Глава 36 ПРАВО ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ НА ЛІТЕРАТУРНИЙ, ХУДОЖНІЙ ТА ІНШИЙ ТВІР (АВТОРСЬКЕ ПРАВО)

Стаття 433. Об'єкти авторського права

1.  Об'єктами авторського права є твори, а саме:

1) літературні та художні твори, зокрема: романи, поеми, статті та інші письмові твори; лекції, промови, проповіді та інші усні твори; драматичні, музично-драматичні твори, пантоміми, хореографічні, інші сценічні твори; музичні твори (з текстом або без тексту); аудіовізуальні твори; твори живопису, архітектури, скульптури та графіки; фотографічні твори; твори ужиткового мистецтва; ілюстрації, карти, плани, ескізи і пластичні твори, що стосуються географії, топографії, архітектури або науки; переклади, адаптації, аранжування та інші переробки літературних або художніх творів; збірники творів, якщо вони за добором або упорядкуванням їх складових частин є результатом інтелектуальної діяльності;

2) комп'ютерні програми;

3) компіляції даних (бази даних), якщо вони за добором або упорядкуванням їх складових частин є результатом інтелектуальної діяльності;

4) інші твори.

2. Твори є об'єктами авторського права без виконання будь-яких формальностей щодо них та незалежно від їх завершеності, призначення, цінності тощо, а також способу чи форми їх вираження.

3. Авторське право не поширюється на ідеї, процеси, методи діяльності або математичні концепції як такі.

4.  Комп'ютерні програми охороняються як літературні твори.

5.  Компіляції даних (бази даних) або іншого матеріалу охороняються як такі. Ця охорона не поширюється на дані або матеріал як такі та не зачіпає авторське право на дані або матеріал, що є складовими компіляції.

Твір є результатом інтелектуальної, творчої діяльності. Твір — це сукупність ідей, думок, міркувань, образів, наукових положень, оцінок,

висновків, пропозицій тощо, які є результатом творчої діяльності автора, які знайшли своє відображення в певній об'єктивній формі, придатній для сприйняття іншими та її відтворення. Твір стає об'єктом правової охорони лише за умови, що він відповідає вимогам чинного законодавства. Такими вимогами є:

1) твір має бути оригінальним, тобто таким, який ще невідомий суспільству, він не може бути повторенням уже відомого твору;

2) твір має бути виражений в такій об'єктивній формі, яку можуть сприймати інші та відтворювати її.

Для виникнення права на твір ЦК та інше чинне законодавство не вимагають виконання будь-яких формальностей щодо них та незалежно від їх завершеності, призначення, цінності тощо, а також способу чи форми їх вираження. Для визнання твору об'єктом права інтелектуальної власності не має значення мета твору, жанр, обсяг. Твори можуть стосуватися освіти, науки, іншої інформації, реклами, пропаганди, розваги тощо. Проте правовій охороні підлягає тільки форма вираження твору і не поширюється на його зміст (одна і та ж подія може бути викладена в формі прози і вона ж може бути виражена в формі поеми, картини тощо).

Проте суб'єкт авторського права для засвідчення авторства (авторського права) на оприлюднений чи не оприлюднений твір, факту і дати опублікування твору чи договорів, які стосуються права автора на твір, у будь-який час протягом строку охорони авторського права може зареєструвати своє авторське право у відповідних державних реєстрах.

Державна реєстрація авторського права і договорів, що стосуються права автора на твір, здійснюється Установою відповідно до затвердженої Кабінетом Міністрів України порядку. Установа складає і періодично видає каталоги всіх державних реєстрацій. Проте, це не право автора, але й не обов'язок.

Твір має бути результатом творчої діяльності автора, а не перенесенням відомого. ЦК не розкриває творчої ознаки твору. Прийнято вважати творчістю інтелектуальну діяльність, у результаті якої виникають нові поняття, образи і форми їх втілення. Творчість породжує щось якісно нове, що відрізняється неповторністю, оригінальністю і унікальністю. Об'єктивна форма вираження твору дає можливість його відтворювати і тиражувати в будь-якій кількості.

Усі твори було прийнято поділяти на три групи: твори науки, літератури і мистецтва. ЦК відмовився від цього поділу і визначив лише літературні і художні твори, виходячи з того, що наукові твори можуть бути виражені в літературній формі. Між тим, група наукових творів існує — монографії, підручники, навчальні посібники, наукові статті, навчально-методична література, науково-популярні видання тощо.

