Стаття 1198. Визначення доходу, втраченого внаслідок каліцтва або іншого ушко­дження здоров'я фізичної особи — підприємця

1. Розмір доходу фізичної особи — підприємця, втраченого фізичною особою внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, що підлягає відшкодуванню, визначається з її річного доходу, одержаного в попередньому господарському році,
поділеного на дванадцять. Якщо ця особа отримувала дохід менш як дванадцять мі­сяців, розмір її втраченого доходу визначається шляхом визначення сукупної суми доходу за відповідну кількість місяців.

2. Розмір доходу від підприємницької діяльності, втраченого фізичною особою — підприємцем внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, визначається на підставі даних органу державної податкової служби.

3. Розмір доходу, втраченого фізичною особою — підприємцем внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, обчислюється виходячи з розміру доходу, який потерпілий мав до каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, у сумах, нарахованих до вирахування податків.

4. Розмір доходу, втраченого фізичною особою, яка самостійно забезпечує себе роботою (адвокатом, особою, зайнятою творчою діяльністю, та іншими), визнача­ється у порядку, встановленому частинами першою — третьою цієї статті.

1.   Цивільний кодекс не допускає врахування доходу,  отриманого за цивільно-правовим договором, при обчисленні середньої заробітної плати особи, яка працювала, з метою визначення розміру відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок ушкодження здоров'я. Якщо ж обчислюється розмір доходу фізичної особи, що є підприємцем, для визначення розміру відшкодування такої шкоди, то не передбачається врахування заробітної плати (викладене стосується випадків, коли фізична особа одночасно або в окремі періоди в межах встановленого строку мала доходи і від підприємницької  діяльності, і у вигляді заробітної плати).

2.  Загальним правилом є обчислення доходу фізичної особи — підприємця з метою визначення розміру відшкодування шкоди, завданої ушкодженням здоров'я, виходячи із річного доходу в попередньому «господарському» (цей термін не можна тлумачити інакше, ніж календарний) році. Оскільки для визначення розміру відшкодування шкоди необхідно обчислити середній місячний дохід, річний дохід ділиться на два­надцять місяців. Якщо фізична особа отримувала дохід від підприємницької діяль­ності впродовж строку, який не складає календарного року, середній місячний дохід визначається виходячи із останніх дванадцяти місяців або за іншу (меншу) кількість місяців, якщо фізична особа отримувала дохід від підприємницької діяльності протягом меншої кількості місяців. Якщо тривалість періоду, протягом якого особа отримувала дохід від підприємницької діяльності, не складає одного календарного місяця, роз­мір відшкодування шкоди має визначатись як для особи, яка на момент ушкодження здоров'я не працювала, тобто виходячи із розміру мінімальної заробітної плати.

3. Частина 2 ст. 1198 ЦК приписує розмір відшкодування визначати виходячи із даних про дохід потерпілого, що надаються органом державної податкової служби. Податкове законодавство не виключає надання уточнених декларацій про доходи, які не можуть не враховуватись при наданні органом державної податкової служби відо­мостей про доходи фізичної особи — підприємця. При наданні відомостей про дохід фізичної особи — підприємця орган державної податкової служби враховує дохід, який отримала ця особа на поточний рахунок в банку або в касу з вирахуванням витрат, які здійснені у зв'язку із здійсненням підприємницької діяльності, тобто той дохід,
який є об'єктом оподаткування податком на доходи фізичних осіб.

4. Для визначення розміру відшкодування до уваги приймається дохід у сумах, нарахованих до відрахування податків.

5. До осіб, які самостійно забезпечують себе роботою, належать адвокати, нотаріуси, особи, що зайняті творчою діяльністю. До таких осіб не належать фізичні особи, що виконують роботи за цивільно-правовими договорами.

Стаття 1199. Відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я малолітньої або неповнолітньої особи

1. У разі каліцтва або іншого ушкодження здоров'я малолітньої особи фізична або юридична особа, яка завдала цієї шкоди, зобов'язана відшкодувати витрати на її лікування, протезування, постійний догляд, посилене харчування тощо.

