Печать
PDF

Глава 48 ВИКОНАННЯ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ - Страница 2

Posted in Гражданское право - НПК Цивільний кодекс України (Є.О. Харитонов)

Стаття 533. Валюта виконання грошового зобов'язання

1.  Грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.

2. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

3. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

ЦК у розвиток ст. 99 Конституції України визнає, що виконання грошових зобов'язань на території нашої держави повинно здійснюватися в грошовій одиниці України -- гривнях. Гривня є законним платіжним засобом, який є обов'язковим для прийому по номінальній вартості в межах України (ст. 192 ЦК). Введення та емісія інших валют в Україні заборонена.

Поряд з тим, з моменту набрання чинності ЦК суб'єктам цивільного права надана можливість визначення у зобов'язанні грошових еквівалентів в іншій валюті. Це прогресивна новела українського законодавства, яка була продиктована економічним становищем України та практичними потребами її населення на момент прийняття Кодексу.

Раніше формування, встановлення та застосування цін в еквіваленті іноземній валюті категорично заборонялось на підставі ст. 168 ЦК 1963 р., Закону України «Про ціни та ціноутворення» від 3 грудня 1990 р., Постанови Кабінету Міністрів України «Про удосконалення порядку формування цін» від 18 грудня 1998 р., інших нормативно-правових актів і тягло за собою адміністративну і навіть кримінальну відповідальність.

За загальним правилом, якщо у зобов'язанні використовуються грошові еквіваленти в іноземній валюті, то виконуватися таке зобов'язання повинно в гривнях за офіційним курсом, встановленим Національним банком України на день платежу.

Використання іноземної валюти при здійсненні розрахунків на території України за загальним правилом забороняється. Це регламентується Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» від 19 лютого 1993 р. Відповідно до вищенаведеного Декрету валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань. Використання ж готівкової чи безготівкової іноземної валюти на території України як засобу платежу потребує отримання індивідуальної ліцензії Національного банку України, окрім випадків, прямо передбачених діючим законодавством, наприклад, Правилами використання готівкової іноземної валюти на території України, затвердженими постановою Правління Національного банку України від 26 березня 1998р.

Використання платіжних документів в іноземній валюті, зокрема, векселів, припускається, якщо такі документи були первісне видані резидентами України нерезидентам у встановлених діючим законодавством випадках і передані останніми резидентам, знов-таки у відповідності до вимог діючого законодавства (дивись Постанову Правління Національного банку України «Про розрахунки між резидентами по векселям, які виражені в іноземній валюті» від 14 червня 1999 р.). Оплата таких векселів повинна здійснюватися в валюті України по курсу Національного банку України на день оплати.

Форми розрахунків за зобов'язаннями (готівкова чи безготівкова) та порядок здійснення розрахунків встановлені главою 74 ЦК (докладніше див. коментар до вказаної глави).

Стаття 534. Черговість погашення вимог за грошовим зобов'язанням

1. У разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором:

1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання;

2)  У другу чергу сплачуються проценти і неустойка;

3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.

Цивільний кодекс виділяє черговість задоволення вимог кредитора за грошовим зобов'язанням при недостатності суми платежу. Ця норма є новою для цивільного законодавства України, але безумовно необхідною для практики цивільного обігу.

Встановлення черговості для задоволення вимог кредитора позначає, що зарахування отриманої суми платежу до кожної відповідної черги вимог повністю припиняє обов'язок боржника щодо сплати відповідних вимог кредитора, але зобов'язання в частині, що залишались, є невиконаними. Тобто якщо отриманої від боржника суми вистачило тільки на покриття витрат кредитора на одержання виконання, обов'язок по сплаті процентів, неустойки та основної суми боргу вважається невиконаним, а зобов'язання — порушеним, із застосуванням до боржника відповідних санкцій. На практиці це має неабияке значення, оскільки майнові санкції (насамперед неустойка) за несплату (прострочення сплати) основної суми боргу є більшими, аніж за несплату (прострочення сплати) процентів (неустойка за несплату неустойки, зрозуміло, не нараховується).

Порядок обчислення неустойки регламентується § 2 глави 49 та главою 51 ЦК, процентів — ст.ст. 536, 625 ЦК (докладніше див. у відповідних коментарях до ЦК). Розмір витрат кредитора, пов'язаних з одержанням виконання, підлягає доказуванню кредитором по аналогії з іншими витратами, що включаються в склад збитків (ст.ст. 22, 623 ЦК). Застосування аналогії закону повинно проводитись на підставі пункту першого ст. 8 ЦК.

