Стаття 1228. Спадкування права на вклад у банку (фінансовій установі)

1. Вкладник має право розпорядитися правом на вклад у банку (фінансовій установі) на випадок своєї смерті, склавши заповіт або зробивши відповідне роз­порядження банку (фінансовій установі).

2. Право на вклад входить до складу спадщини незалежно від способу розпо­рядження ним.

3. Заповіт, складений після того, як було зроблене розпорядження банку (фі­нансовій установі), повністю або частково скасовує його, якщо у заповіті змінено особу, до якої має перейти право на вклад, або якщо заповіт стосується усього
майна спадкодавця.

1. Вклад у банку чи іншій фінансовій установі входить до складу спадщини. Це, зокрема, означає, що вклад враховується при визначенні обов'язкової частки у спад­щині. Разом з тим стосовно вкладів у банках встановлені дві форми розпоряджання ними на випадок смерті: 1) шляхом складання заповіту; 2) шляхом видачі відповідного розпорядження банку (фінансовій установі). Частина 2 ст. 1228 ЦК встановлює, що
право на вклад входить до складу спадщини незалежно від першого чи другого спосо­бу розпорядження ним. Це дає підстави для висновку про те, що у разі спадкування вкладу відповідно до розпорядження спадкодавця застосовуються загальні правила про спадкування вкладу за заповітом.

2. Прирівнявши правові наслідки розпорядження спадкодавця банку (фінансовій установі) до правових наслідків заповіту, законодавець логічно передбачив, що заповіт, складений після того, як було зроблене розпорядження банку (фінансовій установі), повністю або частково скасовує таке розпорядження, якщо в заповіті змінюється осо­ба, до якої має перейти право на вклад, або якщо заповіт стосується усього майна
спадкодавця. Якщо ж розпорядження банку (фінансовій установі) спадкодавець дав після складення заповіту, заповіт до вкладу застосовуватись не може.

Стаття 1229. Спадкування права на одержання страхових виплат (страхового від­шкодування)

1. Страхові виплати (страхове відшкодування) спадкуються на загальних під­ставах.

2. Якщо страхувальник у договорі особистого страхування призначив особу, до якої має перейти право на одержання страхової виплати у разі його смерті, це право не входить до складу спадщини.

1. Право на отримання страхових виплат (страхового відшкодування) також спад­ку ється на загальних підставах. Але у разі зазначення в договорі особистого страху­вання особи, до якої має перейти право на одержання страхової виплати у разі смерті страхувальника, це право до складу спадщини не входить. При застосуванні ст. 1229 ЦК слід враховувати, що термін «особисте страхування» застосовується в ст. 4 Закону «Про страхування» [139] до страхування інтересів, пов'язаних з життям, здоров'ям, працездатністю та додатковою пенсією.

До страхових виплат, що здійснюються в межах обов'язкового особистого страхування, на яке поширюється чинність ст. 7 Закону «Про страхування», ст. 1229 ЦК застосовуватись не може.

Пенсійні кошти, накопичені за час перебування фізичної особи в недержавному пенсійному фонді, спадкуються згідно з цивільним законодавством України і випла­чуються в порядку, встановленому ст. 66 Закону «Про недержавне пенсійне забез­печення» [160].

Стаття 1230. Спадкування права на відшкодування збитків, моральної шкоди та сплату неустойки

1. До спадкоємця переходить право на відшкодування збитків, завданих спадко­давцеві у договірних зобов'язаннях.

2. До спадкоємця переходить право на стягнення неустойки  (штрафу,  пені) у зв'язку з невиконанням боржником спадкодавця своїх договірних обов'язків, яка була присуджена судом спадкодавцеві за його життя.

3. До спадкоємця переходить право на відшкодування моральної шкоди, яке було присуджено судом спадкодавцеві за його життя.

1. Мистецтво правозастосування, яке ґрунтується на інтуїції,  дає підстави на­уковцям і юристам-практикам, в тому числі суддям, для висновку про те, що із видів прав, про які зазначається в ч. 1 — 3 ст. 1230 ЦК, спадкуються тільки ті права, які мають ознаки, на які вказується в цих частинах. За таких умов учасники авторського колективу не дійшли згоди стосовно правильного тлумачення ст. 1230 ЦК. Тому в по­дальшому висловлюється позиція керівника авторського колективу і відповідального редактора.

