулятивну функцію.

Закон про кримінальну відповідальність має також велике запо­біжне значення (превентивна функція). За ч. 1 ст. 1 завданням КК є також запобігання злочинам. Сам факт існування норми, в якій опи­сано кримінально каране діяння, справляє певний превентивний вплив на осіб, здатних учинити злочин. Окрім того, закон тим самим орієнтує уповноважені державні органи і службових осіб на належну боротьбу зі злочинністю, профілактику правопорушень, їх запобігання.

Слід зазначити, що основна частина населення України не вчиняє злочинів не тому, що побоюється притягнення до кримінальної від­повідальності, а через упевненість в аморальності самої злочинної поведінки. Для більшості людей КК сприяє зміцненню їх поглядів, життєвої позиції, підтверджує неприйняття ними поведінки, визнаної законодавцем злочинною. Причому для них величезного значення на­буває не стільки факт наявності відповідної норми в КК, скільки діє­вість, ефективність її застосування.

3.  Закон про кримінальну відповідальність на відміну від законів інших галузей законодавства має певні специфічні риси. Він є і нор­мативним виразом, і основним джерелом кримінального права. Згідно з ч. 3 ст. 3 КК злочинність діяння, а також його караність та інші кримінально-правові наслідки визначаються тільки цим Кодексом. Вироки, ухвали та постанови судів не створюють законодавства про кримінальну відповідальність. Вони мають обов’язкову силу тільки щодо конкретної кримінальної справи. Те саме стосується роз’яснень Пленуму Верховного Суду України. Вони лише розкривають сутність, дійсний зміст відповідних законів про кримінальну відповідальність, націлюють судову практику на їх правильне застосування. Не створю­ють законодавства про кримінальну відповідальність і акти Конститу­ційного Суду України, якими може здійснюватися офіційне тлумачен­ня окремих нормативних положень КК. Незважаючи на загальну обов’язковість актів Конституційного Суду України, вони приймають­ся для точного визначення змісту юридичної норми, а також правиль­ного та єдиного її застосування до правових ситуацій, що виникають.

Тільки закон про кримінальну відповідальність має значення нормативно-правового акта, що визначає, яке суспільно небезпечне діяння визнається злочином і які покарання можуть бути застосова­ні за його вчинення. У юридичних нормах інших галузей законодавства можуть міститися принципові положення або окремі визначення, що мають безпосереднє значення для формування норми закону про кримі­нальну відповідальність (наприклад, визначення суспільно небезпечно­го протиправного діяння, що передує легалізації (відмиванню) доходів, яке дано в ч. 2 ст. 1 Закону України від 28 листопада 2002 р. «Про запо­бігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних зло­чинним шляхом»[2]). Однак такі положення або визначення можуть бути тільки нормативною базою для прийняття відповідного закону про кри­мінальну відповідальність (Законом України від 16 січня 2003 р. визна­чення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передує лега­лізації (відмиванню) доходів, було відтворене із незначними редакцій­ними уточненнями у п. 1 примітки до ст. 209 КК).

Відповідно до ч. 1 ст. 3 КК законодавство України про криміналь­ну відповідальність становить КК, що ґрунтується на Конституції України, яка має найвищу юридичну силу. Зі ст. 8 Конституції України випливає, що закони, в тому числі кримінальні, повинні відповідати їй. Також законодавство України про кримінальну відповідальність має засновуватися на загальновизнаних принципах і нормах міжна­родного права (ч. 1 ст. 3 КК). Такі принципи і норми містяться, зокре­ма, у Загальній декларації прав людини 1948 р.[3], Міжнародному пакті про громадянські і політичні права 1966 р.[4], Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права 1966 р.[5] За ч. 5 ст. 3 КК закони України про кримінальну відповідальність повинні відповідати поло­женням, що містяться в чинних міжнародних договорах, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України.

КК і окремі закони про кримінальну відповідальність приймають­ся Верховною Радою України, що випливає із ст. 85 Конституції Укра­їни. Відповідно до Закону України від 3 липня 1991 р. «Про всеукра­їнські і місцеві референдуми» прийняття законів можливо також шля­хом всенародного голосування (референдумом). Незалежно від про­цедури прийняття закон про кримінальну відповідальність — завжди письмовий документ, опублікований у встановленому законодавством України порядку.

Викладене дозволяє зробити висновок про те, що закон про кри­мінальну відповідальність — це письмовий нормативно-правовий акт, що приймається Верховною Радою України або всеукраїнським референдумом і містить номативно-правові приписи, які встановлю­ють підстави і принципи кримінальної відповідальності, визначають, які покарання належить застосовувати до осіб, винних у вчиненні злочинів, формулюють інші кримінально-правові наслідки вчинення злочину. Законом про кримінальну відповідальність називаються і КК у цілому, і його окремі нормативно-правові приписи, викладені у ви­гляді юридичної норми. Закон про кримінальну відповідальність має відповідати Конституції України та загальновизнаним принципам і нормам міжнародного права.

4.  Усі кримінальні закони України, як уже зазначалося, сконцентро­вано в КК[6]. Новий КК прийнято Верховною Радою України 5 квітня 2001 р., і він набрав чинності з 1 вересня 2001 р. До цього діяв КК, прийнятий 28 грудня 1960 р., який за більш ніж сорокарічний період зазнав істотних змін. До нього було включено понад 100 нових статей, значну його частину було піддано різним корегуванням і доповненням. Особливо інтенсивно доповнювався і змінювався цей КК після 1991 р., що було зумовлено головним чином радикальними перетвореннями у житті суспільства. Однак це не привело КК у повну відповідність із реаліями, що склалися. Виходячи з цього, Верховна Рада України в 1992 р. прийняла рішення підготувати проект нового КК України. Розпорядженням Кабінету Міністрів України було створено робочу групу із провідних учених і практиків України. До грудня 1993 р. було підготовлено перший варіант проекту КК. У подальшому проект КК неодноразово обговорювався на конференціях і семінарах юристів, у пресі, на телебаченні. Постійно надходили пропозиції від наукових і навчальних юридичних установ України, правоохоронних і право- застосовних органів України, окремих юристів. Проект пройшов термінологічні експертизи Інституту української мови НАН України. У 1996 р. у Києві він був обговорений на робочій нараді експертів Ради Європи, де дістав позитивну оцінку.

У зв’язку з прийняттям Конституції України, а також необхідністю врахувати зауваження і пропозиції, що надходили від практичних пра­цівників, проект КК був обговорений з представниками Верховного Суду України, Генеральної прокуратури України, Міністерства юстиції України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, а у 1997 р. повторно досліджений експертами Ради Європи. На нараді, яка відбулася в Гаазі (Нідерланди), проект був обговорений з представниками Нідерландів, Італії, Швеції, Португалії та інших країн; потім за участю тих самих експертів і представників судів і пра­воохоронних органів України — на науково-практичних конференціях і семінарах, що відбулися в Харкові. Усе це дозволило розробникам проекту надати в 1998 р. до Верховної Ради України досить обґрунто­ваний, такий, що відповідав рівневі юридичної науки і вимогам часу, проект нового КК України.

При першому читанні проекту КК, що відбулося 8 вересня 1998 р., Верховна Рада розглянула також альтернативний проект КК. Зі значною перевагою голосів було прийнято проект, розроблений робочою групою Кабінету Міністрів України. Потім проект було прийнято у другому читанні та остаточно — 5 квітня 2001 р.