Глава 7 ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРО ЮРИДИЧНУ ОСОБУ PDF Печать
Гражданское право - НПК Цивільний кодекс України (Є.О. Харитонов)

Глава 7 ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРО ЮРИДИЧНУ ОСОБУ

 

 

Стаття 80. Поняття юридичної особи

1. Юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку.

Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

Закріплене в цій статті поняття юридичної особи вимагає звернення до цивільно-правових норм, які регулюють створення і реєстрацію юридичних осіб. Розгляд питання про поняття юридичної особи неможливий без визначення традиційних ознак юридичної особи. Вони дають змогу відрізнити юридичну особу від будь-яких інших формувань, об'єднань, філій і представництв, які не можуть визнаватися суб'єктами цивільного права. До таких ознак належать: наявність відокремленого майна, самостійна відповідальність за зобов'язаннями, придбання і реалізація цивільних прав від свого імені, можливість виступати позивачем і відповідачем в суді. По-перше, визначаючи поняття юридичної особи, закон наголошує, що це є організація. Юридична особа має бути певним чином організована як єдине ціле, мати організаційну структуру і органи, які здійснюють правоздатність юридичної особи.

Наявність відокремленого майна передбачає, що для здійснення участі в товарно-грошових відносинах організація повинна мати певне майно, яке визначене як таке, що належить даній юридичній особі. Разом з тим майно юридичної особи може не обмежуватися майновими об'єктами, а полягати ще й в наявності зобов'язальних майнових правах. Майно юридичних осіб може складатися з грошових внесків на банківські рахунки, а займані ними приміщення знаходитися у володінні на умовах договору оренди.

Можливість від свого імені набувати майнових та особистих прав і мати обов'язки полягає в тому, що юридична особа має право від свого імені укладати договори, виступати в зобов'язаннях, нести самостійну відповідальність. Самостійна майнова відповідальність передбачає можливість кредиторів юридичної особи звертатися з вимогами, які випливають з його зобов'язань безпосередньо до певної юридичної особи, стягнення за цими вимогами можливо звернути тільки на майно визначеної юридичної особи. Така здатність виступати в цивільному обороті від свого імені породжує і можливість виступати в суді позивачем, відповідачем, третьою особою. При цьому юридична особа виступає від свого імені, а не від імені своїх засновників або учасників.

 

Стаття 81. Види юридичних осіб

1.  Юридична особа може бути створена шляхом об'єднання осіб та (або) майна.

2. Юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права.

Юридична особа приватного права створюється на підставі установчих документів відповідно до статті 87 цього Кодексу.

Юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.

3. Цим Кодексом регулюється порядок створення, організаційно правові форми, правовий статус юридичних осіб приватного права.

Порядок утворення та правовий статус юридичних осіб публічного права встановлюються Конституцією України та законом.

4.  Юридична особа може бути створена шляхом примусового поділу (виділу) у випадках, встановлених законом.

Традиційно юридичні особи класифікувалися залежно від форми власності, на базі якої вони створювалися. За такими ознаками юридичні особи розподілялися на державні, приватні, громадські та ін. Уперше в коментованій нормі закону законодавче закріплена класифікація юридичних осіб залежно від порядку їхнього створення.

Залежно від форми участі органів державної влади, у створенні юридичної особи розрізняються розпорядчий порядок утворення юридичних осіб і нормативно явочний.

Юридичні особи приватного права створюються за ініціативою приватних осіб. Це можуть бути як фізичні, так і юридичні особи.

Юридичні особи публічного права створюються розпорядчим способом, тобто на підставі розпорядження державного органу (органу місцевого самоврядування, управління, тощо).

У розпорядчому порядку виникають державні юридичні особи. Якщо законом передбачено обов'язкове створення юридичної особи шляхом волевиявлення виборців -- виборів, то така юридична особа також набуває статусу юридичної особи публічного права.

При інших порядках утворення юридичних осіб визначальними є волевиявлення, ініціатива щодо створення такої юридичної особи, яка належить засновникам — фізичним або юридичним особам. Така ініціатива може бути виражена в будь-якій формі: рішення зборів, укладена між засновниками угода та ін.

Участь державних органів при створенні такої юридичної особи може полягати в наданні дозволу на утворення такої юридичної особи. В окремих випадках такого дозволу взагалі не потрібно, коли самою законодавчою нормою передбачена можливість вільного створення юридичної особи засновниками — фізичними або юридичними особами.

Подальші норми цивільного права регулюють саме порядок утворення юридичних осіб приватного права, юридичні особи публічного права утворюються в порядку, передбаченому окремими законодавчими актами. Порядок утворення юридичних осіб приватного права крім Цивільного кодексу можуть регулюватися іншими нормативними актами.