2. Твердження про те, що ст. 1218 і 1230 ЦК співвідносяться між собою як загальне та спеціальне положення, є правильним. Але ніхто і ніколи не звертав увагу на таке. Загальне правило, сформульоване в законі прямо, і правило, що непрямо випливає із нього та виявляється висновком від протилежного, мають однакову юридичну силу (підкреслимо, за умови, що більш загального правила немає). Спеціальне правило, що прямо встановлене законом, переважно застосовується перед загальним правилом. Правило, що непрямо випливає із спеціального закону та виявляється висновком від протилежного, переважно застосовуватись не може (крім випадків, коли правило
випливає із спеціального положення закону прямо — прямо із формулювання права випливає обов'язок і навпаки; право випливає із закону прямо за наявності зазначення на те, що особа має «тільки («лише») прямо зазначені в ньому права, або що диспо­зиція цієї норми діє «тільки («лише») в межах гіпотези, що сформульована прямо).

3. Відповідно до ч. 1 ст. 1230 ЦК до спадкоємця має переходити право на відшкоду­вання збитків, завданих спадкодавцеві у договірних зобов'язаннях. Цим спеціальним положенням підтверджується загальне правило ст. 1218 ЦК про склад спадщини сто­совно збитків, завданих у договірних зобов'язаннях. Із цього спеціального положення також непрямо випливає і висновком від протилежного виявляється правовий припис, відповідно до якого право на стягнення інших збитків (шкоди) до складу спадщини не включається. Але такі правові приписи не можуть застосовуватись усупереч загаль­ному правилу ст. 1218 ЦК, відповідно до якого до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Немає будь-якого законодавчого положення, яке б передбачало припинення права на відшкодування шкоди, завданої поза договірними відносинами, у зв'язку із смертю потерпілого. Отже, таке право відповідно до ст. 1218 ЦК входить до складу спадщини. Аргументами проти цієї думки є твердження про те, що законодавець не встановлював би такого правила, яке закріплене в ч. 1 ст. 1230 ЦК, якби він не мав на увазі обмежити можливість спадкування збитків лише тими збитками, які завдані в договірних зобов'язаннях. Можливо, це так і є, але ж сформульований вище принцип тлумачення нормативно-правових актів, згідно з яким правило, що випливає непрямо із спеціального положення акта законодавства і виявляється при тлумаченні висновком від протилежного, не може застосовуватись всупереч загальному правилу, має методологічний характер. Якщо від нього відступити при тлумаченні ст. 1230 ЦК, то немає перешкод для того, щоб відступати від нього в інших випадках, в тому числі і в тих, коли інтуїція підказує не застосовувати правило, що прямо випливає із спеці­ального положення закону та виявляється при тлумаченні висновком від протилежного. Конкретно стосовно ч. 1 ст. 1230 ЦК слід також зауважити, що законодавець, якби він мав на меті виключити можливість спадкування права на стягнення збитків, завданих поза договірними зобов'язаннями, зазначив би, що спадкується право на стягнення «лише» («тільки») тих збитків, які завдані в договірних зобов'язаннях. Цього слова («лише» чи «тільки») немає в ч. 1, 2, 3 ст. 1230 ЦК. Посилання на відсутність цього слова внаслідок недоліків законодавчої техніки урівноважується твердженням про те, що недоліком законодавчої техніки є саме включення тексту, сформульованого в ст. 1230 ЦК, до цього Кодексу. До викладеного слід додати, що в ст. 1230 ЦК вза­галі не висловлюється думка про неможливість спадкування права на відшкодування в натурі шкоди, завданої спадкодавцеві.

4. З урахуванням викладеного в попередньому пункті, слід визнати, що до спад­коємця переходить право на відшкодування шкоди (збитків), яке виникло у спадко­давця до відкриття спадщини (крім права не періодичні платежі, що виплачуються в порядку відшкодування втраченого заробітку (доходу), та на платежі, призначені особисто для потерпілого (спадкодавця), — відшкодування витрат на лікування, до­гляд тощо, оскільки такі права припиняються (ч. 2 ст. 608 ЦК) і не входять до складу спадщини.