 

Стаття 535. Збільшення суми, що виплачується фізичній особі за грошовим зобов'язанням

1. У разі збільшення встановленого законом неоподатковуваного мінімуму доходів громадян сума, що виплачується за грошовим зобов'язанням фізичній особі (на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, за договором довічного утримання (догляду) та в інших випадках, встановлених договором або законом), пропорційно збільшується.

2. Якщо внаслідок виплати збільшеної суми сторона, яка зобов'язана провадити ці виплати, втрачає вигоди, на одержання яких вона могла розраховувати при укладенні договору, на вимогу цієї сторони договір може бути розірваний за рішенням суду.

Відповідно до статті, що коментується, виконання грошового зобов'язання, кредитором у якому виступає фізична особа, прямо залежить від розміру неоподаткованого податком мінімуму доходів громадян (на момент написання коментарю він дорівнює 17,00 гривням). При збільшенні розміру цієї встановленої державою величини прямо пропорційно збільшується предмет виконання. Разом з тим, слід враховувати, що настає це у випадках, перелічених у частині першій цієї статті, або в інших, встановлених договором чи законодавством. Тобто загальною є презумпція не збільшення суми, що виплачується фізичній особі за грошовим зобов'язанням.

Якщо виконання договірного грошового зобов'язання при умові збільшення суми, що підлягає виплаті, робить його невигідним для боржника, останній вправі звернутися до суду із позовом про розірвання договору. Відповідно до ст. 652 ЦК розірвання договору за визначених вище умов визнається таким, що сталося внаслідок істотної зміни обставин, тому суд, визначаючи наслідки такого розірвання, буде виходити з необхідності справедливого розподілу між сторонами витрат, понесених ними у зв'язку із виконанням цього договору. Згідно ст. 653 ЦК сторони не вправі будуть вимагати повернення того, що було виконане ними за грошовим зобов'язанням до моменту розірвання договору, якщо інше не встановлене договором.

Стаття 536. Проценти

1. За користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

2. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Цивільний кодекс України на відміну від ЦК 1963 р. (ст. 170) передбачає сплачування процентів за користування чужими грошима у розмірі, що встановлюється договором або актом цивільного законодавства. До набрання чинності даним нормативно-правовим актом отримувати прибуток (у вигляді процентів) за грошовими операціями могли тільки банки, кредитні спілки та інші фінансові установи при наявності відповідної ліцензії Національного банку України.

Норма щодо обов'язковості сплати процентів за користування чужими грошима носить диспозитивний характер тільки для відносин між фізичними особами, які можуть змінити її положення шляхом включення відповідних пунктів у договір, на підставі якого виникло грошове зобов'язання. Інші суб'єкти цивільного права змінить правила частини першої статті, що коментується, не в змозі, навіть якщо вони вступають у договірні стосунки із фізичними особами.

Редакція ст. 536 ЦК представляє інтерес з точки зору правової природи процентів, які розглядає як борг, а не відповідальність. Та обставина, що проценти за цією статтею є боргом, виражається, зокрема у відсутності зв'язку між можливістю їх стягнення та наявністю підстав юридичної відповідальності, а також в неприпустимості їх зменшення за вимогою боржника.

Поряд з тим ст. 625 ЦК передбачає проценти у якості санкції за порушення боржником грошового зобов'язання (за прострочення боржника) і встановлює їх у розмірі трьох процентів річних, якщо договором або актом цивільного законодавства не встановлений інший процент.

На практиці питання віднесення процентів до боргу чи до особливого виду майнової, цивільно-правової відповідальності набуває великого значення, адже несплата (прострочення сплати) боргу тягне за собою можливість стягнення з боржника неустойки (штрафу, пені) за порушення зобов'язання, тоді як штрафні санкції (у їх широкому розумінні) за несплату (прострочення сплати) майнових санкцій не застосовуються.

Певні труднощі можуть викликати правила ст. 534 ЦК у зв'язку з питанням, до якої черги погашення вимог кредитора відносяться проценти — до другої чи третьої? Як розуміються проценти у підпункті другому частини першої згаданої статті: як майнова санкція чи як борг?