Художні твори, в свою чергу, поділяються на художню літературу — романи, повісті, поеми, вірші, казки та інші твори. За загальним правилом літературними прийнято вважати твори, виражені в письмовій формі. До письмових творів належать листи, щоденники, особисті записки. Проте ЦК та інші закони припускають можливість вираження літературних творів (як наукових, так і художніх) в усній формі — лекції, виступи, промови, проповіді, не записана музика та інші усні способи оприлюднення зазначених творів. До письмових літературних творів слід віднести драматичні твори, музично-драматичні, хореографічні та інші сценічні твори. Окрему групу складають музичні твори з текстом і без тексту. ЦК не містить визначення музичних творів (як і інших об'єктів авторського права). Музичним прийнято вважати твір, в якому художні образи виражаються за допомогою звуків. ЦК і Закон України «Про авторське право і суміжні права» не визначають музичних творів, що охороняються авторським правом. Музичні твори з текстом — пісня, опера тощо. Музичний твір без тексту — увертюра, кантата тощо. Види музичних творів — опера, балет, оперети, мюзикли, симфонії, ораторії, кантати, сюїти, увертюри, фантазії тощо.

До цієї групи близько примикають хореографічні твори (в сучасному розумінні танцювальне мистецтво, мистецтво створення танцю) і пантоміми (вид сценічного мистецтва, в якому основними засобами створення художнього образу є пластика, жест, міміка, рухи, виконавця). До інших сценічних творів слід віднести спектаклі, постановки та інші твори, які виконуються на сцені.

Аудіовізуальні твори охоплюють собою широке коло однорідних творів, в яких рух поєднується із звуком і сприймається слухом і зором. До них відносяться кіно, теле - і відеотвори незалежно від жанру і призначення (художні, документальні, науково-популярні, навчальні, мультиплікаційні тощо), обсягу (повнометражні, короткометражні, багатосерійні тощо), виконання (звукові, німі, чорно-білі, кольорові, широкоекранні і т.п.), слайдофільми, діафільми, інші кіно - і телетвори. Практично всі аудіовізуальні твори представляють собою органічне поєднання різних видів мистецтва в одне художнє ціле.

Авторами аудіовізуального твору є режисер-постановник, автор сценарію і (або) текстів діалогів; автор спеціально створеного для аудіовізуального твору музичного твору з текстом або без нього; художник-постановник; оператор-постановник. Одна й та ж фізична особа може суміщати в собі дві або більше із наведених функцій.

Велику групу складають твори образотворчого мистецтва, яке включає в себе живопис, скульптуру і графіку, а також твори ужиткового мистецтва, дизайну, комікси, графічні оповідання, твори монументального мистецтва. Особливістю зазначених творів є їх нерозривний зв'язок з матеріальним носієм, в який цей твір втілено. В більшості випадків твори образотворчого мистецтва існують в єдиному примірнику. Тому важливо розрізняти право власності на картину, скульптуру чи графічний твір як на річ і авторське право на сам твір, втілений в цю річ.

В практиці бувають випадки, коли твори образотворчого мистецтва можуть відтворюватися в їх копіях. Постає запитання, чи є копія твору образотворчого мистецтва самостійним об'єктом авторського права.

Законодавство не містить відповіді на це запитання. Більшість дослідників схильні вважати, що копія може бути самостійним об'єктом авторського права.

Твори ужиткового мистецтва -- художні твори, які використовуються в промисловості. Цей вид мистецтва прийнято поділяти на два види. Перший вид — створення художніх виробів -- різного роду прикраси, речі побуту тощо. Другий — меблі, одяг, посуд тощо. Основними ознаками зазначених творів є їх утилітарний характер і художність їх виконання, їх ще визначають як художні вироби побутового призначення, що відзначаються художніми і естетичними якостями і призначаються не тільки для задоволення практичних потреб, але й для прикрашення середовища людини. До зазначених творів відносяться вироби культурно-побутового призначення — ювелірні, галантерейні, металічні вироби, вироби із шкіри, кісток, пластмаси, іграшки, значки, сувеніри, литво, вишивки, різьблення тощо.

Деякі науковці до творів ужиткового мистецтва зараховують твори дизайну. Проте ЦК не відносить їх до об'єктів, що охороняються авторським правом.

До творів образотворчого мистецтва близько примикають фотографічні твори. Цим поняттям також охоплюються твори, виконані способами, подібними до фотографії, в тому числі і голографія, тобто об'ємне відтворення будь-якого об'єкта. Фотографічні твори і твори, одержані способом, аналогічним фотографії, визнаються об'єктами охорони авторським правом без будь-яких застережень.

Цивільний кодекс до об'єктів авторського права відносить ілюстрації, карти, плани, ескізи і пластичні твори, що стосуються географії, топографії, архітектури або науки. Це широке коло об'єктів досить різноманітних за свою формою і змістом.

Картографічні твори, до яких можна віднести плани, ескізи і пластичні твори, що стосуються географії і топографії, географічні, геологічні та інші карти. Особливості правового режиму картографічних творів визначаються тим, що переважна більшість їх створюється на замовлення органів виконавчої влади і включається до державних, територіальних і відомчих картографо-геодезичних фондів. Вони можуть використовуватися іншими особами відповідно до Положення про ці фонди відповідно до чинного законодавства.

