Печать
PDF

Глава 48 Виконання зобов'язання

Posted in Гражданское право - Коментар Цивільний Кодекс України

 

1. Загальні умови виконання зобов'язання

1.   Цінність зобов'язання полягає у його виконанні, тобто у вчинені боржником на користь кредитора певних дій або в утриманні від певних дій, що становлять предмет виконання зобов'язання. За своєю юридичною природою ці дії є нічим іншим, як правочином,а тому на них поширюються загальні правила, закріплені в ЦК, утому числі і правила щодо форми правочину (ст.ст.205—209 ЦК).

2.   Наявність різноманітних зобов'язань (як в межах зобов'язань договірних, так і недоговірних) зумовила необхідність закріплення в  ст-526   ЦК загальних  умов  (засад)   виконання  будь-яких  зобов'язань. Згідно з ними зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог — відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Ця формула, з одного боку, є універсальною, оскільки містить в собі умови виконання як договірного, так і недоговірного зобов'язання, а, з другого боку, в межах цієї формули, залежно від типу зобов'язання (договірне чи недоговірне) наголошувати слід на певній її складовій частині.

3.   Виконання недоговірного зобов'язання має відбуватися відповідно до вимог ЦК та інших актів цивільного законодавства, оскільки їх регулювання здійснюється виключно імперативними нормами зазначених актів.

4.   Виконання договірного зобов'язання має відбуватися насамперед відповідно до умов договору, визначених і погоджених сторонами на свій розсуд (ініціативні умови), оскільки у цій сфері цивільних   (приватних)   відносин   діє   принцип   свободи   договору(ст.627 ЦК). Водночас згідно з вимогами ст.628 ЦК зміст договору можуть становити не тільки умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, а й умови, які є обов'язковими для сторін відповідно до актів цивільного законодавства (обов'язкові умови). Але слідмати на увазі, що обов'язковість вимог, які містяться в ЦК та інших актах цивільного законодавства (стосовно відносин, що складаються в договірній сфері), з урахуванням правил, закріплених вст.6 ЦК, не є автоматичною. Це пов'язано з тим, що сторони в договорі за загальним правилом можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на свій розсуд. Такий відступ сторін є неможливим лише у випадку, колив даних актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Отже, з урахуванням наведеного, ЦК передбачає дві базові моделі регулювання відносин в договірній сфері. Суть першої полягає в тому, що сторони можуть скористатися наданою їм можливістю саморегулювання і обмежити коло умов договору лише ініціативними умовами. Це може бути як тоді, коли акти цивільного законодавства щодо типу (виду) договору, який уклали сторони, взагалі не передбачають кола обов'язкових умов, так і тоді, коли вони хоча і передбачають їх, але не містять застереження про неможливість відступу від цих вимог. Суть другої моделі полягає в тому, що сторони відмовляються від наданої їм можливості саморегулювання і погоджуються на регулювання договірних відносин на підставі Імперативних приписів, вміщених в актах цивільного законодавства щодо цього тилу (виду) договору, хоча вони і не містять прямого застереження про неможливість відступу від їх вимог. Безумовно, другою моделлю охоплюється ситуація, коли акти цивільного законодавства відносно типу (виду) договору, який уклали сторони, не тільки передбачають коло обов'язкових умов договору, а й містять застереження про неможливість відступу від їх вимог. За наявності в договорі таких обов'язкових умов договірне зобов'язання має виконуватися не тільки відповідно до ініціативних умов, погоджених його сторонами, а й відповідно до вимог ЦК та інших актів цивільного законодавства.

5.  Виконання зобов'язання, породженого договором, в якому певні умови є відсутніми, та за умови, що вони не передбачені актами цивільного законодавства, має здійснюватися відповідно до звичаїв ділового обороту (див. коментар до гл.1 ЦК) або Інших вимог, що звичайно ставляться. Вимоги, що звичайно ставляться, —це усталені вимоги, що використовуються у цивільному обороті. Сторони зобов'язань можуть заперечувати наявність таких вимог.

6.  При виконанні зобов'язання сторони мають керуватися і такою загальною засадою цивільного законодавства, як справедливість, добросовісність та розумність (див. коментар до гл. 1 ЦК).

