Печать
PDF

Глава 51 ПРАВОВІ НАСЛІДКИ ПОРУШЕННЯ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ

Posted in Гражданское право - НПК Цивільний кодекс України (Є.О. Харитонов)

Глава 51 ПРАВОВІ НАСЛІДКИ ПОРУШЕННЯ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ

Стаття 610. Порушення зобов'язання

1. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 526 ЦК, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог — відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зобов'язання вважається порушеним у випадку або повного його невиконання або неналежного виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Так, наприклад, постачальник вважається таким, що порушив зобов'язання як тоді, коли він взагалі не поставив передбачений договором товар, так і тоді, коли він хоча і поставив товар, але нижчої, ніж обумовлено договором, якості, або з простроченням, або не в обумовлене договором місце тощо.

Оскільки учасники зобов'язання є завжди чітко визначеними (див. ст. 510 ЦК і коментар до неї), його порушником у більшості випадків є одна з його сторін. Третя особа (тобто особа, що не є учасником зобов'язання) може бути його порушником лише у випадку, коли на неї покладено виконання зобов'язання в цілому або в частині (див. ст. 618 ЦК і коментар до неї).

 

Стаття 611. Правові наслідки порушення зобов'язання

1. У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема:

1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору;

2) зміна умов зобов'язання;

3) сплата неустойки;

4)  відшкодування збитків та моральної шкоди.

Стаття, що коментується, визначає можливі наслідки порушення зобов'язання, метою яких є захист інтересів постраждалої сторони. До них, зокрема, належать: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від нього (див. ст. 615 ЦК і коментар до неї) або розірвання договору (див. ст. 651 ЦК і коментар до неї), зміна умов зобов'язання (див. ст. 651 ЦК і коментар до неї), сплата неустойки (див. ст. 624 ЦК і коментар до неї), відшкодування збитків та моральної шкоди (див. ст. 623 ЦК і коментар до неї).

Передбачені цією статтею правові наслідки порушення зобов'язань не є однорідними за своєю правовою природою. Сплата неустойки, відшкодуванні збитків і моральної шкоди є заходами відповідальності і застосовуються, за загальним правилом, при наявності вини порушника (див. ст. 614 ЦК і коментар до неї). Припинення зобов'язання і зміна його умов не є заходами відповідальності і, отже, застосовуються незалежно від вини порушника зобов'язання.

Конкретні правові наслідки порушення того чи іншого зобов'язання визначаються цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором.

Стаття 612. Прострочення боржника

1. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

2.  Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

3.  Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

4. Прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

Відповідно до частини 1 статті, що коментується, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він або взагалі не приступив до виконання зобов'язання, або хоча і приступив, але не виконав його у встановлений договором чи законом строк. При цьому треба враховувати, що у зобов'язаннях, у яких кожна із сторін має і права і обов'язки, відповідно, кожна із сторін є водночас і кредитором і боржником: кредитором відносно того, що вона має вимагати від іншої сторони, і боржником — відносно того, що вона має вчинити на користь другої сторони. Отже, для того, щоб правильно визначити правові наслідки прострочення, необхідно чітко встановити, в якості боржника чи кредитора діє сторона, яка прострочила.

На боржника, який прострочив, покладається, по-перше, обов'язок відшкодувати кредитору завдані простроченням збитки (див. ст. 623 ЦК і коментар до неї) і, по-друге, ризик випадкової (тобто такої, що настала без вини боржника) неможливості виконання зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання, відповідає за неможливість виконання, що настала після прострочення, незалежно від своєї вини. Отже, частина 2 статті, що коментується, встановлює виняток з загального правила, відповідно до якого особа, яка порушила зобов'язання, відповідає лише за наявності вини і звільняється від відповідальності, якщо порушення зобов'язання сталося внаслідок випадку або непереборної сили (див. ст.ст. 614, 617 ЦК і коментар до них).

Якщо строк виконання зобов'язання має вирішальне значення для його сторін (сторони), прострочення виконання зобов'язання боржником може мати наслідком втрату кредитором інтересу у його подальшому виконанні. Так, наприклад, очевидно, що весільне плаття має бути пошите до дня весілля, і якщо боржник (ательє) прострочить його пошив, подальше виконання втрачає інтерес для замовника. У цьому випадку кредитор має право відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування завданих збитків (див. ст. 623 ЦК і коментар до неї).