Уявляється, що проценти за ст. 536 ЦК застосовуються все ж таки у розумінні боргу. Тому у договорі, на підставі якого виникає грошове зобов'язання, необхідно встановлювати розмір процентів за користування грошима, бо, якщо такий процент не буде вказаний актом цивільного законодавства, то на підставі частини першої статті, що коментується, розмір процентів за користування грошима можна вважати істотною умовою договору (таке правило з причин, що вказувались в коментарі, не стосується договорів між фізичними особами). За несплату цього проценту кредитор вправі стягнути з боржника неустойку як за порушення зобов'язання.

Крім цього у договорі сторони вправі вказати розмір процента як майнової санкції за прострочення виконання грошового зобов'язання. Причому, такий процент буде вважатися неустойкою (штрафом або пенею), оскільки як окремий несприятливий наслідок порушення зобов'язання проценти ст. 611 ЦК не передбачені (передбачена тільки неустойка), а дефініція неустойки, закріплена у § 2 глави 49 Кодексу, якраз дає нам змогу віднести до неї проценти (правильніше їх буде називати у такому разі «відсотки», хоча переклад цих термінів на російську мову буде ідентичним) як грошову суму, що сплачується боржником кредиторові у разі порушення зобов'язання. Відповідно до ст. 625 ЦК проценти як санкція будуть нараховуватись на всю прострочену суму боргу, тобто й включаючи суму, що склалася як проценти за користування грошима. У разі не закріплення розміру процентів як майнової санкції у договорі, боржник на вимогу кредитора повинен сплатити йому три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір не передбачений іншим актом цивільного законодавства. Проценти на неустойку відповідно до ст. 550 ЦК не нараховуються.

Що ж до ст. 534 ЦК, то проценти необхідно включати до другої черги погашення вимог кредитора, незалежно від того, чи є ці проценти боргом, чи санкцією.

 

Стаття 537. Виконання зобов'язання внесенням боргу в депозит нотаріуса

1. Боржник має право виконати свій обов'язок шляхом внесення належних з нього кредиторові грошей або цінних паперів у депозит нотаріуса в разі:

1) відсутності кредитора або уповноваженої ним особи у місці виконання зобов'язання;

2) ухилення кредитора або уповноваженої ним особи від прийняття виконання або в разі іншого прострочення з їхнього боку;

3)  відсутності представника недієздатного кредитора.

2. Нотаріус повідомляє кредитора у порядку, встановленому законом, про внесення боргу у депозит.

Внесення боргу (грошей або цінних паперів) в депозит нотаріуса — спеціальний спосіб виконання зобов'язання, який був перенесений у Цивільний кодекс зі ст. 177 ЦК 1963 р. з деякими доповненнями.

За загальним правилом виконання зобов'язання повинно проводитись безпосередньо кредитору або його повноважному представнику. Цьому можуть перешкоджати відсутність кредитора у місці виконання, ухилення кредитора від прийняття виконання та інші подібні обставини. Більшість з таких обставин тлумачиться як прострочення кредитора, наслідки якої передбачені ст. 613 ЦК (докладніше див. відповідний коментар до ст. 613 ЦК).

Оскільки прострочення кредитора чи відсутність його або уповноваженої ним особи (його представника), у тому числі, у місці виконання, не звільняє боржника від виконання зобов'язання, йому надається право (не обов'язок) внести належні з нього гроші або цінні папери у депозит приватного або державного нотаріуса при наявності випадків, передбачених частиною першою статті, що коментується. Тут боржник проводить виконання не кредитору, а нотаріусу, який самостійно повідомляє кредитора про отримане для нього виконання (а боржник вважається таким, що повністю виконав зобов'язання).

Слід відмітити, що перелік підстав, за якими виконання зобов'язання може проводитись нотаріусу, у ЦК зазнав деяких уточнень. Насамперед, це стосується пункту першого частини першої статті, що коментується. За новими правилами для виконання зобов'язання нотаріусу достатнім є відсутність кредитора або уповноваженої ним особи у місці виконання, а не загальна відсутність, як це було раніше за ЦК 1963 р. Тобто наявність у боржника відомостей щодо знаходження кредитора не за місцем виконання не перешкоджає йому здійснити виконання зобов'язання внесенням боргу в депозит нотаріуса.

