§ 4. Право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис)

У випадку виникнення у особи необхідності використання чужої земельної ділянки для сільськогосподарських потреб їй надається право землекористування, яке може відчужуватися або передаватися у порядку спадкування.

Право користування чужою земельною ділянкою для сільськогос­подарських потреб (емфітевзис) виникає на підставі договору між її власником і особою, яка виявила бажання користуватися нею (земле­користувачем). Строк названого договору нормативно не визначений і тому встановлюється за домовленістю сторін. Разом з тим строк до­говору про надання права користування земельною ділянкою держав­ної або комунальної власності не може перевищувати 50 років (ч. 1 ст. 408 ЦК). Виходячи з призначення земельної ділянки, він укладаєть­ся на довгостроковий період. Якщо такий договір укладено без визна­чення строку його дії, кожна із сторін може відмовитися від договору, попередньо попередивши про це іншу сторону не менш як за один рік. За загальним правилом, цей договір є оплатним.

Власниками і землекористувачами можуть бути як юридичні, так і фізичні особи. Юридичні особи є учасниками цих відносин, як пра­вило, у випадках, коли вони здійснюють підприємницьку діяльність у сфері сільськогосподарського виробництва у формі селянського (фер­мерського) господарства або в інших визначених законодавством ор­ганізаційно-правових формах.

Актами цивільного законодавства визначаються права та обов’язки як власника, так і землекористувача.

Власник земельної ділянки має право: вимагати від землекорис­тувача її цільового використання (призначення використання земельної ділянки визначається у договорі між власником і землекористувачем); одержувати плату за користування нею. Розмір такої плати, її форма (грошова чи натуральна), умови, порядок та строки її виплати встанов­люються договором.

При цьому власник земельної ділянки не повинен перешкоджати землекористувачеві у здійсненні його прав.

Землекористувач має право: використовувати земельну ділянку для сільськогосподарських потреб у повному обсязі з урахуванням її призначення; якщо інше не передбачене законом, самостійно вико­ристовувати земельну ділянку у цілях, для яких вона надана; вико­ристовувати для особистих потреб загальнопоширені корисні копалини (вода, глина, пісок), а також водоймища, які розташовані у межах зе­мельної ділянки; за погодженням із власником земельної ділянки ро­бити запруди, здійснювати гідромеліоративні роботи, заходи запобі­гання ерозії ґрунтів; на відчуження права користування земельною ділянкою, якщо інше не встановлено законом.

Землекористувач зобов’язаний: своєчасно і відповідно до визна­чених договором умов вносити плату за користування земельною ді­лянкою; у випадках, визначених законом, сплачувати інші платежі (зокрема, земельний податок); здійснювати комплекс заходів щодо збереження родючості земель та забезпечення екологічної безпеки; ефективно використовувати земельну ділянку відповідно до її цільо­вого призначення, підвищувати її родючість, застосовувати природо­охоронні технології виробництва, утримуватися від дій, які можуть призвести до погіршення екологічної ситуації (ч. 3 ст. 40 ЦК); не до­пускати порушення прав та законних інтересів власників і володільців сусідніх земельних ділянок.

Право на користування земельною ділянкою для сільськогосподар­ських потреб, якщо інше не встановлено законом, є відчужуваним. Так, зокрема, законом прямо передбачено, що право користування земельною ділянкою державної або комунальної власності для сіль­ськогосподарських потреб не може бути відчужено її землекористува­чем іншим особам, внесено до статутного фонду, передано у заставу (ч. 3 ст. 407 ЦК). У разі відчуження власнику надається переважне перед іншими особами право на його придбання за оголошеною ціною та на інших рівних умовах. Про намір продати право користування чужою земельною ділянкою землекористувач зобов’ язаний письмово повідомити її власника. Якщо протягом місяця власник не надішле письмової згоди на придбання права користування земельною ділян­кою, землекористувач має право продати його будь-якій особі. Пору­шення права переважної купівлі права користування земельною ді­лянкою призводить до застосування наслідків, які визначені законо­давством для випадків порушення переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності (ст. 362 ЦК).