Поняттям «твори архітектури» охоплюються твори містобудування та садово-паркового мистецтва. Зазначені твори також мають подвійне призначення: вони задовольняють певні потреби людей і водночас виступають як художні твори. Авторсько-правовій охороні піддається саме ця художня сторона. Наприклад, об'єктом авторського права визнається не весь проект зі всіма його технічними і організаційними рішеннями архітектурних ідей в натурі, а лише його архітектурна частина.

До кола цих об'єктів відносять також твори архітектурної графіки і пластики: ескізи, фасади, перспективи, проекти забудови, розміри, плани озеленення, моделі, макети тощо. Проте основними об'єктами є твори архітектури, містобудування і садово-паркового мистецтва у вигляді будинків, споруд, кварталів забудови, садів, парків тощо.

Окрему групу об'єктів авторського права складають переклади, адаптації, аранжування та інші переробки літературних або художніх творів. Переклад будь-якого твору з однієї мови на іншу визнається самостійним об'єктом авторського права і самостійним видом літератури.

Переклад твору є творчий процес, засобами якого відтворюється твір, що перекладається, в іншій мовній формі. Проте можливі переклади, які не носять творчого характеру, в такому разі вони не визнаються об'єктами авторського права (дослівний переклад без належної наукової і літературної обробки, так звані «підрядкові переклади»). Не визнається об'єктом авторського права переклад офіційних документів, якщо сам переклад носить також офіційний характер.

Аранжування, оркестровка, варіації також визнаються самостійними об'єктами авторського права. Аранжуванням є переклад музичного твору, написаного для певних голосів, інструментів чи ансамблів на інші голоси, інструменти чи ансамблі. Наприклад, перекладання оркестрового твору на фортепіано. Різновидом аранжування (найбільш складним) є оркестровка, тобто перевід музичного твору, написаного для одного музичного інструмента, для виконання оркестром. Варіація як об'єкт авторського права є переробка музичного твору, за якої основна музична тема первісного твору залишається такою, що її можна пізнати.

Збірники творів, якщо вони за добором або упорядкуванням їх складових частин є результатом інтелектуальної діяльності. Під це поняття підпадають збірники обробок фольклору, енциклопедії та антології, збірники звичайних даних, інші складові твору за умови, що вони є результатом творчої праці за добором, координацією або упорядкуванням змісту без порушення авторських прав на твори, що входять до них як складові частини. Сутність творчої діяльності при укладанні таких збірників полягає в тому, що автор збірника самостійно відбирає матеріал, розташовує його по своїй оригінальній системі і досить часто піддає його певній обробці, наприклад, адаптує стародавній текст до сучасних вимог, супроводжує його своїм коментарем, посиланнями, предметним чи іменним показником.

Слід розрізняти збірники творів, які з тих чи інших причин уже не є об'єктами авторсько-правової охорони, і збірники творів, які є об'єктами авторського права. Якщо до збірника включаються твори, що не є об'єктами авторського права (збірник нормативних актів, фольклорних творів або творів, строк охорони яких уже сплив), то авторське право укладача виникає за умови самостійного відбору і систематизації включеного до збірника матеріалу або його самостійної обробки. При включенні до збірника творів, які є об'єктами охорони авторського права, необхідною умовою виникнення авторського права укладача є непорушність авторських прав авторів, твори яких включені до збірника. Автори творів, включених до складових творів, мають право використовувати свої твори незалежно від складеного твору, якщо інше не передбачено авторським договором.

Комп'ютерні програми охороняються як літературні твори. Це визнає комп'ютерні програми об'єктами авторського права, але за правовим режимом прирівнює їх до творів літературних творів. В умовах ринкової економіки комп'ютерні програми набули значення товарної продукції, що високо цінується. Зазначена продукція поєднує в собі результати інтелектуальної творчості і технічної праці високої складності.

Комп'ютерна програма як об'єкт авторського права виступає в якості об'єктивної форми представлення сукупності даних і команд, призначених для функціонування ЕОМ та інших комп'ютерних приладів з метою одержання певного результату, включаючи підготовчі матеріали, одержані в результаті розробки програми для комп'ютерних приладів, і породжуване нею аудіовізуальне відображення.

Правова охорона поширюється на всі види комп'ютерних програм, в тому числі на операційні системи і програмні комплекси, які можуть бути виражені на будь-якій мові і в будь-якій формі, включаючи вихідний текст і об'єктний код. Проте поза охороною залишаються ідеї і принципи, які лежать в основі програм, в тому числі ідеї і принципи організації інтерфейсу і алгоритму, а також мови програмування.

ЦК надає правову охорону компіляціям даних (база даних), якщо вони за добором або упорядкуванням їх складових частин є результатом інтелектуальної діяльності. Під поняттям «компіляція даних (база даних)», прийнято розуміти об'єктивну форму подання і організації даних (статей, розрахунків тощо), систематизованих таким чином, щоб ці дані могли бути знайдені і оброблені за допомогою комп'ютера. Результат творчої діяльності тут полягає в підборі і організації даних, незалежно від того, чи визнаються ці дані об'єктами авторського права.

