Печать
PDF

Глава 7 ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРО ЮРИДИЧНУ ОСОБУ - Страница 2

Posted in Гражданское право - НПК Цивільний кодекс України (Є.О. Харитонов)

Стаття 95. Філії та представництва

1.  Філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій.

2. Представництвом є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза

її місцезнаходженням та здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи.

3. Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення.

4.  Керівники філій та представництв призначаються юридичною особою і діють на підставі виданої нею довіреності.

5.  Відомості про філії та представництва юридичної особи включаються до Єдиного державного реєстру.

Цією статтею визначаються поняття представництв і філій. Відповідно до них філії і представництва є відокремленими підрозділами юридичної особи.

Юридичні особи можуть відкривати філії і представництва у формі відділень, агентств тощо. Право на відкриття філій, представництв і інших відокремлених підрозділів передбачено в Законі України «Про господарські товариства», Законі «Про підприємництво», Законі «Про підприємства в Україні»

Згідно зі змістом цих правових норм філією є такий відокремлений підрозділ, який виконує всі або частину функцій самої юридичної особи від імені юридичної особи. Філії утворюються для здійснення діяльності юридичної особи, або поза місцем знаходження самої юридичної особи, або для виконання діяльності самої юридичної особи в певних встановлених межах. Такі філії найчастіше утворюються навчальними і науковими закладами. Проте це можуть бути і підприємства з виробництва товарів, надання послуг, здійснення іншої підприємницької діяльності.

Представництва утворюються для виконання допоміжних операцій поза місцем знаходження самої юридичної особи в тих місцях, де знаходження такого представництва забезпечить зручність налагодження зв'язків, виконання певних дій, на які воно уповноважене юридичною особою, в тому числі виконання юридичних дій. Частіше такі представництва утворюються крупними підприємствами в місцях знаходження постачальників, покупців, споживачів. На відміну від філій вони не виконують фактичних дій, компетенція їх обмежена виконанням юридичних дій від імені юридичної особи.

Коло повноважень філії ширше ніж представництва, вона може містити і функції представництва.

Філії і представництва не визнаються суб'єктами цивільного права, а їх посадові особи можуть діяти від імені юридичної особи, частиною якої є філія або представництво. Саме посадовим особам, керівникам на їх ім'я, а не на ім'я філії або представництва видається довіреність, якою визначається коло повноважень. Відповідальність за дії філій, представництв і їх посадових осіб несе юридична особо, яка утворила ці філії і представництва.

Таким чином, філії і представництва, хоча й є відокремленими підрозділами юридичної особи, проте продовжують залишатися складовими частинами юридичної особи. Власною юридичною правосуб'єктністю і правоздатністю вони не наділені.

Якщо юридична особа перетворює свою філію або представництво в юридичну особу, то цей підрозділ вже не є філією або представництвом і взагалі складовою частиною іншої юридичної особи. У подальшому така новоутворена юридична особа може вступати в будь-які цивільні правовідносини з юридичною особою, з якої воно виділено.

Відомості про відкриття філій і представництв заносяться до Єдиного державного реєстру юридичних осіб. Обов'язкова реєстрація встановлена для представників іноземних суб'єктів господарської діяльності, що здійснюють зовнішньоекономічну діяльність на території України (згідно зі ст. 5 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» така реєстрація здійснюється Міністерством економіки України відповідно до Інструкції про порядок реєстрації представництв іноземних суб'єктів господарської діяльності в Україні, затверджений наказом МЗЕЗ торгу України 18 січня 1996 р.).

Відповідно до Закону «Про підприємництво» суб'єкт підприємницької діяльності повинен повідомити про відкриття філії або представництва орган державної реєстрації шляхом внесення додаткової інформації до своєї реєстраційної картки.

Стаття 96. Відповідальність юридичних осіб

1. Юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

2. Юридична особа відповідає за своїми зобов'язаннями усім належним їй майном.

3. Учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов'язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов'язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом.

4.  Особи, які створюють юридичну особу, несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями, що виникли до її державної реєстрації.

Юридична особа відповідає за зобов'язаннями її учасників (засновників), що пов'язані з її створенням, тільки у разі наступного схвалення їхніх дій відповідним органом юридичної особи.

Ця стаття закріплює загальний принцип, відповідно до якого юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями усім належним їм майном. Ця відповідальність застосовується незалежно від того, до яких видів і фондів належить це майно, є воно основними чи оборотними фондами. Не залежить це і від того, рухоме воно чи нерухоме, міститься воно в цінних паперах або грошових коштах.

Принцип самостійної юридичної відповідальності юридичної особи закріплюється, окрім цього Кодексу, в окремих законодавчих актах.

Так, відповідно до закону «Про колективне сільськогосподарське підприємство» від 14 лютого 1992 р. за порушення договірних зобов'язань, кредитно-розрахункової і податкової дисципліни, санітарного і ветеринарного режимів, вимог щодо якості продукції та інших правил здійснення господарської діяльності підприємство самостійно несе відповідальність, передбачену законодавством України.

Відповідно до Закону України «Про господарські товариства» акціонери не несуть відповідальності за зобов'язаннями товариства - після повної оплати акцій до них не можуть бути пред'явлені вимоги про відшкодування боргів товариства. Згідно з цим же законом товариство з обмеженою відповідальністю несе відповідальність за своїми зобов'язаннями тільки належним йому майном.

Учасники такого товариства не несуть безпосередньої майнової відповідальності за борги товариства. Вони можуть нести відповідальність в межах їх внесків в уставний фонд, але це не є відповідальністю самих учасників, тому що ці майнові кошти вони інвестували в товариство.

Зазначений закон містить поняття товариства з додатковою відповідальністю. Відповідальність учасників у такому товаристві має субсидіарний характер, тобто вона наступає лише в разі недостатності майна товариства для задоволення вимог кредиторів.

Принцип самостійної відповідальності юридичної особи і окремі його обмеження містяться і в главі 8 ЦК.

Він не поширюються на правовідносини, які виникли між засновниками і іншими особами до державної реєстрації товариства.