7.  У зазначених загальних вимогах (засадах) віднайшов своє втілення  принцип   належного  виконання  зобов'язання.   Належнимвизнається виконання, здійснене належними сторонами відповідно до предмета виконання, в передбачений строк, у визначеному місці та у належний спосіб.

8.  Роль принципу реального виконання зобов'язання (виконання його в натурі), який мав особливе значення в умовах планової(директивної) економіки, в сучасних умовах поступово зменшується. Це пов'язано з тим, що в умовах ринкової економіки через наявність конкурентного середовища сплата кредиторові неустойки та відшкодування збитків, завданих невиконанням боржником зобов'язання в натурі, може задовольнити його інтерес у повному обсязі. Саме тому ЦК у ст.622 обмежує сферу дії цього принципу(див. коментар до гл.51 ЦК). Але і в сучасних умовах цей принцип зберігає певною мірою своє значення. Про це свідчать правила,закріплені в СТ.СТ.620—621ЦК (див. коментар до гл.51 ЦК)

 

2. Суб'єкти виконання зобов'язання

1. Відносний характер зобов'язальних правовідносин зумовлює персоніфікацію як кредитора, так і боржника у зобов'язанні. Саме тому у ст.527 ЦК закріплене правило, згідно з яким як боржник, так і кредитор мають,  відповідно,  виконати свій обов'язок або прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором чи законом, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту.

2.  У тих випадках, коли обов'язок боржника щодо особистого виконання зобов'язання не випливає з умов договору, вимог, що містяться в ЦК чи в Інших актах цивільного законодавства або з суті   зобов'язання,   можливим   є   передоручення   виконання   зобов'язання,  тобто покладення боржником виконання свого зобов'язання на іншу особу. У цьому разі кредитор згідно зі ст.528ЦК зобов'язаний прийняти виконання, запропоноване за боржника іншою особою. Оскільки боржник при цьому не вибуває із зобов'язання, у разі його невиконання або неналежного виконання іншою особою обов'язок з його виконання залишається за боржником.  Він згідно зі ст.618  ЦК відповідає за порушення зобов'язання іншою особою, якщо договором або законом не встановлено відповідальність безпосереднього виконавця зобов'язання(див. коментар до гл.51 ЦК).

3.  ЦК, поширюючи можливості виконання зобов'язання іншою особою, передбачає у ст.528 можливість задоволення вимоги кредитора такою особою і без згоди боржника. Це може мати місце уразі існування небезпеки втрати іншою особою, що перебуває в договірних відносинах з боржником, свого права на майно, зокрема,права орендаря майна боржника внаслідок звернення його кредитором стягнення на це майно. Фактично у таких випадках відбувається заміна кредитора, оскільки до іншої особи переходять права кредитора у зобов'язанні і саме тому при цьому піддягають застосуванню правила, що вміщені у ст.ст.512—519, які регулюють заміну кредитора у зобов'язанні (див. коментар до гл.47 ЦК).

4.  Хоча ЦК не вмішує спеціального правила про переадресування виконання, тобто про надання кредитором права на прийняття виконання від боржника третій особі (як це має місце при передорученні виконання зобов'язання), таке право у кредитора є, якщо з умов договору, закону або із суті зобов'язання не випливає, що прийняття виконання здійснюється ним особисто. Цей висновок випливає зі змісту ч.2 ст.527 та ч.і ст.528 ЦК. При цьому як третя особа може виступати будь-яка особа, яка має повноваження від кредитора на здійснення такої дії.