Після досягнення потерпілим чотирнадцяти років (учнем — вісімнадцяти років) юридична або фізична особа, яка завдала шкоди, зобов'язана відшкодувати потер­пілому також шкоду, пов'язану із втратою або зменшенням його працездатності, виходячи з розміру встановленої законом мінімальної заробітної плати.

2. Якщо на момент ушкодження здоров'я неповнолітня особа мала заробіток, шкода має бути відшкодована їй виходячи з розміру її заробітку, але не нижче встановленого законом розміру мінімальної заробітної плати.

3. Після початку трудової діяльності відповідно до одержаної кваліфікації потер­пілий має право вимагати збільшення розміру відшкодування шкоди, пов'язаної із зменшенням його професійної працездатності внаслідок каліцтва або іншого ушко­дження здоров'я, виходячи з розміру заробітної плати працівників його кваліфікації, але не нижче встановленого законом розміру мінімальної заробітної плати.

4. Якщо потерпілий не має професійної кваліфікації і після досягнення повноліття продовжує залишатися непрацездатним внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, завданого йому до повноліття, він має право вимагати відшкодування шкоди в обсязі не нижче встановленого законом розміру мінімальної заробітної плати.

1. У разі ушкодження здоров'я малолітньої особи, тобто особи, яка не досягла чотирнадцяти років, відшкодовуються тільки витрати, які в ч. 1 ст. 1195 ЦК ква­ліфікуються як додаткові (витрати на лікування, протезування, постійний догляд, посилене харчування тощо). Заробіток, який втратив потерпілий у результаті ушко­дження здоров'я, відшкодовується, починаючи з дня, наступного після досягнення потерпілим чотирнадцяти років. Якщо потерпілий має статус учня (поняття учня не може поширюватись на студентів вищих закладів освіти, але поширюється на учнів не тільки загальноосвітніх шкіл, а і професійних закладів освіти), відшкодування втраченого заробітку здійснюється з дня, наступного після дня втрати статусу учня (за умови досягнення віку чотирнадцяти років) або після дня досягнення віку ві­сімнадцяти років.

2. Розмір відшкодування втраченого заробітку внаслідок ушкодження здоров'я малолітньої або неповнолітньої особи, яка не є учнем, визначається виходячи із мі­німальної заробітної плати на день ушкодження здоров'я. Якщо неповнолітня особа на момент ушкодження здоров'я працювала, розмір відшкодування визначається ви­ходячи із її заробітку на загальних підставах. При цьому сума середньої заробітної
плати, виходячи із якої визначається розмір відшкодування, не може бути меншою мінімальної заробітної плати.

3. Після початку трудової діяльності особою, яка на момент ушкодження здоров'я була малолітньою або неповнолітньою, ця особа має право вимагати збільшення роз­міру відшкодування шкоди у зв'язку з ушкодженням здоров'я, виходячи із розміру заробітної плати працівників його кваліфікації (цей розмір не може бути нижче вста­новленого законом розміру мінімальної заробітної плати).

4. Потерпілий, який після досягнення повноліття продовжує залишатись непра­цездатним внаслідок ушкодження здоров'я і не має професійної кваліфікації, має право вимагати відшкодування шкоди в розмірі, який не може бути меншим розміру мінімальної заробітної плати.

Стаття 1200. Відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого

1. У разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті.

Шкода відшкодовується:

1) дитині — до досягнення нею вісімнадцяти років (учню, студенту — до закін­чення навчання, але не більш як до досягнення ним двадцяти трьох років);

2) чоловікові, дружині, батькам (усиновлювачам), які досягли пенсійного віку, встановленого законом, — довічно;

3) інвалідам — на строк їх інвалідності;

4) одному з батьків (усиновлювачів) або другому з подружжя чи іншому членові сім'ї незалежно від віку і працездатності, якщо вони не працюють і здійснюють догляд за: дітьми, братами, сестрами, внуками померлого, — до досягнення ними
чотирнадцяти років;

5) іншим непрацездатним особам, які були на утриманні потерпілого, — протягом п'яти років після його смерті.

2. Особам, визначеним у пунктах 1 — 5 частини першої цієї статті, шкода від­шкодовується у розмірі середньомісячного заробітку (доходу) потерпілого з вираху­ванням частки, яка припадала на нього самого та працездатних осіб, які перебували
на його утриманні, але не мають права на відшкодування шкоди. До складу доходів потерпілого також включаються пенсія, суми, що належали йому за договором до­вічного утримання (догляду), та інші аналогічні виплати, які він одержував.