У випадках, установлених законом, юридична особа може бути створена шляхом примусового поділу (виділу). Згідно зі статтею 5 Закону України «Про підприємства в Україні» підприємства можуть створюватися внаслідок примусового поділу іншого підприємства відповідно до антимонопольного законодавства України. Такий поділ може застосовуватися лише на підставах і в порядку, встановленому Законом України «Про захист економічної конкуренції». Цією нормою Закону України «Про підприємства в Україні» передбачена також можливість створення підприємств унаслідок виділення зі складу діючого підприємства, організації одного або кількох структурних підрозділів або на базі структурної одиниці діючих об'єднань за рішенням їх трудових колективів і за наявності згоди власника чи уповноваженого ним органу.

Створення підприємств та господарських товариств, сімдесят п'ять і більше відсотків майна яких належить державі, шляхом поділу іншого підприємства або виділення структурних підрозділів (одиниць) повинне здійснюватися з дотриманням вимог Положення про порядок поділу підприємств і об'єднань та відокремлення від них структурних підрозділів і одиниць, затвердженого наказом Мінекономіки України, Мінстату та Антимонопольного комітету України від 20.04.1994 р.

 

 

Стаття 82. Участь юридичних осіб публічного права у цивільних відносинах

1. На юридичних осіб публічного права у цивільних відносинах поширюються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.

Юридичні особи публічного права поряд з іншими юридичними і фізичними особами можуть брати участь у цивільних правовідносинах. Виступаючи як суб'єкт цивільних правовідносин, юридична особа публічного права користується такими ж правами і несе такі ж обов'язки, як і інші суб'єкти цивільного права. У цьому виявляється специфічна риса цивільного права відношення, яке ґрунтується на характерній властивості цивільно-правового методу регулювання — рівності суб'єктів.

Окрім цивільного кодексу правовідносини пов'язані з діяльністю юридичних осіб публічного права і регулюються іншими нормативними актами.

Стаття 83. Організаційно-правові форми юридичних осіб

1. Юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом.

2.  Товариством є організація, створена шляхом об'єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариство може бути створене однією особою, якщо інше не встановлено законом.

Товариства поділяються на підприємницькі та непідприємницькі.

3. Установою є організація, створена однією або кількома особами (засновниками), які не беруть участі в управлінні нею, шляхом об'єднання (виділення) їхнього майна для досягнення мети, визначеної засновниками, за рахунок цього майна.

Особливості правового статусу окремих видів установ встановлюються законом.

4. Положення цієї глави застосовуються до всіх товариств та установ, якщо інші правила для окремих видів товариств або установ не встановлені законом.

Юридичні особи можуть створюватися у будь-якій формі, яка допустима за чинним законодавством. Такими формами є товариства, установи, інші форми, встановлені-законом.

Підприємницькі і непідприємницькі організації також мають свої різновиди організаційно-правових форм.

Господарські товариства — це одна з організаційно-правових форм здійснення підприємницької діяльності. Підприємництвом називають самостійну, безпосередню, систематичну, на власний ризик діяльність за виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг з метою одержання прибутку.

Частина друга цієї статті визначає корпоративність товариств. Корпоративність устрою товариства передбачає наявність у складі товариства не менше за двох учасників. Корпоративний устрій полягає і в обов'язковому об'єднанні майна і майнових прав учасників товариства і наявності уставного капіталу товариства, розподіленого на частки учасників пропорційно внескам.

Разом із тим акціонерні товариства, які виникли в процесі приватизації державного майна,

можуть мати одного засновника — державу в особі органу, уповноваженого здійснювати управління відповідним державним майном, або орган місцевого самоврядування. Цивільний кодекс припускає можливість існування акціонерного товариства, товариства з обмеженою і додатковою відповідальністю як одноособових корпорацій, які мають одного засновника.

Створення юридичної особи однією особою не заборонене законом, можливість його передбачена законом «Про підприємства в Україні» від 27 березня 1991 р. та ін. Корпоративна структура такого товариства буде визначатися не об'єднанням осіб, а характером уставного капіталу. Цей капітал буде розподілятися на частки, але фактично всі частки належатимуть одній особі.

Установою, на відміну від товариства, є організація, в управлінні якою не беруть участі її засновники. Особливості правового статусу установ установлюються законом.

 

Стаття 84. Підприємницькі товариства

1. Товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками (підприємницькі товариства), можуть бути створені лише як господарські товариства (повне товариство, командитне товариство, товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство) або виробничі кооперативи.

Відповідно до цієї статті товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного розподілу між учасниками прибутку, називаються підприємницькими. Вони можуть бути організованими тільки як господарські товариства або виробничі кооперативи. Відповідно до поняття, яке подане в цій статті, ознаками підприємницького товариства є мета отримання прибутку, можливість розподілу цього прибутку між учасниками товариства й організація такої юридичної особи як господарського товариства або виробничого кооперативу.

Коли отримання прибутку є основною метою, а коли — побічною, визначити на практиці буває важко; поставлена засновниками товариства мета може приховувати іншу, тому за цією ознакою важко відрізнити підприємницькі товариства від непідприємницьких. Головною ознакою, за якою можна розмежувати ці види товариств, є свобода розпоряджатися прибутком між учасниками товариства.

