Глава 8 ПІДПРИЄМНИЦЬКІ ТОВАРИСТВА - Параграф 2. Виробничий кооператив PDF Печать
Гражданское право - НПК Цивільний кодекс України (Є.О. Харитонов)

 

Параграф 2. Виробничий кооператив

 

Стаття 163. Поняття виробничого кооперативу

1.  Виробничим кооперативом є добровільне об'єднання громадян на засадах членства для спільної виробничої або іншої господарської діяльності, яка базується на їхній особистій трудовій участі та об'єднанні його членами майнових пайових внесків. Статутом кооперативу та законом може бути передбачено участь у діяльності виробничого кооперативу на засадах членства також інших осіб.

2.  Члени виробничого кооперативу несуть субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями кооперативу у розмірах та порядку, встановлених статутом кооперативу і законом.

3. Найменування кооперативу має містити його назву, а також слова «виробничий кооператив».

4. Правовий статус виробничих кооперативів, права та обов'язки їх членів встановлюються цим Кодексом та іншим законом.

5. Особливості створення і діяльності сільськогосподарських кооперативів можуть встановлюватися законом.

Виробничий кооператив — це один з видів підприємницького товариства (ст. 84 ЦК), тому метою його діяльності завжди є одержання прибутку з наступним його розподілом між учасниками.

Відповідно до пункту четвертого статті, що коментується, правовий статус виробничих кооперативів крім цього Кодексу встановлюється також на підставі інших законів, до яких, зокрема, належать:

Закон СРСР «Про кооперацію в СРСР» від 26 травня 1988 р. Застосування цього нормативно-правового акта здійснюється в частині, що не врегульована ЦК та не протирічить йому та іншим законам України, на підставі Постанови Верховної Ради України від 12 вересня 1991 р. «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР;

Закон України «Про сільськогосподарську кооперацію» від 17 липня 1997 р. в частині, що не протирічить положенням нового ЦК.

Окрім того, відповідно до ст. 9 ЦК діяльність виробничих кооперативів здійснюється на підставі Господарського кодексу України.

Виходячи із мети створення кооперативу, а відповідно — із нормативного акту, згідно з яким він був створений, можна виділити такі види виробничих кооперативів: -

виробничий кооператив (створюється відповідно до цього Кодексу та Закону СРСР «Про кооперацію в СРСР»);

сільськогосподарський виробничий кооператив (цей Кодекс та Закон України «Про сільськогосподарську кооперацію»);

споживчий виробничий кооператив (діє на підставі ЦК та Закону України «Про споживчу кооперацію»).

Незважаючи на те, відповідно до якого законодавчого акту був створений кооператив, його найменування повинно містити слова «виробничий кооператив ». Таке правило випливає також зі ст. 90 ЦК.

Виходячи із дефініції виробничого кооперативу, можна визначити його характерні ознаки:

по-перше, як уже вказувалося, його діяльність завжди має на меті отримання прибутку;

по-друге, засадами виробничого кооперативу є членство в ньому;

по-третє, він базується на особистій трудовій участі членів та об'єднанні ними майнових пайових внесків.

Слід зауважити, що діяльність, яку здійснює виробничий кооператив, не завжди носить

виробничий характер. Це може бути і будь-яка інша господарська діяльність, наприклад, торгівельна, заготівельна і т. д.

Різні акти цивільного законодавства по різному ставлять вимоги щодо особи, яка може бути членом виробничого кооперативу.

Так, Закон України «Про сільськогосподарську кооперацію» передбачає, що членами сільгоспкооперативу можуть бути фізичні особи з 16 років та юридичні особи у розумінні їх трудового колективу (так звані «колективні члени»). Закон України «Про споживчу кооперацію» також передбачає два види членства, індивідуальне (тобто фізичних осіб віком від 16 років, або від 14 років — в учнівських споживчих товариствах) та колективне (тобто юридичних осіб). Зауважмо, що і перший і другий нормативні акти кооперацію розуміють як добровільне об'єднання громадян.

