Печать
PDF

Глава 24. Зобов'язання зі страхування - Страница 2

Posted in Гражданское право - О.В. Дзера Зобов'язальне право

 

§ 2. Страхове зобов'язання. Основні страхові поняття

Учасниками страхового  зобов'язання,  які  пов'язані між собою правами та обов'язками, є, з одного боку, страховик, а з другого — страхувальник. Страховиками визнаються юридичні особи, які створені у формі акціонер­них, повних, командитних товариств або товариств з додат­ковою відповідальністю з метою здійснення страхової діяль­ності в Україні, а також одержали у встановленому порядку ліцензії на здійснення цієї діяльності.

Загальна частка іноземних юридичних осіб та іноземних громадян у статутному фонді страховика має не перевищу­вати 49 відсотків.

Предметом безпосередньої діяльності страховика може бути лише страхування, перестрахування і пов'язана з ними фінансова діяльність. Іншими видами діяльності страховик може займатися лише у випадках, передбачених чинним за­конодавством.

В Україні серед страхових об'єднань одне з перших місць займає Національна акціонерна страхова компанія "Оранта". Вона здійснює на території України: а) усі види державного обов'язкового страхування майна підприємств, організацій і громадян, добровільного особистого й майнового страхуван­ня, а також інші види державного обов'язкового страхування відповідно до чинного законодавства України; б) проведення запобіжної  та   інвестиційної  діяльності,   перестрахувальник операцій, утому числі в іноземній валюті; в) розвиток ділового співробітництва із страховими організаціями інших країн, ве­дення спільної страхової діяльності. З метою створення умов для конкуренції у сфері страхової діяльності та підвищення якості страхових послуг визнано за доцільне відмовитися від монополії держави на страхову справу. Отже, на страховому ринку в міру його формування діятимуть конкуруючі між собою державні, акціонерні, взаємні, кооперативні товарист­ва та асоціації, що мають право залучати до своєї діяльності страхові організації іноземного капіталу.

Страховики можуть утворювати спілки, асоціації та інші об'єднання для координації своєї діяльності, захисту інтересів своїх членів і здійснення спільних програм, якщо їх утворення не суперечить чинному законодавству України. Проте ці об'єднання не мають права безпосередньо займатися стра­ховою діяльністю.

Об'єднання страховиків діють на підставі статутів і набува­ють прав юридичної особи після їх державної реєстрації. Дер­жавна реєстрація об'єднань страховиків проводиться в порядку, передбаченому для реєстрації страховиків. Орган, що здійснює реєстрацію об'єднань страховиків, у десятиден­ний строк з дня реєстрації повідомляє про це Комітет у спра­вах нагляду за страховою діяльністю.

Страховики, яким дозволено займатися страхуванням відповідальності власників транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам, та за умовами, передбаченими міжнародними договорами України щодо зазначеного виду страхування, повинні утворити Моторне (транспортне) стра­хове бюро, яке є юридичною особою, що утримується за рахунок коштів страховиків.

Договори морського страхування із страхувальниками-резидентами і договори обов'язкового страхування пасажи­рів від нещасних випадків, що виникають під час морського перевезення, укладаються страховиками, які визнані такими відповідно до законодавства України, одержали у встановле­ному порядку ліцензії на здійснення цього виду страхування і є членами Морського страхового бюро. Морське страхове бюро координує діяльність страховиків у галузі страхування морських ризиків та представляє їх інтереси у міжнародних об'єднаннях страховиків. Утворення Морського страхового бюро та його державна реєстрація здійснюються в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України (частини 3 і 4 ст. 242 Кодексу торговельного мореплавства).

Для випадків авіаційного страхування передбачається створення Авіаційного страхового бюро (частини 2 і 3 ст. 103 Повітряного кодексу України).

З метою страхового захисту своїх майнових інтересів гро­мадяни та юридичні особи можуть створювати товариства взаємного страхування.

Страховики здійснюють страхову діяльність через стра­хових посередників — страхових агентів та брокерів.

Страхові агенти— громадяни чи юридичні особи, які діють від імені та за дорученням страховика і виконують частину його страхової діяльності (укладення договорів страхування, одержання страхових платежів, виконання робіт, пов'язаних з виплатами страхових сум і страхового відшкодування). Страхові агенти є представниками страховика і діють у його інтересах за комісійну винагороду на підставі договору із страховиком.

