Глава 26 ПРАВО СПІЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ PDF Печать
Гражданское право - НПК Цивільний кодекс України (Є.О. Харитонов)

Глава 26 ПРАВО СПІЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

Стаття 355. Поняття і види права спільної власності

1. Майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

2.  Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

3. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом.

4. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

Під правом спільної власності слід розуміти право власності двох або декількох осіб на той самий об'єкт (ч. І ст.355 ЦК). Учасники спільної власності іменуються співвласниками. Об'єктом права спільної власності, як і будь-якого права власності, може бути індивідуально-визначена річ чи сукупність речей. Вони можуть бути подільними чи неподільними. Однак як об'єкт право спільної власності вони складають єдине ціле. Таким чином, для права спільної власності характерною є множинність суб'єктів і єдність об'єкта.

Інститут права спільної власності не має адекватної йому економічної форми власності. Норми цього інституту, як відзначено в літературі, можуть застосовуватися при регулюванні різних економічних форм власності (Гражданское право. — М.: 1998. — С.578.; Червоний Ю.С. Понятие и виды общей собственности по советскому праву. Вопросы государства и права развитого социалистического общества. Тезисы республиканской научной конференции 24-26 сентября. Харьков. 1975. — С.103). (Наприклад, фізичні особи, недержавні юридичні особи, держава й орган місцевого самоврядування, згідно договору про спільну діяльність спільно створюють і експлуатують спільний об'єкт (ст.ст. 1132, 1134 ЦК). Множинністю суб'єктів права спільної власності на той самий об'єкт викликана необхідність спеціального регулювання відносин спільної власності. Це необхідно, як відзначає Ю.К. Толстой, щоб погодити волі співвласників, забезпечити кожному з них врахування їхніх законних інтересів і інтересів оточуючих їх третіх осіб, належний стан спільного їхнього майна і т.д. (Гражданское право. Т.1. М., — 1999. — С.434).

Спільна власність являє собою різновид права власності, ускладнений множинністю суб'єктів. Право спільної власності є правовою формою об'єднання майна фізичних і юридичних осіб, держави, територіальних громад з метою співробітництва і взаємодопомоги, об'єднання їхніх зусиль у досягненні певних цілей. Право спільної власності сприяє більш повній охороні інтересів суб'єктів цивільного права. Це право надає їм можливість спільно володіти, користуватися і розпоряджатися речами, дає їм можливість вести трудове і селянське господарство, мати малі підприємства, майстерні в різних сферах господарської діяльності, а також придбати в приватну власність речі, придбання яких в індивідуальному порядку є скрутним або недоцільним, з метою задоволення їхніх матеріальних і культурних потреб, здійснення підприємницької діяльності. Право спільної власності, як відзначає О.В. Дзера, відкриває кращі перспективи і для юридичних осіб, сприяє підвищенню ефективності виробничо-господарської діяльності, заощадженню коштів і ресурсів (Право власності в Україні. — Київ: «Юрніком Інтер»: 2000. — С.304).

У радянський період цивільне законодавство не допускало існування спільної власності громадян і організацій, громадян і держави (ст.ст. 112 і 117 ЦК 1963 р.). Однак вже Закон СРСР «Про власність», що вступив у дію з 1 липня 1990 р., у п.4 ст.4 передбачав, що право спільної власності на одне і те ж майно може одночасно належати декільком особам, незалежно від форми власності.

У п. 2 і 3 Закону України «Про власність», що вступив в дію з 15 квітня 1991 року передбачається можливість виникнення права спільної власності громадян, юридичних осіб і держави. У зв'язку з установленням даного положення ст.117 ЦК 1963 р., що передбачала обов'язкове припинення протягом одного року спільної часткової власності держави і громадян, кооперативних і інших громадських організацій і громадян, Законом України від 16 грудня 1993 р. була виключена з ЦК 1963 р.