Передача грошей або цінних паперів в депозит нотаріуса проводиться за місцем виконання зобов'язання (ст. 352 ЦК, ст. 85 Закону України «Про нотаріат» від 9 вересня 1993 р.).

Відповідно до Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України від 18 червня 1994 р. при виконанні зобов'язання внесенням боргу в депозит нотаріуса боржник складає заяву, де вказує відоме йому місцезнаходження кредитора та причини, за якими виконання не може бути проведене безпосередньо кредитору. У підтвердження внесення ним відповідних цінностей у депозит він отримує від нотаріуса квитанцію або надпис на документі, що встановлює заборгованість.

Повернення внесених в депозит грошей або цінних паперів припускається лише з письмової згоди особи, на користь якої був зроблений внесок, або за рішенням суду.

Гроші або цінні папери, що не були зажадані кредитором, зараховуються в доход держави.

Виконання зобов'язання способом, що передбачений ст. 537 ЦК, припиняє зобов'язання, незалежно від того, отримав кредитор внесені в депозит гроші (цінні папери), чи ні. На підставі цього ухилення кредитора від отримання цінностей, що знаходяться в депозиті, не можна розглядати як прострочення кредитора (ст. 613 ЦК), незважаючи на письмове повідомлення нотаріуса про наявність в депозиті грошей (цінних паперів).

Стаття 538. Зустрічне виконання зобов'язання

1. Виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання.

2.  При зустрічному виконанні зобов'язання сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту.

Сторона, яка наперед знає, що вона не зможе виконати свого обов'язку, повинна своєчасно повідомити про це другу сторону.

3. У разі невиконання однією із сторін у зобов'язанні свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.

4.  Якщо зустрічне виконання обов'язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов'язку, друга сторона повинна виконати свій обов'язок.

Зустрічне виконання зобов'язання нерозривно пов'язано з таким інститутом цивільного права як взаємні зобов'язання. У науці цивільного права під взаємними зобов'язаннями розуміють такі цивільно-правові відносини, де кожний учасник є кредитором і боржником одночасно. Іноді такі цивільно-правові відносини іменуються ще двостороннє зобов'язуючими, тим самим підкреслюючи їх відмінність від односторонніх зобов'язань. Насамперед, за взаємними зобов'язаннями перед сторонами і постають питання, як їх виконувати, хто повинен виконувати свій обов'язок першим і так далі. Адже в односторонніх зобов'язаннях питання про черговість їх виконання обома контрагентами не виникає, оскільки виконання — обов'язок тільки однієї сторони.

Виконанню взаємних зобов'язань у ЦК 1963 р. була присвячена ст. 171, згідно якої взаємні договірні зобов'язання, за загальним правилом, повинні були виконуватися одночасно, наприклад, передача купленої речі та сплата покупної вартості.

За ЦК правила виконання взаємних зобов'язань досить змінені. Це випливає з визначення зустрічного зобов'язання, закріпленого у частині першій статті, що коментується. А саме, презумпція зустрічного виконання, що мала місце у ЦК 1963 р., взагалі відсутня. На зміну їй прийшло загальне правило, що зустрічне виконання зобов'язання повинно здійснюватися тільки тоді, коли це обумовлено (передбачено) договором.

З визначення зустрічного виконання випливає також, що воно, як і раніше, передбачено тільки задля договірних зобов'язань (тобто таких, що виникають на підставі договору). Разом з тим, не є протиріччям загальним засадам та змісту цивільного права застосування правил ст. 538 ЦК по аналогії (ст. 8 ЦК) й до будь-яких інших взаємних зобов'язань, незалежно від підстав їх виникнення.

Відповідно до частини другої статті, що коментується, зустрічне виконання зобов'язань сторін повинно здійснюватися за загальним правилом одночасно. Інший порядок виконання може бути передбачений договором, актом цивільного законодавства, випливати із сутності зобов'язання або звичаїв ділового обігу. Зокрема, за договором схову, договором страхування, при придбанні товарів в кредит неможливість одночасного виконання випливає з сутності зобов'язань.

ЦК має нові положення щодо можливості односторонньої відмови від виконання зобов'язання частково або у повному обсязі з підстав, передбачених частиною третьою ст. 538 ЦК, а також щодо обов'язковості зустрічного виконання зобов'язання для однієї із сторін при його здійсненні іншою стороною (ч. 4 ст. 538 ЦК). Крім того, сторона, яка наперед знає, що вона не зможе виконати свого обов'язку, повинна своєчасно повідомити про це другу сторону (абзац другий частини 2 ст. 538 ЦК) з тим, щоб остання мала змогу скористатися правом односторонньої відмови від виконання зобов'язання.