Страхові брокери — громадяни або юридичні особи, що за­реєстровані у встановленому порядку як суб'єкти підприєм­ницької діяльності та здійснюють посередницьку діяльність на страховому ринку від свого імені на підставі доручень страху­вальника чи страховика.

Страхові брокери зобов'язані повідомити Комітет у спра­вах нагляду за страховою діяльністю про свої наміри здійсню­вати посередницьку діяльність на страховому ринку за десять днів до початку цієї діяльності, а також надіслати копію свідоцтва про їхню реєстрацію як суб'єктів підприємницької діяльності.

Посередницька діяльність страхових брокерів від імені іно­земних страховиків на території України не допускається, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України.

Страхувальниками визнаються дієздатні громадяни або юридичні особи, які уклали із страховиками договори страху­вання свого майнового інтересу і вносять страхові платежі. Громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, мають право застрахувати себе або своє майно. Страхувальниками з майнового стра­хування, крім громадян, виступають кооперативи, орендні, колективні, приватні та інші підприємства. Державні організації страхують закріплене за ними майно лише у випадках, зазначених у законі.

Учасником зобов'язання за особистим страхуванням є за­страхована особа, в житті якої може трапитись подія, що породжує обов'язок страхової організації виплатити їй (чи в разі її смерті іншій особі) страхову суму.

Застрахованою особою може бути як сам страхувальник, так і інша фізична особа. В договорах страхування дітей, стра­хування до шлюбу та деяких інших страхувальниками можуть бути батьки або родичі, опікуни чи піклувальники, а застрахо­ваною особою — дитина, вік якої на день подачі страхуваль­ником заяви про страхування не може перевищувати певної кількості років. Страхувальники мають право при укладенні договорів страхування призначати громадян чи юридичних осіб для одержання страхових сум або страхового відшкоду­вання (вигодонабувачів), а також замінювати їх до настання страхового випадку. Це договори на користь третьої особи (ст. 160ЦК).

Наприклад, у договорі змішаного страхування життя зазна­чається особа, якій має бути виплачена страхова сума в разі смерті страхувальника в період дії договору. Проте якщо ця особа померла раніше або в один день зі страхувальником, страхова сума виплачується спадкоємцям страхувальника.

Страхові правовідносини виникають та існують за наяв­ності у страхувальника страхового інтересу, тобто тих імовір­них збитків, яких він може зазнати внаслідок настання певної страхової події (загибель майна, смерть чи втрата працездат­ності тощо). Страховий інтерес може бути не тільки у влас­ника майна, айв іншої особи, зокрема орендаря, зацікавле­ного у збереженні майна та відповідального за його цілість і схоронність.

Страховий ризик — це ймовірність настання певної події, у зв'язку з якою проводиться страхування.

Від ступеня ймовірності настання певної страхової події за­лежать розміри страхових внесків з конкретного виду страху­вання. Наприклад, страхові внески за договором змішаного страхування життя зростають у міру зростання віку страху­вальника на день подачі ним заяви про страхування, адже з віком збільшується ймовірність його смерті.

Страховий випадок — це передбачена законодавством або договором  подія, з  настанням якої виникає обов'язок страхової організації виплатити страхову суму чи страхове відшкодування страхувальникові або іншій третій особі. У мо­мент виникнення страхового зобов'язання сторонам не відо­мо, настане чи не настане страховий випадок (наприклад, загибель врожаю від засухи, граду тощо). Проте у разі неми­нучості настання події (наприклад, смерть страхувальника при змішаному страхуванні) сторони все одно не знають, коли саме вона настане. Однак це не означає, що договір страхуван­ня є угодою, укладеною з відкпадальною умовою (ч. 1 ст. 61 ЦК). У договорі страхування виникнення обов'язку страховика за­лежно від настання певної страхової події є неодмінною істот­ною умовою, що визначає суть страхування, тоді як відкла-дальна умова в інших угодах є випадковим елементом.

До страхових подій належать: травма, одержана страху­вальником внаслідок нещасного випадку, випадкове гостре отруєння недоброякісними харчовими продуктами, загибель тварини від транспортної події, закінчення строку за догово­ром змішаного страхування життя тощо.

Страховий платіж (внесок, премія) — плата за страхуван­ня, яку страхувальник зобов'язаний внести страховикові згідно з договором добровільного страхування або з умовами обов'язкового страхування.