Відповідно до цієї статті відповідальність за зобов'язаннями, які виникли до державної реєстрації, але в процесі створення товариства несуть його засновники.

При цьому слід ураховувати, що це можуть бути зобов'язання, які стосуються створення юридичної особи, або виникли у зв'язку з певними діями засновників, або бездіяльністю, допущеними під час діяльності, направленої на створення товариства, або на виконання незаборонених законом угод, які ці особи уклали як засновники товариства. Така відповідальність застосовується в солідарному порядку.

Якщо після державної реєстрації такої юридичної особи дії і рішення засновників, які мали місце до реєстрації, були схвалені у відповідному порядку самою юридичною особою, то вона буде нести самостійну відповідальність за зобов'язаннями, які виникли з цих дій. Схвалення має бути оформлене рішенням відповідного органу юридичної особи, який має такі повноваження. Якщо рішення про схвалення дій засновників прийняте або затверджене органом, який не має відповідних повноважень, його не можна вважати законним. Наприклад, ухвалення виконавчим органом товариства рішення, яке належить до виключної компетенції загальних зборів товариства.

Стаття 97. Управління товариством

1.  Управління товариством здійснюють його органи.

2.  Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

Ця стаття містить загальні норми, які визначають обов'язковість організаційної єдності юридичних осіб.

Вона передбачає два рівні органів управління товариством. Перший рівень — це вищий орган управління і другий — виконавчий.

Наступними нормами цього Кодексу і спеціальними законами передбачені повноваження органів управління вищого і виконавчого органу товариства.

В окремих випадках законодавством може бути визначене і три рівні органів управління. Наприклад, відповідно до закону України «Про господарські товариства» в акціонерному товаристві може створюватися рада акціонерного товариства (спостережна) рада. Спостережна рада є органом, уповноваженим представляти інтереси акціонерного товариства в період між проведенням загальних зборів і регулювати і контролювати діяльність правління.

Стаття 98. Загальні збори учасників товариства

1.  Загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що передані загальними зборами до компетенції виконавчого органу.

2. Рішення загальних зборів приймаються простою більшістю від числа присутніх учасників, якщо інше не встановлено установчими документами або законом.

Рішення про внесення змін до статуту товариства, відчуження майна товариства на суму, що становить 50 і більше відсотків майна товариства, та про ліквідацію товариства приймаються більшістю не менш як у 3/4 голосів, якщо інше не встановлено законом.

3. Учасник товариства не має права голосу при вирішенні загальними зборами товариства питань щодо вчинення з ним правочину та щодо спору між ним і товариством.

4.  Порядок скликання загальних зборів визначається в установчих документах товариства. Учасники товариства, що володіють не менш як десятьма відсотками голосів, можуть вимагати скликання загальних зборів.

Якщо вимога учасників про скликання загальних зборів не виконана, ці учасники мають право самі скликати загальні збори.

5.  Рішення загальних зборів може бути оскаржене учасником товариства до суду.

Загальні збори учасників товариства є вищим органом управління товариством незалежно від виду цього товариства. Законом України «Про господарські товариства» визначені повноваження цього вищого органу, умови правомочності його рішень, порядок скликання загальних зборів товариства, порядок голосування учасників токарства, періодичність скликання загальних зборів.

Вищий орган товариства має право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, навіть якщо ці питання не належать до виключної компетенції загальних зборів. Це не суперечить чинному законодавству, навіть якщо загальні збори вирішують окремі питання, віднесені законом до компетенції виконавчого органу.

Відповідно до цієї статті рішення загальних зборів приймаються простою більшістю від кількості присутніх на загальних зборах. Це правило розповсюджується тільки на випадки, коли окремим законом не передбачено інших вимог до чинності рішень загальних заборів учасників товариства.

Так, Закон України «Про господарські товариства» передбачає, що рішення загальних зборів акціонерів акціонерного товариства приймаються більшістю у 3/4 голосів акціонерів, які беруть участь у зборах по окремих питаннях, спеціально передбачених відповідною статтею зазначеного закону.

Коментованою статтею теж визначено, що вирішення таких питань, як внесення змін до статуту товариства, відчуження майна товариства на суму, що становить п'ятдесят і більше відсотків майна товариства, та про ліквідацію товариства приймаються кваліфікованою більшістю не менш як у 3/4 голосів, якщо інше не встановлено законом.

Для визначення правомочності заборів, організації голосування, підрахунку голосів зборами може обиратися лічильна комісія. За відсутності або недоцільності обрання лічильної комісії функції підрахунку голосів може виконувати головуючий на зборах або мандатна комісія.

Особи, які здійснюють підрахунок голосів повинні ознайомити учасників зборів з процедурою голосування з питань зборів. Зокрема, таке голосування може бути відкритим або таємним відповідно до вимог закону і установчих документів товариства.

Заборона брати участь у голосуванні учаснику товариства при вирішенні товариством питань щодо вчинення ним правочину та щодо спору між ним і товариством не обмежує його прав як учасника товариства, а навпаки, забезпечує неупередженість при вирішенні зазначених питань і тим самим забезпечує охорону прав і інтересів як самого такого учасника товариства так і інших осіб.

Як правило, скликання загальних зборів відбувається за рішенням голови, правлінням товариства або іншого органу управління.

Разом із тим, таке право ініціювання проведення зборів надане і тим учасникам товариства, які володіють не менш як десятьма відсотками голосів.

Це право передбачає, що невиконання такої вимоги дає право таким учасникам товариства самим скликати загальні збори.

Рішення загальних зборів може бути оскаржене учасником товариства до суду. Закон не містить винятків із цього права. Це означає, що учасник товариства має право оскаржити будь-яке рішення, навіть таке, яке не стосується безпосередньо його, але може порушувати його майнові і немайнові інтереси як учасника товариства.

Стаття 99. Виконавчий орган товариства

1.  Загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад.

2. Виконавчий орган товариства може складатися з однієї або кількох осіб. Виконавчий орган, що складається з кількох осіб, приймає рішення у порядку, встановленому абзацом першим частини другої статті 98 цього Кодексу.

