§ 1. Загальні положення про відшкодування шкоди

Зобов'язання із заподіяння шкоди

1. Однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків відповідно до ст. 11 ЦК є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. Зобов'язання із заподіяння шкоди — це цивільне правовідношення, в силу якого одна сторона (потерпілий) вправі вимагати відшкодування заподіяної йому шкоди у повному обсязі, а інша сторона (завдавач) зобов'язана відшкодувати шкоду, заподіяну його діями.

Зобов'язання, що виникають внаслідок заподіяння шкоди, належать до позадоговірних зобов'язань: їх суб'єкти — кредитор (потерпілий) та боржник (завдавач шкоди) — не перебувають у договірних відносинах; або обов'язок відшкодувати шкоду не пов'язується з невиконанням або неналежним виконанням договірних зобов'язань між ними. Однак у випадках, передбачених законом, за нормами гл.82 ЦК відшкодовується шкода, завдана також порушенням договірних зобов'язань. Так, ст.928 ЦК підкорила дії норм про деліктні зобов'язання відповідальність перевізника за договором перевезення за шкоду, завдану каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю пасажира.

Зобов'язання із заподіяння шкоди виникають в результаті порушення прав, що мають абсолютний характер — майнових прав (права власності) або особистих нематеріальних благ (життя, здоров'я, честь). Проте зазначене зобов'язання має відносний характер, оскільки в ньому вже безпосередньо визначені носій права (кредитор) та носій обов'язку (боржник).

2. Суб'єктом права вимоги (потерпілим) у зазначеному зобов'язанні може бути будь-яка особа, якій заподіяно шкоду. Носієм обов'язку відшкодувати шкоду в свою чергу можуть виступати дві групи осіб:

Безпосередній завдавач шкоди:

— фізична особа, яка є деліктоздатною. Згідно з ЦК (ст. 1179) деліктоздатною визнається особа, яка досягла 14 років (крім випадків, визначених ч.2 ст.1179 ЦК) та не визнана недієздатною. Недієздатні фізичні особи не є відповідальними за завдану ними шкоду. Лише у виключному випадку, якщо опікун недієздатної особи помер або в нього відсутнє майно, достатнє для відшкодування шкоди, а сама недієздатна особа має таке майно, суд може постановити рішення про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю потерпілого частково або в повному обсязі за рахунок майна цієї недієздатної особи (ч.2 ст. 1184 ЦК).

Шкода, завдана дієздатною фізичною особою, яка в момент її завдання не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, не відшкодовується, крім випадків, коли ця особа сама довела себе до такого стану шляхом вживання спиртних напоїв, наркотичних засобів, токсичних речовин (ст.1186 ЦК). З урахуванням матеріального становища потерпілого та особи, яка завдала шкоди, суд може постановити рішення про відшкодування нею шкоди частково чи в повному обсязі;

— юридична особа або фізична особа — роботодавець. Відповідно до ст.1172 ЦК юридична особа або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків. Підприємницькі товариства, кооперативи відшкодовують шкоду, завдану їхнім учасником (членом)під час здійснення ним підприємницької діяльності від імені товариства чи кооперативу (ч.З ст.1172).

Інші особи (не завдавачі шкоди),  на яких законом покладений обов'язок відшкодування шкоди:

• батьки (усиновлювачі), опікуни, інші особи, які здійснюють виховання малолітньої особи, відповідають за шкоду, заподіяну малолітньою особою (яка не досягла 14 років), якщо вони не доведуть, що шкода не є наслідком несумлінного здійснення або ухилення ними від здійснення виховання та нагляду за малолітньою особою (ч.і ст.1178 ЦК);
• навчальний заклад, заклад охорони здоров'я, інший заклад,що зобов'язаний здійснювати нагляд за малолітньою особою; особа, що зобов'язана здійснювати нагляд за малолітньою особою на підставі договору, зобов'язані відшкодувати шкоду, завдану малолітньою особою, якщо вони не доведуть, що шкоду було завдано не з їх вини (ч.2 ст.1178 ЦК);
• заклад, який за законом здійснює функції опікуна малолітньої особи (дитячий будинок, школа-інтернат тощо) відшкодовує шкоду, завдану малолітньою особою, якщо не доведе, що шкоди було завдано не з його вини (ч.З ст.1178 ЦК);
• батьки (усиновлювачі), піклувальники неповнолітньої особи(віком від 14 до 18 років), заклад, який за законом здійснює функції піклувальника щодо такої особи, відшкодовують шкоду, завдану неповнолітньою особою, у разі відсутності у неповнолітньої особи майна, достатнього для відшкодування завданої нею шкоди, якщо вони не доведуть, що шкоди було завдано не з їхньої вини(ст.1179 ЦК). Обов'язок вищезазначених осіб відшкодувати шкоду припиняється після досягнення особою, яка завдала шкоду, повноліття або коли вона до досягнення повноліття стане власником майна, достатнього для відшкодування шкоди;
• опікуни недієздатної фізичної особи або заклад, який зобов'язаний здійснювати нагляд за нею, зобов'язані відшкодувати шкоду, завдану недієздатною фізичною особою, якщо не доведуть,що шкода була завдана не з їх вини (ст.1184 ЦК). Обов'язок цих осіб відшкодувати шкоду, завдану недієздатною фізичною особою,не припиняється в разі поновлення її цивільної дієздатності;
• чоловік (дружина), повнолітні діти фізичної особи, яка завдала шкоди в момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними у зв'язку з психічним розладомабо недоумством, можуть бути суб'єктами відшкодування шкоди за рішенням суду, якщо вони проживали разом з цією особою, знали про її психічний розлад або недоумство, але не вжили заходів щодо запобігання шкоди (ч.З ст. 1186 ЦК);
• замовник відшкодовує шкоду, завдану іншій особі підрядником, якщо він діяв за завданням замовника (ст. 1172 ЦК);
• держава, АРК, орган місцевого самоврядування є суб'єктами відшкодування шкоди, завданої фізичній або юридичній особі дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади АРК, органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень (ст. 1173); шкоди, завданої фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадових або службових осіб органу державної влади, органу влади АРК, органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень(ст.1174); шкоди, завданої фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади, органом влади АРК, органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований (ст. 1175 ЦК);
• держава відшкодовує шкоду, завдану незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду (ст. 1176 ЦК), а також шкоду,завдану майну фізичної особи внаслідок злочину, якщо не встановлено особу, яка вчинила злочин, або якщо вона є неплатоспроможною (ст.1177 ЦК).

3. Особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо іншій розмір не встановлений законом (ч.і ст.1191 ЦК). Права зворотної вимоги не мають батьки (усиновлювачі), опікун або піклувальник, а також заклад або особа, що зобов'язані здійснювати нагляд за малолітньою або неповнолітньою особою, та фізичною особою, визнаною недієздатною, які відшкодували шкоду, завдану такими особами (ч.4 ст.1191 ЦК). Держава, АРК, територіальні громади, юридичні особи мають право зворотної вимоги до фізичної особи, винної у вчиненні злочину, у розмірі коштів, витрачених на лікування особи, яка потерпіла від цього злочину (ч.2 ст.1191 ЦК). Держава, відшкодувавши шкоду, завдану посадовою, службовою особою органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, має право зворотної вимоги до цієї особи тільки у разі встановлення у її діях складу злочину за обвинувальним вироком суду щодо неї, який набрав законної сили (ч.З ст.1191 ЦК).

