Печать
PDF

КНИГА ШОСТА СПАДКОВЕ ПРАВО Глава 84 Загальні положення про спадкування

Posted in Гражданское право - Коментар Цивільний Кодекс України

 

1. Поняття спадкування

1. Спадкування — це перехід прав та обов'язків (спадщини) від |фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) — ст.1216 ЦК. Спадщиною є сукупність цих прав та jобов'язків. Сукупність правових норм, які регулюють умови і порядок спадкування, становить інститут цивільного права, який іменується спадковим правом.

Спадкове право стимулює заінтересованість фізичних осіб у результатах праці, а також зміцнює сімейні відносини, оскільки закон відносить до спадкоємців, передусім, осіб, пов'язаних зі спадкодавцем кровним походженням, шлюбними відносинами, усиновленням. Крім того, норми спадкового права захищають права неповнолітніх, а також непрацездатних осіб.

2. Спадкування породжує відносини, в яких є дві сторони: спадкодавець та спадкоємець. Спадкодавцями можуть бути лише фізичні особи — громадяни України, іноземці та особи без громадянства. Не можуть бути спадкодавцями юридичні особи, оскільки у випадках припинення діяльності організацій порядок передачі їхнього майна іншим особам або державі визначається не нормами проспадкування, а спеціальними правилами про ліквідацію чи реорганізацію юридичних осіб. Спадкоємці — це вказані у заповіті або узаконі особи, до яких переходять цивільні права і обов'язки спадкодавця.

Спадкування настає у випадку смерті фізичної особи або оголошення її померлою у встановленому законом порядку. З цими юридичними фактами закон пов'язує появу у спадкоємців права на прийняття спадщини, а у всіх інших осіб — обов'язку не перешкоджати їм у здійсненні цього права. Після прийняття спадщини спадкоємець стає учасником тих самих правовідносин, суб'єктом яких раніше був спадкодавець, тобто відбувається заміна суб'єкта у правовідносинах, учасником яких був спадкодавець.

 

2. Перехід прав і обов'язків спадкодавця до спадкоємців

1. Права й обов'язки спадкодавця, що входять до складу спадщини, переходять до спадкоємців як єдине ціле. Такий перехід прав  і  обов'язків  називається  універсальним  правонаступницвом оскільки спадщина переходить до спадкоємця як єдине ціле; Від універсального правонаступництва відрізняють правонаступництво сингулярне, при якому до спадкоємця переходить не сукупність прав і обов'язків спадкодавця, а лише певні його права (або обов'язки). Наприклад, якщо за заповітом спадкодавець поклав на спадкоємця обов'язок передати яку-небудь з отриманих у спадщину речей у користування третій особі, то ця третя особа буде сингулярним правонаступником і до того ж одержить відповідні права не безпосередньо від спадкодавця, а через спадкоємця.

 

3. Види спадкування

1. Спадкування може бути двох видів:

1)  за заповітом;

2)  за законом (ст.1217 ЦК).

У разі спадкування за заповітом воля спадкодавця виражається у заповіті. За своєю правовою природою заповіт є одностороннім правочином і тому регулюється не тільки нормами спадкового права, але також підпорядковується загальним правилам про вчинення правочинів та про їх недійсність. Якщо стосовно майна укладений заповіт, то пріоритет надається саме цьому виду спадкування.

Якщо заповіту немає або його визнано недійсним, або якщо всі спадкоємці за заповітом відмовилися від спадщини чи померли до відкриття спадщини, то настає спадкування за законом. При спадкуванні за законом воно відбувається незалежно від волі спадкодавця і можливе тоді, коли спадкодавець взагалі не висловив бажання певним чином розпорядитися своїм майном на випадок смерті або коли його бажання є юридично недійсним. У цьому разі спадкове майно переходить до тих осіб, коло яких вичерпно визначене у законі (спадкоємці за законом). Порядок розподілу спадщини, частка кожного із спадкоємців за законом тощо визначаються безпосередньо нормами права.

2. Слід зазначити, що крім спадкування за заповітом і за законом, які названі у ст.1217, інші норми ЦК передбачають також спадкування на підставі рішення суду. Такий вид спадкування застосовується у випадку так званої "від умерлості спадщини", тобто існування спадщини, яка не була успадкована протягом встановленого законом строку жодною особою.

Згідно із ст.1277 ЦК у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття суд визнає спадщину відумерлою за заявою відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. Така заява має бути подана після спливу 1 року з часу відкриття спадщини. За рішенням суду спадщина, яку він визнав відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини. Таким чином слід визнати, що ЦК визнає існування третього виду спадкування (а йтися має саме про спадкування, оскільки згідно зі ст.1277 До територіальної громади переходять як майно, так і борги спадкодавця) — за рішенням суду, а тому ст.1217 слід тлумачити у сукупності зі ст.1277 ЦК.

 

4. Об'єкти спадкування

1.  Об'єктами спадкування є цивільні права й обов'язки спадкодавця, що можуть (мають здатність) переходити у спадщину. Але1йдеться не про будь-які права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини, а лише про ті, існування яких не припиняється смертю певної фізичної особи (ст. 1218 ЦК).

З розвитком економічних відносин коло об'єктів, які мають майновий характер, розширюється. До них, зокрема, належать: жилі будинки, квартири, дачі, садові будинки, предмети домашнього господарства, предмети особистого користування, земельні ділянки, засоби виробництва, вироблена продукція, транспортні засоби, грошові суми, цінні папери, пайовий внесок членів житлового-будівельного, дачно-будівельного, гаражно-будівельного кооперативів, члена садівницького товариства, а також інше майно споживчого й виробничого призначення.