3.  Члени виконавчого органу можуть бути у будь-який час усунені від виконання своїх обов'язків, якщо в установчих документах не визначені підстави усунення членів виконавчого органу від виконання своїх обов'язків.

4.  Назвою виконавчого органу товариства відповідно до установчих документів або закону може бути «правління», «дирекція» тощо.

Реалізуючи функцію вищого органу товариства (див. коментар до ст. 98 цього кодексу), загальні збори своїм рішенням створюють виконавчий орган товариства, встановлюють його компетенцію і склад. При цьому слід враховувати, що компетенція виконавчого органу як органу управління товариства відповідно до ст. 88 ЦК має бути зазначена в установчих документах товариства.

Виконавчі органи товариства можуть складатися з однієї особи і мають назву «одноособовий орган» (наприклад, директор). Якщо до складу виконавчого органу товариства входить кілька осіб, то такий орган є колегіальним (наприклад, дирекція). Як правило, кількість членів колегіального виконавчого органу товариства непарна, що може полегшити процедуру прийняття рішення з деяких питань. Хоча, з іншого боку, кодекс не встановлює жодних умов щодо кількості членів цього органу, а слова «кілька осіб» можна розуміти як дві і більше.

Колегіальний орган товариства приймає рішення простою більшістю від кількості присутніх членів, якщо інше не встановлено установчими документами або законом (див. коментар до ст. 98 цього Кодексу).

В установчих документах можуть бути визначені підстави для усунення членів виконавчого органу від виконання своїх обов'язків. Якщо ж установчі документи не містять таких положеннь, то члена виконавчого органу можна у будь-який час усунути від виконання своїх обов'язків. Питання усунення членів виконавчого органу від виконання своїх обов'язків надзвичайно складне і на практиці породжує багато спорів. Це пов'язане з цілою низкою причин. Однією з них є той факт, що на членів виконавчого органу може розповсюджувати положення трудового законодавства України (наприклад, голова правління товариства). Тому питання усунення від виконання обов'язків може стати рівнозначним до звільнення. З іншого боку, з головою правління має бути укладений контракт, у якому обговорюються підстави припинення трудових відносин.

Члени виконавчого органу можуть мати декілька статусів. Наприклад, головний технолог харчокомбінату разом з виконанням своїх трудових обов'язків є членом правління. У такому випадку усунення цього спеціаліста від виконання функцій члена правління ніяк не вплине на його трудові відносини з товариством. Таким чином, застосування положення щодо усунення членів виконавчого органу товариства від своїх обов'язків має бути узгодженим з нормами трудового законодавства України.

Кодекс не встановлює спеціальної назви для виконавчого органу товариства. Це питання вирішується при розробці установчих документів товариства або може бути визначене у законі. Як правило, колегіальні виконавчі органи товариства мають назву «правління», «дирекція», «рада директорів» тощо. Одноособовий орган може мати назву «директор», «генеральний директор», «президент» тощо.

Стаття 100. Право участі у товаристві

1. Право участі у товаристві є особистим немайновим правом і не може окремо передаватися іншій особі.

2. Учасники товариства мають право вийти з товариства, якщо установчими документами не встановлений обов'язок учасника письмово попередити про свій вихід з товариства у визначений строк, який не може перевищувати одного року.

3. Учасник товариства у випадках та в порядку, встановлених установчими документами або законом, може бути виключений з товариства.

Право участі у товаристві належить до категорії особистих немайнових прав. Це право не може бути успадкованим у разі смерті фізичної особи, не може окремо передаватися іншій особі за договором або з інших підстав.

Вихід учасника з товариства, як правило, пов'язаний із обов'язком останнього сплатити певну суму коштів чи передати майно. Це може вплинути на фінансовий стан товариства, тому установчими документами може бути встановлений обов'язок для учасників письмово попередити про свій вихід із товариства у визначений строк. Наприклад, учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право вийти з товариства, повідомивши товариство про свій вихід не пізніше ніж за три місяці до виходу, якщо інший строк не встановлений статутом (ст. 148 ЦК). У будь-якому разі цей строк не може перевищувати одного року.

На наш погляд, право на вихід з товариства і, відповідно, право на отримання коштів (майна) пропорційно до частки (паю), допускається для всіх видів товариств, крім акціонерного. Акціонер може реалізувати своє право на вихід із товариства лише шляхом відчуження своїх акцій іншій особі або самому товариству.

Учасник товариства у випадках та в порядку, встановлених установчими документами або законом, може бути виключений із товариства. Так, член виробничого кооперативу може бути виключений із кооперативу за рішенням загальних зборів у разі невиконання чи неналежного виконання обов'язків, покладених на нього статутом кооперативу, а також в інших випадках, встановлених статутом кооперативу і законом (ст. 166 ЦК). Але такий механізм, як виключення з товариства, можливий лише в тих випадках, коли це прямо передбачено у законі. Так, не може бути виключеним учасник (акціонер) акціонерного товариства.

Стаття 101. Управління установою

1.  Засновники установи не беруть участі в управлінні нею.

В установі обов'язково створюється правління, до якого застосовуються положення статті 99 цього Кодексу.

Установчий акт може передбачати створення також інших органів, визначати порядок формування цих органів та їх склад.

2. Нагляд за діяльністю установи здійснює її наглядова рада.

Наглядова рада здійснює нагляд за управлінням майном установи, додержанням мети установи та за її іншою діяльністю відповідно до установчого акта.

Враховуючи визначення установи, сформульоване у ст. 83 ЦК, її засновники не можуть

брати участь в управлінні нею. З метою захисту інтересів засновників та створення більш прозорих правил діяльності, Кодекс встановлює, що виконавчий орган установи є колегіальним, а саме — правління, до якого застосовуються положення ст. 99 ЦК (див. коментар до ст. 99 ЦК).

Для досягнення мети діяльності установи установчий акт може передбачати створення й інших органів, визначати їх порядок формування та їх склад. Наприклад, якщо установа створена для підтримки талановитої молоді, в рамках установи може створюватися художня рада.

