§ 1. Загальні положення про спільну діяльність

1. Специфічні риси зобов'язань за спільною діяльністю

1. Правове регулювання спільної діяльності для досягнення загальної для її учасників мети має давню історію. Вже римське право містило досить детальні положення про договір спільної діяльності, який став прообразом усіх сучасних типів та видів зобов'язань цієї групи, в тому числі і засновницьких договорів або договорів про заснування торгових (господарських) товариств.

У процесі задоволення своїх економічних (майнових) та інших інтересів у суб'єктів цивільних правовідносин виникає необхідність у кооперації (від лат. cooperatio — співробітництво), тобто у спільній діяльності, змістом якої може бути об'єднання майна, трудових зусиль, організація співпраці тощо для досягнення загальної мети. Ця необхідність може бути зумовлена різними чинниками, зокрема: відсутністю в особи достатніх фінансових коштів, майна, досвіду, знань, технологій тощо для здійснення будь-якого виду діяльності; бажанням отримати певні пільги, зокрема податкові; прагненням уникнути чи зменшити ризики тощо.

2. Серед різних видів договірних зобов'язань, які відображають процес обміну у суспільстві, зобов'язання за спільною діяльністю посідають окреме місце. Це зумовлено особливостями, властивими даному виду цивільних правовідносин.

Головною класифікаційною ознакою цих зобов'язань виступає спільна діяльність осіб для досягнення будь-якої загальної мети, що не суперечить законові (ст.113О ЦК).

Ці зобов'язання дуже часто об'єднують більше двох учасників. Причому кожний учасник зобов'язань за спільною діяльністю виступає водночас як боржник і як кредитор. Але жодна зі сторін не може вимагати виконання для себе особисто, так само як і не має виконувати зобов'язання безпосередньо іншій стороні. Взаємні права та обов'язки учасників опосередковані необхідністю досягнення загальної мети.

На відміну від таких видів зобов'язань, як купівля-продаж, міна, дарування, поставка тощо, де відбувається перехід майна від одного власника до іншого, у зобов'язаннях за спільною діяльністю майно часто об'єднується у спільну власність.

Іншою характерною особливістю зобов'язань за спільною діяльністю є наявність у сторін загального інтересу на відміну, зокрема, від зобов'язань купівлі-продажу, майнового найму (оренди), в яких інтереси сторін протилежні: одна особа має на меті передати (продати, надати в оренду) майно та одержати за нього певну суму, а друга — набути майно у власність або у володіння і користування.

Спільна діяльність для досягнення загальної мети вимагає від учасників чіткої організації. Отже, зобов'язання за спільною діяльністю мають чіткий організаційний характер.

Важливою ознакою цих правовідносин є те, що сама суть спільної діяльності передбачає, як правило, певну зовнішню реалізацію, іншими словами, вона потребує від сторін вступати у відносини з третіми особами.

Зобов'язання за спільною діяльністю часто мають тривалий характер із зазначенням строку або з невизначеністю строку їх дії.

Важливою рисою зобов'язань за спільною діяльністю є їх особистий характер.

 

2. Класифікація зобов'язань за спільною діяльністю та підстави їх виникнення

1.   Залежно від особливостей співробітництва, цілей, що ставлять перед собою його учасники, та інших чинників група зобов'язань за спільною діяльністю поділяється на два основні типи.

2.   Учасники можуть обрати організаційно-правову форму їх спільної діяльності без створення юридичної особи. Саме цей тип договору передбачається гл.77 ЦК. В цьому разі відносини, що виникають між учасниками, оформляються у договорі про спільну діяльність, який є юридичним фактом або підставою виникнення зобов'язання за спільною діяльністю і містить усі істотні та інші умови взаємовідносин сторін.

У межах цього договору існує поділ за різними критеріями. Так, договори про спільну діяльність можуть опосередковувати діяльність, що здійснюється як на основі поєднання вкладів учасників, так і без поєднання вкладів учасників. Частіше укладаються договори, в яких поєднуються вклади учасників. Але на практиці трапляються й такі, за якими сторони зобов'язуються спільно діяти в загальному інтересі, не роблячи при цьому ніяких внесків (наприклад, договори про виробничу спеціалізацію, про різного роду співробітництво тощо). Ці договори можна назвати договорами про спільну діяльність у широкому розумінні. Незважаючи на те, що на цю обставину звертали увагу науковці, чіткого законодавчого закріплення такого поділу в нових Цивільних кодексах країн СНД немає. У ЦК договір про спільну діяльність тлумачиться широко, зокрема пропонується таке його визначення: "За договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові" (ст. 1130). Таким чином, тут називається загальна ознака всіх договорів про спільну діяльність, а саме — спільна діяльність для досягнення загальної мети. Якщо така діяльність здійснюється на основі поєднання вкладів учасників, такий договір називається договором простого товариства. Для всіх видів договорів про спільну діяльність ЦК передбачає ще два загальні положення: 1) письмова форма договору; 2) учасникам договору надається велика диспозитивність у встановленні умов договору, якщо інше не передбачено законом про окремі види спільної діяльності (ст. 1131 ЦК).

