Печать
PDF

Глава 50 Припинення зобов'язання

Posted in Гражданское право - Коментар Цивільний Кодекс України

 

1. Підстави припинення зобов'язання

1.  Припинення зобов'язання — це погашення прав та обов'язків сторін, що складають його зміст. Такий наслідок зумовлений дією правоприпиняючих юридичних фактів.  Саме ці юридичні факти і є підставами для часткового або повного припинення зобов'язання. За загальним правилом при припиненні зобов'язання правові відносини між його учасниками припиняються у повному обсязі, а інколи ці відносини хоча і зберігаються, але у зміненому вигляді, наприклад при припиненні зобов'язання шляхом його новації.

2.  ЦК безпосередньо у ст.ст.599—609 передбачає найбільш поширені підстави припинення зобов'язань, але їх перелік не є вичерпним,   оскільки  згідно  зі  ст.598   ЦК підстави  припинення  зобов'язань можуть передбачатися також договорами, що укладаються сторонами, та чинними законами. Крім того, відповідно до ч.2ст.598 ЦК припинення зобов'язання, якщо це передбачено договором чи законом, може мати місце на вимогу однієї з сторін. Йдеться про випадки односторонньої відмови від зобов'язання (див. коментар до гл.47 ЦК) та одностороннього розірвання договору (див. коментар до гл.53 ЦК).

3.  Підстави припинення зобов'язань можуть бути поділені на дві групи, а саме: ті, які за своєю юридичною природою є правочинами (належне виконання, передання відступного, зарахування, домовленість сторін, прощення боргу); та інші, які за своєю юридичною природою не є правочинами (поєднання в одній особі боржника і кредитора, неможливість виконання зобов'язання, смерть фізичної особи, ліквідація юридичної особи).

 

2. Характеристика підстав припинення зобов'язання, що за юридичною природою є правочинами

1. Правочини як підстави припинення зобов'язання можуть бути односторонніми та двосторонніми. Найбільш поширеною та бажаною підставою припинення зобов'язання є його належне виконання (ст.599 ЦК), тобто виконання, здійснене належними сторонами, відповідно до предмету виконання, в передбачений строк, у визначеному місці та у належний спосіб, яке за юридичною природою є одностороннім правочином (див. коментар до гл.48ЦК).

2.   Зарахування взаємних вимог як підстава припинення  зобов'язання може здійснюватися за наявності сукупності умов, закріплених у ст.601  ЦК. По-перше, зарахуванню підлягають лишезустрічні вимоги, тобто вимоги, що випливають з двох різних зобов'язань, сторонами в яких є одні й ті ж самі особи, кожна з якихв одному зобов'язанні виступає кредитором, а у другому — боржником. По-друге, зустрічні вимоги мають бути однорідними, тобто такими, предмет виконання яких є однаковим (наприклад, сплата певної суми грошей). По-третє, строк виконання зустрічних та однорідних умов має настати, або є таким, що не був встановлений чи визначений моментом пред'явлення вимоги. За наявності сукупності цих умов для зарахування достатньо заяви однієї зі сторін, згоди іншої сторони для цього не потрібно (хоча вона може й бути). Така заява може бути зроблена однією стороною іншій стороні безпосередньо, а може бути оформленою у вигляді зустрічної позовної заяви. Отже, зарахування зазвичай є одностороннім правочином. Інколи здійснення зарахування є обов'язковим, оскільки, наприклад згідно зі ст.619 ЦК кредитор не може вимагати задоволення своєї вимоги від особи, яка несе субсидіарну відповідальність, якщо ця вимога може бути задоволена шляхом зарахування зустрічної вимоги до основного боржника (див. коментар до гл.51 ЦК). Зарахування може бути як повним, так і частковим. Повне зарахування має місце у тому випадку, коли зустрічні вимоги є рівними за обсягом. Як виключення із загального правила, ЦК у СТ.602 передбачає перелік вимог, зарахування щодо яких взагалі не допускається навіть, якщо вони відповідають сукупності розглянутих умов. Йдеться, по-перше, про такі вимоги, що мають особистий характер (про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смерті, про стягнення аліментів та про вимоги щодо довічного утримання (догляду). По-друге, не допускається зарахування вимог у разі спливу щодо неї позовної давності, але при поновленні судом позовної давності (див. коментар до гл.19 ЦК) право на зарахування такої вимоги виникає. По-третє, не допускається зарахування вимог, стосовно яких є застереження про це в договорі або в законі. Так, згідно зі ст.144 ЦК не допускається внесення учасником товариства з обмеженою відповідальністю свого вкладу до статутного капіталу товариства шляхом зарахування його вимог до такого товариства (див. коментар до гл.8 ЦК). Спеціальні вимоги закріплені в ст.603 ЦК стосовно умов здійснення зарахування у разі заміни кредитора. Ці вимоги слід розглядати як конкретизацію правил, вміщених у ст.518 ЦК, відповідно до яких перехід прав кредитора до іншої особи не повинен погіршувати становища боржника (див. коментар до гл.47 ЦК). Саме тому у разі заміни кредитора боржник має право пред'явити проти вимоги нового кредитора свою зустрічну вимогу до первісного кредитора. Умови здійснення зарахування при цьому залежать від того, чи був боржник повідомлений про заміну кредитора, чи ні. У першому разі зарахування здійснюється, якщо вимога виникла на підставі, що існувала на момент одержання боржником письмового повідомлення про заміну кредитора, і строк вимоги настав до його одержання, або цей строк не встановлений чи був визначений моментом пред'явлення вимоги. У другому разі зарахування здійснюється, якщо вимога виникла на підставі, що існувала на момент пред'явлення боржникові вимоги новим кредитором, або якщо боржник виконав свій обов'язок до пред'явлення йому вимоги новим кредитором — на момент його виконання.