До об'єктів немайнового характеру належать деякі права в галузі інтелектуальної власності. Це — авторське право, що містить право на опублікування й розповсюдження творів науки, літератури, мистецтва та одержання винагороди; право на одержання диплому померлого автора відкриття і винагороди за відкриття, авторського свідоцтва чи патенту на винахід, свідоцтва на раціоналізаторську пропозицію, свідоцтва чи патенту на промисловий зразок, право на одержання винагороди, а також виключне право на винахід, промисловий зразок, яке ґрунтується на патенті.

2.  Сукупність цих прав і обов'язків називається спадщиною або спадковою масою (спадковим майном). У спадковому праві ці поняття використовуються як рівнозначні, хоча точнішим є саме термін "спадщина" як такий, що охоплює сукупність цивільних прав і обов'язків спадкодавця.

Крім прав до спадкоємців також переходять і обов'язки. Наприклад, це може бути сплата боргів спадкодавця. Так, якщо спадкодавець мав боржників, то право вимагати від них повернення боргу переходить до спадкоємців. Спадкоємці не можуть прийняти лише права і відмовитися від прийняття обов'язків. Спадщина приймається не в частині, а в цілому.

 

5. Права і обов'язки спадкодавця, які не переходять у спадщину

1. До спадкоємців переходять майнові права і обов'язки спадкодавця за винятком тих, які взагалі не можуть переходити у спадщину (ст.1219 ЦК).

Наприклад, оскільки до складу спадщини входять лише цивільні права й обов'язки, то не переходять у спадщину права й обов'язки спадкодавця в адміністративних, трудових, інших правовідносинах, якщо вони не набули цивільно-правового — майнового змісту. Не переходять у спадщину також цивільні права й обов'язки, нерозривно пов'язані з особистістю спадкодавця, котрі він не міг би нікому передати і за життя (право на аліменти, пенсію тощо).

2. Стаття 1219 ЦК встановлює винятки з принципу загальності переходу спадщини, передбачаючи, що не входять до складу спадщини права та обов'язки, які нерозривно пов'язані з особою спадкодавця.

До таких невіддільних від особистості спадкодавця прав та обов'язків, зокрема, належать:

1)   особисті немайнові права фізичної особи (Книга друга ЦК);

2)   право на участь у товариствах та право членства в об'єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами (гл.7 ЦК);

3)   право на відшкодування шкоди у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я (ст.ст.1195—1208 ЦК);

4)   право на аліменти, на пенсію, допомогу або інші виплати,встановлені законом. Права на такі виплати мають особистий характер, оскільки вони покликані забезпечити наявність засобів існування для конкретних осіб. Тому зі смертю уповноваженої особи припиняється і право на отримання відповідної виплати;

5)   права та обов'язки особи як кредитора або боржника, що передбачені ст.608 ЦК. Вказана норма розрізняє два випадки припинення зобов'язання смертю фізичної особи: припинення зобов'язання смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов'язаним з його особою й у зв'язку з цим не може бути виконане іншою особою (наприклад, смерть повіреного у договорі доручення); припинення зобов'язання смертю кредитора, якщо воно є нерозривно пов'язаним з особою кредитора (прикладом може бути смерть довірителя у тому ж таки договорі доручення — п.З ч.і ст. 1008 ЦК).

 

6. Підстави відкриття спадщини

1.  Підставами відкриття спадщини, а відтак виникнення спадкових правовідносин є смерть фізичної особи або оголошення її такою, що померла (ст.1220 ЦК).

Отже, у ЦК йдеться про два різні види юридичних фактів:

1)   смерть — подія, тобто обставина, яка не залежить від волі суб'єктів права. При цьому для виникнення спадкових правовідносин не має значення, що було причиною смерті. Вирішальним є факт смерті;

2)   у випадку оголошення фізичної особи такою, що померла,підставою виникнення спадкових правовідносин є рішення суду,яке ґрунтується на припущенні, що фізична особа (спадкодавець)померла (ст.46 ЦК).

2.  Момент відкриття спадщини визначається залежно від того,котра із вказаних обставин є підставою виникнення спадкових правовідносин. Якщо такою підставою є смерть спадкодавця, то часом відкриття  спадщини  визнається день  його смерті.  Факт смерті спадкодавця підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим органом РАЦС. Якщо ж підставою є оголошення фізичної особи такою, що померла, то час відкриття спадщини визначається відповідно до правил ч. З ст.46 ЦК, яка передбачає, що фізична особа оголошується померлою від дня набрання законної сили рішенням суду про це. Таке рішення є підставою для реєстрації органами РАЦС факту смерті та видачі ними свідоцтва про смерть. Якщо ж фізична особа зникла безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави припустити її загибель від конкретного нещасного випадку, чи у зв'язку з воєнними діями, то вона може бути оголошена судом померлою від дня її вірогідної смерті.

Якщо у свідоцтві про смерть спадкодавця вказаний лише місяць або рік смерті, то часом відкриття спадщини слід вважати останній день вказаного місяця чи року.

3. Стосовно осіб, які померли в один день, але у різні години доби, час відкриття спадщини є однаковим. Оскільки спадкування після кожної з таких осіб відкривається одночасно, то вони не успадковують одна після одної, а, натомість, є окремими спадкодавцями. Оскільки часом відкриття спадщини визнають саме день смерті громадянина, то особи, що померли в один день, але в різний час доби, вважаються такими, що померли в один час. Спадкування після кожної з них відкривається у той самий день, тому вони не успадковують одна після одної. Це стосується також осіб, які померли під час спільної небезпеки (стихійного лиха, аварії, катастрофи тощо). Спадщина відкривається одночасно і окремо щодо кожної з цих осіб.