5. З урахуванням викладеного в попередніх пунктах коментаря, слід зробити ви­сновок про те, що ч. 2 ст. 1230 ЦК не є перешкодою для спадкування права на стяг­нення неустойки у зв'язку з невиконанням боржником спадкодавця своїх договірних зобов'язань, як присудженої судом спадкодавцю за його життя, так і не присудженої судом до відкриття спадщини.

6. З тих самих міркувань до спадкоємця переходить право на відшкодування мо­ральної шкоди, яке було присуджено спадкодавцеві за його життя, а також право на відшкодування моральної шкоди, яке виникло до відкриття спадщини, хоча воно і не було присуджено судом до відкриття спадщини.

Стаття 1231. Спадкування обов'язку відшкодувати майнову шкоду (збитки) та моральну шкоду, яка була завдана спадкодавцем

1. До спадкоємця переходить обов'язок відшкодувати майнову шкоду (збитки), яка була завдана спадкодавцем.

2. До спадкоємця переходить обов'язок відшкодування моральної шкоди, завданої спадкодавцем, яке було присуджено судом зі спадкодавця за його життя.

3. До спадкоємця переходить обов'язок сплатити неустойку (штраф, пеню), яка була присуджена судом кредиторові із спадкодавця за життя спадкодавця.

4. Майнова та моральна шкода, яка була завдана спадкодавцем, відшкодовується спадкоємцями у межах вартості рухомого чи нерухомого майна, яке було одержане ними у спадщину.

5. За позовом спадкоємця суд може зменшити розмір неустойки (штрафу, пені), розмір відшкодування майнової шкоди (збитків) та моральної шкоди, якщо вони є непомірно великими порівняно з вартістю рухомого чи нерухомого майна, яке було одержане ним у спадщину.

1. Висновок про включення до складу спадщини обов'язку відшкодувати будь-яку майнову шкоду,  заподіяну спадкодавцем,  прямо випливає із ст. 1218 ЦК.  Части­ на 1 ст. 1231 ЦК нічого до цього не додає і нічого не віднімає. Отже, потреби у вклю­ченні ч. 1 ст. 1231 ЦК до тексту цього Кодексу не було. Проте законодавець пішов шляхом наближення прийомів викладення нормативного матеріалу до прийомів ви­кладення лекцій, в яких лектор, щоб пояснити свою думку, після викладення певного положення наводить приклади, порівнює певне явище з суміжними тощо.

2. Відповідно до ч. 2 ст. 1231 ЦК до складу спадщини входить обов'язок відшкодування моральної шкоди, завданої спадкодавцеві, яке (відшкодування) було присуджене судом зі спадкодавця за життя спадкодавця. Це правило не є перешкодою для переходу в порядку
спадкування на підставі ст. 1218 ЦК обов'язку відшкодування моральної шкоди, якщо до відкриття спадщини відшкодування моральної шкоди не було присуджено.

3. Зазначення в ч. З ст. 1231 ЦК про перехід до спадкоємця обов'язку сплатити не­устойку, присуджену судом за життя спадкодавця, не виключає спадкування обов'язку сплатити неустойку, який виник до відкриття спадщини, якщо до відкриття спадщини неустойка не була присуджена судом.

4. Підстави зменшення розміру неустойки, яка стягується з боржника, за рішенням суду встановлюються ч. З ст. 551 ЦК. Підстави зменшення судом розміру збитків та неустойки встановлюються ч. 2 ст. 616 ЦК. На доповнення до цього ч. 5 ст. 1231 ЦК допускає можливість пред'явлення спадкоємцями позову про зменшення розміру неустойки, майнової шкоди (збитків) та моральної шкоди, хоч би до відкриття спад­щини стягнення неустойки, майнової шкоди (збитків) та моральної шкоди уже було присуджено судом. Підставою для зменшення є непомірно великий розмір неустойки, майнової шкоди (збитків), моральної шкоди порівняно з вартістю рухомого чи неру­хомого майна, яке було одержане спадкоємцем у спадщину.