Затримка у виконанні зобов'язання, зумовлена простроченням кредитора (див. ст. 613 ЦК і коментар до неї), не вважається простроченням боржника.

Стаття 613. Прострочення кредитора

1. Кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку.

Кредитор також вважається таким, що прострочив, у випадках, встановлених частиною четвертою статті 545 цього Кодексу.

2. Якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок, виконання зобов'язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.

3.  Боржник не має права на відшкодування збитків, завданих простроченням кредитора, якщо кредитор доведе, що прострочення не є наслідком його вини або осіб, на яких за законом чи дорученням кредитора було покладено прийняття виконання.

4. Боржник за грошовим зобов'язанням не сплачує проценти за час прострочення кредитора.

Стаття, що коментується, визначає наслідки прострочення стороною, яка діє як кредитор. Основним обов'язком кредитора у будь-якому зобов'язанні є своєчасне прийняття належного виконання. Крім того, досить часто в силу договору, закону або суті зобов'язання на кредитора покладається вчинення певних дій, без яких боржник не може виконати свої обов'язки. Так, наприклад, підрядник не може виконувати договір підряду на капітальне будівництво, поки замовник не надасть йому погоджену у встановленому порядку проектну документацію. Отже, кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він або відмовився прийняти запропоноване боржником належне виконання, або не вчинив необхідних дій, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку.

Оскільки прийняття виконання має бути належним чином посвідчене кредитором (див. ст. 545 ЦК і коментар до неї), він також вважається таким, що прострочив, у разі його відмови повернути боржнику борговий документ або видати розписку у виконанні (ч. 4 ст. 545 ЦК).

Час прострочення кредитора відповідно продовжує строк виконання зобов'язання боржником у разі, якщо прострочення виявилося у не-вчиненні кредитором дій, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок. У практиці може виникнути ситуація, коли невелике прострочення кредитора може об'єктивно зумовлювати набагато більш тривале прострочення боржника. Так, наприклад, невиконання в силу прострочення замовника певних видів будівельних робіт до настання несприятливих погодних умов може зробити об'єктивно неможливим їх виконання підрядником протягом всього часу, поки тривають ці несприятливі умови. Отже, співвідношення часу прострочення кредитора і часу зумовленої ним затримки виконання зобов'язання боржником має вирішуватися у кожному конкретному випадку з урахуванням всіх обставин справи.

Кредитор, який допустив прострочення, повинен відшкодувати боржнику завдані простроченням збитки. Кредитор звільняється від відшкодування збитків лише у разі, якщо він доведе, що прострочення не є наслідком його вини або осіб, на яких за законом чи дорученням було покладено прийняття виконання.

Відповідно до ст. 536 ЦК, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти. Утім, за час прострочення кредитора боржник за грошовим зобов'язанням проценти не сплачує. Так, наприклад, у випадку, коли затримка розрахунку з боку боржника зумовлена тим, що кредитор не повідомив боржнику про зміну своїх платіжних реквізитів, має місце прострочення кредитора, і, отже, боржник не повинен сплачувати проценти за час цієї затримки.

 

Стаття 614. Вина як підстава відповідальності за порушення зобов'язання

1. Особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

2.  Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

3. Правочин, яким скасовується чи обмежується відповідальність за умисне порушення зобов'язання, є нікчемним.

Вина не є неодмінною умовою відповідальності за порушення зобов'язання: договором або законом може встановлюватися відповідальність боржника незалежно від його вини. Але, якщо інше не передбачене договором або законом, відповідальність за порушення зобов'язання настає за наявності вини порушника.

Цивільний кодекс не містить визначення вини, а надає визначення невиновності: особа вважається невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Таке визначення є недостатньо конкретним, оскільки не містить критерію достатності вжитих боржником з метою належного виконання зобов'язання заходів. Відповідно до ст. 509 ЦК, зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Виходячи з цих засад має встановлюватися і наявність або відсутність вини: особа має визнаватися невинуватою, якщо вона вжила всіх заходів для належного виконання зобов'язання при тому ступені турботливості й обачності, що вимагалася від неї за характером зобов'язання й умовами обороту.

Порушення зобов'язання визнається таким, що сталося внаслідок випадку, якщо особа доводить відсутність своєї вини. В цьому випадку, якщо інше не передбачене договором або законом, відповідальність боржника не настає. Однак треба враховувати, що залежно від вини застосовуються лише ті наслідки порушення зобов'язання, які є мірами відповідальності, а застосування інших наслідків не залежить від вини (див. ст. 611 ЦК і коментар до неї).

На відміну від кримінального права, у цивільному праві діє презумпція вини: особа, яка порушила зобов'язання, вважається винною, поки не доведе відсутність своєї вини.

Відповідно до принципів розумності та справедливості, не допускаєтся повне усунення попередньою угодою відповідальності за порушення зобов'язання. Отже, правочин, яким скасовується чи обмежується відповідальність за умисне порушення зобов'язання, є нікчемним. Однак слід враховувати, що на практиці буває досить складно, а у деяких випадках неможливо відрізнити умисне порушення зобов'язання від грубо-необережного його порушення.

Стаття 615. Одностороння відмова від зобов'язання

1.  У разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом.

2.  Одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.

3. Внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов'язання або воно припиняється.

Відповідно до ст. 611 ЦК, одностороння повна або часткова відмова від зобов'язання є одним з можливих наслідків порушення зобов'язання. За своєю правовою природою одностороння відмова від зобов'язання є засобом захисту постраждалої сторони, але не є мірою відповідальності. Отже, одностороння відмова від зо: бов'язання може застосовуватися незалежно від вини порушника, але лише у випадках, встановлених договором або законом. Одностороння відмова від зобов'язання відбувається внаслідок самого факту її здійснення і не потребує звернення до суду.

Порядок здійснення односторонньої відмови у тих чи інших зобов'язаннях може визначатися цим Кодексом і іншими актами цивільного законодавства. За загальним правилом, сторона, яка відмовляється від зобов'язання, повинна сповістити про це другу сторону.

Відмова (повна або часткова) постраждало! сторони від зобов'язання не звільняє порушника від відповідальності (відшкодування збитків, моральної шкоди, сплати неустойки), якщо сторона, яка порушила зобов'язання, є винною у його порушенні (див. ст. 614 ЦК і коментар до неї).

 

Стаття 616. Правові наслідки порушення зобов'язання з вини кредитора

1. Якщо порушення зобов'язання сталося з вини кредитора, суд відповідно зменшує розмір збитків та неустойки, які стягуються з боржника.

2.  Суд має право зменшити розмір збитків та неустойки, які стягуються з боржника, якщо кредитор умисно або з необережності сприяв збільшенню розміру збитків, завданих порушенням зобов'язання, або не вжив заходів щодо їх зменшення.

Формулювання частини 1 статті, що коментується, є не зовсім неточним: якщо порушення зобов'язання є наслідком винних дій лише кредитора, то між поведінкою боржника і порушенням зобов'язання не має причинного зв'язку, і, отже, боржник взагалі не несе відповідальності.

Зменшення розміру збитків та неустойки, що стягуються з боржника, є обов'язком суду і здійснюється ним тоді, коли порушення зобов'язання є наслідком винної поведінки обох сторін зобов'язання: боржника і кредитора.

Відповідно до принципів розумності і справедливості на кредитора покладається обов'язок вживати необхідних заходів щодо зменшення розміру збитків, завданих йому порушенням зобов'язання, але, у всякому разі, не сприяти їх збільшенню. Невиконання кредитором цього обов'язку може бути підставою для зменшення судом розміру збитків та неустойки, що стягуються з боржника. На відміну від частини 1 статті, що коментується, зменшення розміру збитків або неустойки в цьому випадку є правом, а не обов'язком суду.

Стаття 617. Підстави звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання 1. Особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Порушення зобов'язання за відсутності вини називається випадком (див. ст. 614 ЦК і коментар до неї). Для того, щоб довести наявність випадку, особа має довести відсутність своєї вини. Але, як зазначалося (див. коментар до ст. 614 ЦК), вина не є неодмінною умовою відповідальності за порушення зобов'язань і, отже, договором або законом може бути встановлена відповідальність порушника і за відсутності його вини, тобто за випадок. У абзаці 2 статті, що коментується, окремо підкреслюється, що не вважаються випадком такі найбільш поширені в практиці справдовування боржника як, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання або відсутність у боржника необхідних коштів тощо.

Непереборною силою називається надзвичайна або невідворотна за даних умов подія (див. ст. 263 ЦК і коментар до неї). У комерційному обороті непереборна сила часто називається форс-мажором. У випадку, якщо порушення зобов'язання сталося внаслідок непереборної сили, відсутня не лише вина порушника, але й, як правило, причинний зв'язок між його поведінкою і порушенням зобов'язання. Отже, непереборна сила звільняє боржника від відповідальності за порушення зобов'язання у всіх випадках, крім випадків, прямо передбачених законом.

Стаття 618. Відповідальність боржника за дії інших осіб

1. Боржник відповідає за порушення зобов'язання іншими особами, на яких було покладено його виконання (стаття 528 цього Кодексу), якщо договором або законом не встановлено відповідальність безпосереднього виконавця.

Якщо з умов договору, вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства або суті зобов'язання не випливає обов'язок боржника виконати зобов'язання особисто, виконання зобов'язання може бути покладено боржником на іншу особу (див. ст. 528 ЦК і коментар до неї). У цьому разі кредитор зобов'язаний прийняти виконання, запропоноване за боржника іншою особою (див. ст. 528 ЦК і коментар до неї).

Третя особа, яка виконує за боржника його зобов'язання або окремі обов'язки, що його складають, не замінює боржника і не стає додатковим боржником. Кредитор не вступає з такою третьою особою ні в які правовідносини, і, отже, за загальним правилом, зобов'язаною особою перед кредитором залишається первісний боржник, який цілком відповідає перед ним за належне виконання всіх своїх обов'язків, в тому числі за їх невиконання або неналежне виконання залученими ним третіми особами.

Відповідальність боржника за порушення зобов'язання залученими для його виконання третіми особами настає в повному обсязі, відповідно до правил, встановлених цією главою Кодексу.

Відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов'язання не на боржника, а залученого ним безпосереднього виконавця, може мати місце лише у випадках, передбачених договором або законом. Відповідальність виконавця в цьому випадку настає відповідно до загальних правил, встановленими цією главою Кодексу.

 

Стаття 619. Субсидіарна відповідальність

1. Договором або законом може бути передбачена поряд із відповідальністю боржника додаткова (субсидіарна) відповідальність іншої особи.

2.  До пред'явлення вимоги особі, яка несе субсидіарну відповідальність, кредитор повинен пред'явити вимогу до основного боржника.

Якщо основний боржник відмовився задовольнити вимогу кредитора або кредитор не одержав від нього в розумний строк відповіді на пред'явлену вимогу, кредитор може пред'явити вимогу в повному обсязі до особи, яка несе субсидіарну відповідальність.

3.  Кредитор не може вимагати задоволення своєї вимоги від особи, яка несе субсидіарну відповідальність, якщо ця вимога може бути задоволена шляхом зарахування зустрічної вимоги до основного боржника.

4. Особа, яка несе субсидіарну відповідальність,  повинна до задоволення вимоги, пред'явленої їй кредитором, повідомити про це основного боржника, а у разі пред'явлення позову, — подати клопотання про залучення основного боржника до участі у справі.

У разі недотримання цих вимог особою, яка несе субсидіарну відповідальність, основний боржник має право висунути проти регресної вимоги особи, яка несе субсидіарну відповідальність, заперечення, які він мав проти кредитора.

Субсидіарна (додаткова) відповідальність виникає у випадках, передбачених договором або законом. Суть субсидіарної відповідальності полягає у залученні поряд з основним боржником додаткового (субсидіарного) боржника. Так, наприклад, відповідно до п. З ст. 39 Закону України «Про підприємства в Україні», казенне підприємство відповідає за своїми зобов'язаннями коштами та іншим майном, що є в його розпорядженні, крім основних фондів. При недостатності у казенного підприємства таких коштів та майна відповідальність за його зобов'язаннями несе власник.

Субсидіарну відповідальність треба відрізняти від солідарного обов'язку боржників (див. ст. 543 ЦК і коментар до неї). Всі солідарні боржники є основними боржниками, у зв'язку з чим кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Субсидіарну відповідальність треба також відрізняти від заміни кредитора шляхом переведення боргу (див. ст. 520 ЦК і коментар до неї). При переведенні боргу відбувається заміна первісного боржника іншою особою, яка займає його місце, і, отже, додатковий боржник при цьому не з'являється. Субсидіарна відповідальність відрізняється від покладення боржником виконання зобов'язання на третю особу (див. ст. 528 цього Кодексу і коментар до неї). При покладенні виконання зобов'язання на третю особу ця особа не стає боржником і, за загальним правилом, не несе відповідальності перед кредитором (див. ст. 618 ЦК і коментар до неї).

