1. В ЦК вперше введено розділ ІІІ "Об'єкти цивільних прав", що складається з чотирьох глав: "Загальні положення про об'єкти цивільних прав" (гл.12), "Речі. Майно" (гл.13), "Цінні папери" (гл.14), "Нематеріальні блага" (гл.15).

Глава 12 складається лише з двох статей, в яких визначаються види об'єктів цивільних прав (ст.177) та оборотоздатність об'єктів цивільних прав (ст.178).

Відповідно до ст.1 ЦК цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини). Внаслідок врегулювання цих відносин нормами цивільного законодавства вони набувають об'єктивної правової форми цивільного правовідношення, елементами якого є певні суб'єкти і об'єкти. Кожне правовідношення виникає з приводу конкретних матеріальних або нематеріальних благ, які в юридичній доктрині та в законодавстві визнаються об'єктами цивільних прав. Отже об'єкти цивільних прав водночас є об'єктами цивільних правовідносин. Оскільки юридичним змістом цивільних правовідносин є права та обов'язки їх учасників щодо матеріальних та нематеріальних благ, то об'єкти цивільних прав є також об'єктами цивільних обов'язків з тією особливістю, що учасник цивільних правовідносин, якому належить конкретне цивільне право, вважається суб'єктом права, а учасник, на якого покладено відповідний обов'язок щодо носія права (зокрема утримуватися від порушення цього права, вчинити певні дії на користь носія права) — суб'єктом цього обов'язку.

Отже, об'єктом цивільних прав (цивільних правовідносин) є все те, на що спрямовано суб'єктивне право і суб'єктивний обов'язок учасників цивільних правовідносин.

2. В ст.177 ЦК визначається орієнтовний перелік об'єктів, які можуть бути поділені за певними спільними ознаками на окремі відносно самостійні групи (види): 1) речі, у тому числі гроші та Цінні папери, інше майно, майнові права; 2) результати робіт і послуги; 3) результати Інтелектуальної, творчої діяльності; 4) інформація; 5) інші матеріальні і нематеріальні блага. Такий поділ об'єктів Цивільних прав має практичне значення, яке полягає в тому, що з огляду на їх особливості законодавець встановлює для них відповідний правовий режим, ступінь та умови їх оборотоздатності, способи захисту порушених суб'єктивних прав на ці об'єкти тошо.

В зазначеній статті не розкривається конкретний зміст перелічених видів майна. Це зроблено в главах 13—15. Таким чином, законодавець не передбачив в ЦК спеціальної глави щодо таких об'єктів, як результати робіт і послуг. Спільним фактором, який об'єднує ці два види об'єктів цивільних прав є те, ідо вони мають прояв в діях суб'єктів правовідносин. Однак в ЦК ці дії юридично розмежовані і поділені на дві групи. До першої віднесені дії-роботи, які завершуються матеріалізованим результатом (наприклад, підрядні роботи). До другої групи віднесені дії-послуги, які, як правило, не завершуються безпосередньо створенням матеріалізованого об'єкта (наприклад, за договорами перевезень, доручення, комісії, страхування). Юридична значимість такого поділу полягає в тому, що в гл.63 ЦК виділяється окрема група договорів про надання послуг. Відповідно до ст.901 ЦК за договором про надання послуг виконавець зобов'язується за завданням замовника надати послугу, яка споживається в процесі певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

В принципі об'єктом цивільних прав може бути і бездіяльність, а вірніше — утримання від вчинення певних дій, що притаманні зокрема абсолютним цивільним правовідносинам власності. Цей висновок випливає також з окремих норм ЦК. Наприклад, відповідно до ст.509 ЦК зобов'язанням є правовідношення, в якому боржник зобов'язаний на користь кредитора не лише вчинити певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо), а й утриматися від певної дії. Принагідно зауважимо, що у цій статті, на відміну від ст. 177, законодавець розмежовує роботи і послуги як об'єкти зобов'язальних прав.

