1. Право займатися підприємницькою діяльністю як елемент цивільної правоздатності і цивільної дієздатності

1. Важливим елементом правоздатності фізичної особи є можливість  займатися   підприємницькою  (комерційною)  діяльністю. Підприємництво — це безпосередня самостійна, систематична діяльність, яка полягає у виробництві продукції, виконанні робіт, наданні послуг з метою одержання прибутку, котра здійснюється на власний ризик фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як суб'єкти підприємницької діяльності, І спрямована на систематичне одержання прибутку. Отже, громадянин, шо працює за трудовим договором, не є підприємцем, оскільки він діє не на свій ризик, а виконує обов'язки за трудовим договором.

Стаття 42 Конституції встановлює загальне правило, згідно з яким кожна людина має право на зайняття підприємницькою діяльністю, яка не заборонена законом. Проте слід мати на увазі, що проголошення за кожною особою права на зайняття підприємницькою діяльністю у Конституції закріплене як елемент правоздатності, тобто як загальна абстрактна можливість. Для того, щоб реалізувати цс право, фізична особа повинна мати бІзнесдієздатність або ж комерційну дієздатність (див. коментар до ст.ст.ЗО, 34 ЦК). Умови існування такої дієздатності визначає ст.50 ЦК, яка встановлює, що право на здійснення не забороненої законом підприємницької діяльності має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Отже, самостійно займатися підприємницькою діяльністю може не кожна фізична особа, а лише та, що досягла 18 років (повноліття), якшо вона не обмежена у дієздатності за станом здоров'я внаслідок зловживання спиртними напоями чи наркотичними засобами ст.ст.34, 36 ЦК).

2.  Стаття 50 ЦК, вказуючи на те, хто може бути підприємцем,не згадує поміж них осіб з частковою дієздатністю. Тому фізичним особам, які бажають займатися підприємницького діяльністю і до-сягли 16 років, спочатку необхідно отримати письмову згоду на реєстрацію як підприємця від батьків (усиновлювачів). піклувальника або органу опіки та піклування. За наявності вказаної згоди така особа може бути зареєстрована як підприємець. У цьому разі вона набуває повної цивільної дієздатності з моменту державної реєстрації її як підприємця (ч.З ст.35 ЦК).

Крім того, у випадках надання ЦК повної дієздатності (емансипації) особам, які не досягли 18 років, вони набувають її у повному обсязі, у тому числі набувають і бізнесдієздатпість. Отже, згідно з ч.2 ст.34 ЦК особа, що уклала шлюб до досягнення 18 років, визнається повністю дієздатною і тому вправі самостійно займатися підприємницькою діяльністю. Згідно з чч.і, 2 ст.35 ЦК для надання повної цивільної дієздатності неповнолітній особі, яка записана матір'ю або батьком дитини, необхідний факт державної реєстрації народження дитини, одним із батьків якої є неповнолітній. У цьому випадку згоди батьків неповнолітнього, органів опіки та піклування тощо на емансипацію неповнолітньої особи не потрібно.

У разі припинення трудового договору, припинення фізичною особою підприємницької діяльності, батьківства надана неповнолітній особі повна цивільна дієздатність зберігається.

Статті 35, 50 ЦК не згадують про значення членства у виробничому кооперативі для набуття бізнесдієздатності, однак, очевидно членство у кооперативі особи, яка досягла 16 років, за аналогією зтрудовим договором може бути підставою надання повної цивільної дієздатності.

Деякі  категорії громадян обмежені у бізнесдієздатності.   Наприклад, обмежене право на зайняття підприємницькою діяльністю депутатів, посадових і службових осіб органів державної владні та органів місцевого самоврядування тощо (ч,2 ст.42 Конституції). Спеціальними актами законодавства перелік осіб, які не можуть займатися підприємницькою діяльністю, може бути доповнений.

 

2. Державна реєстрація фізичної особи як підприємця

1. Наявності бізнесдієздатності самої по собі недостатньо для набуття статусу підприємця. Необхідною умовою для здійснення підприємницької діяльності є державна реєстрація фізичної особи як підприємця   у виконавчому комітеті міської, районної у місті ради або в районній, районній міст Києва і Севастополя державній адміністрації за місцем діяльності чи проживання особи, якщо Інше не передбачено законодавством України. Фізична особа, що займається підприємницькою діяльністю, втрачає це право з моменту припинення дії державної реєстрації, її скасування тощо.

Якщо особа розпочала підприємницьку діяльність без державної реєстрації, уклавши відповідні договори, вона не має права оспорювати останні на тій підставі, що вона не є підприємцем. Суд при: вирішенні спору може застосувати до цих договорів правила про. зобов'язання, пов'язані з підприємницькою діяльністю (ч.З ст.50 ЦК). Водночас наведене не означає, що такі договори у будь-якому разі є дійсними. За наявності підстав, передбачених §2 гл. 16 ЦК, правочин, укладений у процесі здійснення підприємницької діяльності, до реєстрації чи після неї, може бути визнаний недійсним. При цьому настають наслідки, встановлені ст.216 ЦК.

