§ 2. Розрахунки із застосуванням платіжних доручень

Розрахунки платіжним дорученням (банківський переказ) — най­більш поширена форма розрахунків. У деяких правовідносинах ви­користання такої форми розрахунків має пріоритетний характер. На­приклад, у відносинах з поставки товарів покупець оплачує товари з дотриманням порядку та форми розрахунків, що передбачаються договором. Якщо ж порядок та форма розрахунків не визначені в до­говорі, то розрахунки здійснюються платіжними дорученнями.

При здійсненні розрахунків із застосуванням платіжних доручень банк зобов’язується за дорученням платника за рахунок грошових коштів, розміщених на його рахунку в цьому банку, переказати певну грошову суму на рахунок визначеної платником особи (одержувача) у цьому чи в іншому банку у строк, встановлений законом або банків­ськими правилами, якщо інший строк не передбачений договором або звичаями ділового обороту (ч.1 ст. 1089 ЦК).

Із зазначеного випливають такі загальні ознаки: переказ здійсню­ється банком за рахунок коштів платника, що розміщені на його рахун­ку в цьому банку; переказ здійснюється банком на рахунок, вказаний платником; переказ здійснюється в строк, встановлений законом чи відповідно до нього, якщо сторони договору банківського рахунка не передбачили більш короткий строк виконання переказу.

Положення, що регулюють зазначений вид безготівкових розрахун­ків, застосовуються також до відносин, пов’ язаних із перерахуванням грошових коштів через банк особою, яка не має рахунка у цьому бан­ку, якщо інше не встановлене законом, банківськими правилами або не випливає із суті відносин. Прикладом таких відносин є відносини із безготівкового переказу юридичними та фізичними особами (рези­дентами та нерезидентами) на користь інших осіб коштів за рахунок готівкових коштів, прийнятих до каси банку^[12].

Зміст платіжного доручення та поданих разом з ним розрахункових документів та їх форма мають відповідати вимогам закону і встанов­леним відповідно до нього банківським правилам. Для здійснення переказу платник подає в банк доручення на бланку відповідної форми. Доручення вважається дійсним протягом десяти календарних днів з дати його виписування. Причому день оформлення платіжного до­ручення не враховується. Платіжне доручення за домовленістю сторін може мати паперову або електронну форму.

Відповідно до п. 1. 30 ст. 1 Закону «Про платіжні системи та пере­каз грошей в Україні» під платіжним дорученням розуміють розрахун­ковий документ, який містить доручення платника банку або іншої установи — члену платіжної системи, що його обслуговує, здійснити переказ визначеної в ньому суми грошей зі свого рахунка на рахунок отримувача. Згідно з Інструкцією № 22 платіжне доручення визнача­ється як розрахунковий документ, що містить письмове доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунка зазна­ченої суми коштів та її перерахування на рахунок отримувача. Із ви­щевказаного можна зробити висновок, що хоча ці поняття тотожні, однак поняття, що надається в Інструкції, є більш конкретизованим, тому що вимагає від платника надати доручення банку в письмовій, а не в будь-якій формі. Однак ч. 1 ст. 1090 ЦК передбачає також мож­ливість платника надавати доручення про списання коштів зі свого рахунка у формі електронного розрахункового документа. Платіжні доручення застосовуються в розрахунках за товарними і нетоварними платежами: перерахування грошових коштів з метою оплати товарів, робіт або послуг; у порядку попередньої оплати; повернення (надання) позики або кредиту та виплати відсотків по них; виплати податків та інших обов’язкових платежів у бюджеті; заробітної плати, пенсії, здій­снення інших грошових виплат.

Банк перевіряє заповнення реквізитів та відповідність вимогам Інструкції за зовнішніми ознаками. Він не має права робити виправ­лення у платіжному дорученні клієнта, якщо інше не встановлено за­коном або банківськими правилами (ч. 2 ст. 1090 ЦК).

Виконання платіжного доручення полягає в тому, що банк, який його прийняв, виконує обов’язок переказати (списати) з рахунка плат­ника суму, що вказана в дорученні, та перерахувати її банку, в якому відкритий рахунок отримувача коштів у встановлений строк. Таким чином, здійснюється виконання платіжного доручення в ситуації, коли банки, що обслуговують платника та отримувача коштів, пов’ язані кореспондентськими відносинами. В інших випадках, отримавши платіжне доручення, банк вправі залучити інші банки для виконання операцій щодо переказу грошових коштів на рахунок, визначений у до­рученні клієнта (ч. 2 ст. 1091 ЦК). Переведення грошей є прикладом абстрактного правочину, оскільки розрахунки проводяться незалежно від того, чи укладений між платником і одержувачем коштів договір.

Законом встановлений обов’язок негайно інформувати платника на його вимогу про виконання платіжного доручення (ч. 3 ст. 1091). У цьому випадку банк повинен оформити повідомлення про виконан­ня ним платіжного доручення. Однак порядок надання інформації може встановлюватися договором, оскільки не передбачається нормативни­ми актами. Тоді невиконання банком цього обов’язку вважатиметься порушенням договірних обов’язків та підставою для притягнення до цивільно-правової відповідальності.

Проведення розрахунків в іноземній валюті регламентується під- законними нормативними актами, наприклад, Положенням про оформ­лення та подання клієнтами платіжних доручень в іноземній валюті, заяв про купівлю або продаж іноземної валюти до уповноважених банків і інших фінансових установ та порядок їх використання, за­твердженим постановою правління НБУ від 05.03.2002 р. № 82 та ін.

Невиконання чи неналежне виконання платіжного доручення клі­єнта передбачає відповідальність банка на підставах та в розмірах, передбачених законом (ст. 1092 ЦК), тобто у разі невиконання чи не­належного виконання платіжного доручення клієнта банк, що виступає у ролі боржника по зобов’язанню, що виникло з цього доручення, по­винен відшкодувати платникові (кредитору) всі завдані збитки, відпо­відно до ЦК, Закону «Про платіжні системи та переказ грошей в Укра­їні» та умов договору.