Печать
PDF

Глава 54 Кредитний договір

Posted in Гражданское право - Цивільне право: т.2 (В.І.Борисова та ін.)

 

Глава 54 Кредитний договір

 


§ 1. Поняття та загальна характеристика кредитного договору

§ 2. Елементи та умови кредитного договору

§ 3. Права та обов’язки сторін за кредитним договором

 

 

§ 1. Поняття та загальна характеристика кредитного договору


При здійсненні своєї діяльності більшість суб’єктів підприємництва постійно або періодично відчувають дефіцит грошових коштів, які їм необхідні для різноманітних цілей (наприклад, закупівлі товарів, роз­ширення власного виробництва тощо). Одним із дієвих способів ви­рішення вказаної проблеми є залучення сторонніх позикових ресурсів як у грошовій, так і в натуральній формі, що надає можливість суб’єктам значно підвищити ефективність своєї діяльності. Потребу в запозичен­ні відчувають також і фізичні особи — споживачі, які за рахунок таких коштів одержують можливість придбавати в порядку кредитування речі побутового, сімейного або особистого призначення, не маючи при цьому можливості на момент одержання таких речей у власність опла­тити їх вартість у повному розмірі.

Кредит як узагальнююча правова категорія поділяється на грошо­вий та комерційний. Класичний грошовий кредит, який опосередкова­ний договорами позики та кредиту, являє собою передачу грошей або інших замінних речей у власність боржнику під зобов’язання наступ­ного повернення еквівалентної кількості грошей або речей. Комерцій­ний кредит — це просто відстрочення виконання будь-якого обов’язку за основним договором (купівлі-продажу, підряду тощо). Звичайно, на відміну від грошового кредиту комерційний кредит похідний від основ­ного зобов’язання і по суті є однією з умов його виконання[1].

Найбільш поширеною формою грошового кредиту є банківський кредит, яким згідно зі ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність[2]» від 07.12.2000 р. визнається будь-яке зобов’язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов’язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашен­ня боргу, яке надано в обмін на зобов’ язання боржника щодо повер­нення заборгованої суми, а також на зобов’язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми. Відповідно до ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик віднесено до кредитних операцій, які належать до виключно банківських операцій, здійснюва­ти які в сукупності дозволяється тільки юридичним особам, які мають банківську ліцензію[3].

Близьким до банківського є фінансовий кредит — кошти, які на­даються у позику юридичній або фізичній особі на визначений строк та під процент[4]. Надання коштів у позику, в тому числі на умовах фі­нансового кредиту, належить до фінансових послуг[5]. Банківський кредит є різновидом фінансового. Проте останній, на відміну від бан­ківського, може надаватись, крім банків, також і небанківськими фі­нансовими кредитними установами (наприклад, кредитними спілка ми[6]). У деяких прямо передбачених законом випадках надавати фінан­сові кредити можуть також і некредитні фінансові установи (наприклад, страховики[7]).

Певні особливості правового регулювання має комерційний кре­дит, які полягають у тому, що він надається не за окремим цивільно- правовим договором (наприклад, кредитним), а в межах іншого дого­вірного зобов’язання з передачі товарів, виконання робіт або надання послуг. Так, згідно зі ст. 1057 ЦК договором, виконання якого пов’язане з переданням у власність другій стороні грошових коштів або речей, які визначаються родовими ознаками, якщо інше не встановлено за­коном, може передбачатися надання кредиту як авансу, попередньої оплати, відстрочення або розстрочення оплати товарів, робіт або послуг (комерційний кредит). Зміст зобов’язання, пов’язаного із комерційним кредитуванням, складають дії однієї сторони щодо передачі у власність другій стороні грошових коштів або речей, які визначаються родовими ознаками, взамін на вчинення другою стороною дій з передачі товарів, виконання робіт або надання послуг.

Комерційне кредитування може мати місце як з боку продавця (від­строчення або розстрочення платежу), так і з боку покупця товарів, робіт, послуг (аванс, попередня оплата). Так, відповідно до ст. 693 ЦК договором купівлі-продажу на покупця може покладатися обов’язок здійснення попередньої оплати товару, тобто часткової або повної оплати до його передання продавцем. У даному випадку має місце кредитування продавця. Договором купівлі-продажу також може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстро­ченням платежу (ст. 694 ЦК). При цьому здійснюється кредитування покупця[8]. Суб’єктами відносин з комерційного кредитування можуть бути будь-які фізичні або юридичні особи.

Незважаючи на особливість комерційного кредиту, до нього за­стосовуються відповідні положення про кредит та позику, якщо інше не встановлено положеннями про договір, з якого виникло відповідне зобов’язання, і не суперечить суті такого зобов’язання. Виходячи з оплатної природи кредитного договору, комерційний кредит має оплатний характер у вигляді сплати процентів. Так, на суму поперед­ньої оплати за договором купівлі-продажу ч. 3 ст. 693 ЦК передбачено нарахування процентів. Проте не завжди ЦК передбачає оплатність комерційного кредиту. Договором купівлі-продажу може бути перед­бачений (а не обов’язково передбачається) обов’язок покупця сплачу­вати проценти на суму, що відповідає ціні товару, проданого в кредит, починаючи від дня передання товару продавцем (абз. 2 ч. 5 ст. 694 ЦК). Якщо сторони не обумовили сплату покупцем процентів, то він зобов’язується сплатити продавцеві лише ціну товару. У цьому комер­ційний кредит відрізняється від кредиту товарного, який завжди є оплатним. Суть товарного кредиту полягає в тому, що одна сторона передає у власність другій стороні товари (роботи, послуги) на умовах договору, який передбачає відстрочення кінцевого розрахунку на ви­значений строк та під процент. Він передбачає передання права влас­ності на товари (результати робіт, послуг) покупцеві (замовнику) у момент підписання договору або в момент фізичного отримання товарів (робіт, послуг) таким покупцем (замовником) незалежно від часу погашення заборгованості[9]. Другою відмінністю між комерційним і товарним кредитом є те, що останній має більш вузьку сферу засто­сування — передача товару на умовах відстрочення кінцевого розра­хунку, тоді як на умовах комерційного кредитування може передбача­тися, крім вказаного, також і розстрочення оплати товарів, робіт або послуг, аванс або попередня оплата.