Особливістю суб'єктного складу правовідносин спільної власності є множинність її учасників. У зв'язку з цим правовідносини виникають не тільки між власником і невласником, але і між співвласниками. У літературі розрізняють зовнішні правовідносини спільної власності (між співвласниками з однієї сторони і невласниками — з іншої сторони) і внутрішні правовідносини спільної власності (між самими власниками) (див.: Линникова Н.Ю. Право общей долевой собственности граждан. Автореферат канд. диссертации. -- М., 1982. Червоний Ю.С. Понятие и виды общей собственности по советскому праву. Вопросы государства и права развитого социалистического общества. Харьков. 1975. -- С.102-103; Гражданское право. Т.1 — М.; 1999. — С.434; Мананкова Р.П. Правоотношения общей долевой собственности по советскому законодательству. Томск, 1977. — С.8).

Зовнішні правовідносини учасників спільної власності з третіми особами носять абсолютний характер, що виявляється в тому, що співвласників наділено суб'єктивним правом спільної власності, а зобов'язані особи, коло яких є необмеженим, зобов'язані утриматися від порушення права спільної власності. Особливістю тут є те, що уповноваженою стороною виступає не одна особа, а декілька. Внутрішні правовідносини спільної власності, тобто правовідносини між самими співвласниками за своєю структурою є відносними. Разом з тим внутрішні права й обов'язки співвласників по відношенню один до одного обумовлені наявністю самого права спільної власності, як «стиснутого» права, опосередковують ставлення до речі «як до своєї» і для їхнього виникнення не потрібно додаткових юридичних фактів. Тому, хоча внутрішні правовідносини спільної власності є за структурою відносними правовідносинами, вони не перестають бути правовідносинами власності. Разом з тим, внутрішні правовідносини між співвласниками можуть носити й обов'язковий характер — правовідносини, пов'язані з одержанням доходів від спільної речі і несенням витрат щодо утримування спільної речі.

Р.П. Мананкова вважає, що змістом внутрішніх правовідносин спільної власності є право кожного із співвласників по володінню, користуванню і розпорядженню спільною річчю й обов'язок кожного з них не заважати іншим співвласникам володіти, користатися і розпоряджатися спільною річчю. З цим твердженням навряд чи можна погодитися, тому що в такому випадку обов'язки співвласників нічим не відрізняються від обов'язків третіх осіб. Частина 1 ст. 358 ЦК передбачає, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Частина 2 ст. 369 ЦК передбачає, що розпорядження майном, що знаходиться в спільній сумісній власності, здійснюється за спільною згодою всіх співвласників, яке передбачається, незалежно від того, ким з учасників вчинена угода щодо розпорядження майном. У зв'язку з цим більш правильним є твердження, відповідно до якого змістом внутрішніх правовідносин спільної власності є право кожного із співвласників щодо володіння, користування і розпорядження спільною річчю й обов'язок кожного із співвласників погоджувати свою поведінку щодо володіння, користування і розпорядження спільною річчю з іншими співвласниками (Гражданский кодекс Украины. Научно-практический комментарий. — Харьков, «Одиссей», 2000. — С.189), тобто кожен із співвласників при здійсненні права спільної власності зобов'язаний не тільки до пасивної поведінки не перешкоджати один одному в здійсненні повноважень права спільної власності, але і до активної поведінки, змістом якої є право й обов'язок кожного із співвласників погоджувати свою поведінку щодо володіння, користування і розпорядження спільним майном з іншими співвласниками.