5.  У зв'язку з існуванням зобов'язань із множинністю осіб (зобов'язань, у яких беруть участь не один, а кілька кредиторів або боржників) ЦК у ст.ст.540—544 містить низку правил щодо суб'єкта та порядку виконання часткових та солідарних зобов'язань. За загальним правилом, закріпленим у ст.540 ЦК, до зобов'язань із множинністю осіб застосовуються правила про частковий порядок їх виконання. Суть цих правил полягає в тому, що кожний із кредиторів має право вимагати виконання, а кожний із боржників повинен виконати обов'язок у рівній частині, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства. Правила про солідарний порядок виконання зобов'язань із множинністю осіб є виключенням із загального правила. Саме тому важливе значення мають підстави солідарного зобов'язання. Згідно зі ст.541 ЦК солідарні зобов'язання (солідарний обов'язок або солідарна вимога) виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання. Прикладом солідарного зобов'язання (солідарної відповідальності), що виникає на підставі закону, є, зокрема, солідарна відповідальність усіх правонаступників юридичної особи, що припинилася, перед її кредиторами у випадках, коли неможливо точно визначити правонаступника щодо конкретних обов'язків (див. коментар до гл.7 ЦК), солідарна відповідальність осіб, які спільно дали поруку, якщо інше не встановлено договором поруки (див. коментар до гл.49ЦК).

6.  У разі множинності на боці кредитора, кожний із солідарних кредиторів відповідно до ст.542 ЦК має право пред'явити боржникові вимогу у повному обсязі, якщо останній не виконав свій обов'язок будь-кому з них на свій розсуд до пред'явлення вимоги одним із солідарних   кредиторів.   При   цьому   виконання   боржником   свого обов'язку одному з солідарних кредиторів у повному обсязі звільняє його від виконання решту боржників. Той із солідарних кредиторів,який одержав виконання від боржника у повному обсязі, зобов'язаний передати належне кожному з решти солідарних кредиторів у рівній частині, якщо інше не встановлено договором між ними.

7.  У разі множинності на боці боржників, кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. При цьому, солідарні боржники залишаються зобов'язаними до тих пір, поки їх обов'язок не буде виконаний у повному обсязі. Саме тому, якщо кредитор звернувся до одного з солідарних боржників, але не одержав від нього виконання в повному обсязі, він має право вимагати недодержане від решти солідарних боржників. І тільки виконання солідарного обов'язку у повному обсязі одним із боржників припиняє обов'язок решти солідарних боржників перед кредитором.   У   такому   випадку   боржник,   що   виконав   солідарний обов'язок у повному обсязі, має згідно зі ст.544 ЦК право зворотної вимоги (регресу) до кожного з решти солідарних боржників. При цьому діє два принципово важливих правила. По-перше, розмір часток кожного з решти солідарних боржників вважається рівним, якщо Інше не встановлено договором або законом, а при визначенні розміру зворотної вимоги вираховується частка, яка припадає на боржника, що виконав солідарний обов'язок у повному обсязі. По-друге, несплачена одним із солідарних боржників частка, що належить солідарному боржникові, який виконав солідарний обов'язок у повному обсязі, припадає у рівній частині на кожного з решти солідарних боржників.

8.  Боржник при солідарній вимозі кредиторів не має права висувати проти вимоги одного Із солідарних кредиторів заперечення,Що грунтуються на таких відносинах боржника з іншими солідарними кредиторами, в яких кредитор не бере участі. Так само і солідарний боржник при солідарному обов'язку боржників не має права висувати проти вимоги кредитора заперечення, шо ґрунтуються на таких відносинах решти солідарних боржників з кредитором, у яких цей боржник не бере участі.

9.  З метою сприяння виконання зобов'язання належними сторонами ЦК в ч2 ст.527 ЦК закріплює право кожної з них вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником, а виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на іде особою, та встановлює наслідки нездійснення стороною цього права. Такими доказами, зокрема, можуть бути документи, що посвідчують особу кредитора та боржника, довіреність, що видана кредитором особі, яку він уповноважив на прийняття виконання від боржника, документ, що підтверджує покладання боржником на іншу особу обов'язку по виконанню зобов'язання. У разі виконання зобов'язання без встановлення особи кредитора або без перевірки наявності у іншої особи необхідних повноважень від кредитора, ризик можливих наслідків покладається на боржника. Практично це означає, що належний кредитор має право вимагати від боржника нового виконання зобов'язання. При прийнятті виконання від особи, яка не є боржником, наслідки покладаються на особу, що здійснила таке прийняття за правилами, встановленими відносно зобов'язань про безпідставне набуття майна (див. коментар до гл.83 ЦК).