Непідприємницькі товариства, як і підприємницькі, можуть у передбачених законом випадках здійснювати підприємницьку діяльність і отримувати прибуток, але на відміну від підприємницьких вони не можуть розподіляти прибуток між своїми учасниками. Для підприємницьких товариств такої заборони немає.

Відповідно до вимог цієї статті підприємницькі товариства можуть бути організовані в одній з перелічених у статті правових форм.

Стаття 85. Непідприємницькі товариства

1. Непідприємницькими товариствами є товариства, які не мають на меті одержання прибутку для його наступного розподілу між учасниками.

2.  Особливості правового статусу окремих видів непідприємницьких товариств встановлюються законом.

Як зазначалося в коментарі до попередньої статті, як підприємницькі, так і непідприємницькі товариства можуть здійснювати діяльність, пов'язану з отриманням прибутку. Разом з тим, ознакою, яка відрізняє непідприємницькі товариства від підприємницьких, є відсутність у непідприємницьких товариств права розподіляти отриманий прибуток між своїми учасниками.

Некомерційні організації можуть створюватися в організаційно-правових формах, передбачених як цивільним кодексом, так і іншими законами. Такими формами можуть бути непідприємницьке, некомерційне партнерство, автономна некомерційна організація, державна некомерційна корпорація та ін.

Непідприємницькими організаціями є релігійні громади (парафії, церкви тощо) інші релігійні організації (монастирі, релігійні братства, місії, навчальні заклади). Правове регулювання створення і діяльності таких некомерційних юридичних осіб регулюється Законом України «Про свободу совісті та релігійні організації».

Згідно зі ст. 36 Конституції України громадяни України мають право об'єднуватися у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав та свобод, задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних і інших інтересів за винятком обмежень, установлених законом. Отже, такі об'єднання, партії та інші подібні утворення також набувають у відповідному порядку статус непідприємницьких юридичних осіб. Основні засади створення та діяльності об'єднань громадян передбачені Законом України «Про об'єднання громадян».

Діяльність недержавних організацій, головною метою яких є здійснення благодійної діяльності в інтересах суспільства або окремих категорій осіб передбачена Законом України «Про благодійництво та благодійні організації». Діяльність таких організацій є безкорисливою, яка не передбачає одержання прибутків від неї. Благодійними, за змістом зазначеного закону, можуть бути як фізичні, так і юридичні особи.

У їх власності, згідно з ст. 18 цього ж Закону, можуть перебувати рухоме і нерухоме майно, матеріальні і нематеріальні активи, кошти, інше майно. Благодійна організація має право здійснювати щодо майна та коштів, яке є в її власності, будь-які угоди, що не суперечать її статутним цілям та законодавству України.

Джерелом формування майна і коштів благодійної організації не можуть бути кошти, одержані від здійснення діяльності, що передбачає одержання прибутків. Відповідно до Закону «Про благодійництво та благодійні організації» (ст. 19) джерелом формування майна та коштів благодійної організації не можуть бути кредити. Майно і кошти благодійної організації не можуть бути предметом застави.

Різновидом непідприємницьких організацій є торгово-промислові палати. Вони створюються на підставі Закону України «про торгово-промислові палати в Україні» Відповідно до цього закону торгово-промислова палата є недержавною неприбутковою самоврядною організацією, що об'єднує юридичні особи, які створені і діють відповідно до законодавства України, та громадян України, які зареєстровані як підприємці. Законом передбачено, що торгово-промислові плати мають право створювати за ініціативою учасників спору третейські суди, галузеві або територіальні комітети, ради підприємців, цільові секції фахівців-консультантів, виконувати інші повноваження.

Некомерційною, непідприємницькою організацією є профспілка. Закон України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» визначає основні принципи, статус і завдання профспілок.

 

Стаття 86. Здійснення підприємницької діяльності непідприємницькими товариствами та установами

1. Непідприємницькі товариства (споживчі кооперативи, об'єднання громадян тощо) та установи можуть поряд зі своєю основною діяльністю здійснювати підприємницьку діяльність, якщо інше не встановлено законом, і якщо ця діяльність відповідає меті, для якої вони були створені, та сприяє її досягненню.

Відповідно до закону некомерційні організації можуть здійснювати підприємницьку діяльність, яка згідно з визначенням, наданим в попередній статті, є діяльністю, направленою на систематичне отримання прибутку. Зазначена в цій статті умова здійснення підприємницької діяльності Непідприємницькими юридичними особами — необхідність відповідності цієї підприємницької діяльності меті, для якої юридична особа була створена, не припускає здійснення Непідприємницькими товариствами будь-якої іншої підприємницької діяльності. Оскільки недостатньо зрозуміло, що можна розуміти під такими умовами, яким чином узгоджувати здійснення підприємницької діяльності з метою, заради якої створено таку юридичну особу, доцільніше було б вести мову про обмеження свободи розпоряджатися отриманим прибутком і праві використовувати прибуток тільки у відповідності до уставної мети непідприємницького товариства.