Частина 2 ст. 355 ЦК розрізняє два види спільної власності: спільну власність двох або більш співвласників з визначенням часток кожного з них у праві власності — спільна часткова власність і спільна сумісна власність — власність двох або більш співвласників без визначення часток у праві власності. Спільна часткова і спільна сумісна власність відрізняються одна від одної особливостями внутрішніх правовідносин між співвласниками. При спільній частковій власності кожному із співвласників, як це зазначено в ч. І ст.356 ЦК, належить частка в праві власності на спільний об'єкт у цілому. Частки можуть бути рівними і нерівними, але завжди їхній розмір повинен бути точно визначений у вигляді дробу права власності (наприклад, 1/2, 1/3, 1/5 тощо) або в процентному відношенні. Кожний з учасників спільної часткової власності вправі вимагати виділу своєї частки в натурі, якщо це можливо, може відчужувати її, а у випадку смерті учасника, його частка в праві власності переходить у власність іншої особи в порядку спадкування. При спільній частковій власності, як відзначено в літературі, кожному із співвласників разом з іншими співвласниками належить право власності на спільну річ, частка в праві власності на спільну річ і правомочності в певних випадках у відношенні частки в праві власності на спільну річ, належить іншим співвласникам (Зимелева М.В.). Для права ж спільної сумісної власності, як зазначено в ч. І ст.368 ЦК, характерно, що розмір частки кожного зі співвласників не визначений. Це бездольова спільна власність.

Суб'єктами права спільної часткової власності, як зазначено в ч.2 ст.356 ЦК, можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава або територіальні громади в будь-якому їх сполученні. Інститут права спільної часткової власності може бути застосований до будь-яких економічних форм власності, що існують в Україні, тобто до відносин приватної власності, державній власності, комунальній власності. Спільна часткова власність може виникнути в силу будь-яких підстав, що допускаються законом. Вичерпного переліку підстави її виникнення закон не передбачає. Підставою виникнення права спільної часткової власності є юридичні факти, з якими закон пов'язує виникнення правовідносин спільної часткової власності. Право спільної часткової власності може виникнути в силу будь-яких підстав, що допускаються законом. Вичерпного переліку підстав її виникнення закон не передбачає. Підстави виникнення права спільної часткової власності можна розділити на первісні і похідні.

Первісними підставами виникнення права спільної часткової власності можуть бути наступні юридичні факти:

1) спільне створення двома або більше фізичними особами, непов'язаними сімейними відносинами, спільної речі або її переробка, або спільне створення спільної речі або її переробка фізичними або юридичними особами (ст.331 і 332 ЦК; ч.2 ст.17 Закону України «Про власність»;

2)  одержання плодів від спільної речі або доходів від спільного майна, якщо ці плоди або доходи не розділені між учасниками спільної часткової власності (ст.359 ЦК);

3)  спільне присвоєння декількома особами загальнодоступних дарів природи (збір ягід, лов риби, спільне придбання інших загальнодоступних дарів природи — ст. ЗЗЗ ЦК).

Похідними підставами виникнення права спільної часткової власності можуть бути наступні юридичні факти:

1) придбання за договором купівлі-продажу, міни, дарування, договору довічного утримування декількома особами неподільної речі;

2) угода подружжя (колишнього подружжя) про визначення розміру часток в спільній сумісній власності або рішення суду про визначення розміру часток неподільної речі, що належать подружжю (колишньому подружжю) на праві спільної сумісної власності;

3) подружжя можуть у шлюбному договорі передбачити, що належне кожному з них роздільне майно або частина цього роздільного майна буде належати їм на праві спільної часткової власності. У шлюбному договорі вони можуть також передбачити, що майно, нажите в період шлюбу, або окремі предмети з цього майна будуть належати їм на праві спільної часткової власності;

4)  відчуження власником якої-небудь речі, частки в праві власності на цю річ;

5) спадкування за законом або за заповітом двома або декількома особами за умови прийняття спадщини цими особами і якщо успадковане майно не розділене між спадкоємцями.

Можливі й інші похідні підстави виникнення права спільної часткової власності, наприклад, у випадку приватизації квартири (будинку) члени сім'ї в письмовій угоді можуть передбачити, що приватизована квартира (будинок) буде належати їм на праві спільної часткової власності (п.2 ст.8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду». Однією з підстав виникнення права спільної часткової власності є виконання учасниками договору про спільну діяльність їхніх обов'язків за договором. Згідно договору про спільну діяльність учасники договору зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення будь-якої мети, що не суперечить закону (ч. І ст.1130 ЦК). Різновидом договору про спільну діяльність є договір простого товариства (ч.2 ст. 1132 ЦК). За договором простого товариства учасники беруть зобов'язання об'єднати свої внески і спільно діяти для одержання прибутку або досягнення іншої мети (ст.1132 ЦК).

