1. Право на вчинення дій у майнових інтересах іншої особи без її доручення

1. Стаття 1158 ЦК закріплює право особи на вчинення дій в майнових інтересах іншої особи без її доручення.

Водночас хоча ця стаття називається "Право на вчинення дій в майнових інтересах іншої особи без її доручення", однак фактично вона охоплює більш широке коло питань, торкаючись різних питань виникнення та визначення змісту зобов'язань, що виникають внаслідок ведення чужих справ без доручення.

Такі зобов'язання були передбачені у Цивільних кодексах деяких радянських республік (Азербайджан, Казахстан, Латвія, Молдова, Таджикистан, Узбекистан). Проте ЦК УРСР 1963 р. їх не передбачав, і відшкодування збитків у відповідних випадках провадилося з використанням аналогії закону за правилами договору доручення, деліктних зобов'язань, безпідставного збагачення та ін.

Оскільки діяльність без доручення іншої особи є втручанням в сферу її майнових інтересів, то ЦК встановлює, що це можливо лише за умови, що цим інтересам загрожує небезпека. Оскільки за наявності цих умов вчинення дій в чужих інтересах без доручення санкціонується ЦК, то така діяльність є правомірною дією. Саме ці правомірні дії (за наявності певних умов) є підставою виникнення зобов'язань у результаті вчинення дій в інтересах іншої особи без її доручення.

2. Зобов'язання, котрі виникають на підставі таких дій, можуть бути охарактеризовані як недоговірні правовідносини між тим, хто діяв в інтересах іншої особи, та заінтересованою особою.

Вказані зобов'язання виникають за таких умов:

1)  майновим інтересам іншої особи загрожує небезпека настання невигідних для неї майнових наслідків. При цьому правове значення має реальна, а не уявна небезпека майновим інтересам іншої особи. Реальна небезпека — це можливість настання невигідних для особи майнових наслідків, котра за відсутності запобіжних заходів може перетворитися у дійсність. Оскільки йдеться лише про майнові інтереси, то у тих випадках, коли небезпека загрожує не майну, а життю чи здоров'ю фізичної особи, мають застосовуватися не норми цієї глави, а правила про відшкодування шкоди, завданої при вчиненні рятувальних дій (див. коментар до гл.80 ЦК);

2)  це мають бути дії без доручення особи, в інтересах якої ці дії відбуваються. Слова "без доручення" нерозривно пов'язані з найменуванням цього інституту і означають не тільки відсутність договору або наміру укласти його в майбутньому, а й взагалі відсутність "доручення" у широкому значенні слова як обов'язку діяти в інтересах інших осіб. Отже, правила гл.79 не застосовуються у випадку діяльності фізичних та юридичних осіб, для яких дії в чужих інтересах є метою їхнього створення (наприклад діяльність благодійних фондів), а також у тих випадках, коли обов'язок ведення справ іншої особи випливає із безпосередніх приписів закону (наприклад опікун має дбати про майнові інтереси підопічного — ч.і ст.72 ЦК);

3) дії мають бути вчинені на користь іншій особи, тобто спрямовані на запобігання, усунення або зменшення невигідних для неї майнових наслідків. Це означає, що зобов'язання із ведення справ без доручення виникають, якщо одна особа діє саме в інтересах іншої особи. Ця умова охоплює наявність наміру здійснити дії на користь іншої особи (суб'єктивний фактор) і фактичне здійснення таких дій (об'єктивний фактор). Особа, яка веде справи іншої особи без доручення, має усвідомлювати спрямованість своїх дій і до того ж не мати наміру встановити з тим, чиї справи веде, якихось інших відносин (наприклад, зробити йому подарунок, дружню безоплатну послугу тощо).

 

2.  Суб'єкти зобов'язань, пов'язаних з вчиненням дій у майнових інтересах іншої особи без її доручення

1. Суб'єктами вказаних зобов'язань є особа, майновим інтересам якої загрожує небезпека (господар), і особа, котра вчиняє дії в інтересах іншої особи без доручення (використовуючи традиційну термінологію, відому з часів римського приватного права, таку особу варто називати "гестор"). Господарем може бути будь-яка фізична або юридична особа. Гестором може бути лише повністю дієздатна фізична особа (ст.30 ЦК) та фізична особа з неповною цивільною дієздатністю (ст.32 ЦК). Це пояснюється тим, що умовою виникнення даних зобов'язань є усвідомлення гестором наявності реальної небезпеки майновим інтересам іншої особи, розуміння того, що він діє в чужих інтересах тощо. Юридична особа може бути гестором у випадках, коли це не суперечить вимогам її цивільної правоздатності (ст.91 ЦК), і за умови, що особа, яка вчиняла конкретні дії, має право діяти від імені юридичної особи і створювати для неї права та обов'язки (ст.92 ЦК).

 

3.  Зміст зобов'язань, що виникають з ведення справ без доручення

1. Зміст зобов'язань із ведення справ без доручення визначають ч.2 ст.1158 та ст.ст. 1159-1160 ЦК.