 

Стаття 539. Виконання альтернативного зобов'язання

1. Альтернативним є зобов'язання, в якому боржник зобов'язаний вчинити одну з двох або кількох дій. Боржник має право вибору предмета зобов'язання, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту.

Цивільний кодекс України подібно до ст. 172 ЦК 1963 р. закріплює поняття альтернативного зобов'язання як такого, де боржник зобов'язаний вчинити одну з двох або кількох дій.

Зазвичайно предмет зобов'язання є цілком визначеною конкретною дією. Але ж мають місце й такі випадки, коли боржник зобов'язаний виконати для кредитора одну з кількох дій, передбачених законом або договором, наприклад, передати якусь річ або сплатити певну грошову суму. Право вибору за загальним правилом належить боржникові, що виконує зобов'язання, якщо інше не випливає із договору, акта цивільного законодавства, із суті зобов'язання або звичаїв комерційного обігу.

Так, за зобов'язаннями із завдання моральної шкоди боржник (особа, яка завдала моральної шкоди) зобов'язана відшкодувати її грішми, іншим майном або в інший спосіб (ст. 23 ЦК). Але ж при продажу товару неналежної якості наслідки обирає покупець-кредитор, який має право вимагати або заміни товару, або відмовитись від договору та повернення сплаченої за товар грошової суми, або відшкодування витрат на усунення недоліків товару, або безоплатного усунення недоліків товару у розумний строк, або пропорційного зменшення ціни (ст. 678 ЦК).

Здійснивши право вибору правомочна сторона кінцево визначає предмет зобов'язання.

Альтернативні зобов'язання слід відрізняти від факультативних зобов'язань. Вони мають місце тоді, коли боржник зобов'язаний здійснити на користь кредитора певну дію, а при неможливості — вправі замінити її виконання іншою, заздалегідь визначеною (у договорі). Наприклад, боржник зобов'язується передати кредитору певну річ, а при неможливості цього — відшкодувати її вартість грошима (або надати аналогічне майно). Можливість заміни виконання є правом боржника, а не кредитора.

Відмінність альтернативних та факультативних зобов'язань полягає також в наслідках такої, що настала випадково, неможливості виконання основних дій, що становлять їх предмет. В альтернативному зобов'язанні неможливість виконання одної з дій зберігає зобов'язання відносно можливостей, що залишились. В факультативному ж зобов'язанні випадкова неможливість виконання основної дії припиняє зобов'язання в цілому (оскільки кредитор не вправі вимагати заміни), а аналогічна можливість надання заміни взагалі не впливає на виконання основного боргу.

 

Стаття 540. Виконання зобов'язання, в якому беруть участь кілька кредиторів або кілька боржників

1. Якщо у зобов'язанні беруть участь кілька кредиторів або кілька боржників, кожний із кредиторів має право вимагати виконання, а кожний із боржників повинен виконати обов'язок у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

Стаття, що коментується, регулює ситуацію, коли у зобов'язанні приймають участь декілька осіб на боці боржника та (або) кредитора. ЦК зберігає в основному регулювання, яке мало місце у ЦК 1963 р.. Насамперед, це стосується норми, що закріплює презумпцію часткового зобов'язання зі множинністю осіб у будь-якому її варіанті.

В залежності від того, в якому розмірі кредитор вправі вимагати, а боржник повинен виконати зобов'язання, в науці цивільного права крім часткових зобов'язань виділяють також солідарні та субсидіарні зобов'язання зі множинністю осіб. Відповідно, всі ці види зобов'язань виникають у випадках, коли це прямо передбачено договором або актом цивільного законодавства (докладніше див., наприклад, коментар до ст.ст. 541-544 ЦК).

Зобов'язання із множинністю осіб слід відрізняти від зобов'язань із участю третіх осіб. При цьому треті особи, приймаючи участь у зобов'язанні, пов'язані правовідносинами тільки з одним з основних суб'єктів — з кредитором або боржником. До зобов'язань із участю третіх осіб відносяться регресні зобов'язання (по перекладанню боржником виконаного ним боргу на третю особу), а також договірні зобов'язання на користь третіх осіб (а не кредитора) та зобов'язання, що виконуються третіми особами (а не боржниками).