Внесене учасниками договору майно, яким вони володіли на праві власності, а також вироблена в результаті їхньої спільної діяльності продукція й отримані від такої діяльності плоди і доходи визнаються їх спільною частковою власністю, якщо інше не встановлено законом або договором простого товариства (ч. І ст.1134 ЦК). Таким чином, виконання учасниками договору простого товариства їхніх обов'язків за договором може бути як первісною, так і похідною підставою виникнення права спільної часткової власності. У результаті виконання учасниками договору простого товариства їхніх обов'язків у них виникає право спільної часткової власності на створену в результаті їхньої спільної діяльності продукцію й отримані від такої діяльності плоди і доходи. Це є первісною підставою виникнення права спільної часткової власності. В учасників даного договору виникає також право спільної часткової власності на внесене ними майно, яким вони володіли на праві власності. Це є похідною підставою виникнення права спільної часткової власності.

Як зазначено в ч.4 ст.355 ЦК, спільна власність на майно є спільною частковою власністю осіб, крім випадків, коли договором або законом не передбачене виникнення спільної сумісної власності осіб, тобто, як відзначено в літературі, встановлена презумпція, відповідно до якої спільна власність у випадку її виникнення передбачається спільною частковою власністю (Гражданское право Украины, ч. І. — Харьков, 1996. — С.229; Гражданское право. Т.1. — М., 1999. — С.436. Гражданский кодекс Украины. Научно-практический комментарий. — Харьков, «Одиссей», 2000. — С.187).

Частиною 3 ст.368 ЦК і ч. І ст.60 СК передбачено, що спільною сумісною власністю є майно, придбане подружжям під час шлюбу, якщо інше не передбачено законом або шлюбним договором. Спільною сумісною власністю є майно, придбане в результаті спільної праці членів сім'ї, якщо інше не передбачено письмовою угодою між ними (ч. І ст.17 Закону України «Про власність», ч.4 ст.368 ЦК). Право спільної сумісної власності виникає також на майно осіб, що ведуть фермерське господарство, якщо інше не передбачено письмовою угодою між ними (ч.2 ст.18 Закону України «Про власність», ст.16 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство»). На праві спільної сумісної власності може також належати членам сім'ї приватизована квартира (будинок) відповідно до письмової угоди всіх повнолітніх членів сім'ї, що проживають у даній квартирі (будинку). Члени сім'ї в письмовій угоді можуть передбачити й інше, що приватизована квартира (будинок) буде належати їм на праві спільної часткової власності (ч.2 ст.8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»). Таким чином, на відміну від підстав виникнення спільної часткової власності, законом перелічуються випадки виникнення спільної сумісної власності. Тому при виникненні спільної власності вона передбачається спільною частковою власністю, якщо інше не передбачено законом або договором.

Стаття 356. Право спільної часткової власності

1.  Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

2. Суб'єктами права спільної часткової власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади.

Право спільної часткової власності є основним видом права спільної власності. У ч. 4 ст. 355 ЦК зазначено, що спільна власність на майно є спільною частковою власністю осіб, крім випадків, коли законом або договором передбачене виникнення право спільної сумісної власності, тобто встановлена презумпція, відповідно до якої спільна власність у випадку її виникнення передбачається спільною частковою власністю. Суб'єктами спільної часткової власності можуть бути будь-які суб'єкти цивільного права, тобто фізичні і юридичні особи, держава і територіальні громади в будь-якому їхньому сполученні (ч. 2 ст. 356 ЦК). Для спільної часткової власності характерно, що кожному власнику належить певний розмір частки в праві власності на спільну річ. У літературі немає єдиної точки зору щодо питання про поняття частки в праві спільної власності. Одні автори під часткою в спільній власності розуміють не індивідуалізовану в натурі частку в праві власності на спільну річ (Зимелева М.В. та інші). Інші автори під часткою в спільній власності розуміють частку вартості спільної речі, але не частку в праві власності на спільну річ (Маркова М.Г.). Н.Ю.Линникова відзначає, що в праві спільної власності розуміється кількісний показник (виражений у вигляді дробу або відсотках) обсягу повноважень кожного власника у відношенні спільного об'єкта. У спільній частковій власності, вважає Р.П. Мананкова, кожному з власників належить певний розмір частки в праві власності