4. ЦК врегульовує також ситуації, коли шкода завдається спільними діями кількох осіб (наприклад, при скоєнні групового злочину). Загальне правило тут визначено ст. 1190 ЦК, відповідно до якої особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим (див. також коментар до гл.48 ЦК). За заявою потерпілого суд може визначити відповідальність осіб, які спільно завдали шкоди, у частині відповідно до ступеня їхньої вини. Винятки із загального правила встановлено ст.ст. 1181, 1182 ЦК. Так шкода, завдана спільними діями кількох малолітніх осіб, відшкодовується їхніми батьками (усиновлювачами), опікунами в частині, яка визначається за домовленістю між ними або за рішенням суду. Якщо в момент завдання шкоди 782

кількома малолітніми особами одна з них перебувала в закладі, який за законом здійснює щодо неї функції опікуна, цей заклад відшкодовує завдану шкоду у частині, яка визначається рішенням суду (ст. 1181 ЦК). Шкода, завдана спільними діями кількох неповнолітніх осіб, відшкодовується ними у частині, яка визначається за домовленістю між ними або за рішенням суду. Якщо в момент завдання шкоди кількома неповнолітніми особами одна з них перебувала в закладі, який за законом здійснює щодо неї функції піклувальника, цей заклад відшкодовує шкоду в частині, яка визначається за рішенням суду (ст.1182 ЦК).

5.  Предметом (об'єктом) зобов'язання із завдання шкоди визнається те відшкодування, яке боржник зобов'язаний надати потерпілому. Воно може виражатися а) у формі відновлення майнової сфери потерпілого — відшкодування шкоди в натурі (передачі речі того ж роду і такої ж якості, полагодженні пошкодженої речі тощо),б)  у формі  відшкодування  завданих збитків  в  повному обсязі(ст.1192 ЦК). Вибір форми відшкодування покладається на потерпілого та затверджується рішенням суду з урахуванням обставин справи. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі (ч.2 ст.1192 ЦК).

6.  Зобов'язання із завдання шкоди, врегульовані гл.82 ЦК, можна умовно поділити на дві групи: а) зобов'язання із заподіяння шкоди протиправними діями або деліктні  зобов'язання;  б)  зобов'язання із заподіяння шкоди правомірними діями. Між зазначеними групами зобов'язань спостерігається істотна різниця: якщо протиправно нанесена шкода підлягає відшкодуванню в будь-яких випадках, то правомірна шкода — лише у випадках, встановленихЦК та іншим законом (ст. 1166). Обов'язок відшкодування правомірної шкоди не припускається. Якщо доведена правомірність діяння, такий обов'язок повинен прямо випливати із норм ЦК або іншого законодавчого акта. Прикладами таких норм є ст. 1170 ЦК,відповідно до якої в разі прийняття закону, що припиняє правовласності на певне майно, шкода, завдана власнику цього майна,відшкодовується державою в повному обсязі, а також ст. 1171 ЦК,відповідно до якої шкода, завдана особі у зв'язку із вчиненням дій,спрямованих на усунення небезпеки, що загрожувала цивільним правам чи інтересам іншої фізичної або юридичної особи, якщо цю небезпеку за даних умов не можна було усунути іншими засобами(крайня необхідність), відшкодовується особою, що її завдала. Особа, яка відшкодувала шкоду, має право пред'явити зворотну вимогу до особи, в інтересах якої вона діяла.

Відшкодування шкоди, завданої правомірними діями, встановлено ст.277 КТМ, відповідно до якої збитки, яких зазнано внаслідок зроблених умисно і розумно надзвичайних витрат або пожертвувань з метою врятування судна, фрахту і вантажу, що перевозиться на судні, від загальної для них небезпеки (загальна аварія) розподіляються між судном, фрахтом і вантажем пропорційно до їх вартості.

Отже, сфера дії зобов'язань з відшкодування шкоди, завданої правомірними діями, є обмеженою. За своєю природою та сутністю ці зобов'язання повинні бути персоніфіковані та індивідуалізовані щодо суворо визначених ситуацій. Зобов'язання "із завдання шкоди протиправними діями (деліктні зобов'язання), становлять основну масу зобов'язань в системі зобов'язань із завдання шкоди та є формою реалізації цивільно-правової відповідальності за порушення абсолютних прав суб'єктів цивільних правовідносин.