3. Особам, які втратили годувальника, шкода відшкодовується в повному обсязі без урахування пенсії, призначеної їм внаслідок втрати годувальника, та інших до­ходів.

4. Розмір відшкодування, обчислений для кожного з осіб, які мають право на від­шкодування шкоди, завданої смертю годувальника, не підлягає подальшому пере­рахункові, крім таких випадків: народження дитини, зачатої за життя і народженої
після смерті годувальника; призначення (припинення) виплати відшкодування особам, що здійснюють догляд за дітьми, братами, сестрами, внуками померлого. Розмір відшкодування може бути збільшений законом.

1.  Стаття 1200 ЦК є надзвичайно складною для тлумачення. Важко визначити спів­відношення між абзацом першим ч. 1 ст. 1200 ЦК, з одного боку, та рештою тексту цієї частини і ч. 2 ст. 1200 ЦК — з іншого. Подібну структуру має ст. 33 Закону «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на вироб­ництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» [112].
Але в цьому законодавчому положенні абзац другий починається словами «такими особами є», що повністю усуває суперечність між частиною першою ст. 33 Закону «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» та наступним нормативним текстом.

При тлумаченні ч. 1 ст. 1200 ЦК слід враховувати, що матеріальна норма, що ви­значає коло осіб, які мають право на відшкодування шкоди, яка завдана смертю го­дувальника, формулюється в абзаці першому ч. 1 ст. 1200 ЦК. Стосовно цієї норми правові приписи, що формулюються в п. 1 — 5 ч. 1 ст. 1200 ЦК, є процедурними. Вони визначають строки, впродовж яких особам, що мають право на відшкодування, таке відшкодування здійснюється. Це твердження не спростовується навіть зазначенням у ч. 2 ст. 1200 ЦК про те, що у відповідному розмірі шкода відшкодовується «особам, визначеним у пунктах 1 — 5...» (а не в абзаці першому ч. 1 ст. 1200 ЦК).

Отже, до осіб, що мають право на відшкодування шкоди, завданої смертю году­вальника, слід віднести: 1) непрацездатних осіб, які були на утриманні (хоча б вони і не мали права на одержання утримання); 2) непрацездатних осіб, які мали на день смерті потерпілого право на одержання від нього утримання (хоча б фактично вони його і не отримували); 3) дитину потерпілого, народжену після його смерті.

2.  Непрацездатні особи, які були на утриманні потерпілого (хоч і не мали права на одержання утримання), мають право на відшкодування шкоди незалежно від на­явності родинних зв'язків з потерпілим. Не встановлюються також будь-які вимоги щодо строку перебування на утриманні потерпілого. Навіть слова «на день смер­ті» не можна віднести до слів «які були на його утриманні». За таких умов озна­ка перебування особи на утриманні потерпілого має визначатись із застосуванням аналогії права з урахуванням засад добросовісності, справедливості та розумності. Непрацездатна особа,  що претендує на відшкодування  шкоди,   завданої смертю потерпілого, має надати належні докази того, що вона дійсно перебувала на утри­манні. Перебування на утриманні означає, що за рахунок коштів померлого особа
отримувала більшу частину засобів для існування. Якщо ж ця частина є меншою, то особа не може вважатись такою, що перебувала на утриманні померлого, оскільки за таких умов вона одержувала не утримання, а допомогу. Одержання ж особою від потерпілого допомоги, хоча воно й мало систематичний характер, не дає права на відшкодування шкоди.

Перебування на утриманні означає також систематичне (а не епізодичне) одержан­ня особою засобів до існування за рахунок коштів померлого. При оцінці одержання утримання як систематичного слід враховувати як період фактичного перебування на утриманні до смерті потерпілого, так і характер відносин між потерпілим та осо­бою, що вимагає відшкодування шкоди. Ці відносини можуть свідчити про наміри потерпілого надавати утримання в майбутньому, а можуть свідчити про відсутність таких намірів. Якщо, наприклад, потерпілий надав особі житло в будинку, в якому він сам проживає, то це може бути доказом того, що потерпілий мав намір надавати особі утримання в майбутньому.

