Глава 15 Строки та терміни в цивільному праві. Позовна давність

§ 1. Поняття і обчислення строків

§ 2. Види цивільно-правових строків та термінів

§ 3. Поняття, значення, види і межі дії строків позовної давності

§ 4. Початок перебігу, зупинення і перерив строків позовної давності

§ 5. Поновлення строків позовної давності. Наслідки спливу строків позовної давності

 

§ 1. Поняття і обчислення строків

У сфері цивільно-правових відносин час відіграє надзвичайно важливу роль. Часові зв’язки відображаються не тільки конкретними датами (наприклад, 20 днів), а й такими поняттями, як «давність», «своєчасно», «негайно», «строк», що досить часто включаються у зміст цивільно-правових норм^[1]. Якщо у ЦК УРСР 1963 р. близько 200 статей містили часові поняття, то у новому ЦК кількість правових норм, що містять часові поняття, збільшилась у декілька разів. Цивільне законо­давство надає важливе значення часовим категоріям, майже третина статей ЦК має ті чи інші темпоральні особливості, не кажучи вже про значну кількість строків, термінів, інших часових категорій, які вста­новлені окремими законами, підзаконними нормативними актами, адміністративними актами, договорами учасників цивільних право­відносин, судовими рішеннями. Різноманітність джерел встановлення цих категорій обумовлює багатофункціональний характер строків та термінів. Окремі з них визначають час виникнення, зміни чи припи­нення цивільних прав і обов’язків, інші визначають часові межі їх здійснення, наступні надають учасникам цивільних правовідносин необхідний час для захисту порушених прав і інтересів. Не можна нех­тувати і практичним аспектом строків і термінів, який особливо зрос­тає у договірних відносинах. Наприклад, законодавець в окремих ви­падках ставить форму відповідного договору в залежність від строку його дії. Так, згідно зі статтями 793, 794 ЦК України (із змінами, вне­сеними Законом України від 20 грудня 2006 р. № 501-V^[2]) договір най­му будівлі або іншої капітальної споруди (її частини) строком на три роки і більше укладається в письмовій, нотаріально посвідченій формі і підлягає державній реєстрації. Це правило поширюється і на договір­ні відносини з позички вказаних об’єктів (ч. 3 ст. 828 ЦК). Від строку виконання робіт за договором підряду залежить порядок оплати цих робіт (ст. 854 ЦК України). Тобто в наведених випадках закон встанов­лює строки дії прав та обов’язків. Законодавцем визначаються й різні наслідки закінчення того чи іншого строку. Наприклад, закінчення строку дії довіреності тягне за собою припинення представництва за нею (п. 1 ч. 1 ст. 248 ЦК України); сплив позовної давності, про за­стосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України); пропуск кредиторами спадкодавця строку для пред’явлення претензій до спадкоємців призводить до по­збавлення права вимоги (ч. 4 ст. 1281 ЦК України). Цей перелік за необхідності можна продовжувати.

Серед часових категорій в цивільному праві провідне значення відіграють строки та терміни.

Строком є певний період у часі, зі спливом якого пов’язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов’язана дія чи подія, що має юридичне значення. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати. Межу між цими поняттями може бути проведено лише з певною мірою умовності. По-перше, на від­міну від терміну, строку властива тривалість; по-друге, строки містять у собі початковий і кінцевий терміни, що відмежовують їх у часі. Тоб - то будь-який строк повинен бути довшим, ніж термін. Крім того, фізич­на (астрономічна) тривалість терміну, на відміну від строку, не має юридичного значення в силу його короткості. Таким чином, розме­жування строків та термінів може бути проведене за такими напряма­ми: за довжиною, за юридичним значенням тривалості, за можливістю вимірювання (строк — це відстань від початкового та кінцевого мо­ментів). Невипадково перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов’язано його початок (ст. 253 ЦК).

