1. Поняття речового права

1. ЦК відрізняє речові права від права власності. Між тим, право власності є одним із видів речових прав. Право власності та інші речові права становлять один досить великий і визначальний розділ галузі цивільного права, який прийнято називати "Речові права". Так бачать його окремі російські вчені¹. Цей розділ можна визнати як одну з підгалузей цивільного права.

Право власності є одним із найважливіших правових інструментів, засобами якого суб'єкти майнових відносин можуть задовольняти свої потреби в тих чи інших речах. Для того, щоб задовольнити особисті побутові, виробничі чи будь-які інші потреби в тій чи іншій речі (майні), будь-яка особа — фізична чи юридична, за загальним правилом повинна придбати потрібну їй річ у власність. Право власності дає можливість власнику безпосередньо володіти, користуватися чи розпоряджатися належною йому річчю (майном).

2.  Проте для задоволення тих чи інших потреб у тій чи іншій речі не обов'язково набувати на неї право власності. Це не завжди економічно вигідно. Людина може цю річ взяти в оренду, прокат,найм тощо, тобто укласти з власником цієї речі відповідний договір. Але володіння і користування чужою річчю на підставі договору все ж ставить особу, яка має намір володіти чи користуватися чужою річчю (майном), в залежність від власника. Останній може в будь-який момент розірвати укладений договір І припинити володіння чи користування тим чужою річчю. Особа, яка має намір володіти чи користуватися чужою річчю, заінтересована в більш тривалих І, головне, стабільних відносинах.

3. Тому правники уже в стародавні часи намагалися знайти такі правові способи встановлення володіння і користування чужим майном, які меншою мірою ставили б у залежність від власника цього майна та гарантували безперервну тривалість і стабільність вказаного володіння та користування. Таких форм і способів володіння, користування, а в окремих випадках, навіть, розпорядження чужим майном було винайдено чимало за цей тривалий час. їх аналіз буде дано пізніше. Нині ж маємо лише підкреслити, що сучасне цивільне право знає такі форми і способи володіння, користування і розпорядження чужим майном, які гарантують заінтересованій особі, котра має таке право, меншу його залежність (частіше — повну незалежність) від власника цього майна, необхідну тривалість і стабільність. Отже, можна так сформулювати визначення поняття речових прав. Це — право володіти, користуватися і розпоряджатися окремою річчю, сукупністю речей (майном) на підставі закону чи іншого юридичного факту, передбаченого законом.

 

2. Співвідношення права власності і права на чуже майно

1.  Як уже зазначалося, право власності також є одним з видів речових прав. їх об'єднує те, що об'єктом цих прав завжди є матеріальна  річ.   Водночас  речові   права  на  чуже  майно  істотно відрізняються від права власності.

2.  Спільним для права власності і речових прав є, як уже підкреслювалося, те, що об'єктом цих прав є матеріальна річ, але не дія. Об'єктом речових прав на чуже майно є саме право на чужу річ, а не право вимагати від власника певної поведінки (дії). Це право не залежить від волі власника майна. Встановлення права пачуже майно може залежати від волі власника даного майна, але коли це право вже встановлено, змінити його чи припинити власник не може. Більш того, право володіння, користування чи розпорядження чужим майном обмежує право власності власника цього майна в тій мірі, в якій воно надано суб'єкту права на чужу річ. Власник речі (майна) не може обмежити володіння, користування чи розпорядження суб'єкта права на чужу річ. Якщо води у водоймищі вистачає лише для 30 голів худоби, суб'єкту права на чужу річ надано право напоїти 20 голів, а в самого власника водоймища своїх 20 голів, то в такому разі в першу чергу мають бути напоєні 20голів худоби суб'єкта права на чужу річ, а вже потім худоба власника.

Спільними є правомочності суб'єкта права власності і суб'єкта права на чужу річ (майно). Власник має право володіти, користуватися і розпоряджатися майном на свій розсуд. Суб'єкт права на чужу річ також має право володіти, користуватися і у випадках, передбачених законом, розпоряджатися чужою річчю (майном). Але при цьому слід мати на увазі, що обсяги даних правомочностей різні. Право володіння, користування і розпорядження чужою річчю (майном) за загальним правилом є обмеженим. Водночас воно в цій частині обмежує право власності.