До пред'явлення вимоги додатковому (субсидіарному) боржнику кредитор повинен в обов'язковому порядку звернутися з цією вимогою до основного боржника, навіть у тому випадку, коли є очевидним, що основний боржник цю вимогу не виконає. Лише у випадку, коли основний боржник у розумний строк або взагалі не надав відповіді на пред'явлену вимогу, або відмовився задовольнити вимогу кредитора в цілому, або задовольнив її, але не у повному обсязі (наприклад, через недостатність коштів), кредитор має право пред'явити цю вимогу (відповідно, в цілому, або у частині, що залишилася не задоволеною) до додаткового (субсидіарного) боржника.

До додаткового боржника, який задовольнив вимогу кредитора, переходять права кредитора відносно основного боржника і він може звернутися до боржника з регресною вимогою.

Частина 3 статті, що коментується, встановлює заборону для кредитора звертатися до субсидіарного боржника з вимогою, яка може бути задоволена шляхом зарахування зустрічної вимоги до основного боржника (див. ст. 601 ЦК і коментар до неї). Утім, якщо шляхом зарахування вимога кредитора задоволена не в повному обсязі, кредитор має право звернутися до додаткового боржника з вимогою в тієї частині, що залишилася незадоволеною.

Частина 4 статті, що коментується, покладає на додаткового боржника обов'язок до задоволення вимоги, пред'явленої йому кредитором, повідомити про це основного боржника, а у разі пред'явлення до нього позову, — подати клопотання про залучення основного боржника до участі у справі. Суть цього правила полягає, по-перше, в тому, щоб не допустити подвійного виконання (і основним боржником і додатковим), і, отже, безпідставного збагачення кредитора, а, по-друге, — в тому, щоб надати можливість основному боржнику висунути проти вимоги кредитора можливі заперечення.

У випадку пред'явлення до додаткового боржника позову він має заявити клопотання про залучення основного боржника до участі у справі або в якості совідповідача, або в якості третьої особи на стороні відповідача. Але вирішення цього питання належить до компетенції суду. У випадку порушення додатковим боржником встановленого ч. 4 статті, що коментується, обов'язку, основний боржник отримує право висунути проти регресної вимоги додаткового боржника всі заперечення, які він мав проти кредитора.

 

Стаття 620. Правові наслідки невиконання обов'язку передати річ визначену індивідуальними ознаками

1. У разі невиконання боржником обов'язку передати кредиторові у власність або у користування річ, визначену індивідуальними ознаками, кредитор має право витребувати цю річ у боржника та вимагати її передання відповідно до умов зобов'язання.

2. Кредитор втрачає право на витребування у боржника речі, визначеної індивідуальними ознаками, у разі, якщо ця річ вже передана третій особі у власність або в користування.

Якщо річ, визначену індивідуальними ознаками, ще не передано, переважне право на її одержання має той з кредиторів, зобов'язання на користь якого виникло раніше, а коли це неможливо визначити, — кредитор, який першим пред'явив позов.

Оскільки витребування індивідуально визначеної речі у боржника у разі невиконання ним обов'язку передати цю річ кредиторові у власність або у користування — це засіб захисту порушених прав і інтересів кредитора, що не є мірою відповідальності, він може застосовуватися незалежно від вини боржника.

У такому порядку може бути витребувана лише річ, яка визначена індивідуальними ознаками, тобто наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізують її і роблять незамінною (див. ст. 184 ЦК і коментар до неї).

З метою забезпечення стабільності цивільного обороту частина 2 статті, що коментується, не допускає витребування речі, яка вже не знаходиться у володінні боржника і передана іншій особі у власність або у користування. Утім, кредитор, права якого були порушені, має право звернутися до суду з вимогою про визнання недійсним як фіктивного договору про передачу спірної речі у власність або у користування іншій особі, якщо такий договір був укладений без наміру створення правових наслідків, лише з метою не допустити витребування речі кредитором (див. ст. 234 ЦК і коментар до неї).