3. Спільна діяльність учасників може бути спрямована на здійснення співробітництва для створення І діяльності самостійного суб'єкта права — юридичної особи. Тут слід мати на увазі, що в ЦК установчим документом для повного та командитного товариств виступає засновницький договір (ст.ст.120, 134 ЦК). Для створення всіх інших товариств, як підприємницьких, так і непідприємницьких можуть укладатися договори про створення (заснування) товариств, які не є установчими документами (ст.ст.142, 153 ЦК).

Щодо того, чи можна установчий (або засновницький) договір розглядати як різновид договору про спільну діяльність, існують різні думки. Одні автори вважають, що спільна діяльність учасників юридичної особи не може регулюватися традиційним договором про спільну діяльність. Цей договір не підходить навіть для регулювання відносин щодо створення юридичної особи, крім договорів про створення засновниками майбутнього акціонерного товариства, громадських організацій, фондів та інших формувань, які не визначають правового становища створеної на їх підставі юридичної особи¹. Лише останні договори, на думку цих авторів, за своїм характером є різновидом договорів про спільну діяльність, оскільки містять лише положення про організаційні засади створення юридичної особи, які не визначають її правового статусу і не виконують функції установчих документів.

Інші автори вважають, що установчий договір є різновидом договорів про спільну діяльність. На їх думку, діяльність осіб зі створення, наприклад, повного товариства та взаємовідносини його учасників щодо управління повністю укладаються в рамки договору про спільну діяльність².

Вважаємо, що хоч сучасне законодавство визнає установчий договір як окремий тип договірних зобов'язань, до цих правовідносин можуть застосовуватися за аналогією закону норми договору про спільну діяльність, якщо їх застосування не суперечить суті та призначенню відповідних товариств. Що ж стосується засновницьких договорів товариств, то їх слід розглядати як різновиди договору про спільну діяльність.

 

§ 2. Просте товариство

1. Поняття та юридична характеристика договору простого товариства

1. Найпоширенішим договором про спільну діяльність є договір простого товариства. Хоч ЦК 1963 p. цей термін не використовував, він містив у гл.38 положення саме про договір простого товариства, ознаками якого є не тільки спільна діяльність учасників для досягнення загальної мети, а й здійснення ними майнових вкладів, у нових економічних умовах правила цієї глави багато в чому застаріли, суперечили ринковому законодавству, яке зняло обмеження у здійсненні громадянами і юридичними особами господарської та іншої діяльності.

Сторонами або учасниками договору простого товариства можуть виступати всі суб'єкти цивільного права. Щодо загальної мети такого договору, то нове законодавство України припускає як господарську, так й іншу (зокрема, благодійну чи науково-дослідну) мету такого співробітництва.

Договори простого товариства, як і всі інші договори про спільну діяльність, можуть бути дво- та багатосторонніми угодами. Вони також вважаються консенсуальними договорами, оскільки для укладення їх досить згоди сторін і не потрібен сам факт передачі вкладів та здійснення спільних дій.

2. Багато суперечок в юридичній літературі виникає з приводу розв'язання питання про ошіатність чи безоплатність договорів простого товариства. Одні автори вважають, що ці договори є оплатними, оскільки кожний з учасників, який зробив майновий вклад, має право вимагати від інших відповідного зустрічного задоволення¹. Інші — обстоюють думку про безоплатний характер даних відносин, обґрунтовуючи її відсутністю матеріального еквівалента діям учасника, що зробив майновий вклад.