Відповідно до статті 24 закону України «Про об'єднання громадян», об'єднання громадян вправі здійснювати господарську й іншу комерційну діяльність виключно шляхом створення госпрозрахункових установ і організацій, заснування підприємств у порядку, встановленому законодавством. Відповідні підприємства, установи, організації мають статус юридичних осіб і здійснюють свою діяльність відповідно до цілей і завдань, передбачених їх статутами (положеннями). Розмежування відповідальності об'єднання громадян та створеного (заснованого) ними підприємства, установи, організації здійснюється за правилами, передбаченими Цивільним Кодексом.

Політичні партії та створювані ними установи й організації не можуть бути засновниками підприємств, окрім засобів масової інформації, а також займатися господарською та іншою комерційною діяльністю за винятком продажу суспільно-політичної літератури, інших пропагандистських і агітаційних матеріалів, виробів із власною символікою та проведення суспільно-політичних заходів (фестивалів, свят тощо).

Недодержання об'єднаннями громадян встановлених законом вимог щодо господарської діяльності може бути підставою для визнання недійсними установчих документів заснованих ними підприємств, установ і організацій.

Відповідно до Закону України «Про об'єднання громадян» окремі види діяльності таких об'єднань можуть бути тимчасово заборонені.

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про благодійництво та благодійні організації», благодійні організації мають право утворювати на добровільній основі спілки, асоціації та інші об'єднання, що сприяють виконанню статутних завдань. Благодійні організації можуть бути засновниками засобів масової інформації, підприємств і організацій.

Стаття 87. Створення юридичної особи

1. Для створення юридичної особи її учасники (засновники) розробляють установчі документи, які викладаються письмово і підписуються всіма учасниками, (засновниками), якщо законом не встановлений інший порядок їх затвердження.

2. Установчим документом товариства є затверджений учасниками статут або засновницький договір між учасниками, якщо інше не встановлено законом.

Товариство, створене однією особою, діє на підставі статуту, затвердженого цією особою.

3.  Установа створюється на підставі індивідуального або спільного установчого акта, складеного засновником (засновниками). Установчий акт може міститися також і в заповіті. До створення установи установчий акт, складений однією або кількома особами, може бути скасований засновником (засновниками).

4. Юридична особа вважається створеною з моменту її державної реєстрації.

Відповідно до п. 1 ст. 5 Закону України «Про підприємства в Україні» та п. З ст. 6 Закону України «Про власність» підставою для створення підприємства є рішення власника (власників) майна чи уповноваженого ним (ними) органу, підпрйємства-засновника, організації або трудового колективу. Таке рішення повинно бути зафіксоване письмово і підкріплене відповідними установчими документами, підписаними всіма учасниками. Порядок створення підприємства та його реєстрації визначається Законом У країни «Про підприємства в Україні», а щодо окремих категорій підприємств — також іншими законодавчими актами України. Так, порядок створення і реєстрації господарських товариств відповідно до ст. 1 Закону України «Про господарські товариства» створюються на засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом об'єднання їхнього майна та підприємницької діяльності. При застосуванні цих норм необхідно враховувати, що Декретом Кабінету Міністрів України від 31грудня1992 р. «Про впорядкування діяльності суб'єктів підприємницької діяльності, створених за участю державних підприємств», таким суб'єктам підприємницької діяльності заборонено бути засновниками підприємств будь-яких організаційних форм і видів, господарських товариств, кооперативів, за винятками, спеціально передбаченими зазначеним Декретом.

Чинне законодавство України, зокрема п. 1 ст. З і п. 1 ст. 5 Закону України «Про підприємства в Україні» та ч. 1. ст. 4 Закону України «Про господарські товариства» передбачають необхідність погодження у ряді випадків рішень про створення, реорганізацію суб'єктів підприємницької діяльності з Антимонопольним комітетом України. Такі випадки передбачені постановою Кабінету Міністрів України від 11 листопада 1994 р. «Про запровадження механізму запобігання монополізації товарних ринків», а щодо господарських товариств -  Положенням про холдингові компанії, що створюються у процесі корпоратизації та приватизації, затвердженим указом Президента України від 11 травня 1994 р.

Рішення про створення об'єднання потребує згоди Антимонопольного комітету України. Порядок розгляду заяв на одержання згоди визначається нормативними актами Антимонопольного комітету України.

Стаття 88. Вимоги до змісту установчих документів

1. У статуті товариства вказуються найменування юридичної особи, її місцезнаходження, адреса, органи управління товариством, їх компетенція, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до товариства та виходу з нього, якщо додаткові вимоги щодо змісту статуту не встановлені цим Кодексом або іншим законом.

2. У засновницькому договорі товариства визначаються зобов'язання учасників створити товариство, порядок їх спільної діяльності щодо його створення, умови передання товариству майна учасників, якщо додаткові вимоги щодо змісту засновницького договору не встановлені цим Кодексом або іншим законом.

3. В установчому акті установи вказується її мета, визначаються майно, яке передається установі, необхідне для досягнення цієї мети, структура управління установою. Якщо в установчому акті, який міститься у заповіті, відсутні окремі із зазначених вище положень, їх встановлює орган, що здійснює державну реєстрацію.