Оскільки новим цивільним кодексом положення щодо членства виробничого кооперативу докорінно не врегульовані, а норми згаданих нормативно-правових актів не є протирічними новому цивільному законодавству, то раніше встановлені вимоги щодо членів кооперативу продовжують існувати. Таким чином, членами виробничого кооперативу можуть бути фізичні особи віком не молодше 16 (або 14) років (на відміну від інших підприємницьких господарств, де членство не обмежене віком), та юридичні особи як колективні члени.

Закони, що регулюють кооперацію, висувають необхідні обов'язкові ознаки засновників кооперативів. Згідно з Законом «Про кооперацію в СРСР» ними можуть бути громадяни, що досягли 16-річного віку; відповідно до Закону «Про сільськогосподарську кооперацію» — громадяни України від 16 років та юридичні особи — резиденти. Уявляється, що вказані вимоги продовжують свою дію, оскільки не відбиті в новому Кодексі і не протирічать йому.

Законом України «Про сільськогосподарську кооперацію» передбачено виділення із членів кооперативу так званих «асоційованих членів», які не беруть участі в управлінні ним, але мають право на отримання доходу та першочергове право на отримання паю та частини доходу при ліквідації кооперативу. Особа стає асоційованим членом у разі сплати вступного внеску, паю та додаткового паю.

Оскільки ЦК передбачено, що майно виробничого кооперативу формується за рахунок паїв, і тільки паїв (ст. 163, 165), після вступу його в дію виникнення нових асоційованих членів виробничого сільгоспкооперативу стає не можливим.

Ст. 163 ЦК передбачає обов'язкову особисту трудову участь членів кооперативу в його діяльності. Таке положення є новим для цивільного законодавства тільки щодо споживчих виробничих кооперативів, адже і Закон СРСР «Про кооперацію в СРСР», і Закон України «Про сільськогосподарську кооперацію» передбачають вказаний обов'язок члену кооперативу.

Відповідно до вимог ст. 97 ЦК органами управління виробничого кооперативу можуть бути:

у виробничому кооперативі, створеному відповідно до цього Кодексу та Закону «Про кооперацію в СРСР»: а) вищий орган — загальні збори. Порядок прийняття ними рішень регламентований ст. 98 цього Кодексу. Кожний член кооперативу на загальних зборах має один голос, незалежно від розміру його внеску. Можуть також створюватися збори уповноважених; б) виконавчі органи — правління кооперативу, яке може створюватися тільки в крупних кооперативах, та голова кооперативу, який представляє кооператив у цивільно-правових відносинах, наприклад, укладає договори;

у споживчому виробничому кооперативі: а) вищий орган — загальні збори членів, на яких кожний член має один голос. Можуть створюватися збори уповноважених; б) виконавчі органи не встановлені. Вони повинні визначатися статутом кооперативу;

у сільськогосподарському виробничому кооперативі: а) вищий орган — загальні збори, які збираються не менше одного разу на рік, за принципом «один член — один голос, незалежно від розміру паю»; б) виконавчі органи - правління на чолі із головою правління. Кількість членів правління повинна бути не менше 10. Обираються вони загальними зборами таємним голосуванням. Окрім того, до виконавчих органів сільгоспкооперативу належать голова кооперативу, який обирається на посаду загальними зборами таємним голосуванням, та виконавчий директор, який приймається на роботу за рішенням правління. Коло повноважень виконавчих органів встановлюється статутом кооперативу.

Пункт другий статті, що коментується, вміщує в собі нетрадиційне для цивільного права України правило, згідно з яким члени виробничого кооперативу несуть субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями кооперативу. Розмір та порядок такої відповідальності встановлюється Статутом кооперативу та законом.

Таке положення, з одного боку, є винятком із загального правила, встановленого ст. 96 ЦК, відповідно до якого учасник юридичної особи не відповідає за зобов'язаннями юридичної особи. З іншого боку, це — новела цивільного законодавства, адже не була чітко закріплена в жодному законодавчому акті, регулюючому кооперативну діяльність. Схожим на це положення є правило ст. 43 Закону СРСР «Про кооперацію в СРСР», згідно з яким при нестачі майна кооперативу для розрахунків із бюджетом, робітниками та кредиторами при ліквідації член кооперативу відповідає за боргами кооперативу в межах річного доходу, отриманого в кооперативі. Однак застосування цієї статті могло мати місце тільки при ліквідації юридичної особи, у той час як ст. 163 Кодексу передбачає загальну субсидіарну відповідальність, не залежну від часу пред'явлення вимог.