Зокрема, ч.2 ст.1158 ЦК передбачає, що гестор зобов'язаний з першою ж нагодою сповістити господаря про свої дії. Такий інформаційний обов'язок покладається на гестора незалежно від того, чи може знати господар з інших джерел про дії у його інтересах чи ні. Якщо господар схвалить дії гестора, надалі на відносини сторін поширюються правила відповідного договору (доручення, зберігання тощо). Якщо господар заперечує проти втручання у його справи, то діяльність гестора перетворюється на протиправні дії і спричиняє виникнення деліктних зобов'язань (див. коментар до гл.82 ЦК).

Якщо гестор не мав можливості сповістити господаря про ведення справ останнього, то, почавши дії без доручення, він має довести їх до кінця, вживаючи усіх залежних від нього заходів для запобігання виникненню шкоди у господаря. При цьому гестор зобов'язаний прийняти на себе усе, щодо пов'язане з веденням справи, у тому числі обов'язки щодо виконання укладених ним договорів.

2.  Важливими обов'язками гестора є вимога: 1) надати звіт про вчинені дії; 2) передати господарю усе отримане у процесі діяльності у його інтересах (ст. 1159 ЦК). Але коли вимога надати звіт існує і може бути виконана завжди, то обов'язок передати господарю усе отримане у зв'язку з діяльністю у його інтересах має місце лише тоді, коли ці прибутки існували. Цілком реальною є ситуація,коли  гестор робить  витрати  в інтересах  господаря  (наприклад,сплачує рахунки за комунальні послуги, телефон тощо), не одержуючи нічого взамін від третьої особи. Тому тут може йтися або лише про передачу фінансових документів (що загалом охоплюється поняттям "надати звіт"), або про те, що у гестора обов'язок передати усе отримане не виникає взагалі.

Виконання вказаних обов'язків провадиться негайно після закінчення цих дій. Проте це не позбавляє гестора можливості виконати їх і раніше, при першій можливості зв'язку з господарем і ще до завершення розпочатої діяльності. Крім того, поняття "негайно" має тлумачитися з врахуванням тієї ситуації, яка склалася на момент завершення дій. Наприклад, якщо діяльність гестора уже завершена, а заінтересована особа усе ще відсутня у місці, де вчинялися дії, то виконання "звітних обов'язків" можливе лише після повернення останньої.

Якщо гестор не виконає обов'язку з передачі усього отриманого, то таке майно може бути залежно від обставин справи стягнуте з нього або як безпідставне збагачення (гл.83), або як відшкодування шкоди (гл.82 ЦК).

Покладення на гестора різноманітних обов'язків (значну частину яких він має виконувати негайно), звісно, створює для нього ризик збитків внаслідок діяльності в інтересах іншої особи. Таке рішення пояснюється тим, що зобов'язання з дій у чужих інтересах без доручення грунтуються на засадах узгодження інтересів обох сторін, а це висуває до гестора вимогу належної оцінки своїх дій та їхньої перспективи. У свою чергу, цивільні права гестора забезпечуються можливістю отримання компенсації необхідних витрат, понесених ним у результаті такої діяльності (ст. 1160 ЦК). Це може бути, наприклад, компенсація витрат на годівлю чужих тварин у випадку раптової хвороби господаря, на ремонт даху будинку після буревію тощо.

3.  Власне можливість отримати компенсацію витрат, зроблених у результаті діяльності в чужих інтересах, є основним правом гестора.

Гестор має право вимагати відшкодування збитків у розмірі фактично понесених витрат, якщо вони були виправдані обставинами справи. Якщо ж гестор не поніс витрат, то підстав для їх компенсації, природно, немає.

Слід зазначити, що право на відшкодування витрат виникає за певних умов. По-перше, підлягають відшкодуванню витрати, які фактично вже були зроблені, а не лише планувалися на майбутнє. По-друге, відшкодування витрат можливе, якщо вони були необхідними, тобто виправдані обставинами, за яких були виконані дії. Це означає, що витрати, які не здійснив би за даних обставин сам господар, відшкодуванню, як правило, не підлягають. Винятком є ситуація, коли гестор доведе, що, відмовляючись від компенсації витрат, господар неналежним чином здійснює своє цивільне право (наприклад, гестор був змушений втрутитися у чужі справи і зробити ремонт будівлі за відсутності господаря, який не вживав заходів до ремонту будинку, що є пам'яткою архітектури).

Важливою передумовою виникнення у гестора права на відшкодування понесених витрат є виконання ним передбаченого ч.2 ст.1158 ЦК обов'язку при першій нагоді повідомити господаря про діяльність у його майнових інтересах. Якщо гестор не виконав свого інформаційного обов'язку і не повідомив господаря про свої дії, то він втрачає право вимагати відшкодування зроблених витрат (ч.2 ст.1160 ЦК).

Таке обмеження пов'язане зі специфікою ведення справ іншої особи без доручення. Необхідність ведення чужих справ виникає тоді, коли цивільним правам та інтересам іншої особи загрожує небезпека, тобто існує потреба у захисті майнових інтересів іншої особи. При цьому необхідність самоправного втручання у чужі справи зумовлюється не тільки існуванням небезпеки чужим майновим інтересам, а ще й тими обставинами, що гестор не може сповістити господаря й одержати від останнього згоду на зазначені дії. Отже за можливості повідомити господаря про дії в його інтересах, гестор має зробити це при першій нагоді, а той, хто не виконав цей обов'язок, втрачає право на відшкодування витрат, бо недостатньо враховував інтереси господаря.