Частки у частковому зобов'язанні, як і за ЦК 1963 р., за загальним правилом припускаються рівними, якщо інше прямо не випливає із договору чи акта цивільного законодавства. Разом із тим, якщо в ст. 173 ЦК 1963 р. було закріплено, що в зобов'язанні, яке виникає на підставі дольового договору між юридичними особами, розмір частки повинен був бути встановленим в договорі (тобто невстановлення часток тягло за собою невизнання зобов'язання частковим), таке правило у ЦК цілком відсутнє. Тобто всі зобов'язання, незалежно від їх суб'єктного складу, визнаються частковими.

Виконання часткового зобов'язання передбачає, що боржник (або кожний з боржників)

не тільки зобов'язаний, але й вправі виконати свій обов'язок кредитору (кожному з кредиторів), а кредитор (кожний з кредиторів) відповідно — прийняти виконання, лише у відповідній частині. Виконання або прийняття виконання зобов'язання в цілому тягне за собою безпідставне збагачення із наслідками, передбаченими главою 83 ЦК.

Часткові зобов'язання можуть бути пасивними (множинність боржників), активними (множинність кредиторів) та зі змішаною множинністю.

Стаття 541. Солідарне зобов'язання

1. Солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання.

Солідарні зобов'язання (повний, цілий) є одним з найскладніших видів зобов'язань із множинністю осіб. Сутність їх полягає в тому, що кредитор (або будь-який з солідарних кредиторів при їх множинності) вправі вимагати виконання зобов'язання у будь-якого з солідарних боржників чи від них усіх сумісно (або боржника — при активній множинності) не тільки в частині боргу, як це має місце у часткових зобов'язаннях (див. коментар до ст. 540 ЦК), але й повністю.

Очевидно, що такі зобов'язання привабливі для кредитора (кредиторів), але ж значною мірою погіршують становище боржника (боржників). Тому солідарні зобов'язання виникають як виняток, який прямо передбачений договором чи актом цивільного законодавства. Отже, зобов'язання із множинністю осіб передбачаються дольовими (ст. 540 ЦК), якщо інше прямо не випливає з акта цивільного законодавства чи угоди сторін.

Солідарні зобов'язання зокрема виникають при неподільності предмета зобов'язання (наприклад, при відчуженні, належного подружжю, автомобіля), при відповідальності учасників повних товариств по загальних боргах товариства, а також при сумісному заподіянні шкоди декількома особами (наприклад, при вчиненні групового злочину).

Солідарні зобов'язання можуть бути пасивними, тобто при наявності єдиного солідарного обов'язку декількох боржників перед кредитором (докладніше див. коментар до ст. 543 ЦК), активними, тобто уявляти єдину солідарну вимогу декількох кредиторів до одного боржника (див. коментар до ст. 544 ЦК), або змішаними, що сполучають активні та пасивні солідарні зобов'язання, тобто мають множинність осіб як з боку кредитора, так і з боку боржника. Прикладом останніх може бути придбання майна одним подружжям у іншого, при якому кожний з учасників одночасно виступає у якості солідарного боржника (в зобов'язанні сплати покупної ціни), та в якості солідарного кредитора (в зобов'язанні передати продану річ). До таких зобов'язань відповідно застосовуються правила про активні та пасивні солідарні зобов'язання.

Якщо окремі учасники солідарних зобов'язань пов'язані один з одним додатковими відносинами, в яких не приймають участі інші суб'єкти, такі зобов'язання пов'язують тільки цих учасників. Наприклад, один з співборжників може домовитись з кредитором про відстрочення виконання чи один з співкредиторів може надати таке відстрочення боржнику. В цьому випадку інші співборжники не можуть посилатися на відстрочення, надану одному з них, а боржник не може протиставити заперечення про відстрочення, що було погоджено з одним з співкредиторів, любому іншому кредитору.

Солідарні зобов'язання слід відокремлювати від субсидіарних (додаткових, запасних) зобов'язань, які тепер знайшли свого законодавчого відбитка (ст. 619 ЦК). Суть таких зобов'язань полягає в тому, що договором чи актом цивільного законодавства може бути передбачено, що при незадоволенні вимог кредитора основним боржником воно може бути заявлено у невиконаній частині субсидіарному боржнику. Так, в силу прямої вказівки закону (ст. 1179 ЦК) шкода (майнова та моральна), завдана неповнолітньою особою у віці від 14 до 18 років, при відсутності у неї власного майна відшкодовується її батьками (усиновлювачами) або піклувальниками.