Порядок несення субсидіарної відповідальності закріплений у ст. 619 ЦК. Так до пред'явлення вимоги особі, яка несе субсидіарну відповідальність, кредитор повинен пред'явити вимогу до основного боржника. Якщо основний боржник відмовився задовольнити вимогу кредитора або кредитор не одержав від нього в розумний строк відповіді на пред'явлену вимогу, кредитор може пред'явити вимогу в повному обсязі до особи, яка несе субсидіарну відповідальність, тобто до члену кооперативу. Незважаючи на пред'явлення вимоги у повному обсязі останній повинен задовольнити її тільки в межах, установлених Статутом кооперативу. Після задоволення вимог кредиторів член кооперативу має право регресу (зворотної вимоги) до кооперативу в межах задоволених ним вимог.

Стаття 164. Установчі документи виробничого кооперативу

1. Установчим документом виробничого кооперативу є його статут, що затверджується загальними зборами його членів.

2. Статут виробничого кооперативу має містити крім відомостей, передбачених статтею 88 цього Кодексу, відомості про: розмір пайового внеску члена кооперативу; склад і порядок внесення пайових внесків членами кооперативу та про їхню відповідальність за порушення зобов'язання щодо внесення пайових внесків; характер і порядок трудової участі його членів у діяльності кооперативу та їхньої відповідальності за порушення зобов'язань щодо особистої трудової участі; порядок розподілу прибутку і збитків кооперативу; розмір і умови субсидіарної відповідальності його членів за зобов'язаннями кооперативу; склад і компетенцію органів управління кооперативу та про порядок ухвалення ними рішень.

3.  Кількість членів кооперативу не може бути меншою, ніж встановлено законом.

1.  Відповідно до ст. 87 ЦК для створення юридичної особи її засновники розробляють установчі документи, які викладаються письмово і підписуються всіма засновниками. Згідно зі статтею, що коментується, виробничий кооператив є статутною юридичною особою, тому створюється він, а діяльність його регламентується тільки на підставі статуту.

2. Пункт другий ст. 164 ЦК встановлює спеціальні вимоги щодо змісту статуту кооперативу. Відсутність в статуті яких-небудь з відомостей, передбачених цією статтею, а також відомостей, передбачених ст. 88 ЦК, тягне за собою відмову у державній реєстрації з підстав невідповідності установчого документу кооперативу закону (у широкому його розумінні) (див. ст. 89 Кодексу та коментар до неї).

3. Пункт третій ст. 164 ЦК регулює питання щодо кількості членів виробничого кооперативу. Ця норма носить характер посилання, оскільки передбачає, що відповідні вимоги повинні встановлюватися законами.

Спеціальні акти цивільного законодавства у сфері кооперативної діяльності дійсно встановлюють вимоги щодо чисельності членів кооперативу. Так, Закон СРСР «Про кооперацію в СРСР» Закон України «Про сільськогосподарську кооперацію» передбачають, що кількість членів повинна бути не меншою ніж 3 особи. Таке положення є винятком із загального правила ст. 83 ЦК, згідно з яким товариство (до якого належить і виробничий кооператив) може бути створеним однією особою, яка і виступатиме у подальшому його членом.

Разом із тим, членом споживчого виробничого кооперативу може бути одна особа, оскільки ніяких вимог щодо чисельності Закон України «Про споживчу кооперацію» не має.

Стаття 165. Майно виробничого кооперативу

1. Майно, що є у власності виробничого кооперативу, поділяється на паї його членів відповідно до статуту кооперативу.

2. Член виробничого кооперативу зобов'язаний внести до дня державної реєстрації кооперативу не менше десяти відсотків пайового внеску, а частину, що залишилася, — протягом року з дня його державної реєстрації, якщо інший строк не встановлений статутом кооперативу.

Порядок внесення пайових внесків членами виробничого кооперативу встановлюється статутом кооперативу і законом.

3. Виробничий кооператив не має права випускати акції.