Оскільки закон виключає можливість для засновника здійснювати нагляд за діяльністю установи, в ній створюється наглядова рада. Порядок формування, компетенція наглядової ради визначається установчими документами. Ця рада здійснює нагляд за управлінням майном установи, додержанням мети установи та за її іншою діяльністю відповідно до установчого акта.

Стаття 102. Передання майна установі

1. В установчому акті визначається майно, яке засновник (а в разі його смерті — зобов'язана особа) повинен передати установі після її державної реєстрації.

Відповідно до ст. 88 цього кодексу в установчому акті установи зазначається її мета (благодійна, освітня, культурна діяльність тощо). Для досягнення мети засновник повинен передати установі певне майно. Вигоди від використання майна установи отримують треті особи (дестинатори). Перелік такого майна зазначається в установчому акті. Разом із тим, ст. 87 ЦК допускає можливість скасування засновником установчого акта до створення установи.

Стаття, що коментується, накладає на засновника (а в разі його смерті — на зобов'язану особу) обов'язок передати майно установі. На відміну від засновників деяких видів господарських товариств (наприклад, товариство з обмеженою відповідальністю), для яких закон встановлює обов'язок сплатити певну частину статутного капіталу до державної реєстрації товариства, передача майна до установи здійснюється після її державної реєстрації.

Стаття 103. Зміна мети установи та структури управління

1.  Якщо здійснення мети установи стало неможливим або воно загрожує суспільним інтересам, то відповідний орган, який здійснює державну реєстрацію, може звернутися ДО суду з заявою про визначення іншої мети установи за погодженням з органами управління установою.

2. У разі зміни мети установи суд повинен враховувати наміри засновника та дбати про те, щоб вигоди від використання майна установи передавалися тим дестинаторам, яким ці вигоди призначалися за наміром засновника.

3. Суд може змінити структуру управління установи, якщо це необхідно внаслідок зміни мети установи або з інших поважних причин.

4.  У разі зміни мети установи або зміни структури управління установи її правління зобов'язане повідомити суд у письмовій формі про свою думку з цього питання.

Кодекс передбачає можливість зміни мети установи, якщо її здійснення стало неможливим або воно загрожує суспільним інтересам. Наприклад, була створена установа з метою організації та проведення Олімпійських ігор в Україні. Звичайно, що після проведення вказаних ігор виникне необхідність змінити мету установи. Враховуючи правову конструкцію установи як організаційно-правової форми юридичної особи, право звернутися до суду із заявою про визначення іншої мети установи надається органу, який здійснює державну реєстрацію. Щоб обмежити можливість органів державної реєстрації для втручання у справи установи, звернення до суду має бути погодженим з органами управління установою.

Обмежуючи права засновника на управління установою, закон передбачає можливість захисту його інтересів. При зміні мети установи суд повинен враховувати наміри засновника та дбати про те, щоб вигоди від використання майна установи передавалися тим дестинаторам, яким ці вигоди призначалися за наміром засновника.

Зміна мети установи може вплинути на структуру управління цією організацією. Можливо, для діяльності установи з новою метою необхідні дещо інші органи управління. За таких обставин суд має право змінити структуру управління установи. Зміна структури управління може відбутися і за інших поважних причин. Наприклад, якщо існуюча громіздка структура управління установи негативно впливає на роботу самої установи. Перелік таких причин законом не встановлюється, і тому суд при розгляді кожної конкретної справи буде давати свою оцінку обставинам. При цьому у разі зміни мети установи або зміни структури управління установи її правління зобов'язане повідомити суд у письмовій формі про свою думку з цього питання.

Стаття 104. Припинення юридичної особи

1. Юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам — правонаступникам (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або в результаті ліквідації.

2.  Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

3. Порядок припинення юридичної особи в процесі відновлення її платоспроможності або банкрутства встановлюється законом.

На відміну від ЦК 1963 р., який передбачав дві форми (два способи) припинення юридичних осіб — ліквідація і реорганізація, новий ЦК не використовує термін «реорганізація». Виняток становить лише положення ст. 129 ЦК, де зазначено про примусову реорганізацію юридичної особи. Замість терміна «реорганізація» у новому кодексі говориться про те, що її діяльність припиняється внаслідок передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам -- правонаступникам. Виділяються наступні різновиди такого способу припинення юридичних осіб — злиття, приєднання, поділ, перетворення.

Злиття передбачає припинення діяльності двох або більше юридичних осіб і передачу всіх прав та обов'язків одній новій створеній в результаті таких дій юридичній особі.

Приєднання передбачає припинення діяльності однієї юридичної особи і передачу всіх прав і обов'язків іншій юридичній особі.

Поділ передбачає припинення діяльності однієї юридичної особи і передачу у відповідних частках усіх прав та обов'язків кільком юридичним особам — правонаступникам.

При перетворенні юридичної особи одного виду в юридичну особу іншого виду (зміна організаційно-правової форми) до новоствореної юридичної особи переходять права і обов'язки попередньої.

Для всіх зазначених способів припинення юридичної особи притаманні дві особливості: по-перше, здійснюється фактичне припинення юридичної особи; по-друге, права та обов'язки переходять до правонаступників. Таке правонаступництво ще називають універсальним.

Нові юридичні особи, до яких у результаті реорганізації перейшли майнові обов'язки, несуть за ними матеріальну відповідальність і у випадку, якщо отримане ними майно не покриває вимог кредиторів.

Ліквідація — це така форма припинення юридичної особи, при якій вона перестає існувати зі всіма правами і обов'язками, що їй належать. При ліквідації права і обов'язки не переходять до іншої особи. Ліквідація юридичної особи здійснюється ліквідаційною комісією.

Зараз в Україні юридичні особи вважаються такими, що припинили своє існування з моменту вилучення їх з Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України. Факт вилучення юридичної особи з державного реєстру підтверджується довідкою органів статистики. За новим кодексом юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Порядок припинення юридичної особи в процесі відновлення її платоспроможності або банкрутства встановлюється Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

 

 

Стаття 105. Обов'язки особи, що прийняла рішення про припинення юридичної особи

1.  Учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, зобов'язані негайно письмово повідомити про це орган, що здійснює державну реєстрацію, який вносить до єдиного державного реєстру відомості про те, що юридична особа перебуває у процесі припинення.