3. Непрацездатні особи, що мали на день смерті потерпілого право на одержання від нього утримання, мають право на відшкодування шкоди незалежно від того, одер­жували вони фактично це утримання чи ні. Коло осіб, що мають право на одержання утримання, має визначатись відповідно до сімейного законодавства. Визначати це коло на підставі п. 1 — 5 ч. 1 ст. 1200 ЦК було б неправильним. Справа в тому, що в цих
пунктах на родинні зв'язки зазначається тільки двічі: у п. 2 йдеться про чоловіка, дружину, батьків (усиновлювачів) і в п. 4 вказується на батьків (усиновлювачів) та на одного із подружжя поряд з іншими членами сім'ї. Зазначення на інвалідів у п. З ч. 1 ст. 1200 ЦК передбачає визначення їх кола за критеріями, що встановлені абзацом першим ч. 1 ст. 1200 ЦК, зокрема за ознакою наявності у них права на одержання
утримання від потерпілого на день його смерті. А питання про наявність цього права можна вирішити тільки на підставі сімейного законодавства. Те саме слід сказати і про «дитину», про яку зазначається в п. 1 ч. 1 ст. 1200 ЦК. Інтерпретувати це слово так, що під словом «дитина» тут маються на увазі тільки діти потерпілого, означало б відійти від букви закону. Тож під «дитиною» слід розуміти будь-яку дитину, що підпадає під ознаки, на які вказується в абзаці першому ч. 1 ст. 1200 ЦК, а не тільки дітей померлого.

4.Потребує також відповіді запитання про те, чи випливають із п. 1 — 5 ч. 1 ст. 1200 ЦК правовий припис, відповідно до якого зазначені тут особи мають право на відшко­дування шкоди, та правовий припис, відповідно до якого інші особи, ніж зазначені в п. 1 — 5 ч. 1 ст. 1200 ЦК, права на відшкодування шкоди не мають.

Отже, із п. 1 — 5 ч. 1 ст. 1200 ЦК, непрямо випливає і висновком від наступного правового явища (тривалості строку, впродовж якого відповідні особи мають право на відшкодування шкоди) до попереднього виявляється правовий припис, відповідно до якого зазначені особи мають право на відшкодування шкоди. Цей правовий при­пис суперечить прямо встановленому в абзаці першому ч. 1 ст. 1200 ЦК правовому припису, що визначає коло осіб, які мають право на відшкодування шкоди у разі смерті годувальника, а тому може застосовуватись.

Із правового припису, який непрямо випливає із п. 1 — 5 ч. 1 ст. 1200 ЦК та який виявляється висновком від наступного правового явища до попереднього, виявляється правовий припис, відповідно до якого інші особи, ніж зазначені в п. 1 — 5 ч. 1 ст. 1200 ЦК, права на відшкодування шкоди у разі смерті потерпілого не мають. Але цей пра­вовий припис не може застосовуватись усупереч загальному правовому припису, що прямо закріплюється в абзаці першому ч. 1 ст. 1200 ЦК.

5.  Право на одержання утримання відповідно до ст. 75 СК [28] має дружина, чо­ловік за умови непрацездатності та наявності потреби в матеріальній допомозі. Не­працездатним вважається той із подружжя, який досяг пенсійного віку або є інвалідом І, II чи III групи (ч. З ст. 75 СК). Один із подружжя вважається таким, що потребує матеріальної допомоги, якщо його заробітна плата, пенсія, доходи від використання
майна,  інші доходи не забезпечують йому прожиткового мінімуму,  встановленого законом (ч. 4 ст. 75 СК). Права на утримання не має той із подружжя, хто негідно поводився у шлюбних відносинах, а також той, хто став непрацездатним у зв'язку із вчиненням ним умисного злочину, якщо це встановлено судом (ч. 5 ст. 75 ЦК).

Стаття 76 СК визначає умови, за яких кожен із подружжя зберігає право на утри­мання після розірвання шлюбу. Сімейний кодекс встановлює також інші правила про право на утримання (ст. 84, 86, 88), про припинення та позбавлення права на утри­мання (ст. 82 — 85), їтро право на утримання жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою (ст. 91). За наявності такого права кожен із подружжя (чи особи, що не перебувають у шлюбі) мають право на відшкодування шкоди, завданої смертю іншого із подружжя.