3. Згідно зі ст.604 ЦК зобов'язання припиняється за домовленістю сторін незалежно від того, коли сторони досягли згоди про це — до початку виконання зобов'язання чи в процесі його виконання, різновидами домовленості сторін, як підстави припинення зобов'язання, є новація зобов'язання, переданий боржником відступного кредиторові та прощення боргу кредитором. Новація не припиняє правового зв'язку між кредитором і боржником, оскільки між цими ж особами за їх згодою відбувається заміна первісного зобов'язання, що припинилося, па нове зобов'язання. Наприклад, покупець замість сплати грошей за договором купівлі-продажу видає за згодою продавця боргову розписку. При цьому первісне зобов'язання з купівлі-продажу припиняється шляхом його заміни на зобов'язання позики. З припиненням первісного зобов'язання пов'язано правило про те, що новація припиняє і дію додаткових (акцесорних) зобов'язань щодо нього, наприклад, зобов'язань, що забезпечували його виконання. Для їх збереження стосовно нового зобов'язання в договорі про новацію має міститися спеціальна умова про це. Новація не допускається у випадках, передбачених законом. Безпосередньо в ст.604 ЦК така заборона встановлена щодо зобов'язань про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, та про сплату аліментів.

4.   Відповідно до ст.600 ЦК зобов'язання за згодою сторін припиняється внаслідок передання боржником відступного кредиторові. Формою відступного можуть бути не тільки гроші та інше майно, про які йдеться у зазначеній статті ЦК, а й здійснення боржником на користь кредитора, наприклад, певних робіт чи надання йому певних послуг. Згода сторін на припинення зобов'язання відступним може бути передбачена сторонами заздалегідь при вчиненні ними правочину, або досягнута між ними в процесі виконання зобов'язання у разі, коли вони дійдуть спільного висновку про те,що його виконання є недоречним. Згода сторін на припинення правового зв'язку між кредитором і боржником таким чином знаходить своє втілення в договорі, що укладається між ними. В ньому ж вирішуються і питання про форму відступного, розмір, строки й порядок його передання (здійснення).

5.   Згідно зі ст.605  ЦК зобов'язання припиняється внаслідок звільнення кредитором боржника від його обов'язків (прощення боргу). Хоча питання про те, чи може мати місце припинення зобов'язання за цією підставою в результаті одностороннього правочину кредитора, чи для цього потрібна і згода боржника, є дискусійним (Детальніше про зміст цієї дискусії див.: Шилохвост О.Ю. О прекращении обязательства прощением долга. Гражданский кодекс России. Проблемы. Теория. Практика: Сборник памяти С.А.Хохлова / Отв. ред. Л Л. Маковский. - М., 1998. - С. 353-372),більшість дослідників вважають, що прощення боргу може матимісце лише за згодою боржника, хоча формула закону, що міститься в ст.605 ЦК прямо і не вимагає цього. Однак необхідною умовою для припинення зобов'язання за цією підставою є не порушення цим прав третіх осіб щодо майна кредитора. Тому прощення боргу не може мати місця, наприклад, у випадку неплатоспроможності кредитора через можливе порушення цим прав його власних кредиторів.

 

3. Характеристика підстав припинення зобов'язань, що за юридичною природою не є правочинами

1.   Згідно зі ст.606 ЦК зобов'язання припиняється поєднанням боржника і кредитора в одній особі. Це може відбуватися при універсальному правонаступництві (як у відносинах між фізичними особами, так І у відносинах між юридичними особами), коли боржник за зобов'язанням отримує в ньому право вимоги і стає кредитором стосовно самого себе. Наприклад, у відносинах між фізичними особами боржник за договором позики після смерті свого кредитора стає його єдиним спадкоємцем. Однак у тих випадках, коли після смерті кредитора його спадкоємцями є й інші, крім боржника, особи, зобов'язання за позикою припиняється не в повному обсязі, а лише в тій частині, в якій є збіг кредитора і боржника в одній особі. Часткове припинення зобов'язання має місце у разі збігу кредитора з одним із солідарних боржників, оскільки при цьому воно зберігається для решти боржників. Припинення зобов'язання за цією підставою між юридичними особами, що були в ньому, відповідно, боржником і кредитором, може мати місце, наприклад, при їх припиненні з правонаступництвом у формі злиття.

