1) у випадках закінченого попереднього злочину, готування до нього чи замаху на нього;

2) як тоді, коли винна особа була виконавцем попереднього злочину, так і тоді, коли вона брала в ньому участь у ролі пособника, підмовника чи організатора;

3) незалежно від того, чи була особа притягнута до відповідальності за попередній злочин, чи була вона за нього засуджена, чи відбувала за нього покарання і чи відбула його.

Розкрадання визнається повторним незалежно від того, від різних чи від одного власника вилучалось майно (гроші), крім випадків, коли розкрадання було продовжуваним.

Продовжуваним розкраданням визнається неодноразове незаконне безоплатне вилучення чужого майна, що складається з кількох тотожних злочинних дій, які мають загальну мету — незаконне заволодіння майном, охоплюються єдиним умислом винного і становлять у своїй сукупності один злочин^[xvi]. Повторність розбою має особливості. Розбій (статті 86 і 142 КК) вважається повторним тільки тоді, коли йому передувало вчинення такого самого злочину (передбаченого ст. 86 або ст. 142 КК) чи бандитизму (ст. 69 КК)

Не утворюють повторності:

1) розкрадання, щодо якого закінчилися строки давності (статті 48 і 49 КК) чи за яке судимість знято або погашено (ст. 55 КК);

2) продовжуване розкрадання, яке утворюють кілька тотожних дій, поєднаних єдиним умислом;

3) замах на розкрадання з наступною добровільною відмовою від завершення злочину (ст. 18 КК);

4) повторення раніше невдалої спроби викрасти те саме майно чи ту саму річ.

Як вчинене за попереднім зговором групою осіб розкрадання кваліфікується тоді, коли в його вчинені брали участь двоє або більше осіб, які заздалегідь, до початку розкрадання чи під час нього, домовилися вчинити його спільно. Крадіжка, грабіж, розбій, шахрайство і вимагання кваліфікуються як вчинені за попереднім зговором групою осіб тоді, коли у вчиненні відповідного злочину брали участь за домовленістю як співвиконавці дві і більше особи^[xvii].

Розкрадання не може кваліфікуватися як вчинене за попереднім зговором групою осіб, якщо розкрадання було вчинене безпосередньо однією особою, а інші були підмовниками чи пособниками. Неправильно, зокрема, були кваліфіковані дії М-кова за ч. 2 ст. 81 КК, а дії М. — за ст. 19 і ч. 2 ст. 81 КК. Вони були засуджені за крадіжку державного майна за попереднім зговором. Водій автомашини М-ков на прохання М. продав йому 400 л бензину під час його перевезення з нафтобази до радгоспу. Як свідчать матеріали, і суд визнав це встановленим, що бензин вкрав М-ков, а М, безпосередньої участі у злочині не брав, він лише підмовив М-кова вчинити крадіжку і купив у нього цей бензин. Президія обласного суду, розглянувши цю справу, зазначила, що під розкраданням, вчиненим за попереднім зговором групою осіб, розуміється таке розкрадання, в якому брали участь двоє або більше осіб, які заздалегідь домовилися про це. Оскільки М. безпосередньої участі у злочині не брав, його дії і дії М-кова не можуть кваліфікуватися як крадіжка державного майна, вчинена за попереднім зговором групою осіб.

На підставі наведеного президія обласного суду вирок змінила і кваліфікувала дії М-кова як крадіжку державного майна у значних розмірах за ч. 1 ст. 81, а дії М.-як підмову до вчинення зазначеного злочину за ст. 19 і ч. 1 ст. 81 КК^[xviii]

Вчинення розкрадання за попереднім зговором групою осіб характеризується двома головними ознаками:

1) вчинення розкрадання групою, що складається не менше як з двох осіб, які безпосередньо брали участь у цьому злочині. Співучасть у розкраданні, яке було вчинене одним виконавцем злочину, не утворює групи. Для визнання групи в даному випадку не потрібно доводити її стійкість, міцну згуртованість та особливу організованість.

Розкрадання кваліфікується як вчинене групою осіб незалежно від того, що інші учасники злочину на підставі ст. 10 чи ст. 12 КК не підлягають кримінальній відповідальності, незалежно від притягнення до такої відповідальності інших членів групи;

2) наявніть попереднього, досягнутого до початку розкрадання чи під час його вчинення зговору між членами групи про вчинення розкрадання.

За наявності сукупності цих двох ознак розкрадання кваліфікується як вчинене за попереднім зговором групою осіб за ч. 2 статей 81—83, 86, 8б², 140—144 та ч. З ст. 84 КК без застосування ст. 19 КК.

Згідно з ч. 2 примітки до ст. 81 КК розкрадання визнається вчиненим у великих розмірах і вважається таким, що завдало великої майнової шкоди, якщо воно вчинене однією особою чи групою осіб на суму, яка в сто і більше разів перевищує мінімальний розмір заробітної плати, встановлений законодавством України.

Для визначення розміру розкрадання застосовують державні роздрібні ціни, а за їх відсутності — ціни на аналогічні товари.

Крім вартості викраденого майна, враховуються також вага, обсяг, кількість викраденого та значущість його для власника. Але вирішальною є грошова вартість викраденого майна, оскільки в ній відбиваються і всі інші ознаки.

У справах про розкрадання державного майна, коли заподіяні матеріальні збитки стягуються у кратному обчисленні (наприклад, при розкраданні м'яса та м'ясопродуктів), дії винних за ознакою значного, великого або особливо великого розміру розкрадання у всіх випадках кваліфікуються виходячи з вартості викраденого, яка визначається залежно від виду продукції за роздрібними, закупівельними або іншими державними цінами^[xix].

Вартість викраденого майна, визначена із застосуванням коефіцієнта, має враховуватися як при обчисленні розміру матеріальних збитків, так і при кваліфікації злочину.

У тих випадках, коли збитки заподіюються розкраданням або нестачею м'яса, молока, м'ясних і молочних продуктів, розмір сум, що підлягають стягненню на відшкодування збитків, визначається за державними роздрібними цінами на ці товари із застосуванням коефіцієнтів: м'ясо і м'ясні продукти — 3, молоко і молочні продукти — 2,5. Кваліфікуючи дії осіб, винних у розкраданні або втраті м'яса, молока, м'ясних і молочних продуктів, необхідно виходити з одноразової вартості викраденого або втраченого майна^[xx]. Вартість викраденої продукції і товарів на підприємствах громадського харчування і в комісійній торгівлі визначається за цінами, встановленими для реалізації цієї продукції і товарів.

У тих випадках, коли роздрібні ціни нижчі за оптові, для визначення розміру розкрадання застосовують оптові ціни незалежно від того, майно викрадене в організацій, які займаються роздрібною торгівлею, чи в інших організацій.

Якщо немає роздрібних цін на викрадене майно і не можна визначити його вартість за порядком, передбаченим Державним комітетом по цінах (тепер — Державна інспекція з контролю за цінами Мінекономіки України), то вартість викраденого встановлюють експерти.

При викраденні майна та інших цінностей, відносно яких законодавством встановлено особливий порядок визначення розміру заподіяної шкоди (коштовні метали, каміння тощо), вартість викраденого визначається за цим порядком. Кваліфікація розкрадання при цьому проводиться виходячи з однократної вартості викраденого, без урахування додаткових коефіцієнтів.

При кваліфікації викрадень іноземної валюти, платіжних документів, фондових цінностей в іноземній валюті їхню вартість визначають за курсом Держбанку на день вчинення злочину, а розмір відшкодування заподіяних злочином збитків — за відповідними цінами на час вирішення справи в суді.

При розкраданні з контейнерів товарів, на які є роздрібна ціна, їхню вартість визначають за цими цінами, а вартість майна громадян — виходячи з ціни, яка була зазначена в товарних документах при відправленні вантажу.

Вартість сільськогосподарської продукції визначається за середньоринковими цінами, що існували на день розкрадання.

Розмір шкоди, заподіяної розкраданням квитків до театрів, сплачених талонів єдиного державного фонду на паливні та мастильні матеріали, одноразових проїзних автобусних чи тролейбусних квитків, визначається за їхньою номінальною вартістю, і такі дії кваліфікуються як закінчений злочин.

При визначенні розміру викраденого враховується:

1) все майно, викрадене з одного і того ж місця, одним і тим же способом;

2) все майно, викрадене групою осіб, незалежно від частки кожного із співучасників;

3) все майно (та гроші), використане, реалізоване чи повернуте.

У тих випадках, коли умисел винного був спрямований на викрадення у великому розмірі, але фактично розкрадання було вчинене лише на незначну суму, дії винного кваліфікуються як замах на розкрадання у великому розмірі за ст. 17 і відповідною частиною статей Особливої частини (ч. 4 ст. 81, ч. 4 ст. 82, ч. 4 ст. 84 та ч. 2 ст. 86 КК).

У разі вчинення винною особою кількох злочинів проти власності, одні з яких були закінченими, а інші — ні, незакінчені злочини кваліфікують окремо з посиланням на відповідну частину ст. 17 КК^[xxi].

Вартість викраденого майна має бути повністю обгрунтована і доведена. За вину може бути поставлена лише така сума викраденого, яка не викликає ніяких сумнівів і доведена всіма доказами у справі.

Неправильно, зокрема, були кваліфіковані за ч. 4 ст. 81 КК дії П. Він був засуджений за те, що проник до магазину і викрав звідти матеріальні цінності та гроші на суму 5133 крб. У стадії розслідування і в суді П. пояснив, що відразу після вчинення злочину його було затримано і все викрадене майно на суму 1343 крб, (грошей, за словами підсудного, він не викрадав) у нього було вилучене. У викраденні цінностей саме на таку суму П. визнав себе винним. Ці пояснення засудженого об'єктивно підтверджуються описом вилученого у нього майна та рапортом працівника міліції, який безпосередньо затримав П. з викраденим майном. Під час обшуку П. і його квартири ніяких інших викрадених речей чи грошей не знайдено. Висновок суду, що П. викрав матеріальні цінності на значно більшу суму, а саме на 5133 крб. цілком побудований на даних інвентаризації матеріальних цінностей, згідно з якою саме на таку суму в магазині виявлено нестачу. Проте наявність нестачі сама по собі не свідчить, що вона виникла у зв'язку із злочинними діями винного. Як вказала судова колегія Верховного Суду України, за таких обставин необхідно визнати, що П. викрав з магазину матеріальні цінності на суму 1343 крб., а тому його дії належить кваліфікувати не за ч. 4 а за ч. З ст. 81 КК^[xxii].

У тих же випадках, коли винна особа мала намір викрасти певну суму грошей чи майна на певну суму, а фактично викрала більше, то її дії кваліфікуються виходячи з тієї суми, яку фактично було викрадено.

Правильно, зокрема, були кваліфіковані за ст. 86' КК дії Т. Його було засуджено за те, що він вночі, зламавши замок, проник до магазину і викрав грошову виручку в сумі 10 528 крб. У поданій на вирок суду касаційній скарзі засуджений просив перекваліфікувати його дії зі ст. 86' на ч. З ст. 81 КК виходячи з того, що, проникаючи до магазину, мав намір вкрасти одноденну виручку, тобто 500—700 крб., але, знайшовши більшу суму, грошей не перелічував.

Судова колегія Верховного Суду України не знайшла підстав для задоволення скарги, а тому його дії за ст. 86-1 КК кваліфіковано правильно².

Таке рішення судової колегії Верховного Суду України є правильним, оскільки винність особи, яка вчинила злочин, визначається її психічним ставленням до злочину не взагалі, а лише під час і саме в момент вчинення злочинних дій. Тому вирішальне значення мають не думки, міркування чи наміри, які були у особи напередодні, а ті, які вона мала під час вчинення злочину. В даному випадку Т. заздалегідь, до вчинення злочину, мав намір викрасти одноденну виручку (500—700 крб.). Але коли він відчинив шафу, де були сховані гроші, і побачив, що там лежить значно більше грошей, у нього негайно намір змінився, і він захопив їх усі — 10 528 крб. Отже у момент викрадення грошей Т. вже мав намір викрасти саме цю суму, про що свідчить і те, що він грошей не перелічував. Якби у нього був інший намір, то він діяв би інакше. Тому за викрадення цієї суми він і повинен відповідати, а значить його дії правильно кваліфіковано за ст. 86' КК.

Згідно з ч. З примітки до ст. 81 КК розкрадання державного або колективного майна визнається вчиненим в особливо великих розмірах, якщо воно вчинене однією особою чи групою осіб на суму, що більше як у 250 раз перевищує мінімальний розмір заробітної плати, встановлений законодавством України. При визначенні особливо великого розміру розкрадання враховуються:

1) усі розкрадання, вчинені винним, незалежно від місця, способу, форми і часу вчинення злочинів;

2) вся вартість викраденого групою осіб незалежно від частки, отриманої кожним співучасником (вирішальним є не розмір прибутку кожного злодія, а розмір майнової шкоди, заподіяної власникові внаслідок їх спільних дій.

Разом з тим при вчиненні викрадення в особливо великих розмірах групою осіб дії окремого співучасника кваліфікуються за ст. 86' КК тільки в тому разі, якщо ця особа брала безпосередню участь у викраденні чи допомагала в цьому іншим співучасникам.

У загальну суму викраденого не зараховують вартість викраденого в результаті злочинів:

1) за які особа вже була засуджена чи щодо яких минули строки давності притягнення до кримінальної відповідальності (ст. 48 КК);

2) які були вчинені одним із співучасників самостійно, незалежно від інших.