6.  Діти до досягнення повноліття мають право на одержання утримання від бать­ків (усиновлювачів). Таке прямо випливає із ст. 180 і 232 СК. Це не перешкоджає застосуванню правила п. 1 ч. 1 ст. 1200 ЦК про те, що у разі відшкодування шкоди на користь дитини таке відшкодування за умови, що дитина навчається (є учнем, студентом), здійснюється до досягнення дитиною двадцяти трьох років. Але відшко­дування шкоди до досягнення двадцяти трьох років здійснюється тільки тоді, коли особа, на користь якої здійснюється відшкодування, на день смерті потерпілого має право на одержання від нього утримання, тобто не досягла віку вісімнадцяти років. Якщо ж особа, стосовно якої вирішується питання про відшкодування на її користь шкоди, на день смерті потерпілого досягла повноліття, то відповідно до абзацу першо­го ч. 1 ст. 1200 ЦК вона не мала на цей день права на одержання утримання, а отже, у неї не виникає і право на відшкодування шкоди, хоча б ця особа не досягла віку двадцяти трьох років і навчалася (була учнем чи студентом). Проте не виключається, що з урахуванням усіх обставин справи суд у такому випадку дійде висновку про те, що до таких відносин з урахуванням принципу верховенства права, зокрема засади  рівності (ст. 8 Конституції України [1]), слід застосувати за аналогією ч. 1 ст. 1200 ЦК (всупереч правовому припису, який непрямо випливає із ч. 1 ст. 1200 ЦК, вияв­ляється при тлумаченні висновком від протилежного та відповідно до якого особа, що є учнем, студентом, не має права на відшкодування шкоди у разі смерті годувальника, що настала в період, коли ця особа досягла віку вісімнадцяти років і не досягла віку
двадцяти трьох років).

При застосуванні п. 1 ч. 1 ст. 1200 ЦК слід враховувати правила ст. 188 і 190 СК про звільнення батьків від обов'язку утримувати дитину та про припинення права на аліменти на дитину у зв'язку з набуттям права власності на нерухоме майно.

Під «учнем», «студентом» слід розуміти особу, яка має такий статус, хоча ця особа й навчалась за іншою формою, ніж денна, та одночасно працювала. Немає будь-яких підстав стверджувати, що тут маються на увазі тільки учні, студенти денної форми навчання. Коли законодавець хотів обмежити коло учнів, студен­тів, що мають право на отримання щомісячних страхових виплат, він у ст. 33 За­кону «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» встановив, що таке право мають учні, студенти денної форми навчання.

7.  Батьки мають право на одержання утримання від повнолітніх дочки, сина від­повідно до ст. 202 СК. Відповідно за умови, що вони є непрацездатними (досягли пенсійного віку чи були інвалідами) на день смерті годувальника. Відповідно вони мають і право на відшкодування шкоди. Вони не мають такого права, якщо на день смерті потерпілого набрало законної сили рішення суду про звільнення дочки, сина
від обов'язку утримувати матір, батька, як це передбачено ст. 204 СК [28].

8.  Статті 265 — 271 СК встановлюють умови, за яких обов'язок утримувати внуків покладається на бабу, діда, обов'язок утримувати бабу, діда покладається на внуків, обов'язок утримання покладається на братів, сестер, обов'язок утримувати падчерку, пасинка покладається на мачуху, вітчима, обов'язок утримувати мачуху, вітчима по­кладається на падчерку, пасинка, обов'язок осіб, у сім'ї яких виховувалася дитина,
утримувати дитину, обов'язок особи, яка до досягнення повноліття проживала од­нією сім'єю з родичами або іншими особами, утримувати непрацездатних родичів та інших осіб. За наявності права на одержання утримання названі особи мають право на відшкодування шкоди, завданої смертю особи, яка зобов'язана була утримувати інших осіб.

9.   Зазначення в п. З ч.  1 ст. 1200 ЦК на інвалідів підтверджує думку про те, що п. 1 — 5 цієї частини підлягають застосуванню тільки разом з абзацом першим ч. 1 ст. 1200 ЦК: не будь-які інваліди мають право на відшкодування шкоди, а тільки ті, які були на утриманні потерпілого або мали на день його смерті право на одержання від потерпілого утримання.