 

Стаття 434. Твори, які не є об'єктами авторського права

1. Не є об'єктами авторського права:

1) акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування (закони, укази, постанови, рішення тощо), а також їх офіційні переклади;

2) державні символи України, грошові знаки, емблеми тощо, затверджені органами державної влади;

3)  повідомлення про новини дня або інші факти, що мають характер звичайної прес-інформації;

4) інші твори, встановлені законом.

Об'єктами авторського права не визнаються передусім ті твори, в яких відсутня хоча б одна ознака, необхідна для визнання його твором науки, літератури і мистецтва. Результати робіт, в яких немає творчого елемента, оригінальності або вони не виражені в об'єктивній формі, придатній для сприйняття і відтворення, не можуть бути визнаними творами, які мають охоронятися авторським правом. Звичайні довідники, розклади рухів, адресні книги тощо не визнаються об'єктами авторського права.

Проте, деякі роботи, які за своїми формальними ознаками відповідають вимогам закону, все ж об'єктами охорони авторським правом не визнаються.

Об'єктами правової охорони за авторським правом новизна відповідно до ЦК не визнаються твори, строк правової охорони яких сплив. Автор чи інша особа, яка має авторське право, не можуть припинити по своїй волі чинність авторського права на той чи інший об'єкт.

Не є об'єктами авторського права і тому не охороняються ним документи, їх офіційні переклади, а також державні символи і знаки. До офіційних документів відносяться закони та інші нормативні акти — інструкції, вказівки, стандарти, методичні рекомендації, статути юридичних осіб тощо; судові рішення та інші акти правоохоронних органів і обвинувачувальні акти чи висновки, подання прокуратури, акти органів попереднього слідства та інші, а також інші офіційні документи, які виходять від організацій і посадових осіб, — звіти, довідки, патентні описи, позови тощо.

Державними символами визнаються прапори, герби, гімни, ордена, грошові знаки. Зазначені об'єкти у своїй переважній більшості є результатами інтелектуальної, творчої діяльності і їх автори відомі. Проте авторами зазначених об'єктів вони визнаються лише до моменту їх затвердження відповідними органами, внаслідок чого вони одержують статус офіційного документа, знака чи символу. До цього моменту ці об'єкти визнаються об'єктами авторського права з усіма наслідками, що з цього випливають.

Об'єктами правової охорони не є твори народної творчості. До них відносяться твори фольклору — частівки, приказки, анекдоти, танці тощо, твори народних художніх промислів, народні костюми, традиційна архітектура.

Не підлягають правовій охороні авторським правом повідомлення про події і факти, що носять інформаційний характер.

До кола об'єктів, що не охороняються авторським правом, закон може віднести й інші твори.

Стаття 435. Суб'єкти авторського права

1. Первинним суб'єктом авторського права є автор твору. За відсутності доказів іншого автором твору вважається фізична особа, зазначена звичайним способом як автор на оригіналі або примірнику твору (презумпція авторства).

2. Суб'єктами авторського права є також інші фізичні та юридичні особи, які набули права на твори відповідно до договору або закону.

За загальним правилом, автором будь-якого твору визнається той, хто його створив, результатом творчої праці кого є цей твір. Творцем може бути будь-яка фізична особа — громадянин України, іноземний громадянин або особа без громадянства. При цьому не має значення стать, національність, громадянство, незалежно від віку і стану дієздатності автора. Авторське право виникає з того моменту, як тільки твір набуде об'єктивної форми, яку можуть сприймати інші.

ЦК поділяє суб'єктів авторського права на дві групи — первинних і похідних. До першої групи відносяться тільки творці, якими можуть бути тільки фізичні особи. До другої групи відносяться інші фізичні і юридичні особи, до яких авторське право перейшло на підставі договору або чинного закону.

Особливою категорією авторів, саме творців творів, є неповнолітні та інші недієздатні особи. Історія розвитку права інтелектуальної власності знає немало випадків, коли неповнолітні діти (в тому числі й малолітні) та інші недієздатні особи створювали прекрасні об'єкти, які можуть охоронятися авторським правом. Такі особи мають право творити і бути суб'єктом авторського права, його носіями. Відповідно до ст. ЗЗ ЦК особи, які не досягли чотирнадцяти років (малолітні) можуть здійснювати особисті немайнові права на твори науки, літератури і мистецтва, на об'єкти промислової власності або інші результати своєї творчої діяльності, що охороняються законом.

Проте здійснювати свої майнові права інтелектуальної власності зазначені особи та інші недієздатні особи самостійно не можуть. За малолітніх та повністю недієздатних осіб авторські права здійснюють їх батьки або опікуни як їх законні представники. Вони укладають від імені малолітніх авторів договори, виступають на захист їх прав в разі правопорушення і т. ін.

Але зазначені особи не беруть на себе будь-яких обов'язків за цими договорами і не несуть відповідальності за їх виконання. Стороною в такому договорі є сам малолітній.

Громадяни, які в силу тих чи інших обставин обмежені у своїй дієздатності, здійснюють свої авторські права лише зі згоди своїх піклувальників.

Неповнолітні, тобто особи віком від 14 до 18 років, здійснюють свої авторські права самостійно. Відповідно до ст. 34 ЦК такі неповнолітні особи самостійно здійснюють свої авторські права на результати літературної, художньої, наукової і технічної творчості, що охороняються законом.

Іншими суб'єктами авторського права (похідними) можуть бути будь-які фізичні і юридичні особи, в тому числі і держава Україна, до яких авторське право переходить на підставі договору або закону.

 

Стаття 436. Співавторство

1.  Авторське право на твір, створений у співавторстві, належить співавторам спільно, незалежно від того, становить такий твір одне нерозривне ціле чи складається з частин, кожна з яких може мати ще й самостійне значення. Частина твору, створеного у співавторстві, визнається такою, що має самостійне значення, якщо вона може бути використана незалежно від інших частин цього твору.

2. Кожен із співавторів зберігає своє авторське право на створену ним частину твору, яка має самостійне значення.

3. Відносини між співавторами можуть бути визначені договором. У разі відсутності такого договору авторське право на твір здійснюється всіма співавторами спільно.

Якщо твір створюється творчою працею двох або кількох авторів (співавторів), то така сумісна творча праця по створенню спільного твору називається співавторством. ЦК розрізняє (як і цивільно-правова теорія) нероздільне, неподільне співавторство і роздільне, подільне співтовариство. Нероздільним визнається таке співавторство, за яким виділити частину твору, написану конкретним співавтором, неможливо. Твір є єдиним цілим. При роздільному співавторстві та чи інша частина твору, написана будь-яким конкретним співавтором, чітко визначена. Кожна з таких частин твору може бути використана окремо як самостійний твір, вона має самостійне значення, не зв'язана з іншими частинами такого спільного твору нерозривно.

При нерозривному співавторстві спільний твір, створений спільно творчою працею кількох співавторів, використовується ними за згодою усіх співавторів. При відсутності такої згоди спір розв'язується судом. При роздільному співавторстві кожен із співавторів має право використовувати свою частину твору самостійно на свій розсуд, якщо інше не передбачено угодою між співавторами.

Авторське право на твір, створений у співавторстві, належить всім співавторам незалежно від того, чи утворює такий твір одне нерозривне ціле або складається із частин, кожна із яких має самостійне значення. Право опублікування та іншого використання такого твору в цілому належить всім співавторам.

Якщо твір, створений у співавторстві, утворює одне нерозривне ціле, то жоден із співавторів не може без достатніх підстав відмовити іншим у дозволі на опублікування, інше використання або зміну твору.

Співавторство може виникати за таких умов: наявність угоди (письмової чи усної) про спільну співпрацю над створенням твору; зазначена співпраця має носити творчий характер. Надання автору будь-якої технічної допомоги (передрук на друкарській машині твору чи його набір на комп'ютері, надання іншої допомоги) співавторством не визнається; спільна співпраця над твором має бути творчою; співавторство має бути добровільним.

Відносини між співавторами визначаються угодою між ними. Співавторством визнається також дача і запис інтерв'ю. Співавторами інтерв'ю є особа, яка дає інтерв'ю, та особа, яка його взяла. Авторське право на інтерв'ю виникає в кожного з них. Опублікування запису інтерв'ю допускається лише за згодою зазначених осіб.

Винагорода за використання твору, створеного в співавторстві, належить співавторам у рівних частках, якщо в угоді між ними не передбачається інше. Якщо твір, створений у співавторстві, є одним нерозривним цілим і частка кожного із співавторів не може бути виділена, винагорода співавторам належить у рівних частках. При роздільному співавторстві винагорода за використання твору визначається угодою між ними. Якщо такої угоди немає, то розмір винагороди визначається відповідно до частки твору, створеного конкретним співавтором. Проте співавтори можуть домовитися й про інший розподіл винагороди за використання твору, створеного спільною творчою працею.

Стаття 437. Виникнення авторського права

1.  Авторське право виникає з моменту створення твору.

2.  Особа, яка має авторське право, для сповіщення про свої права може використовувати спеціальний знак, встановлений законом.

Закон України «Про авторське право і суміжні права» (ст.11) проголошує, що авторське право на твір виникає внаслідок його створення. Таку ж норму містить і коментована стаття ЦК. Моментом створення твору слід вважати надання твору такої об'єктивної форми, яка придатна для сприйняття твору іншими особами, і його відтворення. Твір, який вже створений автором, але знаходиться лише в його голові (вірш, музика), але ще не втілений в матеріальну форму, об'єктом правової охорони бути не може. Авторське право на твір виникає, коли твір — вірш написаний, музика записана, роман чи повість видрукувані на машинці чи написані від руки тощо. Твір може бути оприлюдненим й іншим способом — прочитаний вірш, виконана музика тощо.

Авторське право поширюється на твори незалежно від місця їх першого оприлюднення (або не оприлюднені, але знаходяться в об'єктивній формі на території України), авторами яких або особами, яким належить авторське право і (або) суміжні права на них, є фізичні особи, які є громадянами України або не є громадянами України, але мають постійне місце проживання на території України, або юридичні особи, які мають місцезнаходження на території України.

Авторське право поширюється також на твори, вперше оприлюднені на території України або вперше оприлюднені за межами України, але після цього протягом ЗО днів оприлюднені на території України. Охороні авторським правом України підлягають передачі організацій мовлення, місцезнаходження яких на території України, і здійснюють передачі за допомогою передавачів, розташованих на території України; твори архітектури, які об'єктивно знаходяться на території України; твори та об'єкти суміжних прав, які охороняються відповідно до міжнародних договорів України.

Суб'єктам авторського права і (або) суміжних прав, незалежно від їх громадянства, твори чи об'єкти суміжних прав яких вперше оприлюднені на території іншої держави або не оприлюднені, але знаходяться в об'єктивній формі на території іншої держави, правова охорона надається відповідно до міжнародних договорів України.

Для виникнення і здійснення авторського права не вимагаються реєстрація твору чи будь яке інше спеціальне його оформлення, а також виконання будь-яких інших формальностей.

Особа, яка має авторське право (автор чи будь-яка інша особа, якій на законній підставі передано авторське право на цей твір) для сповіщення на свої права може використовувати знак охорони авторського права. Цей знак складається з таких елементів: латинська літера «С», обведена колом; ім'я особи, яка має авторське право; рік першої публікації твору. Знак охорони авторського права проставляється на оригіналі і кожному примірнику твору.

Якщо твір опубліковано анонімно чи під псевдонімом (за винятком випадку, коли псевдонім однозначно ідентифікує автора), видавець твору (його ім'я чи назва мають бути зазначені на творі) вважається представником автора і має право захищати права останнього. Це положення діє до того часу, поки автор твору не розкриє своє ім'я і не заявить про авторство.

Суб'єкт авторського права для засвідчення авторства (авторського права) на оприлюднений чи не оприлюднений твір, факту і дати опублікування твору чи договорів, які стосуються права автора на твір у будь-який час протягом строку охорони авторського права, може зареєструвати своє авторське право у відповідних державних реєстрах.

Державна реєстрація авторського права і договорів, які стосуються права автора на твір, здійснюється відповідно до затвердженого Кабінетом Міністрів України порядку. Установа складає і періодично видає каталоги всіх державних реєстрацій. Про реєстрацію авторського права на твір видається свідоцтво.

Стаття 438. Особисті немайнові права автора

1. Автору твору належать особисті немайнові права, встановлені статтею 423 цього Кодексу, а також право:

1) вимагати зазначення свого імені у зв'язку з використанням твору, якщо це практично можливо;

2) забороняти зазначення свого імені у зв'язку з використанням твору;

3)  обирати псевдонім у зв'язку з використанням твору;

4) на недоторканність твору.

Автор твору як суб'єкт права інтелектуальної власності відповідно до ст. 423 ЦК України наділяється певними особистими немайновими правами. Крім них авторству твору додатково належать ще такі наведені особисті немайнові права. Слід підкреслити, що наведені особисті немайнові права належать тільки автору твору.

Автор має право вимагати зазначення свого імені у зв'язку з використанням твору, якщо це практично можливо. У цьому проявляється юридична можливість автора, забезпечена законом, вимагати визнання свого авторства в суспільстві. Це означає, що автор може використовувати твір сам або дозволяти іншим використовувати свій твір під своїм справжнім ім'ям, під умовним ім'ям (псевдонімом) або без позначення свого імені (анонімно). Право на авторське ім'я є таким особистим немайновим правом, яке автор не може передати будь-якій іншій особі за будь-яких умов. Як і право авторства право на авторське ім'я виникає із самого акту створення твору. Проте це право на ім'я реалізується лише при будь-якому оприлюдненні твору. Право на авторське ім'я є чинник протягом життя автора. Після його смерті це право охороняється спадкоємцями, авторсько-правовими організаціями або державою.

Автор твору має право позначити своє ім'я одним із трьох способів - своїм справжнім ім'ям, псевдонімом або зовсім не зазначати своє ім'я. Своє справжнє ім'я автор може позначити своїм прізвищем, ім'ям і по-батькові повністю або зазначити своє прізвище і ініціали, або зазначити своє прізвище і ім'я повністю. Проте якщо твір позначається тільки ініціалами, то твір вважається анонімним.