У тих випадках, коли умисел винного був спрямований на викрадення в особливо великих розмірах, але з незалежних від нього причин він не зміг досягти цих наслідків, його дії кваліфікуються як замах на викрадення майна в особливо великих розмірах за статтями 17 і 86' КК.

Отже вчинення кількох викрадень будь-яким способом (таємно, відкрито, з допомогою обману та ін.), якщо загальна сума викраденого особливо великого розміру, кваліфікується за ст. 86' КК. Розкрадання, вчинене особливо небезпечним рецидивістом, може кваліфікуватися за частинами 4 статей 81 і 82, ч. З ст. 83, ч. 2 ст. 86, ч. З ст. 8б², ч. 4 ст. 140 і ч. 4 ст. 141, ч. З ст. 142, ч. З ст. 143 та ч. З ст. 144 КК лише тоді, коли винна особа вже до вчинення цього злочину була визнана судом особливо небезпечним рецидивістом і про це є вирок суду, який вже набув чинності. Безпідставно, зокрема, було засуджено Ц. за ч. 4 ст. 81 КК, оскільки на момент вчинення крадіжки він не був особливо небезпечним рецидивістом^[xxiii].

Така кваліфікація буде неправильною щодо тих осіб, які можуть і повинні бути згідно із законом визнані особливо небезпечними рецидивістами.

Розкрадання, вчинене особливо небезпечним рецидивістом, як кваліфікуюча ознака триває до того часу, поки з цієї особи не буде знято судимість у встановленому законом порядку.

Найбільше значення для кваліфікації розкрадання має спосіб його вчинення як найважливіша його ознака. Залежно від способу розкрадання закон диференціює кримінальну відповідальність за різні види цих злочинів.

^[i] Див.: Юридичний вісник України. — 1996. — № 10.

^[ii] Див.: п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності" від 25 грудня 1992 р. // Постанови... — С. 118.

^[iii] Див • ухвала судової колегії в кримінальних справах Верховного Суду України від 10 листопада 1994 р. в справі К. Ю. і К. А. // Практика судів України у кримінальних справах. 1993—1995. — С. 70—71.

^[iv] Див.: п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами України законодавства у справах про розкрадання державного та колективного майна" від 25 вересня 1981 р. // Постанови... — С. 76.

^[v] Див.: Там само.

^[vi] Див.: п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 вересня 1981 р. // Постанови.. — С. 76.

^[vii] Див.: п. З постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності" від 25 грудня 1992 р. // Там само. — С. 113.

^[viii] Докладніше про предмети злочину див.: Коржанский Н.И. Предмет преступления. — Волгоград, 1976.

^[ix] Див.: Практика... — С. 69—79.

^[x] Див.: Постанови... — С. 113.

^[xi] Див.: п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 грудня 1992 р. // Там само. — С. 113—114.

^[xii] Див;. постанова президії Хмельницького обласного суду від 14 січня 1994 р. в справі О. і П. // Практика судів України у кримінальних справах. 1993—1995. — С. 77—78.

^[xiii] Див.: п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 грудня 1992 р. // Постанови... — С. 114,

^[xiv] Див : постанова президії Кіровоградського обласного суду від 8 червня 1987 р у справі П. // Практика . — С. 13.

^[xv] Див: ухвала судової колегії Верховного Суду України від 16 травня 1986 р. в справі В. // Там само. — С 18—19.

^[xvi] Див.: п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 березня 1981 р. // Постанови... — С. 76.

^[xvii] Див: п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 березня 1981 р. // Постанови... — С. 119.

^[xviii] Див.: постанова президії Луганського обласного суду від 12 вересня 1984 р. у справі М-кова і М. // Практика... — С. 24.

^[xix] Див.: п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 вересня 1981 р. // Постанови... — С. 77.

^[xx] Див.: пункти 10 і 11 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами України законодавства в справах про розкрадання продовольчих товарів, їх втрату і псування в системі державної торгівлі та споживчої кооперації" від 24 червня 1983 р. // Там само. — С. 80—81.

^[xxi] Див.: постанова президії Дніпропетровського обласного суду від 12 жовтня 1988 р. у справі Ч. // Практика... — С. 64.

^[xxii] Див : ухвала судової колегії Верховного Суду України від 28 січня 1992 р. у справі П. // Практика... — С. 65—66.

^[xxiii] Див.: постанова президії Київського обласного суду від 28 квітня 1994 р. в справі Ц. // Практика судів України у кримінальних справах. 1993—1995. — С. 73.