2.  Учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, призначають за погодженням з органом, який здійснює державну реєстрацію, комісію з припинення юридичної особи (ліквідаційну комісію, ліквідатора тощо) та встановлюють порядок і строки припинення юридичної особи відповідно до цього Кодексу.

Виконання функцій комісії з припинення юридичної особи може бути покладено на орган управління юридичної особи.

3. З моменту призначення комісії до неї переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи. Комісія виступає в суді від імені юридичної особи, яка припиняється.

4.  Комісія з припинення юридичної особи поміщає в друкованих засобах масової інформації, в яких публікуються відомості про державну реєстрацію юридичної особи, що припиняється, повідомлення про припинення юридичної особи та про порядок і строк заявлення кредиторами вимог до неї. Цей строк не може становити менше двох місяців з дня публікації повідомлення про припинення юридичної особи.

Комісія вживає усіх можливих заходів щодо виявлення кредиторів, а також письмово повідомляє їх про припинення юридичної особи.

Рішення про припинення юридичної особи приймають її учасники, суд або інший орган відповідно до своєї компетенції (наприклад, це може бути наглядова рада установи). Вказані структури зобов'язані негайно письмово повідомити про своє рішення орган, що здійснює державну реєстрацію. Отримавши таке повідомлення, орган державної реєстрації вносить до єдиного державного реєстру відомості про те, що юридична особа перебуває у процесі припинення. Положення цієї статті спрямовані, перш за все, на захист прав кредиторів, які вже на початковій стадії зможуть знати про наміри юридичної особи, що припиняє свою діяльність, оскільки дані єдиного державного реєстру є відкритими для загального ознайомлення. Така інформація буде корисною й іншим особам, наприклад, потенційним контрагентам, працівникам.

Залежно від способу припинення юридичної особи призначається відповідний орган (суб'єкт). Так, у разі припинення юридичної особи в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам — правонаступникам (фактично відповідно до кодексу 1963 р. у разі реорганізації), створюється комісія з припинення юридичної особи. В разі її ліквідації створюється ліквідаційна комісія. Функції щодо припинення юридичної особи можуть бути покладені і на ліквідатора або іншу організацію відповідно до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Згідно з цим законом ліквідатором визнається фізична особа, яка відповідно до рішення господарського суду організовує здійснення ліквідаційної процедури боржника, визнаного банкрутом, та забезпечує задоволення визнаних судом вимог кредиторів у встановленому законом порядку.

Новим для законодавства України є обов'язок погоджувати з органом державної реєстрації призначення комісії з припинення юридичної особи (ліквідаційної комісії, ліквідатора тощо).

Орган, що приймає рішення про припинення юридичної особи, встановлює порядок і строки припинення юридичної особи з урахуванням вимог, передбачених цивільним кодексом. Виконання функцій комісії з припинення юридичної особи може бути покладено на орган управління юридичної особи (наприклад, на правління).

Із моменту призначення комісії з припинення юридичної особи (ліквідаційної комісії) припиняються повноваження інших органів щодо управління справами такої юридичної особи. Ці функції переходять до призначеної комісії. Дієздатність юридичної особи здійснюється через призначену комісію. Дії комісії розглядаються як дії самої юридичної особи. Комісія здійснює дії, у тому числі виступає в суді від імені юридичної особи і створює безпосередньо для неї права та обов'язки.

Повідомлення про припинення юридичної особи та про порядок і строк заявлення кредиторами вимог публікуються в друкованих засобах масової інформації. У ЦК не зазначено, які саме друковані засоби масової інформації можуть друкувати таку інформацію, а лише зроблено посилання на те, що в цих засобах інформації публікуються відомості про державну реєстрацію юридичної особи.

Однією з умов правильного оформлення процедури припинення юридичної особи є врахування прав її кредиторів. Строк для заявлення вимог кредиторами не може становити менше за два місяці з дня публікації повідомлення про припинення юридичної особи.

Комісія вживає всіх можливих заходів щодо виявлення кредиторів (публікації в пресі, розміщення інформації на електронних сайтах тощо). Крім цього, комісія зобов'язана письмово повідомити кредиторів про припинення юридичної особи.

 

Стаття 106. Злиття, приєднання, поділ та перетворення юридичної особи

1. Злиття, приєднання, поділ та перетворення юридичної особи здійснюються за рішенням його учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, а у випадках, передбачених законом, — за рішенням суду або відповідних органів державної влади.

2. Законом може бути передбачено одержання згоди відповідних органів державної влади на припинення юридичної особи шляхом злиття або приєднання.

Рішення про злиття, приєднання, поділ та перетворення юридичної особи (див. коментар до ст. 104 ЦК) приймається учасниками або органом юридичної особи, уповноваженим на це установчими документами.

У деяких випадках, що передбачені законом, таке рішення приймає суд або відповідні органи державної влади. Так, згідно зі ст. 53 Закону України «Про захист економічної конкуренції», якщо суб'єкт господарювання зловживає монопольним (домінуючим) становищем на ринку, органи Антимонопольного комітету України мають право прийняти рішення про примусовий поділ суб'єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище.

У законодавстві України є випадки, коли на припинення юридичної особи шляхом злиття або приєднання необхідно отримати згоду відповідних органів державної влади. Так, у ст. 22 Закону України «Про захист економічної конкуренції» вказуються випадки, коли злиття суб'єктів господарювання або приєднання одного суб'єкта господарювання до іншого вважається концентрацією. Концентрація може бути здійснена лише за умови попереднього отримання дозволу Антимонопольного комітету України чи адміністративної колегії Антимонопольного комітету України.

Стаття 107. Порядок припинення юридичної особи шляхом злиття, приєднання, поділу та перетворення

1. Кредитор юридичної особи, що припиняється, може вимагати від неї припинення або дострокового виконання зобов'язання.