на спільне майно. Частка — це частина цілого. Це арифметичний показник співвідношення вартості оцінки внеску кожного власника і вартості всього майна (ця частка від розподілу цих вартостей). Н.Н. Мисник висловлює думку, що учаснику спільної власності належить частка в речі, як матеріальна, так і ідеальна. Частка матеріальна, тому що річ матеріальна. Частка ідеальна, тому що виділяється шляхом ідеального, уявного розподілу речі (Мисник Н.Н. Правовая природа общей собственности// Правоведение. -- 1993. - №1. - С.24 -34). Більш правильною слід вважати першу точку зору, відповідно до якої кожному учаснику часткової власності належить частка в праві власності на спільну річ. Таке поняття частки в праві спільної власності відповідає поняттю права спільної власності як «стиснутого» права власності. У визначенні частки в праві власності на спільну річ, як відзначає Ю.К. Толстой, підкреслюється, що право кожного власника не обмежується якоюсь конкретною частиною речі, а поширюється на всю річ. У цьому визначенні частки враховується, що права інших співвласників також поширюються на все майно в цілому, тобто підкреслюється характер спільної власності як власності багатосуб'єктної і вказується специфіка спільної часткової власності, тому що відзначається, що кожен власник має певний розмір частки в праві власності на спільну річ (Гражданское право. Т. 1. М.: 1999. — С.435). Реальної частки, тобто частки, відособленої в натурі, при спільній власності бути не може. Реальна частка виникає тільки у випадку поділу спільної власності або виділу частки в натурі в спільній власності. Не можна також погодитися з поняттям частки в спільній власності як частки вартості спільної речі. Об'єктом права власності є завжди індивідуально-визначена річ, а не частина вартості спільної речі. Поняття частки в спільній власності як частки в праві власності на спільну річ закріплене в ч. 1 ст. 356 ЦК.

 

 

Стаття 357. Визначення часток у праві спільної часткової власності.

1.  Частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом.

2. Якщо розмір часток у праві спільної часткової власності не встановлений за домовленістю співвласників або законом, він визначається з урахуванням вкладу кожного з співвласників у придбання (виготовлення, спорудження) майна.

3.  Співвласник має право на відповідне збільшення своєї частки у праві спільної часткової власності, якщо поліпшення спільного майна, які не можна відокремити, зроблені ним своїм коштом за згодою всіх співвласників, з додержанням встановленого порядку використання спільного майна.

4.  Співвласник житлового будинку, іншої будівлі, споруди може зробити у встановленому законом порядку за свій рахунок добудову (прибудову) без згоди інших співвласників, якщо це не порушує їхніх прав. Така добудова (прибудова) є власністю співвласника, який її зробив, і не змінює розміру часток співвласників у праві спільної часткової власності.

5.  Поліпшення спільного майна, які можна відокремити, є власністю того з співвласників, який їх зробив, якщо інше не встановлено домовленістю співвласників.

Частина 1 ст.357 ЦК передбачає презумпцію рівності часток у праві спільної часткової власності, що належать кожному зі співвласників. Разом з тим, якщо розмір часток у праві спільної часткової власності не визначений законом або угодою, він визначається з урахуванням внеску придбання (виготовлення, спорудження) майна кожним зі співвласників. Однак у цьому випадку кожний зі співвласників у відповідності зі ст. ЗО ЦПК повинен довести розмір свого внеску. Якщо один зі співвласників за згодою інших співвласників зробив поліпшення в спільне майно своїми коштами і це поліпшення не можна відокремити, він має право на відповідне збільшення своєї частки в праві спільної часткової власності.

