1. Загальні положення про опіку та піклування

1. ЦК виходить з розуміння опіки та піклування як цивільно-правового інституту. До набрання чинності ЦК опіка та піклування регулювалися КпШС, Правилами опіки та піклування, іншими нормативно-правовими актами. Такий механізм правового регулювання опіки і піклування був зумовлений тим, що в правовій доктрині опіка та піклування розглядалися переважно як комплексний інститут сімейного та цивільного права. Включення норм про опіку та піклування до ЦК повністю відповідає загальній концепції ЦК як кодексу приватного права. Водночас в СК міститься гл. 19 "Опіка та піклування над дітьми", яка регулює опіку та піклування над дітьми як правову форму влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування. При цьому норми ЦК застосовуються до опіки та піклування щодо дітей відповідно до ст.8 СК про застосування регулювання сімейних відносин ЦК.

Згідно зі ст.55 ЦК опіка та піклування встановлюються з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів певних категорій осіб — малолітніх (осіб, які не досягли 14 років), неповнолітніх (осіб віком від 14 до 18 років), а також повнолітніх осіб, які за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов'язки.

Оскільки особи віком до 18 років не набули повної цивільної дієздатності (ст.34 ЦК), стосовно них може встановлюватися опіка та піклування для забезпечення їх особистих немайнових і майнових прав та інтересів. Опіки можуть потребувати і повнолітні особи, які за станом здоров'я не можуть повністю або частково самостійно здійснювати свої права і виконувати обов'язки. Так, над фізичною особою, цивільна дієздатність якої обмежена, встановлюється піклування (ст.37), а над особою, яка визнана судом недієздатною встановлюється опіка (ст.41 ЦК).

2. Опіка може встановлюватися і над майном фізичної особи, щодо якої встановлено опіку чи піклування, якщо це майно знаходиться не в місці проживання підопічного (ст.74), а також над майном фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою або місце перебування якої невідоме (ст.44 ЦК).

Здійснення опіки та піклування покладається на повноважні органи, права та обов'язки яких щодо забезпечення прав та інтересів фізичних осіб, які потребують опіки та піклування, встановлюються законом та іншими нормативно-правовими актами.

Виходячи з загальних засад цивільного законодавства, зокрема з засад справедливості, добросовісності та розумності, в ст.57 ЦК передбачається, шо особа, якій стало відомо про фізичну особу, яка потребує опіки або піклування, зобов'язана негайно повідомити про це орган опіки та піклування, оскільки від своєчасного встановлення опіки чи піклування значною мірою залежить належний захист інтересів підопічних осіб.

 

2. Встановлення опіки та піклування

1. В гл. 6 ЦК передбачається встановлення опіки та піклування до різних категорій фізичних осіб. Так, в ст.58 ЦК вказуються дві категорії осіб, щодо яких встановлюється опіка: 1) малолітні особи, які позбавлені батьківського піклування; 2) фізичні особи, які визнані недієздатними.

Малолітня фізична особа (яка не досягла 14 років) має часткову цивільну дієздатність. Вона має право самостійно вчиняти дрібні побутові угоди (такі, що задовольняють побутові потреби особи, відповідають її фізичному, духовному чи соціальному розвитку та стосуються предметів, які мають невисоку вартість), а також здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом. Законними представниками Інтересів цих осіб є їх батьки (усиновлювачі). Якщо малолітні особи позбавлені батьківського піклування (батьків немає або батьки не в змозі здійснювати свої обов'язки), над ними встановлюється опіка.

Фізична особа, яка внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, може бути визнана судом недієздатною (ст.39 ЦК). Над такою особою встановлюється опіка (ст.41 ЦК). Недієздатна фізична особа не має права вчиняти будь-якого правочину. Всі правочи-ни від імені недієздатної фізичної особи та в її інтересах вчиняє її опікун.

2. Щодо піклування, в ст.59 ЦК вказуються дві категорії осіб,щодо яких встановлюється піклування: 1) неповнолітні особи, які позбавлені батьківського піклування; 2) фізичні особи, цивільна дієздатність яких обмежена.

