Глава 71 ПОЗИКА. КРЕДИТ. БАНКІВСЬКИЙ ВКЛАД

Параграф 1. Позика

Параграф 2. Кредит

Параграф 3. Банківський вклад

Параграф 1. Позика

Стаття 1046. Договір позики

1. За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики — це угода, за якою одна особа (позикодавець) передає іншій особі (позичальникові) безоплатно або за певну винагороду у власність гроші або речі, визначені родовими ознаками; позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів або рівну кількість речей того ж роду і якості. Сторонами договору позики можуть бути будь-які суб'єкти цивільного права — дієздатні громадяни, юридичні особи, держава та інші публічні утворення. Обмеження відносно можливості бути позикодавцем встановлено для установ, які не мають права розпоряджатися закріпленим за ними майном.

Слід враховувати, що надання грошових коштів у позику юридичними особами є фінансовою послугою відповідно до Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12 червня 2001 р. Згідно Закону, тільки юридична особа, яка має статус фінансової установи, має право здійснювати діяльність із систематичного надання грошових позик. Якщо така особа надає гроші в позику за рахунок залучених коштів, вона повинна мати відповідну ліцензію. До фінансових установ, згідно вказаного Закону, належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди, а також компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг.

Предметом договору позики можуть бути гроші або речі, визначені родовими ознаками. Речі, обмежені в обороті, можуть виступати в якості предмета договору позики, якщо сторони договору належать до кола учасників обороту, що мають дозвіл на здійснення правочинів з такими речами. Речі повинні бути взаємозамінними і споживаними, наприклад, продукти харчування, будівельні матеріали тощо. Однак найчастіше предметом договору позики є саме гроші. За загальним правилом, встановленим статтею 524 цього Кодексу, зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України -гривні. Але сторони, укладаючи договір позики в письмовій формі і виражаючи суму договору в гривнях, можуть визначити її грошовий еквівалент в іноземній валюті (див. ст. 524 ЦК та коментар до неї).

Договір позики належить до реальних договорів і, отже, вважається укладеним з моменту передання грошей або речей. Обов'язки з договору позики виникають тільки для однієї сторони — позичальника. Отримавши у власність передані йому позикодавцем гроші або речі, позичальник стає зобов'язаним повернути позикодавцю таку ж суму грошей або рівну кількість речей такого ж роду і якості.

Договір позики може бути строковим, тобто таким, що передбачає конкретний строк повернення отриманого позичальником майна, або безстроковим, якщо строк виконання позичальником його зобов'язання не визначений або визначений моментом витребування. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором (див. коментар до ст. 1049 ЦК).

Договір позики може бути платним або безоплатним. Позикодавець має право на отримання з позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Безоплатним договір позики вважається: 1) якщо його предметом є речі, визначені родовими ознаками та 2) коли він укладений між фізичними особами на суму, яка не перевищує п'ятдесятикратного розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян і не пов'язаний із здійсненням підприємницької діяльності хоча б однією із сторін (див. ст. 1048 ЦК та коментар до неї).

Стаття 1047. Форма договору позики

1. Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, — незалежно від суми.

2.  На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до частини 1 статті, що коментується, договір позики може укладатися як в усній, так і в простій письмовий формі. Нотаріальна форма не є обов'язковою для договорів позики, однак вона може бути надана договору за бажанням сторін.

Частина перша статті, що коментується, встановлює письмову форму для договорів позики: 1) сума яких перевищує не менш як у десять разів встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян та 2) у випадках, коли позикодавцем є юридична особа. Розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян може встановлюватися законами або постановами Верховної Ради України, указами Президента України та актами Кабінету Міністрів України. Вимога щодо надання письмової форми договору позики, в якому позикодавцем є юридична особа, цілком відповідає правилам ст. 208 цього Кодексу, згідно з якою правочини між фізичною та юридичною особою повинні бути вчинені у письмовій формі.

У всіх інших випадках договір позики може бути укладений в усній формі.

Договір позики в письмовій формі може бути укладений як шляхом складання одного документа, так і шляхом обміну листами, телеграмами, за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку (ч.І ст. 207 ЦК). На практиці сторони часто не дотримують письмову форму, а обмежуються складанням позичальником боргового документа — розписки і передачею її позикодавцеві. Однак слід мати на увазі, що розписка не є письмовою формою договору позики і не замінює її. Згідно частини другої статті, що коментується, розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей, є лише борговим документом, що підтверджує укладання договору позики. Розписка або інший документ (акт приймання-передачі, рахунок-фактура на товари тощо), якщо вони знаходяться у позикодавця, засвідчують факт отримання грошей або речей позичальником.