Якщо спірна річ ще знаходиться у володінні боржника, але вимоги про її витребування заявляють відразу декілька кредиторів, переважне право на отримання речі має той з кредиторів, зобов'язання на користь якого виникло раніше, а при неможливості визначення цього, — той, хто першим пред'явив вимогу. Інші кредитори можуть захищати свої порушені права за допомогою інших засобів, зокрема, шляхом відшкодування збитків і моральної шкоди.

Стаття 621. Виконання зобов'язання за рахунок боржника

1. У разі невиконання боржником для кредитора певної роботи чи ненадання йому послуги кредитор має право виконати цю роботу власними силами або доручити її виконання чи надання послуги третій особі і вимагати від боржника відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов'язання.

За загальним правилом кредитор не наділяється правом вимагати від боржника примусового виконання певної роботи чи надання певної послуги. Захист прав кредитора в цьому випадку відбувається іншим чином: якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов'язання, кредитор має право виконати невиконану боржником роботу власними силами або доручити її виконання чи надання ненаданої послуги третій особі і вимагати від боржника відшкодування збитків.

Виконання зобов'язання за рахунок боржника — це засіб захисту прав кредитора, що не є мірою відповідальності і, отже, застосовується він незалежно від вини боржника. Застосування цього засобу захисту надає можливість кредитору, по-перше, виконати зобов'язання в натурі і, по-друге, захистити свої майнові інтереси, поклавши пов'язані з цим збитки на боржника. Утім, треба враховувати, що кредитор повинен вжити всі необхідні заходи щодо зменшення розміру збитків, зокрема, доручити виконання невиконаної роботи чи надання ненаданої послуги іншим особам за розумну ціну, не допускаючи зайвих витрат. Порушення кредитором цього обов'язку може бути підставою для зменшення судом розміру збитків, що стягуються з боржника (див. ст. 616 ЦК і коментар до неї).

 

Стаття 622. Відповідальність і виконання зобов'язання в натурі

1.  Боржник, який сплатив неустойку і відшкодував збитки, завдані порушенням зобов'язання, не звільняється від обов'язку виконати зобов'язання в натурі, якщо інше не встановлено договором або законом.

2.  У разі відмови кредитора від прийняття виконання, яке внаслідок прострочення втратило для нього інтерес (Стаття 612 цього Кодексу), або передання відступного (Стаття 600 цього Кодексу) боржник звільняється від обов'язку виконати зобов'язання в натурі.

3.  У разі відмови кредитора від договору (стаття 615 цього Кодексу) боржник звільняється від обов'язку виконати зобов'язання в натурі.

Стаття, що коментується, зберігає в якості загального правила принцип реальності виконання зобов'язання: відшкодування несправним боржником збитків і сплата неустойки не звільняють його від обов'язку виконати зобов'язання в натурі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частин 2, 3 статті, що коментується, порушення зобов'язання звільняє боржника від обов'язку виконати зобов'язання в натурі лише у випадках, коли кредитор виявив волю щодо припинення обов'язку боржника або шляхом відмови від прийняття виконання, що внаслідок прострочення втратило для нього інтерес (див. ст. 612 ЦК і коментар до неї), або шляхом отримання замість виконання відступного (див. ст. 600 ЦК і коментар до неї), або шляхом відмови від договору (див. ст. 615 ЦК і коментар до неї).

Стаття 623. Відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання

1.  Боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

2.  Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

3.  Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов'язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, — у день пред'явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що Існували на день ухвалення рішення.

4. При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Одним з основних способів захисту цивільних прав і інтересів (див. ст. 16 ЦК і коментар до неї), який є водночас універсальною мірою відповідальності, є відшкодування збитків. Оскільки відшкодування збитків є мірою відповідальності, воно застосовується, за загальним правилом, за наявності вини несправного боржника (ст. 614 ЦК і коментар до неї).

Частина 1 статті, що коментується, встановлює загальний обов'язок боржника, який порушив зобов'язання, відшкодувати кредиторові в повному обсязі завдані порушенням збитки, що включають реальні збитки і упущену вигоду (див. ст. 22 ЦК і коментар до неї).

Загальне правило про відшкодування заподіяних збитків у повному обсязі не виключає можливості зменшення або збільшення їх розміру договором або законом. Так, наприклад, відповідно до ч.2 ст. 1142 цього Кодексу, учасник договору простого товариства, укладеного на визначений строк, або договору, у якому досягнення мети визначено як скасувальна умова, має право вимагати розірвання договору у відносинах з іншими учасниками через поважну причину з відшкодуванням іншим учасникам реальних збитків, завданих розірванням договору.