Юридична особа діє на підставі статуту або засновницького договору, або на підставі обох цих установчих документів. Некомерційна організація може діяти на підставі загального положення про організації такого виду.

Законодавчими актами не встановлені будь-які спеціальні вимоги щодо форми та змісту рішення про створення підприємства, проте за загальноприйнятими вимогами таке рішення має бути оформлене актом управління, виданим власником майна (уповноваженим ним органом) відповідно до його компетенції, визначеної чинним законодавством. Якщо засновників підприємства двоє або більше, рішенням про створення підприємства є установчий договір.

Установчі документи визначають правове положення (правовий статус) юридичної особи.

Засновницький договір, як і рішення про створення підприємства, повинен укладатися в письмовій формі, тому що чинне законодавство передбачає подання цього документу для здійснення державної реєстрації.

Засновницький договір вважається укладеним, коли між сторонами досягнуто згоди за усіма істотними умовами договору, які необхідні для його здійснення і виконання. Перелік обов'язкових умов і реквізитів установчого договору законодавче не визначений. Проте деякі з таких умов випливають із чинного законодавства (ст. 26, 67, 76 Закону України «Про господарські товариства»). Відповідно до вимог закону «Про господарські товариства» установчі документи повинні містити відомості про вид товариства, предмет і цілі його діяльності, склад засновників та учасників, найменування та місцезнаходження, розмір та порядок утворення статутного фонду, порядок розподілу прибутків

та збитків, склад та компетенцію органів товариства та порядок прийняття ними рішень, включаючи перелік питань, за якими є необхідною кваліфікована більшість голосів, порядок внесення змін до установчих документів та порядок ліквідації і реорганізації товариства.

До установчого (засновницького) договору застосовуються загальні норми цивільного законодавства про угоди та зобов'язання.

Підставами для визнання недійсними установчих документів і рішень про створення підприємства можуть бути вчинені при оформленні цих документів порушення чинного законодавства, які позбавляють їх юридичної сили; невідповідність фактичним обставинам вміщених в установчих документах відомостей щодо виду підприємства та форми власності, на якій воно засноване.

Щодо акціонерних товариств, то установчим документом у них є устав, хоча передує уставу укладення договору між засновниками. Відповідно до Закону України «Про господарські товариства» акціонерне товариство, товариство з обмеженою і товариство з додатковою відповідальністю створюються і діють на підставі установчого договору і статуту, повне і командитне товариство — установчого договору. Установчі документи товариства у випадках, передбачених чинним законодавством, погоджуються з Антимонопольним комітетом України.

У випадках, коли непідприємницька юридична особа діє на підставі загального положення про організації такого виду, окремий статут може і не укладатися. Установчим документом в цьому випадку є акт створення такої організації. Не суперечить законодавству затвердження індивідуальних положень про окремі організації. Наприклад, «Положення про діяльність Українського відділення міжнародної неурядової організації «Міжнародний центр наукової культури — Всесвітня лабораторія», затверджене постановою Кабінету Міністрів від 29 липня 1991 р.

До установчих документів можуть бути включені будь-які умови, не передбачені законодавством, але такі, які не суперечать йому.

Установчі документи змінюються в порядку, передбаченому законом і самими документами. Рішення про зміну статуту приймаються, як правило, вищим органом юридичної особи або засновниками.

Зміни реєструються тим же органом і в тому ж порядку, що й самі юридичні особи.

Стаття 89. Державна реєстрація юридичної особи

1. Юридична особа підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом. Дані державної реєстрації включаються до єдиного державного реєстру, відкритого для загального ознайомлення.

2. Порушення встановленого законом порядку створення юридичної особи або невідповідність її установчих документів закону є підставою для відмови у державній реєстрації юридичної особи. Відмова у державній реєстрації з інших мотивів (недоцільність тощо) не допускається.

3. Відмова у державній реєстрації, а також зволікання з її проведенням можуть бути оскаржені до суду.

4. До єдиного державного реєстру вносяться відомості про організаційно-правову форму юридичної особи, її найменування, місцезнаходження, органи управління, філії та представництва, мету установи, а також інші відомості, встановлені законом.

5. Зміни до установчих документів юридичної особи набирають чинності для третіх осіб з дня їх державної реєстрації, а у випадках, встановлених законом, — з моменту повідомлення органу, що здійснює державну реєстрацію, про такі зміни. Юридичні особи та їх учасники не мають права посилатися на відсутність державної реєстрації таких змін у відносинах із третіми особами, які діяли з урахуванням цих змін.

Значення державної реєстрації юридичних осіб, організація цієї реєстрації, повнота єдиного реєстру юридичних осіб, достовірність відомостей, які вносяться в державний, реєстр полягає в тому, що така реєстрація забезпечує можливість отримання необхідної інформації господарюючими суб'єктами. Така інформація важлива при вирішенні питань укладення договорів, формування господарських зв'язків, ведення господарських операцій. Вона сприяє формуванню усталеності економічного обороту. Юридична особа вважається створеною з моменту реєстрації в єдиному державному реєстрі і з цього моменту набуває правоздатності. Реєстрації підлягають і подальші зміни правового статусу юридичної особи.