Боргові документи повинні підтверджувати дві обставини: по-перше, факт отримання боржником грошей або речей, їх кількість, рід та якість, по-друге, волевиявлення боржника у певний строк — точно визначений чи визначений моментом витребування — повернути речі. Обов'язковим реквізитом боргового документа є власноручний підпис боржника (позичальника) чи його уповноваженого представника, а факультативними — дата, місце видачі, вказівка про свідків тощо.

Недодержання сторонами обов'язкової письмової форми договору позики не є наслідком його недійсність, а лише ускладнює його підтвердження. Якщо договір позики повинен був укладатися у письмовій формі і її не було додержано, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків (див. ст. 1051 ЦК). Утім, відповідно до статті 218 ЦК, факт укладання договору позики може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами.

Стаття 1048. Проценти за договором позики

1.  Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

2.  Договір позики вважається безпроцентним, якщо:

1) він укладений між фізичними особами на суму, яка не перевищує п'ятдесятикратного розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, і не пов'язаний із здійсненням підприємницької діяльності хоча б однією із сторін;

2)  позичальникові передані речі, визначені родовими ознаками.

Договір позики може бути сплатним або безоплатним. Відносини позики вважаються сплатними, якщо їх безоплатний характер прямо не встановлений цим Кодексом, іншими актами законодавства або конкретним договором. Відсутність у договорі умови про винагороду не означає, що договір є безоплатним. Винагорода для позикодавця встановлюється у формі процентів від суми, яка надається у позику.

Якщо розмір процентів у договорі не визначений, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Облікова ставка Національного банку України — це один з монетарних інструментів, за допомогою якого Національний банк установлює для суб'єктів грошово-кредитного ринку орієнтир щодо вартості залучених і розміщених грошових коштів. Облікова ставка є найнижчою серед процентних ставок Національного банку і є орієнтиром вартості грошових коштів.

Проценти за договором позики можуть сплачуватися позикодавцем в будь-якому погодженому сторонами порядку (у тому числі й однократно), а якщо такий порядок сторонами не визначений, проценти повинні сплачуватися щомісяця, причому до дня фактичного повернення грошових коштів.

Частина друга статті, що коментується, встановлює випадки, коли договір позики вважається безпроцентним, і отже відносини позики є безоплатними. Безпроцентним вважається договір позики, укладений на суму, яка не перевищує п'ятдесятикратного розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян між фізичними особами, не у зв'язку із здійсненням ними підприємницької діяльності, а також договір позики, предметом якого є речі, визначені родовими ознаками.

Стаття 1049. Обов'язок позичальника повернути позику

1. Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

2. Позика, надана за договором безпроцентної позики, може бути повернена позичальником достроково, якщо інше не встановлено договором.

3. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Договір позики — це односторонній договір, оскільки обов'язки виникають лише у однієї сторони — позичальника, а права — лише у позикодавця. На позичальника покладається обов'язок повернути позикодавцю грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такої самої якості та такого самого роду, що були передані йому позикодавцем, та сплатити винагороду (проценти), якщо договір не є безпроцентним. Позикодавцеві належить право вимагати від позичальника повернення позики та сплати винагороди (якщо договір не є безпроцентним).

Позичальник повинен повернути позикодавцю предмет позики у строк та в порядку, що встановлені договором. Так, наприклад, у договорі можуть передбачатися час і місце повернення, особа, якій треба повернути позику. За загальним правилом, відповідно до статті 532 ЦК, якщо місце виконання грошового зобов'язання не встановлене у договорі, виконання проводиться за місцем проживання кредитора (позикодавця), а якщо позикодавцем є юридична особа, — за її місцезнаходженням на момент виникнення зобов'язання. Якщо позикодавець на момент виконання зобов'язання змінив місце проживання (місцезнаходження), на нього покладається обов'язок сповістити про це позичальника (див. ст. 532 ЦК і коментар до неї). При відсутності в договорі умови щодо строку повернення позики або визначення строку моментом пред'явлення вимоги, позичальник повинен повернути гроші або речі протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це. Сторони в договорі можуть встановити інші умови повернення позики, якщо строк повернення не визначений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Дострокове повернення позики допускається лише за договором безпроцентної позики. Це положення пов'язане з тим, що при достроковому поверненні грошових коштів за сплатним договором позикодавець позбавляється частини свого прибутку у вигляді процентів за користування грошовими коштами. Сторони можуть прямо встановити в договорі неприпустимість дострокового повернення позики незалежно від того, нараховуються проценти чи ні.