Права на чужі речі (майно) і право власності дуже тісно переплітаються. Власне кажучи, право на чужу річ (майно) існувати окремо без права власності не може, адже воно виникає з права власності. Право на чуже майно є похідним від права власності на це ж майно, воно грунтується на праві власності певної особи на вказане майно. Без права власності на дане майно не може бути І права іншої особи, яка хоче ним володіти, користуватися чи розпоряджатися. Окремо право на чужу річ не може бути об'єктом цивільних правочинІв. Воно може відчужуватися, наприклад, лише разом з об'єктом права власності, який обмежено правом на чужу річ.

3. Проте між цими речовими правами є ряд істотних відмінностей. Передусім право власності не обмежене будь-яким строком. Воно, так би мовити, вічне. Зі смертю власника право власності на дане майно не припиняється, воно лише переходить до інших осіб. Право на чужу річ (майно) за загальним правилом обмежено певним строком. Вічного права на чужу річ (майно) не буває. Строки дії права на чужу річ різні.

Істотну відмінність мають обсяги правомочностей власника і суб'єкта права на чужу річ. Правомочності власника не можуть бути обмежені нічим, крім закону. Вони є необмеженими, але в межах закону. Правомочності суб'єкта права на чужу річ за загальним правилом обмежені. Вони не можуть повністю перекривати правомочності власника. В більшості випадків суб'єкт права на чужу річ не має права розпоряджатися нею.

 

3. Характерні ознаки речових прав

1.  Цивільно-правові відносини, що виникають у сфері встановлення і здійснення прав на чужі речі (майно), за своїм характером є абсолютними відносинами. Це означає, що праву суб'єкта права на чужу річ кореспондують обов'язки усіх тих осіб, які його оточують, тобто, з одного боку, — суб'єкт права, а з другого — численні зобов'язані особи. Слід мати на увазі, що це, так би мовити, зовнішні відносини, тобто відносини між суб'єктом права на чужу річ і третіми особами. Проте особливістю відносин, що складаються між суб'єктом права на чужу річ та іншими особами, є їх подвійність — відносини між цим суб'єктом і третіми особами є зовнішніми, а відносини між суб'єктом права на чужу річ і власником зазначеної речі — внутрішніми. Внутрішні відносини за своїм характером Є ВІДНОСНИМИ.

2.  Друга характерна ознака речових прав та, що вони є виключними правами.  Це означає, якщо одна особа має право на володіння і користування чужою річчю у визначеному обсязі, то ніхто інший такого права в тих же межах і обсязі мати не може. Інші речові права мають виключний характер, як І право власності.

За загальним правилом вимоги, які випливають з речових прав, задовольняються в першу чергу порівняно з вимогами, що випливають із зобов'язально-правових відносин. Зазначена перевага у задоволенні вимог становить ще одну характерну ознаку речових прав.

3. Речовому праву відома ще одна ознака — право слідування. Воно полягає в тому, що перехід права власності на річ (майно),обтяженого правом володіння і користування іншої особи на цю ж річ, не припиняє права на чужу річ. Право на чужу річ (майно)слідує за самим об'єктом права власності, обтяженого правом на чужу річ. Це означає, що якщо власник земельної ділянки, обтяженої сервітутом, продає її, то новий власник цієї ділянки не може припинити чи змінити сервітут.

 

4. Види речових прав

1. У різні часи, починаючи від стародавнього римського приватного права, до речових прав відносили багато різноманітних прав обмеженого користування чужими речами (майном). Згідно з UK України до речових прав на чуже майно належать: право володіння; право користування чужим майном (сервітут); право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій).

Відповідно до ЦK Російської Федерації до речових прав поряд з правом власності належать: право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою; право постійного (безстрокового) користування земельною ділянкою; сервітути; право господарського відання майном;   право оперативного управління майном.

ЦK Білорусії містить інший перелік прав на чужі речі. Він до речових прав на чуже майно відносить: право володіння; право користування (сервітут); право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); право забудови земельної ділянки (суперфіцій).

Певною мірою до речових прав можна віднести заставу, утримання, поруку та ін.

 

5. Захист речових прав на чуже майно

1. Суб'єкт речового права на чуже майно має право на захист цього права, в тому числі і від власника майна відповідно до норм ЦК про захист права власності. Він має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди. Суб'єкт права на чуже майно має право витребовувати його з чужого незаконного володіння, в тому числі і від власника. Він також має право вимагати усунення будь-яких перешкод до нормального користування майном, хто б їх не чинив.

Суб'єкт права на чуже майно в разі порушення його права може вимагати визнання свого права на володіння і користування чужим майном. На нього поширюються також інші норми ЦK про захист права власності.