ЦК, прийнятий 16 січня 2003 p., набрав чинності з 1 січня 2004 р.

Виходячи із Прикінцевих та перехідних положень, ЦК 1963 p., а також Закон про його затвердження визнані такими, що втратили чинність з 1 січня 2004 р.

Прикінцеві та перехідні положення передбачають здійснення низки юридико-технічних дій, які мають привести у відповідність із положеннями ЦК 2003 p. цивільне законодавство України, а також нормативно-правові акти, що перебувають в органічному зв'язку із ЦК.

Оскільки при прийнятті ЦК 2003 p. була вилучена книга "Міжнародне приватне право", а ЦК 1963 р. (в тому числі і його розділ 8, який регулює відносини, ускладнені іноземним елементом), втратив чинність, особливо важливе значення набуває необхідність прийняття Закону про міжнародне приватне право.

За загальним правилом ЦК застосовується до тих відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто після 1 січня 2004 р.

Оскільки акти цивільного законодавства не мають зворотної сили, і це підтверджується положенням про те, що ЦК застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності, відповідно до ст.4 Прикінцевих та перехідних положень щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК, його положення застосовуються тільки до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. Таким чином ЦК поширюється на права і обов'язки, які хоча і виникли до 1 січня 2004 p., але не припиняються, а тривають і після 1 січня 2004 р. Такий підхід до регулювання прав і обов'язків, що продовжуються, є певною новелою.

Стосовно спадкових відносин, норми ЦК поширюються також на спадщину, яка хоча і відкрилася до 1 січня 2004 p., але не була прийнята ніким із спадкоємців до цієї дати. Спеціальна норма про надання зворотньої сили ст.1277 ЦК (про відумерле майно) поширена на спадщину, від дня відкриття якої до набрання чинності ЦК спливло не менше одного року.

Оскільки загальні строки позовної давності передбачають можливість пред'явлення позовів впродовж трьох років з моменту порушення цивільного права або охоронюваного законом інтересу (цей строк може бути відповідно до норм ЦК в окремих випадках і іншим), виникає питання про застосування норм про позовну давність, передбачену в ЦК. Правила про позовну давність відповідно до ст.6 Прикінцевих та перехідних положень можуть бути поширені тільки на ті позови, строк пред'явлення яких, встановлений попереднім законодавством, не сплив до набрання чинності ЦК, тобто до 1 січня 2004 р. Наприклад, якщо строк позовної давності закінчується в березні 2004 p., то правила ЦК 2003 р. про позовну давність до цих відносин можуть застосовуватися. Якщо ж строк позовної давності закінчився 31 грудня 2003 р., то на ці відносини мають поширюватися правила про позовну давність, встановлені ЦК 1963 p.

До позовів про визнання заперечуваного правочину недійсним, а також про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, правила про позовну давність, встановлені ЦК 2003 p. будуть застосовуватися за умови, що право на пред'явлення такого позову виникло лише після 1 січня 2004 р. До позовів, права на пред'явлення яких виникли до 1 січня 2004 p., застосовуватиметься попереднє законодавство про позовну давність, тобто ЦК 1963 p.

Важливим є правило про застосування набувальної давності, оскільки це — новий інститут ЦК. Відтак правило ст.344 ЦК про набувальну давність поширюється не тільки на випадки, коли володіння майном почалося від 1 січня 2004 р. і, згідно зі ст.344 ЦК, щодо нерухомого майна триває протягом 10 років, а щодо рухомого майна — протягом 5 років. Відповідно до ст.8 Прикінцевих та перехідних положень, ці правила про набувальну давність можуть поширюватися також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності цим Кодексом, тобто відлік цих 10 і 5 років відповідно може починатися з 1 січня 2001 р.

Статті 9 і 10 Прикінцевих та перехідних положень стосуються випадків особливого застосування правил ЦК до договірних відносин. Насамперед до договорів, укладених до 1 січня 2004 р. і тих, що продовжують діяти після набрання чинності ЦК, мають застосовуватися правила Кодексу щодо підстав, порядку і наслідків зміни або розірвання договорів окремих видів, незалежно від дати їх укладення. Таким чином, якщо виникає питання, пов'язане із розірванням договору оренди, укладеного 20 березня 2003 p., а питання про розірвання виникає у лютому 2004 р., то незалежно від того, що договір був укладений до набрання чинності ЦК, питання стосовно підстав, порядку і наслідків розірвання цього договору будуть вирішуватися на підставі ЦК. Оскільки ст.9 не передбачає, що в такому ж порядку мають вирішуватися і питання, пов'язані з недійсністю договорів, тобто з підставами, порядком та правовими наслідками визнання договорів недійсними, слід визнати, що стосовно вирішення цих питань (підстав, порядку і правових наслідків визнання договорів недійсними) мають застосовуватися правила Кодексу, який діяв на момент укладання такого договору.

Щодо застосування правил про відповідальність за порушення договору, правила ЦК можуть застосовуватися до тих договорів, факти порушення яких були допущені вже після набрання чинності ЦК, за винятком тих випадків, коли в договорах, що були укладені до 1 січня 2004 p., була встановлена інша відповідальність за такі порушення. У таких виняткових випадках застосовуватимуться незалежно від часу порушення договорів, правила про відповідальність, передбачені у самих договорах.

Якщо у провадженні перебуває справа про припинення права власності з підстав, не встановлених ЦК або іншими законами на підставі ЦК і по цій справі не винесене до набрання чинності ЦК Рішення, такі справи підлягають припиненню. У разі якщо судові рішення ухвалені, але не виконані до набрання чинності ЦК, такі рішення примусовому виконанню не підлягають.