Позика вважається повернутою з моменту фактичного передання речей, визначених родовими ознаками, позикодавцеві (із рук в руки) або з моменту зарахування грошових коштів, що позичалися, на банківський рахунок позикодавця. Отже, моментом повернення позики не можна вважати, наприклад, момент списання банком відповідної суми з рахунку позичальника або момент надходження грошових коштів на кореспондентський рахунок банку, що обслуговує позикодавця. Якщо договір позики є сплатним, його належне виконання передбачає також оплату в повному обсязі процентів за користування грошовими коштами.

Відповідно до загального правила на кредитора (позикодавця) покладається обов'язок підтвердити прийняття виконання. Але цей обов'язок не перетворює договір позики у двосторонній. Позикодавець, як кредитор, повинен видати позичальнику розписку в отриманні виконання або повернути отриманий при укладенні договору борговий документ (наприклад, розписку позичальника). У разі неможливості повернення боргового документа позикодавець повинен вказати про це у розписці, яку він видає. У разі відмови позикодавця повернути борговий документ або видати розписку позичальник має право затримати виконання зобов'язання, при цьому кредитор (позикодавець) вважається таким, що прострочив (див. ст. 545 ЦК і коментар до неї).

Стаття 1050. Наслідки порушення договору позичальником

1.  Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549—552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

2.  Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

У випадку, коли позичальник своєчасно, тобто у строк, встановлений договором або законом (ст. 1049 ЦК), не повернув суму позики, на нього покладається обов'язок сплатити суму позики з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, проценти за користування сумою позики, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Нарахування двох різновидів процентів здійснюється кумулятивне, шляхом складання процентів за користування сумою позики та процентів від простроченої суми (проценти відповідальності). Розмір відповідальності позичальника за прострочення визначається у розмірі трьох процентів річних від суми позики, нарахованих від дня, коли сума позики повинна була бути поверненою, до дня її фактичного повернення позикодавцю незалежно від сплати процентів, передбачених у договорі позики. Проценти як форма відповідальності нараховуються на суму позики (основного боргу) без врахування вже нарахованих процентів за користування основним капіталом, якщо в договорі не встановлено інше. Договором може бути встановлений інший розмір процентів за прострочення повернення суми позики та процентів за користування.

Якщо позичальником прострочене повернення позики, предметом якої є визначені родовими ознаками речі, на нього покладається обов'язок сплатити позикодавцеві неустойку у вигляді штрафу або пені. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежне виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Слід мати на увазі, що проценти на неустойку не нараховуються, а сплата (передання) неустойки не звільняє боржника (позичальника) від виконання свого обов'язку в натурі.

Якщо договором позики встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини (однократне прострочення) позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 ЦК. Це означає, фактично, що умова про розстрочення втрачає силу. З цього ж моменту також становиться можливим нарахування на суму, що залишилася, процентів від простроченої суми. Крім того, позикодавець має право отримати винагороду за надання предмету позики у користування у вигляді процентів. Розмір процентів визначається згідно ст. 1048 ЦК. Зазначене стосується лише відносин позики, де предметом виступають грошові кошти, оскільки позика речей, визначених родовими ознаками, є безпроцентною.

Стаття 1051. Оспорювання договору позики

1. Позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.

Договір позики вважається укладеним з моменту передання грошей або речей. Сам по собі факт підписання сторонами тексту договору, без передачі грошей або речей, не породжує у майбутнього позичальника обов'язку повернути обумовлену угодою суму грошей або кількість визначених родовими ознаками речей. З метою захисту позичальника від недобросовісного позикодавця в статті, що коментується, закріплене право позичальника оспорювати договір позики на підставі того, що гроші або речі насправді не були отримані ним або були отримані у меншій кількості, ніж це вказано в договорі. Оспорювання договору позики здійснюється у судовому порядку, при цьому позичальником можуть бути використані будь-які докази (свідчення свідків, письмові докази, засоби аудіо -, відеозапису та інші докази). У випадку, коли договір позики повинен бути укладений в письмовій формі (див. статтю 1047 ЦК і коментар до неї) і ця форма не дотримана, позичальник не має права використовувати свідчення свідків як докази у судовій справі, але має право надати інші докази укладання договору позики. Згідно статті 46 ЦПК України такими доказами, зокрема, можуть бути: всякого роду документи, акти, листування службового або особистого характеру, які містять у собі відомості про обставини, що мають значення для справи.