Порівняння ч. 5 ст. 1231 ЦК з ч. 4 цієї статті та ч. 1 ст. 1282 ЦК (систематичне тлумачення) дає підстави для висновку про те, що в ч. 5 ст. 1231 ЦК не йдеться про випадки, коли обсяг обов'язків, що перейшли до спадкоємця, перевищує вартість отри­маного ним у спадщину майна. Частина 5 ст. 1231 ЦК застосовується тоді, коли повне виконання спадкоємцем обов'язків щодо сплати неустойки, відшкодування майнової шкоди (збитків), відшкодування моральної шкоди веде до втрати більшої частини майна, отриманого в спадщину. Для реалізації прав, що випливають із ч. 5 ст. 1231 ЦК, спадкоємці мають звернутись з позовом до суду. Пред'явлення позову на захист матеріального права, що встановлене ч. 5 ст. 1231 ЦК, не перешкоджає та обставина, що питання про спірні права та обов'язки раніше було предметом судового рішення, що набрало законної сили: законодавець не позбавлений повноваження встановити, що особа має захищати в суді шляхом звернення з позовом право, яке суперечить раніше прийнятому судовому рішенню, що набрало законної сили.

Стаття 1232. Обов'язок спадкоємців відшкодувати витрати на утримання, догляд, лікування та поховання спадкодавця

1. Спадкоємці зобов'язані відшкодувати розумні витрати, які були зроблені од­ним із них або іншою особою на утримання, догляд, лікування та поховання спад­кодавця.

2. Витрати на утримання, догляд, лікування спадкодавця можуть бути стягнені не більш як за три роки до його смерті.

1. Під розумними витратами, які були зроблені одним із спадкоємців або іншою особою на утримання, догляд, лікування та поховання спадкодавця, слід розуміти необхідні витрати та близькі до необхідних.

2. Обов'язок спадкоємців відшкодувати розумні витрати виходить за межі право­відносин щодо спадкування. Із факту їх здійснення та факту смерті спадкодавця ви­никає право одного із спадкоємців або іншої особи на відшкодування таких витрат за рахунок інших спадкоємців.  Це право захищається в межах загальної позовної давності, встановленої ст. 257 ЦК (трьох років), яка починає перебіг з дня смерті
спадкодавця. Строк, установлений ч. 2 ст. 1232 ЦК, не є позовною давністю. Це строк, який використовується для визначення розміру збитків, що можуть бути стягнені із спадкоємців.

Стаття 1232¹. Спадкування прав та обов'язків за договором оренди житла з ви­купом

1. До спадкоємців переходять усі права та обов'язки за договором оренди житла з викупом, які мав спадкодавець.

2. Відмова спадкоємців від договору оренди житла з викупом здійснюється у по­рядку, встановленому статтею 1273 цього Кодексу.

3. Дострокове припинення договору оренди житла з викупом за ініціативою спад­коємців здійснюється у порядку, визначеному законом.

(Доповнено ст. 1232¹ Законом від 25.12.2008.)

1. Положення ч. 1 ст. 12321 ЦК нічого не додає до загальних правил ст. 1218 і 1219 ЦК: права та обов'язки за договором оренди житла з викупом спадкуються на загаль­них підставах.

2. Частина 2 ст. 1232¹ ЦК лише іншими словами повторює загальне правило про безумовний і беззастережний характер відмови від прийняття спадщини: права та обов'язки за договором оренди житла з викупом або спадкуються разом з рештою спад­щини, або спадкоємець (спадкоємці) відмовляється від прийняття спадщини в цілому (в тому числі і від прав та обов'язків за договором оренди житла з викупом).

3. Установлення особливої правової форми відмови спадкоємців від договору оренди житла з викупом, передбаченої ч. 2 ст. 1232^і ЦК, не виключає застосування до відносин між спадкоємцями, з одного боку, та орендодавцем — з іншого, загальних правил про розірвання договорів (ст. 651 — 653 ЦК), правил про розірвання договорів оренди житла, передбачених ч. 2 ст. 825 ЦК.