На підставі аналізу договорів простого товариства можна констатувати, що вони можуть бути як оплатними, так і безоплатними. Такий критерій, як "зустрічне задоволення", не завжди свідчить про оплатність договорів про спільну діяльність, адже оп-латність (як ознака договорів купівлі-продажу, міни, поставки, майнового найму (оренди), комісії тощо) передбачає задоволення будь-яких майнових (економічних) інтересів, майнове задоволення. Наприклад, за договором про спільну діяльність з виробництва певної продукції один учасник зобов'язується надати приміщення, другий — зробити вклад обладнанням для розміщення його у цьому приміщенні. Тут дійсно один учасник задовольняє свої майнові Інтереси у потрібному йому приміщенні, а другий — в обладнанні, оскільки це майно спільно використовується. У разі коли сторони об'єднують майно, трудові зусилля для досягнення спільно благодійної мети, то задоволення ними майнових інтересів (майнове задоволення) первісно відступає. У зв'язку з цим немає й ознаки оплатності даного договору, хоч сторони і роблять "зустрічне задоволення". Отже, найбільш прийнятним критерієм оплатності договорів простого товариства є мета, що передбачає задоволення майнового (економічного) Інтересу кожної зі сторін.

3. ЦК не містить переліку різновидів договорів простого товариства. Конституція надала права громадянам і юридичним особам вільно і без обмежень здійснювати господарську та Іншу діяльність.

Отже, суб'єкти права можуть обирати науково-технічне, виробниче, творче співробітництво тощо.

Перш за все сторони договорів простого товариства можуть мати на меті як одержання прибутку, так І досягнення іншого результату (ст.1132 ЦК), зокрема соціального ефекту. У зв'язку з цим договори простого товариства поділяють на підприємницькі і такі, що передбачають немайнову мету (благодійну, наукову, освітню).

Договори простого товариства поділяються на договори між українськими юридичними та фізичними особами і між ними та Іноземними особами (зовнішньоекономічні договори про спільну діяльність). Зовнішньоекономічне законодавство України, зокрема Закон про режим іноземного інвестування передбачає договорі (контракти) про виробничу кооперацію, спільне виробництво та інші види спільної Інвестиційної діяльності, не пов'язані зі створенням юридичної особи.

У багатьох країнах специфічним договором простого товаристві є таємне товариство. Особливість такого договору полягає в тому що сторони не розкривають його існування третім особам. Отже товариства Існують тільки у відносинах між його учасниками. У) відносинах з третіми особами сторони виступають від власного імені і самостійно відповідають за укладеними угодами.

 

2. Зміст договорів простого товариства

1. Договори простого товариства на вимогу ЦК укладаються у простій письмовій формі. ЦК містить багато диспозитивних положень щодо вкладів, які роблять учасники договору, щодо ведення спільних справ учасників, їх спільних витрат і збитків, строку дії договору та інших його умов.

Предметом договору є той результат, на досягнення якого спрямовані дії учасників з об'єднання вкладів та спільної діяльності. Оформлення предмета договору дає змогу визначити юридичну природу взаємовідносин учасників і на цій основі узгоджувати інші умови співробітництва.

Закон надає учасникам договору простого товариства право брати участь у веденні спільних справ (ст.1135 ЦК), право на доходи від спільного майна відповідно до своєї частки (ст.1139 ЦК), право на інформацію ст.1136 ЦК), право на відмову від безстрокового договору (ст.1142 ЦК) тощо. Відмова від останніх трьох прав є нікчемною.

2.  Чітка організація спільної діяльності досягається шляхом закріплення у договорі цілого ряду обов'язків, що покладаються на учасників. Ці договірні обов'язки деталізують дії учасників у досягненні загальної мети і сприяють виконанню договору в цілому. За своїм характером вони можуть бути організаційними, виробничими та загальними. Так, до останніх слід віднести обов'язки сторін додержуватися умов договору, виконувати всі свої зобов'язання перед іншими сторонами, не розголошувати комерційну таємницю тощо.

3.  У ЦК більш детально врегульовано питання вкладів у загальну справу, спільного майна учасників, питання представництва перед третіми особами, відповідальності учасників за загальними зобов'язаннями. Усунуто такі недоліки, як регулювання припинення договору простого товариства, відмова учасників від договору, відповідальність учасника, щодо якого припинено договір, тошо.

4.  Організаційні обов'язки включають, перш за все, обов’язки учасників зробити визначені договором вклади. Учасники договору можуть робити вклади грошима, будь-яким рухомим і нерухомим майном (землею, будівлями, спорудами, обладнанням) і пов'язаними з ними майновими правами, акціями, облігаціями, грошовими вимогами   та   правом   вимоги   щодо   виконання   договірних   зобов'язань, які мають вартість; будь-якими правами інтелектуальної власності, в тому числі авторські права, права на винаходи, права на торговельні марки, промислові зразки, ноу-хау тощо.

У ЦК передбачається, що вкладом у спільну діяльність можуть бути також професійні та інші знання, навички та вміння, ділові зв'язки, ділова репутація тощо, вартість яких оцінюється сторонами (ст.1133).