2. Після закінчення строку для пред'явлення вимог кредиторами та задоволення чи відхилення цих вимог комісія з припинення юридичної особи складає передавальний акт (у разі злиття, приєднання або перетворення) або розподільчий баланс (у разі поділу), які мають містити положення про правонаступництво щодо всіх зобов'язань юридичної особи, що припиняється, стосовно всіх її кредиторів та боржників, включаючи зобов'язання, які оспорюються сторонами.

3.  Передавальний акт та розподільчий баланс затверджуються учасниками юридичної особи або органом, який прийняв рішення про її припинення.

Нотаріально посвідчені копії передавального акта та розподільчого балансу передаються в орган, який здійснює державну реєстрацію, за місцем державної реєстрації юридичної особи, що припиняється, а також в орган, який здійснює державну реєстрацію, за місцем державної реєстрації юридичної особи правонаступника.

4.  Порушення положень частин другої та третьої цієї статті є підставою для відмови у внесенні до єдиного державного реєстру запису про припинення юридичної особи та державній реєстрації створюваних юридичних осіб — правонаступників.

5. Якщо правонаступниками юридичної особи є кілька юридичних осіб і точно визначити правонаступника щодо конкретних обов'язків юридичної особи, що припинилася, неможливо, юридичні особи — правонаступники несуть солідарну відповідальність перед кредиторами юридичної особи, що припинилася.

Сам факт припинення юридичної особи шляхом злиття, приєднання, поділу та перетворення ще не є підставою для припинення зобов'язання, оскільки такі форми (способи) припинення юридичної особи передбачають передачу прав і обов'язків до правонаступника. Але з іншого боку, кредитор у разі припинення боржника має право вимагати від останнього припинення або дострокового виконання зобов'язання. У такому випадку припинення зобов'язання відбуватиметься за правилами глави 50 цього кодексу.

Після закінчення строку для пред'явлення вимог кредиторами (не менше двох місяців) та задоволення чи відхилення цих вимог комісія з припинення юридичної особи складає відповідний документ, який передається учасникам юридичної особи або органу, що прийняв рішення про її припинення. У разі злиття, приєднання або перетворення таким документом є передавальний акт, а у разі поділу — розподільчий баланс. Для більш точного відображення показників у передавальному акті чи розподільчому балансі комісія здійснює інвентаризацію майна та коштів юридичної особи.

Оскільки при припиненні юридичної особи шляхом злиття, приєднання, поділу та перетворення права та обов'язки переходять до інших осіб у зв'язку з універсальним правонаступництвом, то у відповідних балансах (актах) повинні відображатися всі зобов'язання юридичної особи, що припиняється, стосовно всіх її кредиторів та боржників, включаючи зобов'язання, які оскаржуються сторонами.

Учасниками юридичної особи або органом, який прийняв рішення про її припинення, розглядається наданий комісією передавальний акт або розподільчий баланс. У разі виявлення неточностей при складанні вказаних документів, порушень на стадії проведення процедури припинення юридичної особи чи з інших причин вказані документи можуть бути повернуті на доопрацювання.

Якщо ж учасники юридичної особи або орган, який прийняв рішення про її припинення, погоджуються з висновками комісії, то вони затверджують передавальний акт або розподільчий баланс.

Нотаріально посвідчені копії передавального акта та розподільчого балансу передаються в орган, який здійснює державну реєстрацію, за місцем державної реєстрації юридичної особи, що припиняється, а також в орган, який здійснює державну реєстрацію, за місцем державної реєстрації юридичної особи правонаступника. Крім акта чи балансу, до органу реєстрації подається перелік документів, визначених законодавством України (наприклад, довідка про знищення печатки, про закриття банківських рахунків тощо).

У разі виявлення порушень порядку припинення юридичної особи шляхом злиття, приєднання, поділу та перетворення орган реєстрації має право відмовити заявнику внести до єдиного державного реєстру запис про припинення юридичної особи та державної реєстрації створюваних юридичних осіб — правонаступників.

На практиці траплялися випадки, коли в результаті припинення юридичної особи на її базі створювалося кілька суб'єктів. При цьому точно визначити правонаступника щодо конкретних обов'язків юридичної особи, що припинилася, було неможливо, або з'являлися кредитори, вимоги яких безпідставно не включили до розподільчого балансу (передавального акту). Щоб вирішити це питання, до ст. 107 ЦК було включене положення, згідно з яким юридичні особи — правонаступники несуть солідарну відповідальність перед кредиторами юридичної особи, що припинилася.

Стаття 108. Перетворення юридичної особи

1. Перетворенням юридичної особи є зміна її організаційно-правової форми.

2. У разі перетворення до нової юридичної особи переходять усе майно, усі права та обов'язки попередньої юридичної особи.

Як відомо, юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом. За різних обставин може виникнути необхідність змінити організаційно-правову форму юридичної особи, і закон допускає таку можливість шляхом перетворення.

При перетворенні юридичної особи відбувається зміна її організаційно-правової форми. Наприклад, товариство з обмеженою відповідальністю перетворюється в акціонерне товариство. У такому разі до нової юридичної особи переходять усе майно, усі права і обов'язки попередньої юридичної особи. Нова юридична особа є правонаступником усіх прав та обов'язків попередньої особи (універсальне правонаступництво).

Закон може встановлювати певні обмеження щодо зміни організаційно-правової форми юридичних осіб. Так, наприклад, ст. 150 ЦК передбачає, що товариство з обмеженою відповідальністю може бути перетворене в акціонерне товариство чи у виробничий кооператив. Ця норма пов'язана, перш за все, з захистом прав власників невеликих часток в товаристві, які не можуть впливати на результати голосування при прийнятті рішення про перетворення. Спільним для товариства з обмеженою відповідальністю, виробничого кооперативу та акціонерного товариства є те, що учасники цих товариств несуть обмежену відповідальність за зобов'язаннями самого товариства. Тому, наприклад, перетворення товариства з обмеженою відповідальністю у повне товариство створювало б додаткові обов'язки для учасників.

Стаття 109. Виділ

1. Виділом є перехід за розподільчим балансом частини майна, прав та обов'язків юридичної особи до однієї або кількох створюваних нових юридичних осіб.

2.  До виділу застосовуються за аналогією положення частин першої, другої та четвертої статті 105 та положення статей 106 і 107 цього Кодексу.