Проблема визначення місця строків у системі юридичних фактів не знайшла в юридичній літературі одностайного вирішення. Настан­ня або закінчення певного проміжку часу не залежить від волі і свідо­мості людей, тому більшість учених відносять строки до юридичних фактів, що мають назву подій. Зокрема, на думку О. О. Красавчикова, строки — особлива група абсолютних юридичних подій, які не обу­мовлені в своєму виникненні і дії вольовою діяльністю людей^[3].

Утім, зважаючи на те що нерідко певні проміжки часу (строки) встановлюються з волі людей, наприклад, сторони передбачають у до­говорі найму (оренди) строк його дії, В. П. Грибанов зазначив, що строки в системі юридичних фактів цивільного права посідають само­стійне місце поряд з юридичними подіями і юридичними діями та за своїм характером становлять щось середнє між ними^[4].

Однак, беручи до уваги наведене законодавче визначення строків та термінів, слід дійти висновку, що вони взагалі не є юридичними фактами, оскільки юридичними є не строки та терміни самі по собі, а певний зв’язок між ними та наслідками їх встановлення, початку (настання) чи закінчення.

Як влучно зазначає з цього приводу В. В. Луць, цивільно-правові строки є темпоральною формою руху цивільних правовідносин, фор­мами існування суб’єктивних прав і обов’язків, що становлять їх зміст. Строки не можна віднести ні до дій, ні до подій, ні до самостійного різновиду юридичних фактів, оскільки вони є темпоральною формою існування обставин реальної дійсності^[5]. Вказане дає підстави ствер­джувати, що строки, як і терміни, взагалі не можуть включатися до системи юридичних фактів, оскільки вони являють собою розташу­вання у часі (тривалість) юридичних фактів щодо один одного.

Цивільне законодавство встановлює спеціальні правила початку перебігу та закінчення строку. Будь-який строк завжди починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання по­дії, з якою пов’язано його початок, а закінчення строку залежить від виду його визначення. Строк, визначений роками, спливає у відповід­ний місяць чи число останнього року строку, визначений місяцями — у відповідне число останнього місяця строку, визначений тижнями — у відповідний день останнього тижня строку. Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений законом, днем закінчення строку є перший за ним ро­бочий день.

Стаття 253 ЦК нічого не говорить про початок перебігу строку, вста­новленого у годинах або у годинах і хвилинах. Гадаємо, цю прогалину в темпорально-правовому регулюванні слід усунути шляхом застосуван­ня вказаної норми за аналогією. Тобто строк, встановлений у годинах та хвилинах, починається з моменту початку наступної години (хвилини) після відповідної години (хвилини), з якою пов’язується початок строку, якщо сторони у договорі не зафіксували більш точно початок перебігу такого строку^[6] . У тому випадку, коли сторони у договорі обрали інші оди­ниці часу, початок їх перебігу також починається з наступної одиниці.

Будь-який строк характеризується не тільки початковим, а й кінцевим моментами. Загальні правила визначення кінцевого моменту строку вміщені законодавцем у ст. 254 ЦК України, яка є логічним продовжен­ням ст. 253 ЦК України. Так, строк, визначений роками, спливає у відпо­відний місяць та число останнього року строку. Беручи до уваги, що день, з яким пов’язується початок перебігу строку, при обчисленні не враховується, початковий та кінцевий дні строку збігаються.

Іноді важливе значення має питання про те, в який момент остан­нього дня припиняється перебіг строку. Як уже було зазначено, за за­гальним правилом ці дії можна вчинити до 24 години останнього дня строку. Але як бути в ситуації, коли дії повинні здійснюватися в орга­нізації, що має певний режим роботи? У такому разі строк закінчуєть­ся в той час, коли в організації припиняються за встановленими пра­вилами відповідні операції. Вказане передусім стосується банків та інших фінансових установ. Письмові заяви і повідомлення, здані до установи зв’язку (передані іншими відповідними засобами зв’язку) до закінчення останнього дня строку, вважаються такими, що здані своє­часно, хоч до адресата вони дійшли після спливу строку. Такий порядок поширюється на строки позовної давності, оскарження судових рішень, вчинення інших процесуальних дій (ст. 70 ЦПК).