2.   Зобов'язання згідно зі ст.607 ЦК припиняється неможливістю його виконання у зв'язку з обставиною, за яку жодна з сторін не відповідає. Йдеться про випадки, коли фізична або юридична неможливість виконання зобов'язання зумовлена наявністю об'єктивних причин, що не залежать від волі сторін І не є наслідком їх дій, за які вони відповідають. Фізична неможливість виконання зобов'язання має зазвичай місце у разі загибелі з випадкових причин або через дію непереборної сили Індивідуально-визначеної речі, що є предметом зобов'язання. Це пов'язано з тим, що індивідуально визначені речі є незамінними. Оскільки речі, визначені родовими ознаками, у тому числі й гроші, є замінними речами (див. коментар до гл.13 ЦК), не можуть припинятися за цією підставою, наприклад, грошові та інші зобов'язання, предметом яких виступають такі речі.  Юридична неможливість виконання зобов'язання  має місце тоді, коли вона викликана заборонами та обмеженнями, введеними шляхом прийняття органами публічної влади відповідних правових актів (наприклад, заборони чи обмеження на ввезення чи вивезення   певних   товарів).   При   припиненні   зустрічного   зобов'язання через неможливість його виконання, кожний його учасник має право вимагати повернення того, за що він не отримав зустрічного задоволення. Якщо правовий акт, прийнятий органом публічної влади, що зумовив юридичну неможливість виконання зобов'язання, буде визнаним судом незаконним і скасований ним,сторони зобов'язання мають право вимагати від зазначеного органу відшкодування завданих збитків та моральної шкоди (див. коментар до гл. З ЦК). Якщо ж неможливість виконання зобов'язання зумовлена обставинами, за які сторона несе відповідальність,таке зобов'язання не припиняється, а лише змінюється, оскільки при цьому обов'язок такої особи з виконання зобов'язання перетворюється в обов'язок з відшкодування завданих збитків, сплати неустойки тощо.

3.   За загальним правилом смерть кредитора чи боржника не припиняє  зобов'язання  у зв'язку  з  тим,   що  майнові   права та обов'язки померлого суб'єкта входять до складу спадщини і переходять до його спадкоємців (див. коментар до гл.84 ЦК), зумовлюючи лише зміну сторін у зобов'язанні, яке продовжує існувати (див. коментар до гл.47 ЦК). Але є й такі майнові права та обов'язки кредитора чи боржника, що становлять зміст зобов'язання, які не входять до складу спадщини, правонаступництво за якими є неможливим,   що  зумовлює  незмінність суб'єктного  складу в таких зобов'язаннях. Саме такі зобов'язання припиняються згідно зі ст.608ЦК смертю кредитора чи боржника через їх нерозривну пов'язаність із зазначеними особами. Йдеться, наприклад, про зобов'язання літературного замовлення, що припиняється смертю боржника(виконавця) через неможливість виконання його Іншою особою. Так само у разі смерті кредитора (потерпілої особи) припиняється зобов'язання з відшкодування боржником шкоди, завданої ушкодженням здоров'я. Зобов'язання доручення згідно зі ст.1008 ЦК припиняється не тільки у разі смерті боржника (повіреного) чи кредитора (довірителя), а й у випадках визнання повіреного або довірителя недієздатним, обмеження його цивільної дієздатності або визнання безвісно відсутнім (див. коментар до гл.68 ЦК).

4.   Припинення юридичної особи у формі злиття, приєднання,поділу та перетворення (див. коментар до гл.7 ЦК) не є підставою для припинення зобов'язань, оскільки при цьому має місце правонаступництво. Навпаки, ліквідація юридичної особи (як кредитора,так і боржника) відповідно до ст.6О9 ЦК за загальним правилом припиняє їх зобов'язання саме тому, що при ліквідації юридична особа припиняється без правонаступництва. Винятки з цього правила можуть мати місце у випадках, коли законом або іншими нормативно-правовими актами зобов'язання ліквідованої юридичної особи  покладається   на  іншу  юридичну  особу,   зокрема  за  зобов'язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю. Згідно зі ст.1205 ЦК у разі ліквідації юридичної особи здійснюється капіталізація платежів,належних з неї у зв'язку із заподіянням каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я або із смертю громадянина. Капіталізовані платежі акумулюються Фондом соціального страхування від нещасних випадків відповідно до ст.46 Закон про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку.