Печать
PDF

Глава 26 ПРАВО СПІЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ - Страница 2

Posted in Гражданское право - НПК Цивільний кодекс України (Є.О. Харитонов)

 

Стаття 361. Право співвласника розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності

1. Співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності.

Кожному учаснику спільної часткової власності належить частка в праві власності на спільне майно, відповідно до цього кожен співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою в праві спільної часткової власності. Відповідно до цього він має право на відчуження належної йому частки на спільне майно. Він може продати, дарувати, поміняти, заповісти, вимагати виділу в натурі належної йому частки в праві власності на спільне майно.

 

 

Стаття 362. Переважне право купівлі частки у праві спільної часткової власності

1.  У разі продажу частки у праві спільної часткової власності співвласник має переважне право перед іншими особами на її купівлю за ціною, оголошеною для продажу, та на інших рівних умовах, крім випадку продажу з публічних торгів.

2. Продавець частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний письмово повідомити інших співвласників про намір продати свою частку, вказавши ціну та інші умови, на яких він її продає.

Якщо інші співвласники відмовилися від здійснення переважного права купівлі чи не здійснять цього права щодо нерухомого майна протягом одного місяця, а щодо рухомого майна — протягом десяти днів від дня отримання ними повідомлення, продавець має право продати свою частку іншій особі.

3. Якщо бажання придбати частку у праві спільної часткової власності виявили кілька співвласників, продавець має право вибору покупця.

4.  У разі продажу частки у праві спільної часткової власності з порушенням переважного права купівлі співвласник може пред'явити до суду позов про переведення на нього прав

та обов'язків покупця. Одночасно позивач зобов'язаний внести на депозитний рахунок суду грошову суму, яку за договором повинен сплатити покупець.

До таких вимог застосовується позовна давність у один рік.

5. Передача співвласником свого переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності іншій особі не допускається.

Кожний з учасників права спільної часткової власності має право самостійно розпоряджатися своєю часткою у праві спільної власності на річ. Однак при продажі своєї частки сторонній особі, він зв'язаний правом на цю частку інших власників. Тому продаж сторонній особі належної кожному з власників частки в праві спільної власності на спільну річ можливий тільки з дотриманням права переважної купівлі, яка належить іншим співвласникам (ст. 362 ЦК). При відчуженні належної кожному зі співвласників частки у праві спільної власності на річ шляхом дарування, міни, довічного утримання інші співвласники не мають переважного права на придбання відчужуваної частки. (За ЦК РФ право переважної купівлі застосовується і при відчуженні частки за договором міни (ч. 5 ст. 250 ЦК РФ). Це правило, як відзначає, Ю.К. Толстой, може застосовуватися тільки тоді, коли відчужувач обмінює свою частку на речі, визначені родовими ознаками. (Гражданское право, Т.1. — М.; 1999. — С. 440). Якщо частка у праві спільної часткової власності належить фізичній особі, то у випадку її смерті належна їй частка в праві спільної часткової власності переходить у порядку спадкування.

При відчуженні частки у праві спільної власності, що належить будь-якому зі співвласників, відбувається не відчуження частини майна в натурі, а частки в праві власності. Тому право спільної часткової власності не припиняється, а відбуваються зміни в суб'єктному складі цих правовідносин.

При продажу одним зі співвласників належної йому частки сторонній особі, інші учасники спільної часткової власності мають право переважної покупки. Вони мають право переважної купівлі за ціною, оголошеною для продажу, і при інших рівних умовах, крім випадку продажу з публічних торгів (ч. 1 ст. 362 ЦК). Відповідно до цього права продавець зобов'язаний у письмовій формі сповістити інших учасників спільної власності про намір продати належну йому частку, вказавши ціну й інші умови, на яких він продає її (термін продажу, порядок сплати грошей тощо). Якщо хоча б один з учасників спільної часткової власності виразить бажання купити частку на зазначених продавцем умовах, то він не вправі продати цю частку сторонній особі. Якщо частку, що продається, бажають придбати декілька співвласників, то продавець може продати свою частку кожному з них за своїм вибором.

У випадку відмови інших співвласників від здійснення права переважної купівлі чи нездійснення цього права у відношенні нерухомого майна протягом одного місяця, а у відношенні рухомого майна протягом 10 днів з моменту одержання повідомлення, продавець вправі продати свою частку будь-якій особі. При продажу частки з порушенням права переважної покупки кожен з учасників спільної часткової власності протягом одного року з моменту, коли стало відомо чи повинно було стати відомо про порушення належного йому права переважної покупки, може звернутися в суд з позовом про переведення на нього прав і обов'язків покупця. При пред'явленні такого позову, договір купівлі-продажу не визнається недійсним, тому що якщо його визнати недійсним, то сторони повинні бути відновлені в первісний стан. Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. «г» ст.16 постанови від 28 квітня 1978 р. № 3 «Про судову практику про визнання угод недійсними» зі змінами і доповненнями від 25 жовтня 1992 р. № 13 і від 25 травня 1998 р., саме по собі невиконання вимог ст. 114 ЦК УРСР 1963 р. при продажу частки сторонній особі не є підставою для визнання угоди недійсної. У даному випадку співвласник, у межах установленого законом терміну, вправі вимагати переведення на нього прав і обов'язків покупця по укладеній угоді.

У випадку задоволення позову, права й обов'язки покупця переходять до позивача. Такий позов є перетворювальним. При пред'явленні цього позову позивач зобов'язаний внести на депозитний рахунок суду суму, що за договором сплатив чи повинен сплатити покупець. Невиконання позивачем цієї вимоги може бути підставою для відмови в позові (п. «г» ст. 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 20 від 22.12.1995 р. «Про судову практику по справах по позовах про захист права приватної власності» зі змінами, встановленими постановою Пленуму Верховного Суду України № 15 від 25.05.1998 р.). Право переважної купівлі застосовується тільки при продажу одним зі співвласників своєї частки і не застосовується при продажу одним зі співвласників належної йому частки в праві спільної власності іншому співвласнику, а також не поширюється на випадки відчуження частки (за договором дарування, міни, довічного утримування), і при продажу частки з публічних торгів, тому що в останньому випадку частка продається тому, хто запропонує більш високу ціну. До вимоги власника про переведення на нього прав і обов'язків покупця, застосовується термін позовної давності в один рік ч. 4 ст. 362 ЦК.

Не допускається передача права переважної покупки (ч. 5 ст. 362 ЦК).

 

 

Стаття 363. Момент переходу частки у праві спільної часткової власності до набувача за договором

1.  Частка у праві спільної часткової власності переходить до набувача за договором з моменту укладення договору, якщо інше не встановлено домовленістю сторін.

2.  Частка у праві спільної часткової власності за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, переходить до набувача відповідно до статті 334 цього Кодексу.

При відчуженні одним зі співвласників належної йому частки у праві спільної часткової власності, ця частка переходить до набувача за договором з моменту укладання договору, якщо інше не передбачено угодою сторін (ч. 1 ст. 363 ЦК). Якщо частка в праві спільної часткової власності переходить за договором, що підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, то вона переходить до набувача з моменту нотаріального посвідчення договору, а якщо договір підлягає державної реєстрації, то з моменту державної реєстрації договору (ч. 2 ст. 363 і ч. 4 ст. 334 ЦК).

Стаття 364. Виділ частки із майна, що є у спільній частковій власності

1. Співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.

2. Якщо виділ частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою.

3.  Договір про виділ у натурі частки з нерухомого спільного майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Право спільної часткової власності є різновидом права власності. Тому воно може бути припинене з підстав, за якими може бути припинене будь-яке право власності (ст.346 ЦК), а також зі специфічних підстав, пов'язаних з тим, що для спільної власності характерна множинність уповноважених суб'єктів. Такими специфічними підставами припинення права спільної часткової власності є поділ майна, що знаходиться в спільній частковій власності, і виділ частки, що належить кожному зі співвласників, зі спільного майна (ст. 364 ЦК). Кожний з учасників права спільної часткової власності має певні правомочності у відношенні належної йому частки в праві власності на спільне майно. Відповідно до цього кожен зі співвласників може вимагати виділу своєї частки зі спільного майна.

Якщо виділ частки в натурі не допускається законом чи є неможливим, якщо спільну річ не можливо поділити без втрати її цільового призначення (ст.183 ЦК), співвласник, що виділяється, має право на виплату йому грошової чи надання йому іншої матеріальної компенсації вартості його частки іншими учасниками спільної часткової власності. Компенсація співвласнику, який бажає виділу, може бути надана тільки за його згодою. Розрахунки між співвласниками можливі і тоді, коли майно в натурі не може бути виділене в точній відповідності з належною кожному з них часткою. Виплата одному зі співвласників компенсації грошової вартості майна провадиться іншими співвласниками за згодою співвласника, якому виділено в натурі майно менше, ніж на яке він мав право відповідно до його частки в праві спільної часткової власності, а у випадку спору, розмір компенсації визначається судом. Договір про виділ частки нерухомого спільного майна в натурі укладається в писемній формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

 

 

Стаття 365. Припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників.

1. Право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо:

1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі;

2) річ є неподільною;

3)  спільне володіння і користування майном є неможливим;

4)  таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.

2. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Правила статті, що коментується, допускають можливість припинення права одного зі співвласників на частку в спільному майні на підставі рішення суду за умови: якщо частка цього співвласника є незначною і не може бути виділена або річ є неподільною (ст.183 ЦК); спільне володіння і користування майном є неможливим; таке припинення не заподіє істотної шкоди інтересам співвласника і членам його сім'ї.

Слід зазначити, що в Постанові Пленуму Верховного Суду України від 4.04.1991 р. №7 «Про судову практику застосування судами законодавства, що регулює право власності громадян на житловий будинок», зі змінами і доповненнями, передбаченими постановами Пленуму Верховного Суду України 25.12.1992 р. № 13 і від 25.05.1998 р. № 15 також передбачено, що в окремих випадках суд може, з огляду на конкретні обставини справи і при відсутності згоди власника, що виділяється, зобов'язати інших учасників спільної власності виплатити йому грошову компенсацію за належну йому частку з обов'язковим приведенням відповідних мотивів. Зокрема, це можливо, якщо частка в спільній власності на житловий будинок є незначною і не може бути виділена в натурі чи внаслідок особливих обставин спільне користування будинком неможливо, а власник у будинку не проживає і забезпечений іншою житловою площею (ч. 5 п. 6 постанови). Рішення про припинення права особи на частку у спільному майні суд постановляє тільки за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

 

 

Стаття 366. Звернення стягнення на частку у майні, що є у спільній частковій власності

1.  Кредитор співвласника майна, що є у спільній частковій власності, у разі недостатності у нього іншого майна, на яке може бути звернене стягнення, може пред'явити позов про виділ частки із спільного майна в натурі для звернення стягнення на неї.

Якщо виділ в натурі частки із спільного майна має наслідком зміну його призначення або проти цього заперечують інші співвласники, спір вирішується судом.

2. У разі неможливості виділу в натурі частки із спільного майна або заперечення інших співвласників проти такого виділу кредитор має право вимагати продажу боржником своєї частки у праві спільної часткової власності з направленням суми виторгу на погашення боргу.

У разі відмови боржника від продажу своєї частки у праві спільної часткової власності або відмови інших співвласників від придбання частки боржника кредитор має право вимагати продажу цієї частки з публічних торгів або переведення на нього прав та обов'язків спів-власника-боржника, з проведенням відповідного перерахунку.

Припинення права спільної власності може бути також у випадку звернення стягнення на частку учасника права спільної часткової власності в спільному майні. Кредитор учасника права спільної часткової власності вправі вимагати виділу частки боржника в натурі для звернення на неї стягнення, при недостатності у боржника майна, на яке можна звернути стягнення. При неможливості виділу частки в натурі або, якщо проти цього заперечують інші учасники права спільної часткової власності, кредитор має право вимагати продажу боржником належної йому частки іншим співвласникам з направленням отриманих коштів на погашення боргу. У випадку відмови боржника від продажу своєї частки Іншим учасникам спільної часткової власності або при відмові інших співвласників від придбання частки боржника, кредитор вправі вимагати продажу частки боржника в праві спільній частковій власності сторонній особі, або переводу на нього прав і обов'язків співвласника-боржника з проведенням відповідних перерахунків. Таким чином, при зверненні стягнення на частку учасника спільної часткової власності відбувається виділ у натурі частки в праві спільної часткової власності, що належить власнику-боржнику, або відчуження цієї частки іншим особам. Тому в даному випадку правовідносини спільної часткової власності припиняються тільки для співвласника-боржника і зберігаються між іншими учасниками права спільної часткової власності. Якщо співвласників буде тільки двоє, правовідносини права спільної часткової власності припиняються.

Стаття 367. Поділ майна, що є у спільній частковій власності

1.  Майно, що є у спільній частковій власності може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними.

2. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється.

3. Договір про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Кожний з учасників права спільної часткової власності має певні правомочності у відношенні належної йому частки. У зв'язку з цим кожен співвласник може вимагати виділу своєї частки зі спільного майна. У тому випадку, коли таку вимогу висунуть усі співвласники або якщо учасників спільної часткової власності буде тільки двоє, настає поділ майна, що знаходиться в спільній частковій власності. Поділ спільного майна можливий за спільною згодою між усіма співвласниками, а у випадку недосягнення спільної згоди між співвласниками про поділ спільного майна, поділ цього майна відбувається за рішенням суду.

Поділ майна, що знаходиться в спільній частковій власності, потрібно відрізняти від виділу в натурі одному зі співвласників частки, що належить йому зі спільного майна. При поділі майно, що знаходиться в спільній частковій власності, поділяється між усіма співвласниками і правовідносини спільної власності припиняються. При виділі частки із спільного майна правовідносини спільної часткової власності зберігаються. Вони припиняються тільки для особи, частка якої виділяється. При недосягненні згоди між учасниками спільної часткової власності про умови і спосіб поділу спільного майна чи про умови виділу частки в натурі одному з них це питання може бути вирішене судом за позовом кожного зі співвласників.

Поділ майна, що знаходиться в спільній власності, допускається тільки в тому випадку, коли це можливо без нерозмірного збитку для призначення цього майна. Відповідно до цього, у п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 4.10.91 р. «Про практику застосування законодавства, що регулює права власності громадян на житловий будинок», з доповненнями і змінами від 25.12.95 р. і від 25.05.98 р. зазначено, що поділ права спільної власності на житловий будинок можливий, якщо кожній зі сторін може бути виділена окрема частина будинку із самостійним виходом. При неможливості виділу частини будинку в натурі, суд вправі при пред'явленні про це позову установити порядок користування окремими приміщеннями. При цьому окремі підсобні приміщення (кухня, коридор тощо) можуть бути залишені в спільному користуванні учасників спільної часткової власності. Порядок користування житловим будинком може бути встановлений і між учасниками права спільної сумісної власності. У випадку неможливості поділу будинку в натурі чи встановлення порядку користування будинком, власнику, який виділяється, за його згодою виплачується грошова компенсація. Розмір грошової компенсації визначається угодою сторін, а при відсутності такої угоди — судом по дійсній вартості будинку на час розгляду справи. Під дійсною вартістю будинку розуміється грошова сума, по якій він може бути проданий у даному населеному пункті. В окремих випадках суд може, з огляду на конкретні обставини справи і при відсутності згоди учасника, що виділяється, зобов'язати інших учасників спільної сумісної власності сплатити йому грошову компенсацію за належну йому частину, обов'язково вказавши при цьому відповідні мотиви. Зокрема це можливо, якщо частка учасника, що виділяється, є незначною і не може бути виділена в натурі, і учасник, що виділяється, у будинку не проживав і забезпечений іншою житловою площею. У випадку, якщо об'єктом права спільної власності є квартира, то вона може бути розділена в натурі за вимогою учасника (учасників) спільної власності, якщо сторонами виділяються ізольоване житлове й інше приміщення із самостійним виходом (п.14 постанови Пленуму Верховного Суду України № 20 від 22.12.1995 р. «Про судову практику по справах по позовах про захист права приватної власності» зі змінами, внесеними постановою Пленуму Верховного Суду України від 25.05.98 р. № 15).

Договір про поділ нерухомого майна, що належить особам на праві спільної часткової власності, укладається в письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню (ч. З ст.367 ЦК).

Припинення права спільної часткової власності можливо не тільки при поділі майна, що

знаходиться в спільній частковій власності, І виділу частки, що належить кожному зі співвласників, із спільного майна, але й інших випадках здійснення правомочності розпорядження одним з співвласників чи декількома з них часткою в праві власності на загальне майно, що належить їм. Так, припинення права спільної часткової власності може бути:

1) при відчуженні частки одним із двох співвласників іншому;

2) при відчуженні часток всіма співвласниками одному з них;

3) при переході до одного з двох співвласників частки іншого в спадщину;

4)  при реалізації майна, що знаходиться в спільній частковій власності. При цьому отримана грошова сума розподіляється між співвласниками пропорційно розміру належної їм частки у праві спільної часткової власності.

У перерахованих випадках має місце одна зі спільних підстав припинення права власності — відчуження власником свого майна іншим особам (п.1) ч. І ст.346 ЦК) з урахуванням особливості права спільної власності, для якої характерною є множинність суб'єктів.