На кредитора покладається обов'язок доказати розмір збитків, завданих йому порушенням зобов'язання. При цьому кредитор має не лише точно підрахувати розмір заподіяних йому збитків, але й, як правило, підтвердити їх документально.

З урахуванням можливої зміни ціни, і, як наслідок, зміни грошового розміру заподіяних збитків, ч. З статті, що коментується, дозволяє при визначенні розміру збитків застосовувати ціни, що існували або на день добровільного задоволення вимоги кредитора, або на день пред'явлення позову, або на день прийняття рішення судом.

Пред'явленні вимог про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були би ним отримані у разі належного виконання боржником своїх обов'язків. При визначенні реальності неодержаних доходів мають враховуватися заходи, вжиті кредитором для їх одержання, зроблені з цією метою приготування.

Стаття 624. Збитки і неустойка

1. Якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

2.  Договором може бути встановлено обов'язок відшкодувати збитки лише в тій частині, в якій вони не покриті неустойкою.

3.  Договором може бути встановлено стягнення неустойки без права на відшкодування збитків або можливість за вибором кредитора стягнення неустойки чи відшкодування збитків.

Сплата неустойки (див. ст. 549 ЦК і коментар до неї) і відшкодування збитків (див. ст. 623 ЦК і коментар до неї) є мірами відповідальності, що часто застосовуються разом у випадку порушення зобов'язання.

Залежно від співвідношення неустойки із збитками виділяють штрафну, залікову, виключну або альтернативну неустойку.

На відміну від ЦК 1963 р., який передбачав в якості загального правила залікову неустойку, Цивільний кодекс встановлює в якості загального правила неустойку штрафну. Це означає, що якщо інше не передбачене договором або законом, збитки і неустойка відшкодовуються у повному розмірі, незалежно один від одного.

Залікова неустойка — це неустойка, розмір якої зараховується у розмір збитків, що підлягають стягненню. Отже, збитки відшкодовуються лише в тій частині, в якій вони не покриті неустойкою. Залікова неустойка застосовується у випадку, якщо вона передбачена договором. Договором також може бути передбачена виключна неустойка, що позбавляє кредитора права на відшкодування збитків, або альтернативна неустойка, яка надає кредитору право вибору або стягнення неустойки або відшкодування збитків.

 

Стаття 625. Відповідальність за порушення грошового зобов'язання

1.  Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

2.  Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 607 ЦК, боржник не несе відповідальності, а зобов'язання припиняється у зв'язку з неможливістю його виконання в силу обставини, за яку жодна із сторін не відповідає. Частина 1 статті, що коментується, встановлює виняток з зазначеного загального правила, який стосується відповідальності боржника за порушення грошового зобов'язання.

Грошовим є зобов'язання, за яким боржник зобов'язується сплатити кредитору певну суму грошових коштів. Грошовими є, наприклад, зобов'язання покупця за договором купівлі-продажу, орендаря за договором оренди, замовника за договором підряду тощо.

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання незалежно від того, виникла така неможливість з його вини чи випадково. Це правило ґрунтується на засадах справедливості і виходить з неприпустимості безпідставного збереження грошових коштів однією стороною зобов'язання за рахунок іншої. Матеріальне становище учасників цивільного обороту схильне до змін і, отже, не виключається, що боржник, неспроможний виконати грошове зобов'язання зараз, зможе виконати його пізніше.

Частина 2 статті, що коментується, визначає наслідки прострочення боржником виконання грошового зобов'язання. По-перше, боржник на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити йому суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення. Відповідно до ст. З Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. По-друге, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити йому три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Зазначені проценти не слідує змішувати з неустойкою: вони є не мірою відповідальності, а платою за користування чужими грошовими коштами (див. ст. 536 ЦК і коментар до неї) і, отже, стягуються незалежно від вини боржника. Відповідно до ч. 4 ст. 613 ЦК, боржник не сплачує проценти за час прострочення кредитора (див. ст. 613 цього Кодексу і коментар до неї).

Договором або законом за прострочення грошового зобов'язання може бути також встановлена неустойка (пеня) (див. ст. 549 ЦК і коментар до неї).