Вибраний автором спосіб позначення свого імені міститься на титульному листі твору або афіші, зазначається в титрах фільму або оголошується перед публічним виконанням твору або передачею в ефір тощо.

Часто, особливо при використанні наукового твору шляхом його видання, автор може зазначити свій науковий ступінь, вчене або почесне звання, посаду та інші реквізити. Будь-які зміни в спосіб позначення свого імені вносити не допускається.

ЦК надає право автору забороняти зазначення свого імені у зв'язку з використанням твору. Якщо автор твору не бажає з тих чи інших причин розкривати своє справжнє ім'я, то він, як уже зазначалося, може позначати твір обраним ним псевдонімом, дозволити його використання без позначення свого імені, тобто дозволити його використання анонімно. Але ЦК містить спеціальну норму, відповідно до якої автор має право забороняти зазначення свого імені у зв'язку з використанням твору. Постає запитання — чи має автор право забороняти зазначення свого справжнього імені і обраного ним псевдоніма у зв'язку з використанням твору. Псевдонім — це є спосіб зазначення свого імені. Отже, автор має право забороняти зазначення свого справжнього імені і псевдоніма у зв'язку з використанням свого твору. Іншими словами, автор має право зовсім не позначати свого справжнього імені чи псевдоніма і забороняти іншим це робити. Тобто автор має право оприлюднювати свій твір без зазначення свого імені будь-яким способом — анонімно.

Часто автори бажають присвятити свій твір будь-якій особі, історичній події тощо. ЦК і чинним законодавством це питання не врегульоване, хоча в практиці такі посвяти мають місце. Але й прямої заборони помістити таку посвяту законодавство також не містить. Це питання слід вирішувати угодою між автором і особою, яка буде використовувати твір. При виданні твору найліпше це питання врегулювати авторським договором.

 

Стаття 439. Забезпечення недоторканності твору

1. Автор має право протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню або іншій зміні твору чи будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі та репутації автора, а також супроводженню твору без його згоди ілюстраціями, передмовами, післямовами, коментарями тощо.

3. У разі смерті автора недоторканість твору охороняється особою, уповноваженою на це автором. За відсутності такого уповноваження недоторканність твору охороняється спадкоємцями автора, а також іншими заінтересованими особами.

Законодавець при визначенні змісту права на недоторканість виходить із концептуального положення, що автор несе повну відповідальність за зміст, художній рівень та інші якісні характеристики твору. В першу чергу він заінтересований в тому, щоб при використанні його твору не були допущені будь-які хоча б найменші зміни твору, які на думку автора могли б йому зашкодити.

Право на недоторканність твору полягає в тому, що автор має право будь-яким чином протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню або іншій зміні твору, які, на його думку, можуть нанести шкоду твору. ЦК не розкриває зиготу дій, які можуть зашкодити твору. Це може бути перекручення міркувань, думок, його положень, змісту твору в цілому, які можуть бути зроблені як навмисно, так і без умислу. Твір може бути спотворений, тобто внесеними змінами чи доповненнями настільки перетворений ними, що істотно зіпсували, пошкодили, зробили гіршим, не схожим на попередній первинний твір.

Дією, проти якої автор може протидіяти, визнається також будь-яка зміна твору без згоди автора. Такі зміни без згоди автора не допускаються навіть в тому випадку, коли, на думку користувача, вони роблять твір кращим.

Зміст права на недоторканість полягає в тому, що при виданні, публічному виконанні або іншому використанні твору забороняється без згоди автора вносити будь-які зміни як в самий твір, так і в його назву, позначені іменем автора. Без згоди автора забороняється супроводжувати твір ілюстраціями, передмовами, післямовами, коментарями та будь-якими іншими поясненнями. Не можна без згоди автора скорочувати обсяг твору, змінювати або замінювати окремі глави, порушувати цілісність твору тощо, вилучати із твору авторські посвяти, епіграфи, анотації тощо.

Разом з тим чинне законодавство допускає цитування в оригіналі і перекладі в наукових, дослідницьких, полемічних, навчальних, інформаційних цілях із правомірно оприлюднених творів в обсязі, оправданому метою цитування. Допускається також відтворення в оглядах поточних подій в кіно, на радіо, по телебаченню випущених в світ літературних і художніх творів в обсязі, що відповідає інформаційній меті. В усіх зазначених випадках твір відтворюється і використовується не в первісному вигляді, а в переробленому, проте такі зміни твору не визнаються порушенням права на недоторканність.

Не визнається порушенням права на недоторканність творча інтерпретація твору виконавцем чи режисером-постановником за умови відсутності змін форми і змісту. Створення пародій і стилізацій, опублікування критичних оглядів та коментарів також не є порушенням права на недоторканність.

Не допускається будь-яке інше посягання на твір, яке здатне зашкодити честі і репутації автора. Чи шкодить це посягання на твір честі і репутації автора в разі виникнення спору, вирішує суд.