Стаття 368. Право спільної сумісної власності

1.  Спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.

2. Суб'єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом.

3.  Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

4. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Як випливає зі змісту ст.355 ЦК, право спільної сумісної власності є одним з видів права спільної власності. Для нього, також як і для права спільної часткової власності, характерна множинність суб'єктів і єдність об'єкта. Тому в праві спільної сумісної власності, як і в праві спільної часткової власності, слід розрізняти зовнішні і внутрішні правовідносини. Разом з тим, право спільної сумісної власності відрізняється від права спільної часткової власності за підставами виникнення, характером внутрішніх правовідносин спільної власності, є розходження і при припиненні права спільної власності.

Суб'єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні і (чи) юридичні особи, держава, територіальна громада, якщо інше не встановлено законом.

Право спільної сумісної власності виникає на майно, придбане подружжям під час шлюбу (ч. З ст.368 ЦК, ч. І ст.60 СК). Спільною сумісною власністю є також майно, придбане в результаті спільної праці членів сім'ї, якщо інше не передбачено письмовою угодою між ними (п.1 ст.17 Закону України «Про власність», ч.4 ст. 368 ЦК). На праві спільної сумісної власності належить майно членам фермерського господарства, якщо інше не передбачено письмовою угодою між ними (ст.18 Закону України «Про власність, ст.16 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство). На праві спільної сумісної власності може також належати членам сім'ї приватизована квартира (будинок) відповідно до письмової угоди повнолітніх членів сім'ї, що проживають у даній квартирі (будинку). Члени сім'ї в письмовій угоді можуть передбачити й інше, що приватизована квартира (будинок) буде належати їм на праві спільної часткової власності (ч. 2 ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду). Таким чином, на відміну від підстав виникнення права спільної часткової власності, право спільної сумісної власності, виникає тільки у випадках, передбачених законом чи договором. Для права спільної сумісної власності, як зазначено в ч. 1 ст. 368 ЦК, характерно, що розмір частки в праві власності кожного зі співвласників не визначений. Розмір частки права власності на спільне майно встановлюється тільки у випадку поділу спільної сумісної власності чи виділу з неї. Це безчасткове право спільної власності. Суб'єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні і (чи) юридичні особи, держава, територіальна громада, якщо інше не встановлено законом. Отже, ч. 4 ст. 355 ЦК установлює презумпцію права спільної часткової власності. Право спільної сумісної власності виникає лише у випадках, передбачених договором або законом (див. коментар до ст. 355 ЦК).

 

Стаття 369. Здійснення права спільної сумісної власності

1.  Співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

2. Розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників.

У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників.

Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

3. Співвласники мають право уповноважити одного з них на вчинення правочинів щодо розпорядження спільним майном.

4. Правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

Право спільної сумісної власності є безчастковим (бездольовим) правом спільної власності. Тому кожен з учасників спільної сумісної власності не має права на частку в праві власності на спільну річ і не має повноважень у відношенні часток інших співвласників на спільну річ. Кожен зі співвласників при праві спільної сумісної власності має стиснуте право власності на спільну річ, що обмежено аналогічним правом іншого співвласника. Через це учасники права спільної сумісної власності, якщо інше не передбачено угодою між ними, разом володіють і користуються всім спільним майном. Розпорядження майном, що належить учасникам права спільної сумісної власності, здійснюється за спільною згодою всіх співвласників, яка передбачається, незалежно від того, ким з учасників спільної власності вчиняється правочин щодо розпорядження спільним майном. Якщо правочин вимагає нотаріального посвідчення чи державної реєстрації, згода інших учасників спільної сумісної власності повинна бути нотаріально засвідчена. Співвласники можуть уповноважити одного зі співвласників на вчинення правочинів щодо розпорядження спільним майном. Правочин щодо розпорядження спільним майном може здійснювати кожний з учасників спільної сумісної власності, якщо інше не передбачено угодою між ними. Вчинений правочин одним зі співвласників щодо розпорядження спільним майном, може бути визнаний судом недійсним за вимогою інших співвласників чи одного з них у випадку відсутності у співвласника, що здійснив правочин, необхідних повноважень, а також якщо порушені умови дійсності правочинів (частини 1-5 ст. 203 ЦК, ч.4 ст. 369 ЦК). У тих випадках, коли один з учасників права спільної сумісної власності здійснив правочин з розпорядження спільним майном, на здійснення якого не треба нотаріально засвідченої згоди інших співвласників, тобто має місце презумпція згоди інших співвласників, слід вважати, що питання про дійсність такого правочину повинно бути вирішено у залежності від добросовісності іншої сторони правочину. Правочин може бути визнано недійсним, якщо буде доведено, що інша сторона у правочині діяла недобросовісно, тобто знала чи повинна була знати про відсутність згоди на здійснення такого правочину інших співвласників чи одного з них.

