Розділ II Кримінальна відповідальність та її підстави - § 2. Підстави кримінальної відповідальності PDF Печать
Уголовное право - Кримінальне право України Загальна частина

§ 2. Підстави кримінальної відповідальності

1.  При визначенні підстав кримінальної відповідальності необхід­но відповісти на три запитання: 1) як обґрунтувати кримінальну від­повідальність особи, яка вчинила злочин? 2) за що особа підлягає кримінальній відповідальності? та 3) на якій правовій підставі вона підлягає такій відповідальності?

При відповіді на перше запитання йдеться про філософсько-етичне обґрунтування кримінальної відповідальності, тобто про те, чому сус­пільство і держава мають право докоряти людині, яка вчинила злочин, і на чому засновано такий докір? Відповідь на друге та третє запитан­ня потребує з’ ясування того, що є фактичною і юридичною підставою кримінальної відповідальності особи, яка вчинила злочин.

2.  Суспільство і держава виходять з того, що злочинець як особа, наділена свідомістю і волею, повинен бути здатен співвідносити свою поведінку з вимогами правових норм і тільки тому може підлягати кримінальній відповідальності за порушення чи недодержання їх ви­мог. Проте, аби обґрунтувати етичний закид такій особі, необхідно переконатися, що вона мала реальну можливість не порушувати зазна­чені вимоги. У зв’язку з цим слід з’ясувати, якою мірою взагалі люди­на вільна у виборі своєї поведінки, зокрема в тому, щоб утриматися від учинення злочину або вчинити його.

3.  Іноді вважають (механістичний детермінізм, фаталізм), що лю­дина подібна до машин, яка лише адекватно реагує на зовнішні та внутрішні подразники. Тому кожен вчинок людини, у тому числі зло­чин, є неминучим, оскільки він уже визначений усіма попередніми подіями, які мали місце в житті цієї людини. У такому разі людина — раб обставин, вона позбавлена можливості вільного волевиявлення і, отже, вільного вибору своєї поведінки, що фатально вже визначена. Тому прояв злочинної волі у вчиненому злочині є лише видимість свободи, уявна свобода, а якщо це так, то і неможлива моральна оцін­ка вчиненого. Отже, обґрунтування кримінальної відповідальності фаталісти бачать не стільки в засудженні злочинної волі, скільки в об’єктивній шкідливості злочину для суспільства.

Протилежний погляд (індетермінізм) зводиться до того, що єдиною причиною вчинення особою злочину є її абсолютна, нічим не обмеже­на свобода волі. Злочинна поведінка людини визначається злою волею, що існує незалежно від яких-небудь обставин, у тому числі від її ро­зуму і совісті. Свободна воля, і тільки вона, обирає, як вчинити люди­ні в даній ситуації. Тому обґрунтування засудження особи за вчинений злочин полягає в порочності цієї злої свободної волі злочинця.

Однак найбільш прийнятним є погляд (діалектичний детермінізм), відповідно до якого людина, опинившись перед вибором, учинити зло­чин або утриматися від цього, є залежною як від зовнішніх обставин, так і від власного розуму, совісті, переконань, схильностей, потреб, інтересів тощо. При цьому навряд чи правильно стверджувати, що тільки зовнішні обставини або тільки внутрішній стан особи фаталь­ним чином визначають її поведінку. Злочин, учинений людиною, є при­чинно пов’ язаним як із її свідомістю, так і з оточуючою її об’ єктивною дійсністю. Зовнішні обставини дійсно впливають на поведінку особи, але лише переламлюючись через її внутрішні психічні настанови, свідомість. Саме розум, совість, переконання тощо підказують людині, як вчинити їй у даній конкретній ситуації. Проте підстава для етично­го і правового засудження злочину і особи, яка його вчинила, є лише в тому разі, якщо ця особа мала об’єктивну можливість обрати з на­явних варіантів поведінки (хоча б із двох) незлочинний спосіб досяг­нення поставлених цілей. Таким чином, наявність відносної свободи вибору вчинку (міра свободи) і є етичним обґрунтуванням кримінальної відповідальності конкретної особи за обраний нею злочинний варіант поведінки. У такому разі кримінальна відповідальність спроможна ви­ступати засобом впливу на свідомість і волю людей і тим самим є чинником, що детермінує їх поведінку в майбутньому. Отже, якщо людина свідомо обирає злочинний варіант поведінки, маючи можли­вість учинити інакше, то це й обґрунтовує можливість і необхідність з боку держави застосувати до неї покарання, що має на меті кару, а також запобігання вчиненню злочинів з боку як даної особи, так і інших осіб.

4.  Відповідно до ч. 1 ст. 2 КК підставою кримінальної відповідаль­ності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом. У цьому положенні за­кону міститься відповідь на запитання: за що і на якій підставі особа підлягає кримінальній відповідальності? Очевидно, що вона підлягає кримінальній відповідальності за вчинення такого суспільно небез­печного діяння, яке містить ознаки певного складу злочину, передба­ченого КК. Тому іноді говорять, що єдиною підставою кримінальної відповідальності є склад злочину, оскільки саме склад — явище соці­альної реальності, яке структурує зміст учиненого суспільно небез­печного діяння.

У межах єдиної матеріальної підстави кримінальної відповідаль­ності можна виділити її фактичну та юридичну сторони. Фактична сторона — це вчинення в реальній дійсності суспільно небезпечного діяння, а юридична — передбаченість такого діяння як складу злочину в КК. Підставою кримінальної відповідальності є повна відповідність фактичної і юридичної сторін учиненого суспільно небезпечного ді­яння.

5.  Кримінальна відповідальність, як уже відзначалося, — це реак­ція держави на вчинений особою злочин. Така реакція виражається у певному правозастосовному акті органу держави, а саме — в обви­нувальному вироку суду. У зв’язку з цим розрізняють матеріальну і процесуальну підстави кримінальної відповідальності. Матеріальною підставою визнається вчинення особою суспільно небезпечного ді­яння, що містить ознаки складу злочину, а процесуальною — обви­нувальний вирок суду. Відповідно до ч. 2 ст. 2 КК особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінально­му покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

6. Частина 3 ст. 2 КК передбачає, що ніхто не може бути притягнений до кримінальної відповідальності за той самий злочин більше одного разу. Цей припис розвиває положення ч. 1 ст. 61 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

 

Контрольні запитання

1. Що визнається кримінальною відповідальністю?

2. З якого моменту виникає і припиняється кримінальна відпо­відальність?

3. Як співвідносяться між собою кримінальна відповідальність і кримінальні правовідносини?

4. Які існують форми реалізації кримінальної відповідальності?

5. Як обґрунтовується кримінальна відповідальність особи?

6. Що є матеріально-правовою підставою кримінальної відпо­відальності?