10. При застосуванні п. 4 ч. 1 ст. 1200 ЦК слід мати на увазі, що статус осіб як членів сім'ї визначається на підставі ст. З СК.

11. Із пп. 1 — 5 ч. 1 ст. 1200 ЦК прямо випливають правові приписи, якими вста­новлюються строки, впродовж яких відповідні особи мають право на відшкодування шкоди. Але строки, впродовж яких відшкодовується шкода на користь цілої низки осіб, передбачених ст. 265 — 271 СК, не встановлені. Звідси не можна робити висно­вок про те, що ці особи взагалі не мають права на відшкодування шкоди. Це означає
лише, що строки, впродовж яких має здійснюватись відшкодування, слід визначати через застосування закону за аналогією. Отже, особи, що досягли пенсійного віку та на день смерті потерпілого мали право на одержання від нього утримання, мають право на відшкодування шкоди довічно. До дітей (осіб, що не досягли повноліття) і інвалідів п. 1, 3 ч. 1 ст. 1200 ЦК застосовуються прямо.

12. Частина друга ст. 1200 ЦК встановлює порядок визначення розміру відшко­дування особам, вказаним у п. 1 — 5 ч. 1 цієї статті. Особам, на яких не вказується в п. 1 — 5 ч. 1 ст. 1200 ЦК, розмір відшкодування визначається із застосуванням ч. 2 ст. 1200 ЦК за аналогією. Можна було б стверджувати, що цим особам розмір відшкодування має визначатись із застосуванням принципу верховенства права. Але таке твердження не відповідало б принципу рівності, бо тоді частина осіб, про яких зазначається в ст. 265 — 271 СК (діти, інваліди), отримувала б відшкодування в роз­мірі, що визначається ч. 2 ст. 1200 ЦК, а інша частина (особи, що досягли пенсійного віку) отримувала б відшкодування в розмірі, що визначається за принципом верхо­венства права.

Оскільки підстав для відступлення від букви ч. 2 ст. 1200 ЦК немає, слід визнати, що з набранням чинності Цивільним кодексом України порядок розрахунку розміру відшкодування різко змінився: всі особи, що мають право на відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого (годувальника), мають право на відшкодування в одна­ковому розмірі. Це стосується і осіб, на яких потерпілий сплачував аліменти за рішен­ням суду, і тих, що не одержували від померлого утримання, але мали право на його одержання, в тому числі на підставі ст. 265 — 271 СК.

13.  З урахуванням викладеного у попередньому пункті коментаря слід зробити ви­сновок про те, що порядок визначення розміру відшкодування з набранням чинності Цивільним кодексом 2003 року різко змінився і спростився. Середній місячний заробі­ток (дохід) потерпілого ділиться на кількість осіб, які фактично утримувались за ра­хунок заробітку (доходу) потерпілого. У такий спосіб визначається частка середньої місячної заробітної плати, що припадала на самого потерпілого і осіб, що перебували на утриманні потерпілого, але не мали права на одержання від нього утримання. На частку, що припадала на самого потерпілого та осіб, що перебували на його утриманні за відсутності права на його одержання, розмір середньої місячної заробітної плати потерпілого зменшується. Решта заробітку ділиться на кількість осіб, що мають право на відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого (годувальника). У такий спо­сіб визначається розмір відшкодування шкоди на кожну із осіб, що має право на таке відшкодування.

14. У зв'язку з відсутністю правових норм, які детально врегулювали б порядок визначення розміру відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого (годуваль­ника), на кожну із осіб, яка має право на відшкодування, а також у зв'язку з недо­статньою соціальною обґрунтованістю положень ст. 1200 ЦК не виключається, що суд з урахуванням конкретних обставин та на підставі принципу верховенства права дійде
висновку про необхідність деякого відступлення від положень цієї статті.