Крім автора твору, протидіяти зазначеним неправомірним діям ЦК наділяє після смерті автора спеціально уповноважену на це автором особу. За відсутності такої особи недоторканність твору можуть здійснювати спадкоємці автора та інші заінтересовані особи.

Право протидіяти перекрученню, спотворенню або іншій зміні твору чи будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі і репутації автора, а також захист авторства не переходить до спадкоємців в порядку спадкування. Правом на недоторканність твору померлого автора спадкоємців наділяє закон.

Крім спадкоємців право на недоторканність твору померлого автора можуть здійснювати інші заінтересовані особи. Це можуть бути як фізичні, так юридичні особи. Фізичними можуть бути особи близькі автору, які не входять в коло спадкоємців ні по закону, ні по заповіту. Юридичними особами можуть бути творчі спілки письменників, художників та інших митців. Такими особами можуть бути органи виконавчої влади.

 

Стаття 440. Майнові права інтелектуальної власності на твір.

1. Майновими правами інтелектуальної власності на твір є:

1) право на використання твору;

2) виключне право дозволяти використання твору;

3) право перешкоджати неправомірному використанню твору, в тому числі забороняти таке використання;

4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

2. Майнові права на твір належать його авторові, якщо інше не передбачено договором чи законом.

Основним майновим правом інтелектуальної власності на твір є право на його використання. Право на використання будь-якого твору передусім належить самому авторові. За Законом України «Про авторське право і суміжні права» право на використання твору визначається як виключне. ЦК це право не визнає виключним. Уявляється, що право на використання твору за своєю юридичною природою є виключним. Виключність цього права полягає в тому, що тільки сам автор має право використовувати створений ним твір (за винятком випадків, передбачених законом) і тільки суб'єкт цього права може видавати дозвіл на його використання іншим особам. Право на використання твору надає його суб'єкту право вилучати корисні якості твору у будь-якій формі і будь-яким способом.

Право на використання твору означає також право автора вирішувати питання про доцільність (готовність) оприлюднення твору, в якій формі, в якому обсязі і межах тощо.

Другим основним майновим правом інтелектуальної власності є право, автора та інших осіб, які мають авторське право дозволяти використання твору іншим особам або забороняти їм таке використання, відтворення твору, тобто, виготовлення одного або більше примірників твору, відеограми, фонограми в будь-якій матеріальній формі, а також їх запис для тимчасового чи постійного зберігання в електронній (у тому числі і цифровій), оптичній або іншій формі, яку може зчитувати комп'ютер.

Надання права використання твору іншій особі може мати місце лише на підставі договору, який має бути укладений лише (за винятком випадків, визначених законом) в письмовій формі. Договір на використання твору іншими особами може бути укладений лише на твори, які знаходяться в об'єктивній формі.

Виключне право дозволяти використання твору включає в себе також право на опублікування (випуск у світ), яке є однією із найбільш поширених форм використання твору. Шляхом опублікування автор доводить до відому суспільства свій твір. Водночас право на опублікування твору є способом реалізації автором та іншими особами, що мають авторське право, свого майнового права інтелектуальної власності, способом його реалізації.

Закон України «Про авторське право і суміжні права» знає ще одне поняття, близьке до опублікування — оприлюднення. Оприлюдненням (розкриття публіці) твору є здійснена за згодою автора чи іншого суб'єкта авторського права і (або) суміжних прав дія, що вперше робить твір доступним для публіки шляхом опублікування, публічного виконання, публічного показу, публічної демонстрації, публічного сповіщення тощо. Одним із найбільш поширених способів оприлюднення є опублікування твору, фонограми, відеограми. Опублікуванням визнається випуск в обіг за згодою автора чи іншого суб'єкта авторського права і (або) суміжних прав виготовлених поліграфічним, електронним чи іншим способом примірників твору, фонограми, відеограми у кількості, здатній задовольнити, з урахуванням характеру твору, фонограми чи відеограми розумні потреби публіки, шляхом їх продажу, здавання в майновий найм, побутового чи комерційного прокату, надання доступу до них через електронні системи інформації таким чином, що будь-яка особа може його отримати з будь-якого місця і у будь-який час за власним вибором або передачі права власності на них чи володіння ними іншими способами. Опублікуванням твору, фонограми, відеограми вважається також депонування рукопису твору, фонограми, відеограми у сховищі (депозитарії) з відкритим доступом та можливістю одержання в ньому примірника (копії) твору: фонограми, відеограми.

Опублікування твору, фонограми, відеограми часто називають випуском твору, фонограми чи відеограми у світ. Опублікуванням визнається доведення твору, фонограми чи відеограми до відому необмеженого кола осіб. Це породжує право перешкоджати неправомірному використанню твору, в тому числі забороняти таке використання. При цьому твір може бути використаний іншими особами лише з дозволу автора чи інших осіб, що мають авторське право, за винятком випадків, передбачених ЦК та іншим законом.