Строки здійснення учасниками вкладів узгоджуються у договорі. Учасники можуть встановлювати договірну відповідальність за несвоєчасне виконання цього та інших обов'язків як у формі штрафу (пені), так і у формі відшкодування збитків.

5.  При укладенні і виконанні договору простого товариства між його учасниками (сторонами) здебільшого виникають відносини спільної власності. Іншими словами, для майнових вкладів учасники договору, а також майна, яке буде створене (придбане) внаслідок їх спільної діяльності, встановлюється правовий режим спільної часткової власності, якщо інше не встановлено договором або законом (ч.і СТ.1134 ЦК).

Учасники договору про спільну діяльність володіють, користуються і розпоряджаються майном, яке перебуває у їх спільній частковій власності, за згодою між собою. Отже, будь-які дії щодо такого майна повинні узгоджуватися між усіма учасниками. Основні умови й напрями використання майна при спільній частковій власності встановлюються договором.

6.  У ЦК визначається правовий режим майна, що вноситься учасниками, які не мають на нього права власності. Таке майно,внесене учасниками є "їхнім спільним майном". При цьому слід мати на увазі наступне: а) належність майна не на праві власності не перешкоджає його внесенню як вклад; б) правовий режим такого майна визначається в кожному окремому випадку (право оренди, право користування чужим майном тощо); в) при визначенні вартості вкладу у спільному майні вартість цього вкладу також повинна враховуватися (наприклад, при передачі права оренди автомобіля вклад може бути оцінено як вартість річної орендної плати).

Ведення бухгалтерського обліку спільного майна учасників може бути доручено ними одному з учасників. Користування спільним майном учасників здійснюється за їхньою згодою, а при недосягненні згоди — в порядку, встановленому судом. В такому ж порядку вони розпоряджаються майном, яке належить їм на праві спільної часткової власності. Хоча, відповідно до ст.361 ЦК, спів-757

власник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності, це не означає, що сторони при укладенні договору не можуть прийняти на себе додаткових зобов'язань, у тому числі — у вигляді такої заборони, оскільки вони пов'язані між собою не тільки відносинами спільної власності, але й договірними зобов'язаннями.

7.  На частку учасника договору про спільну діяльність за його особистими зобов'язаннями може бути звернено стягнення третіми особами.   Закон   дає   право   кредиторові   учасника-боржника пред'явити вимогу про виділення його частки у спільному майні для звернення на неї стягнення (ст.1140 ЦК).

8.  При укладенні договору простого товариства визначається порядок ведення спільних справ учасників (ст.1135 ЦК). Під останнім розуміють переважно представництво інтересів товариства зовні.

ЦК виділяє три форми ведення спільних справ учасників: а) від імені учасників вправі діяти кожний; б) справи ведуться спеціально призначеними учасниками; в) справи ведуться спільно всіма учасниками. В останньому випадку для вчинення правочину необхідна згода всіх.

Спільні справи ведуться за загальною згодою або, якщо це передбачено договором, більшістю голосів. У ЦК міститься новела, яка стосується способу оформлення повноважень учасника, який веде спільні справи. Як і раніше, це може бути довіреність, підписана іншими учасниками, а також викладений у письмовій формі договір. Якщо учасники хочуть обмежити права учасника, який веде спільні справи в частині виду вчинюваних правочинів, їх суми тощо, вони мають прямо вказати про це в довіреності або в письмовому договорі простого товариства. Інакше вони не зможуть посилатися на обмеження прав учасника, і вчинений ним правочин буде визнаний спільним для всіх. Причому обов'язок доказування того, що в момент вчинення правочину третя особа знала або мала знати про існуючі обмеження, покладається на самих учасників.

Майнові претензії учасників, при вчиненні одним з них правочину щодо третьої особи від свого імені, але в інтересах усіх учасників або від імені всіх, але з перевищенням своїх повноважень, пропонується вирішувати наступним чином. Якщо учаснику, який вчинив такий правочин, вдасться доказати, що він був необхідним для всіх учасників, він може вимагати від них відповідного відшкодування понесених витрат. У тому випадку, коли цього зробити не вдасться, такий учасник не тільки несе витрати за правочином, але й зобов'язаний відшкодувати іншим учасникам спричинені таким правочином збитки.