Відповідно до статті 16 Закону України «Про підприємства в Україні», ст. 6 Закону України «Про господарські товариства», підприємство (товариство) вважається створеним і набуває прав юридичної особи з дня його державної реєстрації. Частиною 1ст. 8 Закону України «Про підприємництво» передбачено, що державна реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності проводиться у виконавчому комітеті міської, районної у місті ради або в районній, районній міст Києва і Севастополя державній адміністрації за місцезнаходженням або місцем проживання цього суб'єкта, якщо інше не передбачено законом. Чинне законодавство пов'язує державну реєстрацію з унесенням даних з реєстраційної картки суб'єкта підприємницької діяльності (яка водночас є заявою про державну реєстрацію) до Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності та видачею свідоцтва про державну реєстрацію встановленого зразка.

Орган, на який покладено здійснення державної реєстрації, не вправі делегувати ці функції іншим органам, структурним підрозділам, хоча б і наділеним статусом юридичної особи, або посадовим особам за дорученням.

Разом з тим свідоцтво про державну реєстрацію може бути видано структурним підрозділом чи посадовою особою згідно з розподілом функціональних обов'язків, оскільки свідоцтво є похідним від відповідного рішення.

Порядок державної реєстрації підприємств незалежно від їх організаційних форм і форм власності визначається Положенням про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 1998 р. Перелік документів, які необхідно надати для здійснення державної реєстрації, міститься в п. З зазначеного положення.

Законом передбачена і перереєстрація в разі зміни назви, організаційно-правової форми або форми власності суб'єктів підприємництва. Здійснення заходів щодо перереєстрації підприємства не тягне за собою правових наслідків у вигляді виключення його з державного реєстру України. Порядок перереєстрації встановлений такий же, як і для реєстрації суб'єктів підприємництва.

Для окремих організацій може бути передбачений спеціальний порядок державної реєстрації, наприклад, реєстрація благодійної організації здійснюється у такому порядку: всеукраїнських та міжнародних благодійних організацій, відділень (філій, представництв) всеукраїнських міжнародних благодійних організацій — відповідними місцевими органами виконавчої влади, що передбачено ст. 8 Закону України «Про благодійництво та благодійні організації». Рішення про реєстрацію такої благодійної організації приймається відповідним органом виконавчої влади за місцем знаходження благодійної організації, Порушення цього принципу і прийняття рішення з перевищенням компетенції відповідного органу власті може бути підставою для скасування такого рішення. Недійсність реєстрації тягне і встановлення факту фальсифікації установчих документів.

Цивільний кодекс не містить вичерпного переліку відомостей, які мають бути повідомлені при поданні заяви на реєстрацію юридичної особи. Проте це обов'язково мають бути відомості про організаційно-правову форму, найменування, місцезнаходження юридичної особи, органи управління, філії і представництва, мета створення. Інші відомості можуть бути витребувані тільки в разі, якщо це передбачено законом.

Відомості, які містяться в державному реєстрі, є відкритими і загальнодоступними, за винятком відомостей про фізичних осіб, які мають конфіденційний зміст.

Безпідставна відмова в реєстрації, як і в наданні відомостей, що містяться в реєстрі, не допускається, і може бути оскаржена до суду.

Скасування державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності передбачене ч. 11 ст. 8 Закону України «Про підприємництво».

Стаття 90. Найменування юридичної особи

1.  Юридична особа повинна мати своє найменування, яке містить інформацію про її організаційно-правову форму

Найменування установи має містити інформацію про характер її діяльності.

Юридична особа може мати крім повного найменування скорочене найменування.

2. Юридична особа, що є підприємницьким товариством, може мати комерційне (фірмове) найменування.

Комерційне (фірмове) найменування юридичної особи може бути зареєстроване у порядку, встановленому законом.

3. Найменування юридичної особи вказується в її установчих документах і вноситься до єдиного державного реєстру.

4. У разі зміни свого найменування юридична особа, крім виконання інших вимог, встановлених законом, зобов'язана помістити оголошення про це в друкованих засобах масової інформації, в яких публікуються відомості про державну реєстрацію юридичної особи, та повідомити про це всім особам, з якими вона перебуває у договірних відносинах.

5. Юридична особа не має права використовувати найменування іншої юридичної особи.

Закон вимагає, щоб кожна юридична особа мала своє найменування, яке індивідуалізує, відокремлює від інших цю юридичну особу. Виправдана і вимога закону про те, що до складу найменування повинно входити вказівка на його організаційно-правову форму. Це дозволяє одразу визначити основні ознаки організації — чи є вона підприємницькою, комерційною, або непідприємницькою, на чому будується її відповідальність. Нормами цього кодексу і закони про окремі юридичні особи вимагають включати додаткові відомості, які повинні міститися в найменуванні.

Законом не заборонено включати в найменування відомості, не передбачені законом.