Страховий тариф — ставка страхового внеску з одиниці страхової суми за певний період страхування. Страхові тари­фи при добровільній формі страхування обчислюються стра­ховиком самостійно. Конкретний розмір страхового тарифу визначається у договорі страхування за згодою сторін. Актами законодавства України про обов'язкове страхування встановлюються максимальні розміри страхових тарифів та мінімальні розміри страхових сум (ст. 9 Закону України "Про страхування").

Страхові внески страхувальник може сплачувати стра­ховикові одноразово (наприклад, у випадку страхування вихованців дитячих інтернатних закладів) чи періодичними платежами. За договорами особистого або майнового стра­хування внески сплачують громадяни: а) безготівковим шля­хом — через бухгалтерію підприємства або з рахунку по вкладу в ощадному банку; б) готівкою — сплатою грошей страховому агентові чи поштовим переказом. Розміри стра­хових платежів з окремих видів страхування залежать від страхової суми, строку страхування та інших обставин.

Страхова оцінка — це визначення вартості майна з метою його страхування. Так, страхова оцінка будівель, устаткуван­ня та іншого майна сільськогосподарських підприємств визначається за балансовою (інвентарною) вартістю за вира­хуванням амортизації. У межах страхової оцінки встанов­люється сума, на яку застраховано майно (страхова сума).

Страхова сума — встановлена законодавством чи догово­ром майнового страхування грошова сума, в межах якої страхова організація відповідно до умов страхування зобов'я­зана виплатити відшкодування при настанні страхового ви­падку. За договором особистого страхування страхова сума визначається за угодою сторін або в нормативному порядку. При страхуванні майна страхова сума встановлюється у межах вартості майна за цінами і тарифами, що діють на мо­мент укладення договору, якщо інше не обумовлено догово­ром страхування чи умовами обов'язкового страхування.

Страхове відшкодування (або забезпечення) — це грошо­ва сума, яку виплачує страховик за умовами майнового страхування при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник. Непрямі збитки вважа­ються застрахованими, якщо це передбачено договором страхування. Якщо майно застраховане у кількох страховиків і загальна страхова сума перевищує дійсну вартість майна, то страхове відшкодування, що виплачується усіма страховика­ми, не може перевищувати дійсної вартості майна. При цьому кожен страховик здійснює виплату пропорційно до розміру страхової суми за укладеним ним договором страхування.

Страхове відшкодування не може перевищувати страхову оцінку, оскільки вона визначає розмір страхового інтересу. Визначення розміру страхового відшкодування здійснюється за пропорційною системою чи за системою першого ризику.

За пропорційною системою страхове відшкодування здійснюється за формулою х : а = в : с, де х — сума страхо­вого відшкодування, а — сума збитків, в — страхова сума, на яку застраховано майно, с — страхова оцінка об'єкта. Отже, якщо майно застраховано на повну суму страхової оцінки, то всі збитки в межах цієї суми будуть повністю відшкодовані. Проте якщо його застраховано у частині страхової оцінки, то й збитки відшкодовуються частково, тобто у відсотковому відношенні страхової суми до страхової оцінки. Ця система діє при страхуванні сільськогосподарських культур та добровіль­ному страхуванні будівель.

За системою першого ризику збитки у межах страхової суми відшкодовуються страхувальникові повністю. Таким чином, ці збитки є тим "першим ризиком", який несе страхова організація. Збитки в тій частині, яка виходить за межі стра­хової суми, називаються "другим ризиком", що падає на стра­хувальника. За цією системою виплачується відшкодування при добровільному страхуванні домашнього майна і засобів транспорту.

Страховик має право перестрахувати частину ризику в іншої страхової організації. Перестрахування — це страху­вання одним страховиком на визначених договором умовах ризику виконання всіх або частини своїх обов'язків перед страхувальником у іншого страховика (перестраховика). Страховик, який уклав з перестраховиком договір про пере­страхування, залишається відповідальним перед страху­вальником у повному обсязі згідно з договором страхування.

З метою забезпечити повноту страхового фонду, прове­дення профілактичних заходів та виконання обов'язків перед страхувальниками страховики намагаються застрахувати якомога ширше коло об'єктів. Максимальна їх кількість, яка може бути охоплена страхуванням, називається страховим полем.

Навантаження страхової премії — частина страхового платежу, що її використовує страховик на покриття видатків по веденню справи.

Франшиза — визначена договором або умовами страху­вання частина збитків, яку страховик не відшкодовує страху­вальникові і яка припадає на страхувальника (наприклад, при страхуванні засобів транспорту).