При встановленні судом факту неотримання позичальником грошей або речей від позикодавця договір позики вважається неукладеним. Якщо судом встановлено, що позичальник отримав меншу кількість грошей або речей, ніж вказано в договорі, то вважається, що договір був укладений на фактично одержану ним кількість грошей або речей.

Незалежно від того, в якій формі повинен бути укладений договір позики, показання свідків допускаються для оспорювання договору у випадку, якщо договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжких обставин. Наслідки укладання договору позики під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини визначаються відповідно до ст.ст. 230, 231, 232, 233 ЦК.

 

Стаття 1052. Забезпечення виконання зобов'язання позичальником

1. У разі невиконання позичальником обов'язків, встановлених договором позики, щодо забезпечення повернення позики, а також у разі втрати забезпечення виконання зобов'язання або погіршення його умов за обставин, за які позикодавець не несе відповідальності, позикодавець має право вимагати від позичальника дострокового повернення позики та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу, якщо інше не встановлено договором.

Виконання договору позики, тобто повернення позикодавцю майна (грошей або речей), може забезпечуватися засобами забезпечення зобов'язань, зокрема заставою, гарантією, неустойкою або порукою. Якщо позичальник не виконує передбачених договором позики обов'язків щодо забезпечення повернення суми позики одним із вказаних у главі 49 ЦК способів (наприклад, вказана ним особа відмовилася від укладання договору поруки або не надала банківську гарантію), позикодавець має право вимагати дострокового повернення позики та сплати (якщо інше не передбачене) процентів за користування позикою.

Такі ж наслідки настають і у тому випадку, коли мала місце втрата забезпечення (наприклад, банкрутство поручителя, загибель предмета застави тощо) або погіршились умови забезпечення внаслідок обставин, за які позикодавець не несе відповідальності (наприклад, знецінення предмета застави при заставі цінних паперів).

У договорі сторони мають право передбачити інші умови щодо забезпечення повернення позики, втрати забезпечення або погіршення його умов.

Стаття 1053. Новація боргу у позикове зобов'язання

1. За домовленістю сторін борг, що виник із договорів купівлі-продажу, найму майна або з іншої підстави, може бути замінений позиковим зобов'язанням.

2. Заміна боргу позиковим зобов'язанням провадиться з додержанням вимог про новацію і здійснюється у формі, встановленій для договору позики (Стаття 1047 цього Кодексу).

Іноді на практиці виникає необхідність перетворити борг, що виник з іншого договору (купівлі-продажу, оренди тощо), в позикове зобов'язання. Наприклад, при купівлі товару покупець не повністю сплатив ціну і бажає отримати відстрочення платежу, - - різниця між належними до сплати і вже сплаченими коштами і буде складати предмет позики. У цьому випадку закон допускає новацію боргу в позикове зобов'язання. У силу новації зобов'язання, що виникло з первісного договору (купівлі-продажу, найму тощо), припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими самими сторонами (див. ст. 604 ЦК і коментар до неї). Юридичною підставою договору позики, що виникає при новації, є угода сторін про припинення первісного зобов'язання. Саме тому, дійсність нового договору залежить від дійсності первісного. Якщо первісний договір визнається недійсним, то недійсним стає і договір позики, що його змінив.

Заміна боргу позиковим зобов'язанням повинна провадитися з додержанням вимог про новацію, встановлених чинним законодавством. Так, наприклад, неможливо змінювати на договір позики зобов'язання про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, про сплату аліментів та деякі інші, встановлені законом. Слід враховувати, що новація припиняє додаткові зобов'язання, пов'язані з первісним зобов'язанням, якщо інше не встановлено договором. Заміна боргу позиковим зобов'язанням має здійснюватися у формі, встановленій для договору позики. Отже, якщо борг за первісним зобов'язанням не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян або кредитором є юридична особа, угода про новацію має укладатися у письмовій формі.