Другий пункт цієї статті містить спеціальні вимоги щодо обов'язкового фірмового найменування підприємницької, комерційної організації. Таке фірмове найменування підлягає спеціальній реєстрації згідно з чинним законодавством.

Із моменту реєстрації підприємницької організації, в неї виникає право на фірмове найменування, яке вона вправі використовувати у реквізитах власних бланків, штампів, в рекламі, упаковці, при укладенні угод і будь-яким іншим способом.

Фірмове найменування як засіб індивідуалізації його власника є об'єктом виключного права і може бути використане тільки за згодою носія цього права.

Використання найменування іншої юридичної особи, як і інших засобів її індивідуалізації, можливе лише за згодою такої особи й у випадках, передбачених законом. Наприклад, не суперечить закону використання найменування однієї юридичної особи іншою на підставі спеціального договору.

Стаття 91. Цивільна правоздатність юридичної особи

1. Юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині.

2. Цивільна правоздатність юридичної особи може бути обмежена лише за рішенням суду.

3. Юридична особа може здійснювати окремі види діяльності, перелік яких встановлюється законом, після одержання нею спеціального дозволу (ліцензії).

4. Цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Надання юридичній особі універсальної правоздатності є тенденцією розвитку цивільного законодавства, закономірним з огляду на становлення ринкових відносин. Разом з тим обсяг цивільної правоздатності юридичної особи визначається її засновницькими документами. Комерційні організації, якщо в їх засновницьких документах не міститься вичерпного переліку видів діяльності, котру вони можуть здійснювати, можуть займатися будь-якою підприємницькою діяльністю, не забороненою законом. Реалізуючи власну правоздатність, юридична особа може укладати будь-які угоди. Якщо засновницьким договором, статутом юридичної особи визначений вичерпний перелік можливих видів діяльності — вона наділена спеціальною правоздатністю, виходити за межі якої неприпустимо. Укладені такою юридичною особою за межами правоздатності угоди є недійсними. Такі обмеження, наприклад можуть стосуватися державних підприємств в частині розпорядження майном таких юридичних осіб.

Обмеження цивільної правоздатності юридичних осіб може мати місце і за рішенням суду у випадках, спеціально передбачених законом.

Є види діяльності, для здійснення яких необхідно отримати спеціальну ліцензію. Це правило поширюється на юридичних осіб, наділених як спеціальною, так і універсальною правоздатністю. Виконання його передбачено як для підприємницьких, так і непідприємницьких організацій. Наприклад, таке ліцензування передбачено Законом України «Про аудиторську діяльність» від 22 квітня 1993 р. і Законом України «Про благодійництва і благодійні організації» від 7 березня 2002 р.

Органи, які здійснюють ліцензування і порядок здійснення ліцензування, передбачені законом. Відмова в наданні ліцензії може бути оскаржена до суду.

Стаття 92. Цивільна дієздатність юридичної особи

1. Юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків, здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.

2. У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов'язків і здійснювати їх через своїх учасників.

3. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно, та не перевищувати своїх повноважень.

У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

4.  Якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов'язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі.

Юридична особа набуває цивільних прав і приймає на себе цивільні обов'язки через свої органи, які діють відповідно до закону, інших правових актів і установчих документів.

Склад і перелік органів юридичної особи, компетенція кожного з цих органів, порядок їх утворення, визначаються для різних видів юридичних осіб і регулюються Цивільним кодексом і законами про цих юридичних осіб, іншими правовими актами і засновницькими документами юридичної особи.

Органи юридичної особи формують і виражають її волю, тому саме через ці органи, за їх допомогою, їхніми діями, юридична особа здобуває цивільні права і бере цивільні обов'язки. Разом із тим, як особи, які реалізують дієздатність юридичної особи, можуть бути відповідно до п. 2 даної статті інші суб'єкти, які є його учасниками. Юридична особа бере участь у цивільному обороті через своїх робітників, діями яких воно не тільки здійснює свої права і виконує обов'язки, а також набуває і припиняє їх. Дії цих робітників вважаються згідно з законом діями самої юридичної особи.

Відповідно до п. З коментованої статті, той, хто веде справи юридичної особи і виступає від її імені на підставі закону або засновницьких документів, повинен діяти добросовісно і розумно, забезпечувати досягнення цілей всіма можливими законними засобами і охорону інтересів юридичної особи, яку вони представляють. Вони не повинні перевищувати своїх повноважень. За порушення цих вимог вони несуть відповідальність. Вона полягає в обов'язку відшкодувати завдані збитки, шкоду, залежно від характеру існуючих правовідносин між юридичною особою і особою, яка її представляє. Якщо між юридичною особою і тією особою, яка її представляє, укладено трудовий договір, відповідальність настає за нормами трудового права.

Оскільки добросовісність і розумність учасників правовідносин, зазначених в цій статті, передбачається самим її змістом, то відсутність такого розумного і сумлінного ставлення повинна бути доведена. Відповідальність таких осіб ґрунтується на принципі провини. Таким чином, в зазначеній нормі вина не презумується.