15. Середня місячна заробітна плата потерпілого (годувальника) має визначатись із застосуванням за аналогією правил ст. 1197 ЦК, що поширюється на відносини щодо відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я. Визначена у такий спосіб середня місячна заробітна плата підлягає збільшенню на суму щомісячної пенсії, що її отримував потерпілий, суми, які потерпілий отри­мував у розрахунку на місяць за договором довічного утримання (догляду), на суми інших «аналогічних» виплат. При цьому «аналогічними» слід вважати інші систе­матичні виплати (доходи), оскільки в контексті ч. 2 ст. 1200 ЦК названі тут пенсії і доходи за договором довічного утримання мають одну спільну ознаку —  систе­матичність. Це дає підстави для врахування при визначенні середнього місячного доходу потерпілого (годувальника) доходу від підприємницької діяльності, якщо потерпілий одночасно працював за трудовим договором (отримував заробітну плату) і здійснював підприємницьку діяльність. Доходи від виконання робіт та надання по­слуг за цивільно-правовими договорами зазвичай не підпадають під формулювання «аналогічні», що вживається в ч. 2 ст. 1200 ЦК. Але сьогоднішні масштаби виконання робіт та надання послуг фізичними особами на підставі цивільно-правових договорів є настільки великими, що відповідні доходи можуть бути визнані систематичними, а отже, аналогічними тим, що названі в ч. 2 ст. 1200 ЦК. У подібних випадках такі доходи повинні враховуватись при обчисленні середнього місячного заробітку по­терпілого (годувальника).

16. Розмір відшкодування, визначений у порядку, що описаний вище, не підлягає зменшенню на суму будь-яких доходів, які отримує особа, на користь якої здійснюєть­ся відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого (годувальника). Із зазначення в ч. З ст. 1200 ЦК про те, що шкода відшкодовується в повному обсязі без врахування пенсії, призначеної внаслідок втрати годувальника (слід звернути увагу на те, що
в контексті ч. З ст. 1200 ЦК під такою слід розуміти пенсію, що призначена у зв'язку з втратою того годувальника, смерть котрого стала підставою відшкодування шкоди), непрямо випливає і висновком від протилежного виявляється правовий припис, відпо­відно до якого інші пенсії підлягають врахуванню. Але цей правовий припис не під­лягає застосуванню, оскільки він суперечить правовому припису, який прямо випливає із ч. З ст. 1200 ЦК і не передбачає врахування інших доходів особи, на користь якої здійснюється відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого (годувальника).

17. Після призначення відшкодування (за договором чи за рішенням суду) кіль­кість осіб, що мають право на відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого (годувальника), може зменшитись (унаслідок смерті осіб, на користь яких здійснюється відшкодування, унаслідок відновлення працездатності інвалідів, на користь яких здійснювалось відшкодування). Але розмір відшкодування на користь кожної із осіб, що продовжують отримувати виплати в порядку відшкодування шкоди, за­вданої смертю потерпілого (годувальника), у таких та інших випадках не змінюється (не збільшується). Разом з тим розмір відшкодування, визначений на кожну із осіб, підлягає зміні в таких випадках: 1) у разі народження дитини, зачатої за життя по­терпілого (годувальника), розмір відшкодування на кожну із осіб відповідно змен­шується; 2) у разі призначення виплати відшкодування особі, що здійснює догляд за дітьми, братами, сестрами, внуками померлого, розмір відшкодування на кожну із осіб відповідно зменшується; 3) у разі припинення відшкодування на користь таких осіб розмір відшкодування на решту осіб, на користь яких здійснюється виплата від­шкодування, відповідно збільшується.

18.  Зміна розміру відшкодування, визначеного договором (договорами), здійсню­ється через внесення змін до такого договору (договорів). У разі відмови боржника чи особи, на користь якої здійснюється виплата відшкодування, від внесення змін до договору, спір вирішується судом. При цьому слід враховувати, що сторона, яка заперечує проти зміни договору, не може посилатись на відсутність підстав для змі­ни договору, передбачених ч. 2 ст. 652 ЦК: ч. 4 ст. 1200 ЦК встановлює спеціальні правила про підстави зміни договору — зміни (збільшення чи зменшення) розміру відшкодування.  Це правило підлягає переважному застосуванню перед загальним правилом ч. 2 ст. 625 ЦК.