 

3. Застосування до регулювання підприємницької діяльності фізичних осіб нормативно-правових актів, що регулюють

підприємницьку діяльність юридичних осіб

1. Як встановлює ст.51 ЦК, до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Звідси випливає низка висновків:

1) правоздатність індивідуального підприємця практично прирівнюється до правоздатності юридичних осіб — комерційних організацій. Він може мати права і нести обов'язки, необхідні для здійснення будь-яких видів діяльності, не заборонених законом, може застосовуватися наймана праця тощо;

2)  за загальним правилом до підприємницької діяльності фізичної особи застосовуються норми загального цивільного (ЦК) танорми спеціального законодавства (ГК). Однак положення останнього не можуть застосовуватися до тих випадків підприємницької діяльності, котрі достатньо повно і конкретно врегульовані ЦК(наприклад, правила купівлі-продажу та інших договорів достатньо повно викладені у гл.54 ЦК, а тому відповідні зобов'язання підприємців можуть регулюватися ГК у тій частині, що не врегульована нормами ЦК);

3)  нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, не застосовуються у випадках, коли це випливає із самої суті  відносин.  Наприклад, не застосовуються норми про цивільну дієздатність юридичної особи (ст.92 ЦК), філії та представництва (ст.95 ЦК) тощо.

 

4. Цивільно-правова відповідальність фізичної особи-підприємця

1. Цивільно-правова відповідальність фізичної особи-підприємця у ст.52 ЦК розглядається як покладення на таку особу обов'язку відповідати за зобов'язаннями, що пов'язані з її діяльністю. При цьому ст.52 визначає обсяг такої відповідальності, вказуючи, що фізична особа-підприємець відповідає у таких випадках усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення, але не визначає її підстав, умов тощо. Отже, найменування ст.52 значно ширше, ніж її зміст. Це слід враховувати при з'ясуванні підстав та умов відповідальності фізичної особи-підприємця у випадках правопорушення у цій сфері, звертаючись до норм гл.51 ЦК.

Що стосується обсягу відшкодування, то тут ЦК називає два критерії, якими є: 1) вартість усього майна підприємця; 2) вартість майна підприємця, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

2. У першу чергу стягнення за виконавчими документами звертається на кошти боржника у вітчизняній та іноземній валюті та на інші цінності, у тому числі, ті, що знаходяться у банках й інших кредитних установах. Кошти, виявлені у боржника, вилучаються судовими виконавцями; на кошти й інші цінності, що знаходяться на рахунках чи на зберіганні у банківських установах та інших кредитних організаціях, накладається арешт. За відсутності у боржника коштів, достатніх для задоволення вимог кредиторів, стягнення звертається на інше майно, що належить боржнику, за винятком майна, на яке відповідно до закону не може бути звернене стягнення. Боржник вправі вказати ті види майна чи предмети, на котрі варто звернути стягнення в першу чергу.

У випадку коли боржник має майно, що належить йому на праві загальної власності, стягнення звертається на його частку, визначену відповідно до закону.

На деякі види доходів громадян стягнення не може бути звернене. До них належать виплати з відшкодування шкоди, завданої здоров'ю, внаслідок смерті годувальника, допомога у зв'язку з народженням дитини, зі смертю рідних тощо, а також вихідна допомога, виплачувана при звільненні працівника.

 

5. Визнання фізичної особи-підприємця банкрутом

1. Фізична особа, яка неспроможна задовольнити вимоги кредиторів, пов'язані із здійсненням нею підприємницької діяльності, може бути визнана банкрутом (ст.53 ЦК). Визнання банкрутом проводиться на загальних підставах і у порядку, встановленому законодавством, зокрема Законом про банкрутство, який багато в чому не враховує особливостей індивідуального підприємництва.

Банкрутство — це така визнана судом неплатоспроможність боржника, за якої його майна недостатньо для сплати боргу. Результатом банкрутства є примусове припинення підприємницької діяльності. Фізична особа-підприємець може добровільно оголосити себе банкрутом, але для цього їй необхідна згода усіх ЇЇ кредиторів.

2. У випадках визнання банкрутом індивідуального підприємця вимоги до нього кредиторів за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, поєднуються з вимогами за його особистими зобов'язаннями про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, оплату житла й ін. Дані вимоги задовольняються за рахунок майна, що належить підприємцю, на яке може бути звернене стягнення. При цьому вимоги кредиторів кожної наступної черги задовольняються лише після повного розрахунку з кредиторами попередньої.

Після завершення розрахунків з кредиторами фізична особа-підприємець, визнана банкрутом, вважається вільною від виконання зобов'язань, пов'язаних з її підприємницькою діяльністю. Але незадоволені вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної життю і здоров'ю, та інші вимоги особистого характеру зберігають свою силу незалежно від того, чи були пред'явлені вимоги про їхнє стягнення у процесі банкрутства.

Після завершення процедури банкрутства (з моменту винесення рішення суду, а при позасудовому порядку — після розрахунків з кредиторами на підставі офіційної публікації про банкрутство) втрачає силу реєстрація фізичної особи як підприємця. Усі подальші спори за ЇЇ участю підвідомчі судам загальної юрисдикції.

 

6. Управління майном фізичної особи-підприємця

1. Якщо фізична особа-підприємець визнана безвісно відсутньою, недієздатною чи ЇЇ цивільна дієздатність обмежена або якщо власником майна, яке використовувалося у підприємницькій діяльності, виявилася неповнолітня чи малолітня особа, орган опіки та піклування може призначити управителя даного майна. При цьому орган опіки та піклування укладає з управителем договір про управління цим майном (ст.54 ЦК), в якому встановлюються предмет договору, права та обов'язки сторін тощо. Такий договір, як правило, укладається без зазначення строку, але на певний термін: закінчення строку дії договору визначається моментом, з якого відпадають обставини, на підставі яких він укладений.

Управитель при здійсненні повноважень щодо управління майном діє від свого імені в інтересах особи, яка є власником майна. Орган опіки та піклування здійснює контроль за діяльністю управителя майном відповідно до правил про контроль за діяльністю опікуна і піклувальника.