3.   Об'єкти цивільних прав можуть перебувати як в стані статики,наприклад право власності на ту чи Іншу річ, так і в стані динаміки,наприклад у разі переходу речі від одних осіб до Інших за договорами, в порядку спадкування тощо. Однак не усі об'єкти цивільних прав можуть відчужуватися. Невідчужуваними є окремі особисті не-майнові блага, наприклад здоров'я, життя, честь, гідність, ділова репутація, право авторства на літературні, художні та інші твори.

4.   В юридичній доктрині давно утвердилася позиція про різноманітність форм цивільного обігу об'єктів цивільних прав, переходу їх від одних осіб до інших. Особливо поширеними підставами такого обігу цивільних благ є сингулярне (часткове) та універсальне правонаступництво. Так, при сингулярному правонаступництвІ,яке виникає, як правило, на підставі укладених договорів, від однієї (правоволодільця) переходять до іншої особи (правонаступника)лише певні конкретні права та обов'язки. Універсальне правонаступництво, яке виникає у разі успадкування або реорганізації юридичної особи, забезпечує перехід усієї сукупності прав та обов'язків правоволодільця до правонаступника.

Залежно від значимості для суспільства тих чи Інших об'єктів цивільних прав кожна держава встановлює для них неоднаковий правовий режим.

В ЦК проголошується презумпція вільної оборотоздатності (вільного відчуження або переходу в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином) об'єктів цивільних прав, за винятком тих випадків, коли вони вилучені з цивільного обігу або є невіддільними від фізичної чи юридичної особи (ч.і ст.178 ЦК).

Законодавець при цьому встановлює в ч.2 ст.178 правові гарантії недопущення довільного обмеження оборотоздатності об'єктів цивільних прав. По-перше, об'єкти, вилучені з цивільного обігу, мають бути прямо встановлені в законі. По-друге, законом також встановлюються види об'єктів цивільних прав, які можуть належати лише певним учасникам обігу або перебування яких у цивільному обігу допускається за спеціальним дозволом (об'єкти обмежено обороноздатні).

У наведеній статті фактично закріплений давно сформульований у цивільному праві поділ об'єктів цивільних прав за ступенем їх оборотоздатності на три види:

1)   об'єкти, які вільно обертаються;

2)   об'єкти, обмежені в обігу;

3)   об'єкти, вилучені з обігу.

До об'єктів, які обмежені в обігу, зокрема належать ті з них, для правочинів з якими необхідне одержання спеціального дозволу (ліцензії), наприклад, для торгівлі алкогольними напоями і тютюновими виробами, для правочинів з банківськими металами і валютними цінностями, зі спортивною та мисливською зброєю.

Законодавством визначаються об'єкти, вилучені з цивільного обігу. Так, відповідно до ст.9 Закону про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку, ядерні матеріали та об'єкти ядерної енергетики перебувають лише у державній власності і є вилученими з цивільного обігу. Вилучені з вільного цивільного обігу об'єкти культурно-історичної спадщини, природно-заповідного фонду визначені законами про охорону культурної спадщини, про охорону навколишнього природного середовища.

5. Тривалий час в Україні діяла постанова ВР "Про право власності на окремі види майна", якою було затверджено Перелік видів майна, що не може перебувати у власності громадян, громадських об'єднань, міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав на території України та Спеціальний порядок набуття права власності громадянами на окремі види майна, викладені відповідно в Додатку № 1 і Додатку № 2. Однак ця постанова вже на момент прийняття суперечила ст.13 Закону про власність, яка передбачала встановлення обмежень права власності на те чи інше майно, його кількості чи вартості законом та встановлення спеціального порядку набуття видів майна — законодавчими актами. Згодом зазначена постанова вступила також в суперечність з Конституцією, якою було закріплено правило про те, що правовий режим власності визначається виключно законами України, отже, легітимність ЇЇ є сумнівною.

Є підстави вважати вилученими з цивільного обігу такі об'єкти права виключної власності Українського народу, як земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони (ст.13Конституції). Дія наведеної норми поширюється на перелічені об'єкти в цілому, а не на їх складові частини, оскільки, наприклад,окремі земельні ділянки у певних розмірах можуть перебувати у власності громадян та юридичних осіб.