Таким чинам, мова йдеться про участь у зобов'язанні додаткового, запасного боржника. Тому субсидіарні зобов'язання мають місце тільки при множинності осіб на боці боржника, тобто завжди пасивні. Від пасивних дольових чи солідарних зобов'язань вони відрізняються неможливістю для кредитора пред'явити вимогу про виконання відразу ж до субсидіарного боржника, минаючи основного.

Стаття 542. Солідарна вимога кредиторів

1. У разі солідарної вимоги кредиторів (солідарних кредиторів) кожний із кредиторів має право пред'явити боржникові вимогу у повному обсязі.

До пред'явлення вимоги одним із солідарних кредиторів боржник має право виконати свій обов'язок будь-кому із них на свій розсуд.

2.  Боржник не має права висувати проти вимоги одного із солідарних кредиторів заперечення, що грунтуються на таких відносинах боржника з іншими солідарними кредиторами, в яких цей кредитор не бере участі.

3.  Виконання боржником свого обов'язку одному із солідарних кредиторів у повному обсязі звільняє боржника від виконання решті солідарних кредиторів.

4. Солідарний кредитор, який одержав виконання від боржника, зобов'язаний передати належне кожному з решти солідарних кредиторів у рівній частці, якщо інше не встановлено договором між ними.

Цивільне правовідношення, що містить єдину солідарну вимогу декількох кредиторів до одного боржника, має назву активне солідарне зобов'язання. У цьому разі будь-який з кредиторів вправі пред'явити боржникові відповідну вимогу в повному обсязі. Повне належне виконання зобов'язання боржником одному з солідарних кредиторів припиняє його та звільняє боржника від виконання решті солідарних кредиторів.

Подібно до ст. 176 ЦК 1963 р., за ЦК кредитор, що отримав виконання, повинен відшкодувати іншим співкредиторам належні їм частки (за загальним правилом вони є рівними, якщо інше не встановлено договором). Таким чином, між солідарними кредиторами виникає часткове зобов'язання, правила виконання якого передбачені ст. 539 ЦК.

Правила частини четвертої статті, що коментується, не застосовуються, коли це випливає із характеру відносин між співкредиторами, наприклад, коли солідарні кредитори є подружжям, яким майно належить на праві сумісної власності.

ЦК вміщує в собі дві новели щодо питань, присвячених солідарності кредиторів у зобов'язанні. По-перше, спеціальна частина у ст. 542 ЦК забороняє боржнику висувати проти вимоги одного із солідарних кредиторів заперечення, підставою до яких є відносини цього боржника з іншими кредиторами, де даний кредитор не приймав участі.

По-друге, захищаючи інтереси боржника при солідарності на боці кредиторів, йому надається право до того, як хоча б один з співкредиторів пред'явить свою вимогу, виконати зобов'язання будь-якому з солідарних кредиторів. Таке виконання визнається належним та припиняє зобов'язання.

Стаття 543. Солідарний обов'язок боржників

1. У разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

2. Кредитор, який одержав виконання обов'язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників.

Солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконаний у повному обсязі.

3. Солідарний боржник не має права висувати проти вимоги кредитора заперечення, що ґрунтуються на таких відносинах решти солідарних боржників з кредитором, у яких цей боржник не бере участі.

4. Виконання солідарного обов'язку у повному обсязі одним із боржників припиняє обов'язок решти солідарних боржників перед кредитором.

При єдиному солідарному обов'язку декількох боржників перед кредитором (пасивне солідарне зобов'язання), останній вправі вимагати виконання від будь-якого боржника (або від усіх них сумісно), причому не тільки в частині боргу, айв повному обсязі. Подібно до ст. 175 ЦК 1963 р., недоотримане з одного з солідарних боржників у такому ж порядку може бути витребуване кредитором від решти співборжників.

Однією з гарантій захисту інтересів кредитора у солідарному зобов'язанні є те, що солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки зобов'язання не буде виконано повністю. Іншою гарантією інтересів кредитора є заборона боржнику висувати проти вимог кредитора заперечення, що мають підґрунтям відносини кредитора з іншими боржниками, тобто відношення, в яких даний боржник не приймає участі.