4. Прибуток виробничого кооперативу розподіляється між його членами відповідно до їхньої трудової участі, якщо інший порядок не встановлений статутом кооперативу.

5. Майно, що залишилося після ліквідації виробничого кооперативу та задоволення вимог його кредиторів, розподіляється між його членами відповідно до їхньої трудової участі, якщо інший порядок не встановлений статутом кооперативу.

Стаття, що коментується, передбачає, що майно кооперативу поділяється на паї його членів. Це положення є новим для цивільного законодавства України, адже воно скасовує положення спеціальних законів України у сфері

кооперації. Так, Закон СРСР «Про кооперацію в СРСР» Закон України «Про споживчу кооперацію» передбачають формування членами майна кооперативу шляхом внесення вступних внесків та паїв, а Закон України «Про сільськогосподарську кооперацію» — ще й додаткових паїв.

Таким чином передбачалося, що у кооперативі формуються пайовий фонд, який складається з паїв, та неподільний фонд, який складається з вступних внесків (Закон СРСР «Про кооперацію в СРСР»,) та або прибутку кооперативу (Закон України «Про споживчу кооперацію»), або додаткового паю (Закон України «Про сільськогосподарську кооперацію»). Виділення цих двох фондів мало значення, зокрема, при виході члена з кооперативу або ліквідації кооперативу, оскільки неподільний фонд не підлягав розподілу при виході з членів кооперативу, але ж поділявся при ліквідації кооперативу.

Запровадження в кооперативі тільки пайового фонду означає, по-перше, що член кооперативу при виході з нього має право на отримання будь-якого майна, що було ним внесено при формуванні майна цієї юридичної особи (див. ст. 166 та коментар до неї), а по-друге, робить неможливим виникнення в сільгоспкооперативі асоційованих членів, яки мали певні привілеї щодо майна кооперативу (див. коментар до ст. 163 ЦК).

Пункт другий статті, що коментується, містить новий для цивільного законодавства порядок формування майна виробничого кооперативу при його створенні. Цей порядок передбачає, що член виробничого кооперативу зобов'язаний внести до дня державної реєстрації кооперативу не менше десяти відсотків пайового внеску, а частину, що залишилася, — протягом року з дня його державної реєстрації, якщо інший строк не встановлений статутом кооперативу. Раніше схожі вимоги існували щодо формування майна господарських товариств.

Пайовий внесок може бути як грошовим, так і майновим (у відповідності до статуту кооперативу).

Пункти четвертий та п'ятий цієї статті вміщують нове загальне правило щодо встановлення прав члена кооперативу на майно останнього. Передбачається, що при розподілі прибутку кооперативу та при його ліквідації член кооперативу отримує право на майно кооперативу відповідно до його трудової участі, а не до розміру паю, як це було традиційно. Оскільки залишається незрозумілим, за якими критеріями можна встановити трудову участь члена кооперативу у діяльності цієї юридичної особи (чи за посадою, яку обіймав такий член, чи за розміром заробітної платні, а чи за тривалістю його безперервного трудового стажу в цьому кооперативі), уявляється, що нові положення є необґрунтованими, незручними до застосування на практиці та потребують термінової зміни.

Ст. 165 ЦК цілком природно встановлює, що виробничий кооператив не має права випускати акції, адже це є прерогативою акціонерного товариства.

 

 

Стаття 166. Припинення членства у виробничому кооперативі і перехід паю

1. Член виробничого кооперативу має право на вихід із кооперативу. У цьому разі йому виплачується вартість паю або видається майно, пропорційне розміру його паю, а також здійснюються виплати, встановлені статутом кооперативу.

Видача паю, виплата вартості паю та інші виплати членові кооперативу, що виходить з нього, здійснюються у порядку, Встановленому статутом кооперативу і законом.

2.  Член виробничого кооперативу може бути виключений із кооперативу за рішенням загальних зборів у разі невиконання чи неналежного виконання обов'язків, покладених на нього статутом кооперативу, а також в інших випадках, встановлених статутом кооперативу і законом.

Член виробничого кооперативу, якого виключили із кооперативу, має право на одержання паю та інших виплат, встановлених статутом кооперативу, відповідно до частини першої цієї статті.