Традиційно законодавство України відносило виділ до однієї з форм реорганізації юридичних осіб. Як відомо, реорганізація — це спосіб припинення юридичної особи. Але при виділі юридична особа не припинялася, з її складу лише відокремлювалася одна чи кілька юридичних осіб, до яких за розподільчим балансом переходила частина прав і обов'язків реорганізованої юридичної особи. Про цю невідповідність неодноразово зазначалося в працях вітчизняних цивілістів.

Розробники нового цивільного кодексу запропонували відмовитися від того, щоб розглядати виділ як спосіб припинення юридичної особи.

Під виділом розуміється перехід за розподільчим балансом частини майна, прав та обов'язків юридичної особи до однієї або кількох створюваних нових юридичних осіб.

Між виділом і припиненням юридичної особи шляхом злиття, приєднання, поділу та перетворення є багато спільного. В усіх цих випадках відбувається передача прав та обов'язків на підставі універсального правонаступництва. До процедури виділу за аналогією застосовуються положення частин першої, другої та четвертої статті 105 та положення статей 106 і 107 ЦК (див. коментар відповідних статей).

Стаття 110. Ліквідація юридичної особи

1.  Юридична особа ліквідується:

1) за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, в тому числі у зв'язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягненням мети, для якої її створено, а також в інших випадках, передбачених установчими документами;

2) за рішенням суду про визнання судом недійсною державної реєстрації юридичної особи через допущені при її створенні порушення, які не можна усунути, а також в інших випадках, встановлених законом.

2. Вимога про ліквідацію юридичної особи на підставах, зазначених у пункті 2 частини першої цієї статті, може бути пред'явлена до суду органом, що здійснює державну реєстрацію, а також учасником юридичної особи.

Рішенням суду про ліквідацію юридичної особи на його учасників або орган, уповноважений установчими документами приймати рішення про ліквідацію юридичної особи, можуть бути покладені обов'язки щодо проведення ліквідації юридичної особи.

3. Якщо вартість майна юридичної особи є недостатньою для задоволення вимог кредиторів, юридична особа ліквідується в порядку, встановленому законом про відновлення платоспроможності або визнання банкрутом.

4. Особливості ліквідації банків встановлюються законом про банки і банківську діяльність.

Ліквідація юридичної особи передбачає її припинення, при цьому юридична особа перестає існувати без переходу прав та обов'язків у порядку правонаступництва до інших осіб. Ліквідація повинна забезпечувати захист інтересів як кредиторів, так і учасників юридичної особи. Правила ліквідації окремих видів юридичних осіб встановлюються законодавством, що регулює їх діяльність.

Юридична особа може бути ліквідованою як у добровільному, так і у примусовому порядку. Передбачений цією статтею перелік підстав ліквідації юридичної особи не є вичерпним.

Рішення про ліквідацію юридичної особи на підставі аналізу економічних, організаційних та інших факторів приймають учасники або уповноважений на це установчими документами орган. Причини можуть бути різними, наприклад, у зв'язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягненням мети, для якої її створено, а також в інших випадках, передбачених установчими документами. Існують випадки, коли закон зобов'язує юридичну особу розглянути питання про ліквідацію. Так, відповідно до ст. 144 цього кодексу, якщо вартість чистих активів товариства стає меншою від визначеного законом мінімального розміру статутного капіталу, товариство підлягає ліквідації.

Рішення про ліквідацію може приймати і суд у разі визнання недійсною державної реєстрації юридичної особи через допущені при її створенні порушення, які не можна усунути, а також в інших випадках, встановлених законом. Вимога може бути пред'явлена до суду органом, що здійснює державну реєстрацію, а також учасником юридичної особи.

Рішенням суду про ліквідацію юридичної особи на його учасників або орган, уповноважений установчими документами приймати рішення про ліквідацію юридичної особи, можуть бути покладені обов'язки щодо проведення ліквідації юридичної особи.

Якщо вартість майна юридичної особи недостатня для задоволення вимог кредиторів, юридична особа ліквідується в порядку, встановленому Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». У разі виявлення зазначених обставин ліквідатор (ліквідаційна комісія) зобов'язані звернутися в господарський суд із заявою про порушення справи про банкрутство такої юридичної особи. Справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сукупно складають не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати і не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку.

Особливості ліквідації банків встановлюються Законом України «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 р. (зі змінами та доповненнями).

Стаття 111. Порядок ліквідації юридичної особи

1.  Ліквідаційна комісія після закінчення строку для пред'явлення вимог кредиторами складає проміжний ліквідаційний баланс, який містить відомості про склад майна юридичної особи, що ліквідується, перелік пред'явлених кредиторами вимог, а також про результати їх розгляду.

Проміжний ліквідаційний баланс затверджується учасниками юридичної особи або органом, який прийняв рішення про ліквідацію юридичної особи.

2. Виплата грошових сум кредиторам юридичної особи, що ліквідується, провадиться у

порядку черговості, встановленої статтею 112 цього Кодексу, відповідно до проміжного ліквідаційного балансу, починаючи від дня його затвердження, за винятком кредиторів четвертої черги, виплати яким провадяться зі спливом місяця від дня затвердження проміжного ліквідаційного балансу.

В разі недостатності у юридичної особи, що ліквідується, грошових коштів для задоволення вимог кредиторів ліквідаційна комісія здійснює продаж майна юридичної особи.

3.  Після завершення розрахунків з кредиторами ліквідаційна комісія складає ліквідаційний баланс, який затверджується учасниками юридичної особи або органом, що прийняв рішення про ліквідацію юридичної особи.

4.  Майно юридичної особи, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, передається її учасникам, якщо інше не встановлено установчими документами юридичної особи або законом.

5.  Юридична особа є ліквідованою з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Зазначена стаття встановлює загальні правила про порядок ліквідації юридичної особи. Правила можуть бути доповнені законами або іншими нормативно-правовими актами, що регулюють правове положення того чи іншого виду юридичної особи.

До ліквідаційної комісії переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи (див. коментар до ст. 105 ЦК), крім тих, які залишаються згідно з законодавством України за учасниками, наприклад, затвердження балансу ліквідаційної комісії.