При повному виконанні солідарного зобов'язання одним з співборжників воно вважається припиненим, а решта боржників звільняється від виконання кредитору. Замість цього між ними та боржником, що виконав зобов'язання, виникає часткове зобов'язання (ст. 539 ЦК), в якому останній займає місце кредитора. Тоді вже він вправі вимагати виконання з колишніх співборжників (в рівних частках, якщо інше не встановлено договором чи актом цивільного законодавства, за вирахуванням тієї частки, що припадає на нього самого) (докладніше див. коментар до ст. 544 ЦК).

 

Стаття 544. Право боржника, який виконав солідарний обов'язок, на зворотну вимогу

1. Боржник, який виконав солідарний обов'язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього.

2.  Якщо один із солідарних боржників не сплатив частку, належну солідарному боржникові, який у повному обсязі виконав солідарний обов'язок, несплачене припадає на кожного з решти солідарних боржників у рівній частці.

Стаття, що коментується, є новелою у цивільному законодавстві України. Згідно її норм, наслідком виконання солідарного зобов'язання одним з співборжників, є не тільки звільнення всіх інших від виконання кредитору, передбачене ст. 544 ЦК (що, до речі, було закріплено й у ст. 175 ЦК 1963 р.), а й також виникнення до боржників у того, хто виконав зобов'язання, регресної (зворотної) вимоги, при цьому в рівних частках, за вирахуванням тієї, котра припадає на нього самого.

Таким чином, належне повне виконання солідарного обов'язку одним з співборжників породжує виникнення часткового зобов'язання між ним та колишнім солідарними боржниками.

Раніше за ЦК 1963 р. регресне стягнення у випадку повного виконання солідарного зобов'язання одним з співборжників уявлялось досить складним, адже жодних правових підстав, окрім певної судової практики, задля цього не існувало.

У випадку, коли один з співборжників не виконав зобов'язання перед тим, хто звернувся із регресною вимогою, у силу вступає принцип дольової відповідальності, який має на увазі, що за таку особу в рівній частці відповідають решта солідарних боржників. Таке положення теж є новим для цивільного права України, адже відповідні норми, які б їх закріплювали, у ЦК 1963 р. були відсутні, а тому притягнути колишніх солідарних боржників до відповідальності за невиконання регресної вимоги з приводу повного виконання зобов'язання було не можливим.

Стаття 545. Підтвердження виконання зобов'язання

1.  Прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.

2. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає.

3.  Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.

4. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.

Оскільки виконання зобов'язання повинно проводитись за ініціативою, перш за все, боржника, який зобов'язаний докладати всіляких зусиль для його здійснення, а невиконання зобов'язання презюмується, доки не доведено інше, боржник має гарантувати себе для подальшого захисту своїх інтересів шляхом отримання відповідного підтвердження належного виконання зобов'язання.

Відповідно до статті, що коментується підтвердженням належного виконання зобов'язання (яке відповідно до ст. 599 ЦК припиняє його існування як такого), незалежно від того, чи оформлено воно у письмовій формі, чи ні, є розписка кредитора про одержання виконання частково або в повному обсязі. Крім того, підтвердженням виконання належним чином може бути також борговий документ, наявність якого у боржника підтверджує виконання, навіть без поміток про це кредитора або його окремої розписки.

Складання розписки про одержання виконання — обов'язок кредитору, який виникає на вимогу боржника. У той самий час повернення боржникові відповідного боргового документа (при його наявності) — безумовний обов'язок кредитора. При неможливості повернення такого документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає боржнику (знов-таки на вимогу останнього).

Документ, що підтверджує виконання зобов'язання, може бути складений у довільній формі, але ж в деяких випадках його реквізити встановлюються нормативними актами про відповідні види договорів (наприклад, про договір поставки, перевезення і т.ін.).

Якщо кредитор відмовляється документально завірити виконання зобов'язання (повернути борговий документ чи видати розписку), боржник має право затримати виконання зобов'язання, доки кредитор не змінить своєї позиції. Оскільки затримка виконання у цьому випадку виникла з вини кредитора, він вважається таким, що прострочив, що тягне за собою настання низки певних негативних для нього наслідків (див. ст. 613 ЦК і коментар до неї).