Правовою формою, що опосередковує відносини сторін, пов’ язані з наданням фінансового кредиту[10], є відповідний кредитний договір, легальне визначення якого міститься у ст. 1054 ЦК, згідно з ч. 1 якої за кредитним договором банк або інша фінансова установа (креди- тодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичаль­никові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичаль­ник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитний договір розглядається як різновид договору позики, а тому, якщо інше не встановлено правилами про кредит і не випливає із суті кредитного договору, до відносин за кредитним договором за­стосовуються положення про договір позики. Ураховуючи наведене, до кредитного договору субсидіарно можуть застосовуватись правила, передбачені § 1 гл. 54 ЦК, присвячені правовому регулюванню дого­вору позики (ч. 2 ст. 1054 ЦК), зокрема, щодо наслідків порушення позичальником договору позики (ст. 1050 ЦК), забезпечення виконан­ня зобов’язання позичальником (ст. 1052 ЦК) та деякі інші.

У той же час частина правових норм, що регулюють відносини по­зики, в силу специфіки кредитного договору не можуть бути застосова­ні до нього. Так, по-різному визначаються в кредитному договорі та договорі позики суб’єктний склад та предмет договору (ч. 1 ст. 1046, ч. 1 ст. 1054 ЦК). Відрізняються також момент набрання чинності (ч. 2 ст. 1046, ч. 1 ст. 1054 ЦК), форма (ст. 1047, ст. 1055 ЦК), умови надання коштів (ст. 1048, ст. 10561 ЦК), можливість односторонньої відмови у наданні або одержанні кредиту (ст. 1056 ЦК), заборона збільшення процентної ставки за кредитним договором (ч. 2 ст. 10561 ЦК). До кри­теріїв, що дозволяють розмежувати вказані договори, зокрема, можна віднести: по-перше, коло суб’єктів. Позика може надаватись будь-якими особами (у разі надання її за рахунок власних коштів); кредит надається лише банками та/або іншими фінансовими установами. По-друге, пред­мет договору. Позика може надаватись грошовими коштами або іншими речами, визначеними родовими ознаками; кредит — лише грошима. По-третє, платність договору. Позика може бути як процентною, так і безпроцентною; кредит завжди передбачає сплату процентів. По-четверте,статус наданих коштів. Так, важливою ознакою кредитної операції є те, що вона здійснюється за рахунок залучених коштів.

Кредитний договір має консенсуальний характер, оскільки на відміну від договору позики набирає чинності з моменту, коли сторони в належній формі досягли згоди з усіх його істотних умов (ч. 1 ст. 638 ЦК). Це надає кредитному договору значних переваг порівняно з договором позики, який у силу своєї реальності не передбачає обов’ язку позико­давця передати позичальнику суму позики і відповідно позичальник не вправі вимагати від позикодавця такої передачі, що особливо не­зручно при здійсненні підприємницької діяльності. Особливістю кон- сенсуальної природи кредитного договору є те, що законом допуска­ється одностороння відмова від надання або одержання кредиту за вже укладеним договором[11].

Виходячи зі своєї консенсуальної природи, кредитний договір є двостороннім, оскільки правами й обов’язками наділені обидві сто­рони (ч. 3 ст. 626 ЦК). Він, на відміну від договору позики, є завжди оплатним, оскільки позичальник за одержаний кредит сплачує креди- тодавцю проценти[12]. Проценти нараховуються у вигляді відсотків на основну суму заборгованості або фіксованих сум з моменту надання кредиту позичальнику (зарахування на його рахунок). Розмір процен­тів та порядок їх сплати мають бути передбачені кредитним договором (ч. 1 ст. 1056[13] ЦК). На формування розміру процентів впливає ціла низка факторів, як-от: кредитний ризик1, наявність забезпечення, попит і пропозиція, які склалися на кредитному ринку, строк користування кредитом, розмір облікової ставки й інші фактори. Крім указаних, на розмір процентної ставки може впливати також і маржа (банківська маржа), тобто винагорода кредитодавця. Розмір (ставка) процентів, за деяким винятком, не може бути нижчим встановленого мінімуму. Без­процентні кредити є винятком із природи кредитування, а тому надан­ня безпроцентних кредитів дозволяється лише у випадках, прямо пе­редбачених законом.

У разі встановлення кредитодавцем умов кредитного договору у формулярах або інших стандартних формах, коли позичальник не вправі запропонувати свої умови договору, а лише може приєднатись до запропонованого договору в цілому, кредитний договір набуває рис договору приєднання (ст. 634 ЦК).

При наданні споживчого кредиту до договорів із споживачами застосовуються положення законодавства про захист прав споживачів, зокрема положення про несправедливі умови в договорах[14], перелік яких не є вичерпним.