Ця стаття передбачає складання ліквідаційною комісією після закінчення строку двох ліквідаційних балансів — проміжного та ліквідаційного для пред'явлення вимог кредиторами. Проміжний баланс містить відомості про склад майна юридичної особи, що ліквідується, перелік пред'явлених кредиторами вимог, а також результати їх розгляду. Такий баланс відображає права та обов'язки юридичної особи на момент прийняття рішення про ліквідацію та узагальнює дані, на підставі яких будуть здійснюватися розрахунки з кредиторами. Проміжний ліквідаційний баланс затверджується учасниками юридичної особи або органом, який прийняв рішення про ліквідацію юридичної особи.

Виплата грошових сум кредиторам юридичної особи, що ліквідується, провадиться у порядку черговості, встановленої ст. 112 ЦК , відповідно до проміжного ліквідаційного балансу, починаючи від дня його затвердження, за винятком кредиторів четвертої черги, виплати яким провадяться зі спливом місяця від дня затвердження проміжного ліквідаційного балансу (див. коментар до ст. 112 ЦК.

У разі недостатньої кількості грошових коштів юридичної особи, що ліквідується, для задоволення вимог кредиторів ліквідаційна комісія здійснює продаж майна юридичної особи.

Ліквідаційний баланс складається зазначеною комісією після завершення розрахунків з кредиторами. У ньому відображаються активи (майно), що залишилися після проведення розрахунків з усіма кредиторами.

Вказаний баланс повинен бути затвердженим учасниками юридичної особи або органом, що прийняв рішення про ліквідацію юридичної особи.

Майно юридичної особи, яке залишилося після задоволення вимог кредиторів, передається її учасникам, якщо інше не встановлено установчими документами юридичної особи або законом. Наприклад, п. 7.11.11. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлює, що у разі ліквідації неприбуткової організації її активи повинні передаватися іншій неприбутковій організації відповідного виду або зараховуватися до доходу бюджету.

Організація втрачає права юридичної особи і визнається ліквідованою з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Стаття 112. Задоволення вимог кредиторів

1. У разі ліквідації платоспроможної юридичної особи вимоги її кредиторів задовольняються у такій черговості:

1) у першу чергу задовольняються вимоги щодо відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, та вимоги кредиторів, забезпечені заставою чи іншим способом;

2)  у другу чергу задовольняються вимоги працівників, пов'язані з трудовими відносинами, вимоги автора про плату за використання результату його інтелектуальної, творчої діяльності;

3) у третю чергу задовольняються вимоги щодо податків, зборів (обов'язкових платежів);

4)  у четверту чергу задовольняються всі інші вимоги.

Вимоги однієї черги задовольняються пропорційно сумі вимог, що належать кожному кредитору цієї черги.

2. У разі відмови ліквідаційної комісії у задоволенні вимог кредитора або ухилення від їх розгляду кредитор має право до затвердження ліквідаційного балансу юридичної особи звернутися до суду із позовом до ліквідаційної комісії. За рішенням суду вимоги кредитора можуть бути задоволені за рахунок майна, що залишилося після ліквідації юридичної особи.

3.  Вимоги кредитора, заявлені після спливу строку, встановленого ліквідаційною комісією для їх пред'явлення, задовольняються з майна юридичної особи, яку ліквідовують, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, заявлених своєчасно.

4. Вимоги кредиторів, які не визнані ліквідаційною комісією, якщо кредитор у місячний строк після одержання повідомлення про повну або часткову відмову у визнанні його вимог не звертався до суду з позовом, вимоги, у задоволенні яких за рішенням суду кредиторові відмовлено, а також вимоги, які не задоволені через відсутність майна юридичної особи, що ліквідується, вважаються погашеними.

Правила цієї статті застосовуються у разі ліквідації платоспроможної юридичної особи. Вказана в ній черговість погашення заборгованості не використовується у разі застосування процедури, встановленої Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

В першу чергу виконуються зобов'язання щодо відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, та вимоги кредиторів, забезпечені заставою чи іншим способом забезпечення виконання зобов'язання.

Вимоги працівників, пов'язані з трудовими відносинами, задовольняються в другу чергу у відповідності до норм Міжнародної організації праці про захист вимог працюючих у разі неплатоспроможності підприємця. До цієї черги також належать вимоги автора про плату за використання результату його інтелектуальної, творчої діяльності.

Задоволення вимоги щодо податків, зборів (обов'язкових платежів), визначених Законом України «Про систему оподаткування» здійснюється в третю чергу. Всі інші вимоги задовольняються у четверту чергу.

Погашення заборгованості кредиторам кожної наступної черги можливе лише після повного погашення заборгованості перед кредиторами попередньої черги. Вимоги однієї черги задовольняються пропорційно сумі вимог, що належать кожному кредитору цієї черги.

Ліквідаційна комісія, виконуючи функції органу управління юридичної особи, може відмовити кредитору в задоволені його вимог. У такому разі кредитор має право до затвердження ліквідаційного балансу юридичної особи звернутися до суду із позовом до ліквідаційної комісії.

Таке право існує у кредитора і в разі ухилення ліквідаційної комісії від розгляду вимог кредитора. За рішенням суду вимоги кредитора можуть бути задоволені за рахунок майна, що залишилося після ліквідації юридичної особи.

Права кредитора захищаються навіть у випадку несвоєчасної заяви вимог, тобто коли вимоги заявлені після спливу строку, встановленого ліквідаційною комісією для їх пред'явлення. Але в такому випадку вимоги кредитора задовольняються з майна юридичної особи, що залишилася після задоволення вимог кредиторів, заявлених своєчасно.

Вважаються погашеними вимоги кредиторів, не визнані ліквідаційною комісією, якщо кредитор у місячний строк після одержання повідомлення про повну або часткову відмову у визнанні його вимог не звертався до суду з позовом.

Вимоги, у задоволенні яких за рішенням суду кредиторові відмовлено, а також вимоги, не задоволені через відсутність майна юридичної особи, що ліквідується, теж вважаються погашеними.