Якщо розмір відшкодування на кожну особу встановлений рішенням суду, це рі­шення підлягає скасуванню у провадженні за нововиявленими обставинами, а справа вирішується через розгляд справи відповідно до Цивільного процесуального кодексу України та прийняття нового рішення.

19.  Зазначення в абзаці другому ч. 4 ст. 1200 ЦК про те, що розмір відшкодування може бути збільшений законом, могло б мати реальне регулятивне значення за умо­ви, що законодавець визнав для себе обов'язковими положення частини другої ст. 6 і частини другої ст. 19 Конституції, що приписують всім державним органам, у тому числі і єдиному органу законодавчої влади, підпорядковуватись закону. Але Верхо­вна Рада визнає за припустиме видавати закони, що суперечать раніше прийнятим законам, а судова практика одночасно визнає, що за наявності суперечності між зако­нами, прийнятими в різний час, перевагу слід надавати законам, прийнятим пізніше. За таких умов абзац другий ч. 4 ст. 1200 ЦК може отримати реальне значення лише в майбутньому, коли Верховна Рада почне дотримуватись згаданих вище конститу­ційних вимог.

Стаття 1201. Відшкодування витрат на поховання

1. Особа, яка завдала шкоди смертю потерпілого, зобов'язана відшкодувати особі, яка зробила необхідні витрати на поховання та на спорудження надгробного пам'ятника, ці витрати.

Допомога на поховання, одержана фізичною особою, яка зробила ці витрати, до суми відшкодування шкоди не зараховується.

1. Особа, відповідальна за смерть потерпілого, зобов'язана відшкодувати витрати на поховання та на спорудження пам'ятника. Ці витрати мають відшкодуватись у тій мірі, в якій вони є необхідними, тобто звичайними для людей, що проживають у цій місцевості. Слід вважати, що звичайними, а тому необхідними, є витрати як на саме поховання, так і на справляння релігійних обрядів, на придбання харчових продуктів та алкогольних напоїв для поминального обіду, на встановлення пам'ятника середньої для даної місцевості ціни.

2. Відшкодування витрат на поховання не зменшується на суму допомоги на по­ховання,  отриманої за рахунок коштів соціального страхування,  роботодавця або за рахунок інших джерел.

3. Суб'єктом, на користь якого відшкодовуються витрати на поховання, є особа, яка такі витрати зробила.

Стаття 1202. Порядок відшкодування шкоди

1. Відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю потерпілого, здійснюється щомісячними платежами.

За наявності обставин, які мають істотне значення, та з урахуванням матеріаль­ного становища фізичної особи, яка завдала шкоди, сума відшкодування може бути виплачена одноразово, але не більш як за три роки наперед.

2. Стягнення додаткових витрат, передбачених частиною першою статті 1195 цього Кодексу, може бути здійснене наперед у межах строків, встановлених на основі ви­сновку відповідної лікарської експертизи, а також у разі необхідності попередньої
оплати послуг і майна (придбання путівки,  оплата проїзду,  оплата спеціальних транспортних засобів тощо).

1. Відшкодування шкоди, завданої внаслідок каліцтва, іншого ушкодження здоров'я або смерті годувальника, здійснюється щомісячно. Допускається стягнення (виплата) щомісячних платежів наперед, але не більш як за три роки. Це можливо за наявності на боці особи, на користь якої здійснюється відшкодування, обставин, що мають іс­тотне значення. Якщо боржником у зобов'язанні щодо відшкодування шкоди є фізична особа, при прийнятті судом такого рішення має враховуватись матеріальне становище боржника.

2. Відшкодування витрат, передбачених ч. 1 ст. 1195 і ч. 1 ст. 1199 ЦК, здійснюєть­ся одноразово у міру виникнення потреби в таких витратах. Якщо вони знаходяться у причинному зв'язку з діями (бездіяльністю) потерпілого, що стали підставою від­шкодування, суми відшкодування названих витрат можуть бути виплачені (стягнені) наперед у таких випадках: 1) на основі висновку відповідної лікарської експертизи в межах встановлених нею строків, впродовж яких буде існувати необхідність у від­повідних видах додаткових витрат; 2) у разі необхідності попередньої оплати послуг і майна.

3. Строки відшкодування моральної шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушко­дженням здоров'я, встановлюються ч. 1 ст. 1168 ЦК.