Неповнолітня особа (віком від 14 до 18 років) має неповну цивільну дієздатність. Вона має право самостійно вчиняти дрібні побутові правочини; самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами; здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом; бути учасником (засновником) юридичних осіб, якщо це не заборонено законом або установчими документами юридичної особи; самостійно укладати договір банківського вкладу (рахунку) та розпоряджатися вкладом, внесеним нею на своє ім'я (грошовими коштами на рахунку). Інші правочини неповнолітня особа вчиняє за згодою батьків (усиновлювачів). Якщо неповнолітня особа позбавлена батьківського піклування, над нею встановлюється піклування.

Якщо фізична особа страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними або якщо вона зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо і тим ставить себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати, у скрутне матеріальне становище, суд може обмежити цивільну дієздатність такої особи. Над фізичною особою, цивільна дієздатність якої обмежена, встановлюється піклування. Вона може самостійно вчиняти лише дрібні побутові пра-вочини. Інші правочини така особа може вчиняти за згодою піклувальника або вони вчиняються піклувальником (ст.37 ЦК).

3. Важливим є питання про органи, до повноваження яких віднесено встановлення опіки та піклування. В ст.60 UK закріплено нове правило щодо компетенції встановлення опіки та піклування. Так, ч.1 ст.60 відносить встановлення опіки над фізичною особою у разі визнання її недієздатною до компетенції суду. До набрання чинності ЦК рішення про встановлення опіки приймалося органами опіки та піклування. Аналогічне положення передбачено в ч.2 ст.60, згідно з яким суд встановлює піклування над фізичною особою у разі обмеження її цивільної дієздатності. Віднесення вирішення цих питань до компетенції суду є логічним, оскільки саме суд приймає рішення про визнання фізичної особи недієздатною, обмеження дієздатності фізичної особи. В ч.З цієї статті зазначається, що суд встановлює опіку над малолітньою особою та піклування над неповнолітньою особою, якщо при розгляді справи буде встановлено, що вони позбавлені батьківського піклування. При цьому ст.243 СК передбачає, що опіка, піклування встановлюються над дітьми, які залишилися без батьківського піклування, органами опіки та піклування, а також судом, у випадках, передбачених ЦК. В ст.61 ЦК передбачається, що орган опіки та піклування встановлює опіку над малолітньою особою та піклування над неповнолітньою особою, крім випадків, встановлених чч.1, 2 ст.60 цього Кодексу.

З питанням про компетенцію встановлення опіки та піклування нерозривно пов'язане питання про місце встановлення опіки та піклування. В ст.62 ЦК вказано, що опіка або піклування встановлюються за місцем проживання фізичної особи, яка потребує опіки чи піклування, або за місцем проживання опікуна чи піклувальника. Місцем проживання фізичної особи вважається житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, де фізична особа постійно, переважно або тимчасово проживає (ст.29 ЦК).

4. Встановлення опіки чи піклування може, в свою чергу, впливати на визначення місця проживання фізичної особи. Так, ч.З ст.29 ЦК передбачає, що місцем проживання фізичної особи віком від 10 до 14 років вважається місце проживання її батьків (усинов-лювача) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місце знаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачем) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі виникнення спору місце проживання дитини встановлюється органами опіки та піклування або судом.

Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла 10 років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місце знаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає (ч.4 ст.29). В ч.5 ст.29 ЦК передбачається, що місцем проживання недієздатної особи вважається місце проживання її опікуна або місце знаходження відповідної організації, яка виконує щодо неї функції опікуна.

Оскільки метою опіки та піклування є забезпечення особистих та майнових інтересів особи, то це стосується і того проміжку часу, коли над особою ще не встановлено опіки чи піклування. Так, ст.65 ЦК передбачає, що до встановлення опіки або піклування і призначення опікуна чи піклувальника, опіку або піклування над фізичною особою здійснює відповідний орган опіки та піклування (тимчасова опіка чи піклування). Після призначення опікуна чи піклувальника у встановленому порядку тимчасова опіка чи піклування відповідного органу припиняється.

У випадку коли фізична особа, яка перебуває у навчальному закладі, закладі охорони здоров'я або закладі соціального захисту населення, потребує опіки чи піклування, але щодо неї не встановлено опіки чи піклування або не призначено опікуна чи піклувальника, обов'язки опікуна чи піклувальника здійснює відповідний заклад. Якщо у такої особи є майно, яке знаходиться в іншій місцевості, то на ним встановлюється опіка (ст.74 ЦК).