§ 2. Загальна характеристика нового Кримінального кодексу України

Прийнятий Верховною Радою України 5 квітня 2001 р. Криміналь­ний кодекс України, що набрав чинності з 1 вересня 2001 р., є знамен­ною віхою у становленні правової держави, першим фундаментальним кодексом у проведеній в Україні правовій реформі, яка ставила своїм завданням кодифікацію найважливіших галузей права.

Робота над проектом нового КК тривала більше восьми років, і він є результатом колективної праці вчених, практичних працівників, ко­мітетів Верховної Ради України і, звичайно, народних депутатів Укра­їни, які і прийняли цей Кодекс. Його положення цілком відповідають Конституції України, ґрунтуються на її приписах. Кодекс відповідає потребам сучасного життя України, відображає зміни, що відбулися в політичному, економічному і соціальному житті нашого суспільства. Він покликаний сприяти розвиткові України як суверенної, незалежної, демократичної, соціальної, правової держави.

Основними концептуальними положеннями КК є:

1)  кримінально-правова охорона основ національної безпеки Укра­їни, особи, її прав і свобод, власності та всього правопорядку від зло­чинних посягань; закріплення принципу, згідно з яким КК — єдиний законодавчий акт про кримінальну відповідальність^[3];

2)  закріплення основного принципу кримінального права: немає злочину, немає покарання без вказівки на це в кримінальному законі;

3)  єдиною підставою кримінальної відповідальності визнається наявність у діях особи ознак складу злочину, передбаченого в кримі­нальному законі;

4)  закріплення принципу особистої і винної відповідальності;

5) посилення відповідальності за вчинення тяжких і особливо тяж­ких злочинів з наданням можливості (шляхом введення альтернативних санкцій) застосовувати до осіб, які вчинили менш тяжкі злочини, по­карання, не пов’язані з позбавленням волі;

6)  наявність низки норм, спрямованих на посилення боротьби з організованою злочинністю (наведено поняття вчинення злочину організованою злочинною групою, злочинною організацією; внесено спеціальні склади злочинів, що передбачають відповідальність орга­нізаторів і учасників організованих груп);

7)  система покарань, розташованих від менш суворого до більш суворих, забезпечує принцип справедливості кари залежно від тяжко­сті злочину і особи засудженого;

8)  розширено перелік норм, що встановлюють можливість звіль­нення від кримінальної відповідальності (при діяльному каятті, при­миренні з потерпілим тощо), а також від покарання (наприклад, звіль­нення з випробуванням);

9)  відмова від смертної кари і заміна її на довічне позбавлення волі;

10)  відмова від поняття особливо небезпечного рецидивіста;

11)  наявність низки заохочувальних норм, що стимулюють пози­тивну посткримінальну поведінку (наприклад, звільнення від відпо­відальності учасника організованої групи, який повідомив в органи влади про діяльність цієї групи і сприяв її розкриттю, тощо);

12)  включення до Загальної частини КК самостійного розділу про особливості відповідальності неповнолітніх, норми якого з урахуван­ням віку злочинця у багатьох випадках пом’якшують відповідальність порівняно з дорослими злочинцями.