У випадку, коли на праві спільної часткової власності особам належить житловий будинок, інша будівля, споруда, кожний із співвласників може зробити у встановленому порядку за свій рахунок добудову (прибудову) без згоди інших співвласників, якщо це не порушує інших прав. Така добудова (прибудова) є власністю співвласника, який її зробив, і не змінює розмір часток співвласників у праві спільної часткової власності.

Поліпшення спільного майна, яке можна відокремити, належить на праві власності тому зі співвласників, що його зробив, якщо інше не встановлено угодою співвласників.

 

 

Стаття 358. Здійснення права спільної часткової власності.

1. Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.

2.  Співвласники можуть домовитись про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною власністю.

3.  Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

4. Якщо договір між співвласниками про порядок володіння та користування спільним майном відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності посвідчений нотаріально, він є обов'язковим і для особи, яка придбає згодом частку в праві спільної часткової власності на це майно.

Зміст права спільної часткової власності складають належні співвласникам правомочності щодо володіння, користування і розпорядження спільною річчю. Отже, слід розрізняти зовнішні правовідносини спільної власності (між співвласниками і третіми особами) і внутрішні правовідносини спільної власності (між самими співвласниками). Зовнішні правовідносини спільної власності (як спільної часткової, так і спільної сумісної) є абсолютними правовідносинами. Внутрішні ж правовідносини спільної часткової власності за своєю структурою є відносними. Однак вони обумовлені наявністю самого права спільної власності як «стиснутого» права, забезпечують можливість власників безпосередньо впливати на річ. Для їхнього виникнення не потрібно додаткових юридичних фактів. Тому внутрішні правовідносини спільної власності є в основному речовими правовідносинами, хоча в окремих випадках, як буде показано, можуть носити й обов'язковий характер. Частина 1 ст.358 ЦК передбачає, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їх згодою. У зв'язку з цим слід вважати, що змістом внутрішніх правовідносин спільної часткової власності є право кожного зі співвласників по володінню, користуванню і розпорядженню спільною річчю й обов'язок кожного зі співвласників погодити свою поведінку щодо володіння, користування і розпорядження спільною річчю з іншими співвласниками (Гражданский кодекс Украины. Научно-практический комментарий. -Харьков: ООО «Одиссей», 2000. — С.189). Учасники спільної часткової власності вправі визначити порядок користування спільною річчю (наприклад, установити черговість користування спільним катером чи спільним комп'ютером). Якщо об'єктом спільної власності є житловий будинок, установити, хто і яким приміщенням буде користатися. Більшість учасників спільної часткової власності не можуть нав'язати свою волю у відношенні здійснення повноважень щодо володіння, користування і розпорядження спільним майном, меншості співвласників.

У праві спільної власності, як вважають Д.М. Генкін, М.Г. Маркова і В.Ф. Маслов необхідно розрізняти два види повноважень її учасників: а) правомочності співвласників із приводу всього спільного майна і б) правомочності кожного зі співвласників у відношенні приналежної йому частки. На думку М.В. Зимельової у праві спільної часткової власності варто розрізняти три види повноважень співвласників: а) правомочності у відношенні всього спільного майна в цілому; б) правомочності кожного зі співвласників у відношенні приналежної йому частки; в) правомочності кожного зі співвласників у відношенні часток інших співвласників. Більш правильною слід вважати точку зору М.В. Зимельової, тому що кожний з учасників спільної часткової власності має право переважної купівлі частки, що належить іншому учаснику у випадку продажу її сторонній особі (ч. 1 ст. 362 ЦК).

Учасники спільної часткової власності повинні погоджувати один з одним свою поведінку по володінню, користуванню і розпорядженню спільною річчю (ч. 1 ст. 358 ЦК). Учасники спільної часткової власності здійснюють правомочності по володінню, користуванню і розпорядженню спільним майном за спільною згодою. Однак у випадку розбіжностей щодо здійснення повноважень по володінню і користуванню спільним майном це питання за позовом кожного з власників може вирішити суд. Якщо ж співвласники не дійдуть згоди з питання про здійснення повноважень стосовно розпорядження спільним майном, то спір, що виник, може бути вирішений судом.