9.  У договорі учасники можуть визначити порядок покриття витрат, передбачених договором, збитків, що виникатимуть при виконанні договору (наприклад, спільні витрати й збитки покриваються за рахунок спільного майна учасників (вкладів учасників договору, майна, що створене або придбане внаслідок їх спільної діяльності). У разі відсутності такої домовленості кожний учасник несе витрати та збитки пропорційно вартості його вкладу у спільне майно (ст. 1137 ЦК). Пропорційний критерій покладено в основу і для розподілу прибутку, якщо інше не встановлено учасниками (ст.1139 ЦК).

10. Залежно від того, з якою метою створено товариство і який був характер зобов'язань, в ЦК передбачається часткова або солідарна відповідальність учасників. Якщо договір простого товариства не пов'язаний з підприємницькою діяльністю (наприклад, товариство створено для спільних наукових досліджень), відповідальність за договорами з третіми особами наступає пропорційно вкладу кожного учасника у спільне майно (часткова відповідальність). При недостатності спільного майна необхідні суми у тій же пропорції стягуються з майна учасників. За спільними зобов'язаннями, що виникли не з договору (наприклад, спільного заподіяння шкоди), учасники відповідають солідарно. Якщо договір простого товариства спрямований на здійснення підприємницької діяльності, учасники відповідають солідарно за всіма зобов'язаннями, незалежно від підстав їх виникнення (ст. 1138 ЦК). Якщо договір простого товариства укладений з метою створення юридичної особи, слід керуватися також нормами, які регулюють порядок створення юридичних осіб. Так, згідно ч.4 ст.96 ЦК особи, які створюють юридичну особу, несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями, що виникли до її державної реєстрації.

Вищевказані правила про відповідальність поширюються у ситуації, коли договір простого товариства не був припинений за заявою учасника про відмову від подальшої у ньому участі або у разі розірвання договору на вимогу одного з учасників. Учасник, участь якого в договорі припинилася, відповідає перед третіми особами за спільними зобов'язаннями, які виникли в період його участі в договорі простого товариства як учасника договору (ст. 1143 ЦК).

 

3. Припинення договору про спільну діяльність

1. В ЦК, на відміну від попереднього законодавства, досить глибоко визначено припинення договору про спільну діяльність. Зокрема він припиняється у разі визнання учасника недієздатним, безвісно відсутнім, обмеження його цивільної дієздатності, якщо домовленістю між учасниками не передбачено збереження договору щодо інших учасників; оголошення учасника банкрутом, якщо домовленістю між учасниками не передбачено збереження договору щодо інших учасників; смерті фізичної особи — учасника або ліквідації юридичної особи — учасника договору простого товариства, якщо домовленістю між учасниками не передбачено збереження договору щодо інших учасників або заміщення учасника, який помер (ліквідованої юридичної особи), його спадкоємцями (правонаступниками); відмови учасника від подальшої участі у договорі простого товариства або розірвання договору на вимогу одного з учасників, якщо домовленістю між учасниками не передбачено збереження договору щодо інших учасників; спливу строку договору простого товариства, якщо договір був укладений на певний строк; виділу частки учасника на вимогу його кредитора, якщо домовленістю між учасниками не передбачено збереження договору щодо інших учасників; досягнення мети товариства або настання обставин, коли досягнення мети товариства стало неможливим (ст. 1141 ЦК).

Даний перелік підстав припинення договору не можна вважати вичерпним з огляду на загальні підстави розірвання договору, що містяться у ст.651 ЦК.

2.  У разі припинення договору простого товариства речі, передані у спільне володіння та (або) користування учасників, повертаються учасникам, які їх надали, без винагороди, якщо інше не передбачено домовленістю сторін. Учасник, який вніс у спільну власність річ, визначену індивідуальними ознаками, має право у разі припинення договору простого товариства вимагати в судовому порядку повернення йому цієї речі за умови додержання інтересів інших учасників і кредиторів.

Поділ майна, що є у спільній власності учасників, і спільних прав вимоги, які виникли в них, здійснюється в порядку, встановленому ст.ст.364, 367 ЦК.

3.  Коли договір простого товариства укладено не для здійснення його учасниками підприємницької діяльності, в такому товаристві учасник до припинення договору відповідає за спільними договірними зобов'язаннями усім своїм майном пропорційно вартості його вкладу у спільне майно (ч.і ст.1138 ЦК), а з моменту припинення договору простого товариства — солідарно за невиконаними спільними зобов'язаннями щодо третіх осіб. Якщо договір простого товариства пов'язаний зі здійсненням його учасниками підприємницької діяльності, учасники відповідають солідарно за всіма спільними зобов'язаннями незалежно від підстав їх виникнення якдо, так і після припинення договору (ч.2 ст.1138, ч.З ст.1141 ЦК).