7. Норми правового інституту відшкодування шкоди, завданої неправомірними діями, визначені у гл.82 ЦК, за своїм змістом розділяються на дві основні групи. Перша група включає в себе загальні правила та норми, які застосовуються до всіх зобов'язань із заподіяння шкоди, оскільки спеціальний закон (норма) не передбачає якихось винятків із загальних правил. Сюди зокрема можна віднести правила ст.ст.1166, 1167, 1172, 1191—1193 ЦК. Друга група норм, на відміну від першої, може бути названа спеціальною, оскільки в ній містяться правила, передбачені законом для особливих випадків заподіяння та відшкодування шкоди. Ця група норм присвячена окремим (спеціальним) видам зобов'язань із заподіяння шкоди, як-то: зобов'язання із завдання шкоди актами влади (ст.ст. 1173—1175); зобов'язання із завдання шкоди правоохоронними органами (ст. 1176); зобов'язання із завдання шкоди малолітніми, неповнолітніми та недієздатними особами (ст.ст. 1178— 1184); зобов'язання із завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки (ст.ст. 1187—1188); зобов'язання із завдання шкоди каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю (§2 гл.82); зобов'язання із завдання шкоди внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг) (§3 гл.82).

 

2. Підстави цивільно-правової відповідальності за завдання недоговірної шкоди

1. Загальне положення про цивільно-правову відповідальність за завдання недоговірної шкоди втілено у ст. 1166 ЦК, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Стаття 1166 ЦК 2003 p. відтворює правило, яке раніше містилося у ст.440 ЦК 1963 р., та більш повно регулює загальні підстави відповідальності за завдання шкоди. Підставою деліктної відповідальності є протиправне, шкідливе, винне діяння завдавача шкоди (цивільне правопорушення). В науці цивільного права акт завдання шкоди прийнято в процесі теоретичного аналізу розмежовувати на складові елементи (елементи складу цивільного правопорушення), до яких належать: а) протиправна поведінка завдавача шкоди; б) настання шкоди; в) причинний зв'язок між двома першими елементами; в) вина завдавача шкоди.

Протиправність поведінки в цивільних правовідносинах має дві форми: дія та бездіяльність. Протиправність означає будь-яке порушення чужого суб'єктивного (в даному випадку) абсолютного права. Деліктна відповідальність спирається на так званий принцип генерального делікту, відповідно до якого будь-кому заборонено завдавати шкоду майну або особистості будь-кого, і будь-яке завдання шкоди іншому є протиправним, якщо особа не була уповноважена завдавати шкоду.

Під шкодою розуміється матеріальна шкода, яка виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому матеріального права та (або) применшення нематеріального блага (життя, здоров'я тощо). У відносинах, що розглядаються, шкода — це не тільки обов'язкова умова, але і міра відповідальності. За загальним правилом ст. 1166 ЦК завдана шкода відшкодовується в повному обсязі.

Із правила повного відшкодування завданої шкоди ЦК встановлює виняток. Так ст. 1193 Кодексу допускає зменшення розміру відшкодування з урахуванням грубої необережності самого потерпілого, а також матеріального становища фізичної особи — завдавача шкоди, крім випадків, коли шкоду завдано вчиненням злочину.

2. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода повинна бути об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди. Вирішення питання про наявність або відсутність причинного зв'язку між поведінкою особи та шкодою, що настала, може бути ускладнено тим, що ЦК в ряді випадків передбачає відповідальність одних суб'єктів за дії інших (відповідальність юридичної особи за шкоду, завдану за вини її працівників, відповідальність батьків за шкоду, завдану малолітньою особою тощо). В цих та аналогічних випадках причинний зв'язок складається з двох та більше ланок: перша ланка виражає зв'язок поведінки безпосереднього завдавача шкоди зі шкодою, що настала; друга — зв'язок між поведінкою безпосереднього завдавача та діями відповідальної особи.

Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за винне завдання шкоди. Вина завдавача шкоди презюмується, тобто відсутність вини доводиться особою, яка завдала шкоду (ч.І ст.1166 ЦК).