Стаття 370. Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності

1.  Співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності.

2.  У разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.

3.  Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 364 цього Кодексу.

При праві спільної сумісної власності розмір частки кожного зі співвласників не визначений. Разом з тим, кожний зі співвласників має право на виділ частки з майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, у натурі. При виділі частки одного зі співвласників необхідно попередньо визначити розмір частки в праві спільної сумісної власності, що належить цьому співвласникові. Вважається, що частки кожного зі співвласників рівні, якщо інакше не встановлено договором між ними, законом або рішенням суду. Після визначення розміру частки у праві спільної сумісної власності, яка належить співвласникові, який вимагає виділу частки, виділ частки відбувається в тім же порядку, що і при виділі частки при праві спільної часткової власності (див. коментар до ст. 364 ЦК).

 

 

Стаття 371. Звернення стягнення на частку майна, що є у спільній сумісній власності

1.  Кредитор співвласника майна, що є у спільній сумісній власності, у разі недостатності у нього іншого майна, на яке може бути звернене стягнення, може пред'явити позов про виділ частки із спільного майна в натурі для звернення стягнення на неї.

2.  Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, для звернення стягнення на неї здійснюється у порядку, встановленому статтею 366 цього Кодексу.

У п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 р. № 20 «Про судову практику у справах про захист права приватної власності» зі змінами, внесеними постановою Пленуму Верховного Суду України від 25.05.1998 р. № 15 зазначено, що у відповідності зі ст. 7 Закону «Про власність», власник відповідає за своїми обов'язками всім майном, на яке може бути звернене стягнення за вимогою кредитора, у тому числі часткою в спільній власності. Тому кредитор співвласника майна, що належить йому на праві спільної сумісної власності, у випадку, якщо у боржника не вистачає Іншого майна, на яке можна звернути стягнення, може пред'явити позов про виділ зі спільного майна частки цього співвласника в натурі для звернення стягнення на неї. При пред'явленні такого позову необхідно спочатку визначити розмір частки в праві спільної сумісної власності, що належить співвласникові, до якого пред'явлений позов. Після визначення розміру частки виділ частки відбувається в тім же порядку, що і при виділі частки в праві спільної часткової власності (див. коментар до ст. 366 ЦК). При зверненні стягнення на частку учасника права спільної сумісної власності відбувається виділ у натурі частки в праві спільної сумісної власності, що належить боржнику, або відчуження цієї частки іншим особам. Тому в даному випадку правовідносини права спільної сумісної власності припиняються тільки для співвласника-боржника і зберігаються між іншими учасниками права спільної сумісної власності. Якщо співвласників буде тільки двоє, правовідносини права спільної сумісної власності припиняються.

Стаття 372. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності

1. Майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними.

2. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення.

3.  У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

4. Договір про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Припинення права спільної сумісної власності на окремі об'єкти чи на все майно в цілому можливо внаслідок як спільних підстав для припинення права власності (ст. 346 ЦК), так і по специфічним підставам припинення спільної власності — поділу і виділу.

При праві спільної сумісної власності кожному співвласникові належить стиснуте право власності на спільне майно. Тому майно, що є об'єктом права їх спільної сумісної власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними. При поділі майна між учасниками права спільної сумісної власності, а також при виділі частки одного зі співвласників необхідно попередньо визначити розмір частки кожного зі співвласників у праві власності на спільне майно.

При поділі майна, що належить учасникам права спільної сумісної власності, вважається рівність часток у праві власності, що належать учасникам права спільної сумісної власності, якщо інше не передбачено законом, домовленістю сторін або не встановлено судом, коли для цього є підстави, передбачені законом (ч. 2 ст.372 ЦК). Порядок поділу права спільної сумісної власності і виділу з неї частки визначається за тими ж принципами, за якими відбувається поділ майна, що знаходиться в спільній частковій власності (ч. З ст. 367 ЦК). Договір про поділ нерухомого майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності, укладається в письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.