Орган юридичної особи або діючий від його імені суб'єкт не можуть виходити за межі наданих ним повноважень.

Стаття 93. Місцезнаходження юридичної особи

1. Місцезнаходження юридичної особи визначається місцем її державної реєстрації, якщо інше не встановлено законом.

2. Місцезнаходження юридичної особи вказується в її установчих документах.

Місце знаходження юридичної особи має суттєве юридичне значення. У цивільному праві багато правовідносин пов'язується з місцем знаходження юридичної особи. Так, місце знаходження юридичної особи має місце при вирішенні питань, пов'язаних із виконанням зобов'язань, в яких вона бере участь, за місцезнаходженням юридичної особи визначається підсудність суперечок, та ін.

Окремими законодавчими актами регулюються питання щодо місця знаходження окремих юридичних осіб і місця їх державної реєстрації. Так, постановою Кабінету Міністрів України затверджено положення «Про порядок державної реєстрації колективного сільськогосподарського підприємства, згідно з яким державна реєстрація колективного сільськогосподарського підприємства — колгоспу, а також сільськогосподарського кооперативу, спілки селян та іншого агроформування, створених на базі колгоспів, предметом діяльності яких є виробництво товарної сільськогосподарської продукції, її переробка, розвиток інших підсобних виробництв і промислів (підприємство), проводиться в районній державній адміністрації або виконавчому комітеті міської ради за місцезнаходженням підприємства.

Відповідно до Положення «Про порядок державної реєстрації благодійних організацій (затверджено постановою Кабінету міністрів від 30.03.1998 р.) благодійні організації утворюються і діють за територіальним принципом і їх державну реєстрацію здійснюють відповідні органи Мінюсту за місцем знаходження цих юридичних осіб. У разі коли діяльність місцевої благодійної організації поширюється на територію двох і більше адміністративно-територіальних одиниць, її реєстрація проводиться відповідним реєструючим органом за місцем розташування виконавчого органу благодійної організації.

Згідно з законом України «Про господарські товариства» місцезнаходження товариства (розташування) має бути в Україні. Місцезнаходженням юридичної особи на час державної реєстрації може бути місцезнаходження (місце проживання) одного з засновників або місцезнаходження за іншою адресою, яка підтверджується договором, який передбачає передачу засновнику у власність або користування приміщення, частини приміщення за будь-якими цивільно-правовими договорами (купівля-продаж, оренда, лізинг тощо).

Місцезнаходження товариства закріплюється в його установчих документах. В разі необхідності зміни місцезнаходження господарського товариства, воно зобов'язане повідомити про це орган державної реєстрації і надати необхідні документи для внесення змін. Невиконання цієї вимоги може бути підставою для скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності.

Стаття 94. Особисті немайнові права юридичної особи

1. Юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати.

Особисті немайнові права юридичної особи захищаються відповідно до глави 3 цього. Кодексу.

До особистих немайнових прав юридичної особи належать права на недоторканність ділової репутації, таємницю кореспонденції, інформацію та інші немайнові права, які можуть їй належати. Ці права регулюються як цим Кодексом (глава 3), так і іншими нормативними актами.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, наданих у постанові «Про застосування судами законодавства, що регулює захист честі, гідності і ділової репутації громадян та організацій» від 28 вересня 1990 р. з наступними змінами, у випадках поширення відомостей, що принижують репутацію організації, остання, якщо вона є юридичною особою, має право звернутися до суду з вимогами про їх спростування, незалежно від того, якою особою (фізичною чи юридичною) поширено ці відомості.

У постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди також іде мова про окремі питання судової практики щодо відшкодування моральної шкоди, заподіяної порушенням права юридичної особи на ділову репутацію.

Важливим у регулюванні питань особистих немайнових прав юридичної особи є й закон України «Про інформацію» від 2 жовтня 1992 р.

Цей закон встановлює загальні правові основи одержання, використання, поширення, зберігання інформації і закріплює право на інформацію в усіх сферах суспільного життя. До суб'єктів інформаційних відносин цей закон відносить і юридичних осіб. Зокрема юридичні особи, органи мають право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення та зберігання відомостей, необхідних їм для реалізації ними своїх прав, свобод і законних інтересів, здійснення завдань і функцій.

Важливим забезпеченням немайнових прав юридичної особи є право на конфіденційну інформацію, тобто таку, яка знаходиться у володінні, користуванні або розпорядженні окремих юридичних осіб і поширюється за їх бажанням відповідно до передбачених ними умов. Юридичні особи, які володіють інформацією професійного, ділового, виробничого, банківського, комерційного та іншого характеру, одержаною за власні кошти, або такою, яка є предметом їх професійного, ділового, виробничого, банківського, комерційного та іншого інтересу і не порушує передбаченої законом таємниці, самостійно визначають режим доступу до неї, включаючи належність її до категорії конфіденційної, та встановлюють для неї систему (способи) захисту. Інформація є об'єктом права власності юридичних осіб. Інформація може бути об'єктом права власності як у повному обсязі, так і об'єктом лише володіння, користування чи розпорядження.