Перелічені підстави визнаються загальними, оскільки для виникнення деліктної відповідальності їх наявність вимагається в усіх випадках, якщо інше не встановлено законом. Якщо закон змінює коло цих обставин, говорять про спеціальні умови відповідальності, до яких, наприклад, можна віднести випадки завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки, володілець якого несе відповідальність незалежно від вини (ст.1187), або відповідальність за шкоду, завдану актами влади (ст.ст. 1173—1175 ЦК).

 

3. Підстави звільнення від обов'язку відшкодування завданої шкоди

1. Відповідно до норм ЦК не в усіх випадках завдавач шкоди зобов'язаний її відшкодувати. Закон передбачає певне коло обставин, наявність або відсутність яких може зняти із завдавача шкоди обов'язок її відшкодувати або зменшити обсяг відшкодування. Серед обставин звільнення від обов'язку відшкодування завданої шкоди слід виділяти:

а) зовнішні обставини, які впливають на поведінку завдавача шкоди. До таких обставин належать землетруси, повені, інші стихійні лиха, які розглядаються юридичною наукою як обставини непереборної сили (надзвичайні та невідворотні за даних умов події — ст.263 ЦК). Для того, щоб вищезазначені обставини могли бути підставою звільнення від відповідальності, необхідна наявність двох ланок причинного зв'язку: перша ланка зв'язує обставини непереборної сили та поведінку завдавача шкоди, а друга ланка акту — зазначену поведінку та шкоду, що настала.

Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом (ч.З ст. 1166 ЦК);

б)  протиправні дії третіх осіб є однією з підстав повного чи часткового звільнення завдавача шкоди від відповідальності перед потерпілим. Для цього необхідно, щоб поведінка третьої особи включала в себе всі елементи підстави цивільно-правової відповідальності.  Вона повинна бути протиправною,  винною та причинно пов'язаною з заподіяною шкодою;

в)  обставини, які характеризують стан завдавача шкоди. Частина 1 ст.1186 ЦК передбачає, що шкода, завдана дієздатною фізичною особою, яка в момент її завдання не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, не відшкодовується. Для застосування ст. 1186 та звільнення особи від відповідальності істотне значення мають причини такого стану особи. Вказана стаття застосовується, якщо стан недієздатності особи виник внаслідок хвороби або сильної моральної, душевної травми. Проте якщо фізична особа, яка завдала шкоди, сама довела себе до стану, в якому вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними в результаті вживання нею спиртних напоїв, наркотичних засобів, токсичних речовин тощо, шкода, завдана нею, відшкодовується на загальних підставах ЦК.

У випадку, передбаченому ст.1186 ЦК, суд може постановити рішення про повне або часткове відшкодування шкоди, завданої особою, яка не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, з урахуванням її майнового стану та майнового стану потерпілого;

г) обставини, які характеризують поведінку потерпілого. Закон надає юридичне значення протиправній поведінці потерпілого, якщо він діяв умисно або з грубою необережністю. Проста необережність не розглядається як підстава звільнення завдавача шкоди від відповідальності.

Умисел потерпілого є свого роду абсолютною підставою звільнення завдавача шкоди від обов'язку відшкодувати шкоду потерпілому (ч.і ст.1193 ЦК). На відміну від умислу, груба необережність є відносною підставою звільнення від відповідальності. Відповідно до ч,2 ст. 1193 ЦК якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоду — також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом.

Вина потерпілого не враховується в разі відшкодування потерпілому, якому завдано шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, додаткових витрат, викликаних необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо (ч.і ст.1195), а також у разі відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника, та у разі відшкодування витрат на поховання (ч.З ст.1193 ЦК);

д) майновий стан завдавача шкоди. За загальним правилом майновий стан не є підставою для звільнення від відповідальності за завдану шкоду. Проте ч.4 ст.1193 ЦК надає суду право зменшити розмір відшкодування шкоди, завданої фізичною особою, залежно від її матеріального становища, крім випадків, коли шкоду завдано вчиненням злочину.