По відношенню один до одного співвласники зобов'язані погоджувати свою поведінку по володінню, користуванню і розпорядженню спільною річчю й у зв'язку з цим утримуватися від дій, що можуть перешкодити реалізації іншими співвласниками їхній повноважень. Обов'язки співвласників можуть бути як пасивними, так і активними. Співвласники зобов'язані активно сприяти шляхом здійснення різних юридичних дій здійсненню іншими співвласниками повноважень щодо розпорядження своєю часткою (наприклад, за вимогою одного зі співвласників інші зобов'язані брати участь в укладанні договору про порядок володіння і користування спільним об'єктом, в укладанні договору про виділ частки).

Угода співвласників є двостороннім чи багатостороннім правочином (договором), у якому визначаються порядок і способи здійснення повноважень співвласниками. Для таких договорів законом не запропонована обов'язкова форма, тому вони можуть відбуватися в усній, письмовій чи нотаріальній формі. Однак, якщо договір між учасниками спільної часткової власності про порядок володіння і користування майном відповідно до часток учасників нотаріально засвідчений, то він є обов'язковим для особи, що згодом набуває частку в праві спільної власності на це майно (ч. 4 ст. 358 ЦК).

У праві спільної часткової власності слід розрізняти правомочності співвласників із приводу всього спільного майна, правомочності кожного зі співвласників у відношенні належної частки в праві власності і правомочності кожного зі співвласників у відношенні часток інших співвласників. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння і користування майном, що належить їм на праві спільної власності. У випадку відсутності такої домовленості, спір вирішується судом.

Здійснюючи правомочності у відношенні належної йому частки, кожен зі співвласників має право на надання в його володіння і користування тієї частини спільного майна в натурі, що відповідає його частині в праві спільної власності. У випадку неможливості такого надання кожен зі співвласників вправі вимагати від інших співвласників, які володіють, користуються спільним майном, відповідної компенсації (ч. З ст.359 ЦК).

 

Стаття 359. Плоди, продукція та доходи від використання майна, що є у спільній частковій власності

1. Плоди, продукція та доходи від використання майна, що є у спільній частковій власності, надходять до складу спільного майна і розподіляються між співвласниками відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Між учасниками права спільної часткової власності існують не тільки правовідносини власності, але і зобов'язальні правовідносини. Відповідно до цих зобов'язальних правовідносин плоди, продукція і доходи від використання майна, що належить особам на праві спільної часткової власності, входять до складу спільного майна і розподіляються між співвласниками відповідно до їх часток у праві спільної часткової власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Стаття 360. Утримання майна, що є у спільній частковій власності

1. Співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном.

У зв'язку з зобов'язальними правовідносинами, що існують між співвласниками при праві спільної часткової власності, кожен із співвласників має право не тільки на доходи від спільного майна, але і зобов'язаний у відповідності зі своєю часткою в праві спільної часткової власності брати участь у витратах по управлінню, утриманню і збереженню спільного майна, в сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також відповідати перед третіми особами по зобов'язаннях, пов'язаних зі спільним майном. Зазначені правовідносини безпосередньо не обумовлені правом спільної часткової власності.

Для їхнього виникнення необхідні додаткові юридичні факти. Якщо хто-небудь з учасників права спільної часткової власності ухиляється від участі в спільних витратах, інші співвласники, що внесли за нього платежі по спільному майну, вправі стягнути з нього внесену частку витрат. У цьому випадку виникає зобов'язання з безпідставного збагачення (ст. 469 ЦК, 1963 р., ст.1212 ЦК). Учасники спільної часткової власності, як це випливає із змісту ст. 540 ЦК, несуть часткову відповідальність по спільних боргах.