3. Член виробничого кооперативу має право передати свій пай чи його частину іншому членові кооперативу, якщо інше не встановлено статутом кооперативу і законом.

Передання паю (його частини) особі, яка не є членом виробничого кооперативу, допускається лише за згодою кооперативу. У цьому разі інші члени кооперативу користуються переважним правом купівлі такого паю (його частини). Порядок відчуження паю чи його частини іншому членові кооперативу або третій особі встановлюється статутом кооперативу і законом.

4.  У разі смерті члена виробничого кооперативу його спадкоємці можуть бути прийняті у члени кооперативу, якщо інше не встановлено статутом кооперативу. За відмови прийняти спадкоємців у члени кооперативу кооператив виплачує спадкоємцям вартість паю померлого члена кооперативу.

5. Звернення стягнення на пай члена виробничого кооперативу за його власними зобов'язаннями допускається лише у разі недостатності у нього іншого майна у порядку, встановленому статутом кооперативу і законом.

6.  У разі звернення заставодержателем стягнення на пай члена виробничого кооперативу, що переданий у заставу, застосовуються положення частини третьої цієї статті.

Безумовним правом члена виробничого кооперативу є право на вихід із кооперативу. При здійсненні такого права кооператив стає боржником колишнього члена щодо виплати йому вартості паю або виділення майна, пропорційно розміру його паю, а також здійснення інших виплат, передбачених статутом кооперативу.

Ці положення нового цивільного кодексу привертають увагу, зокрема, тим, що члену кооперативу не повертається безпосередньо те майно, яке він передав до кооперативу як пайовий внесок. По-друге, розрахунки з колишнім членом кооперативу можуть здійснюватися як у грошовій формі (шляхом виплати вартості паю), так і в натуральній (шляхом виділення майна). Форма розрахунків обирається самим кооперативом відповідно до ст. 534 ЦК, оскільки в такому випадку має місце альтернативне зобов'язання, виконання якого здійснюється на розсуд боржника (докладніше див. коментар до вказаної статті).

Член виробничого кооперативу може бути виключений із кооперативу за рішенням його вищого органу (загальних зборів) у разі порушення ним своїх обов'язків, передбачених статутом кооперативу, а також в інших випадках, передбачених статутом. При цьому він не втрачає права на отримання належної йому частини майна кооперативу, яка встановлюється за правилами добровільного виходу із кооперативу.

Неабиякий практичний інтерес викликають норми пунктів третього та шостого ст. 166 ЦК, згідно, з якими член має право відчужувати належний йому пай та передавати його у заставу. Таке положення є винятком із загального правила, передбаченого ст. 100 ЦК, відповідно до якого право участі у товаристві (до яких належить і виробничий кооператив), що є складовою частиною паю, становить особисте немайнове право і не може бути окремо переданим іншій особі.

Разом із тим, передання паю без будь-яких обмежень можливо тільки між членами кооперативу. Відсудження паю третім особам допускається лише за згодою кооперативу, а інші члени кооперативу користуються правом переважної купівлі паю. До останнього за аналогією (ст. 8 ЦК) повинні застосовуватися правила ст. 147 ЦК щодо переважного права купівлі частки в товаристві з обмеженою відповідальністю. Переважне право купівлі паю інші члени кооперативу мають і при зверненні стягнення на нього заставодержателем у разі застави паю.

Якщо передання паю буде здійснюватися на підставі інших цивільно-правових договорів, ніж купівля-продаж, у тому числі безоплатно, ніяких переважних прав щодо набуття паю інші члени кооперативу не здобувають.

За загальним правилом у разі смерті члена виробничого кооперативу його спадкоємці можуть бути прийняті у члени кооперативу. Для цього необхідна згода як спадкоємців померлого, так і самого кооперативу, адже це становить їх право. За відмови прийняти спадкоємців у члени кооперативу з ними проводяться розрахунки у грошовій формі шляхом виплати вартості паю померлого члена кооперативу. Розрахунки шляхом передання майна здійснюватися не можуть, навіть за згодою сторін.

Оскільки член кооперативу є власником паю, то на нього може бути звернене стягнення за власними зобов'язаннями такого члена. Разом із тим звернення стягнення може мати місце тільки при недостатності іншого майна члена кооперативу.